90-мм зенітна гармата M1/M2/M3

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
90-мм зенітна гармата M1/M2/M3
Типзенітна гармата (M1)
протитанкова гармата (M2)
танкова гармата (M3)
ПоходженняСША США
Історія використання
На озброєнні1938—1960
ВійниДруга світова війна, Корейська війна
Характеристики
ВагаM1A1: 8 618 кг

M2: 14 700 кг

M3: 1 030 кг (лише гармата)
ДовжинаM1A1: 9.0 м
ШиринаM1A1: 4,1 м
ВисотаM1A1: 3,1 м
ОбслугаM1: 8 M2: 8

Калібр90 мм
Стволиодин ствол
ПідвищенняM1: -10° — +90°

M2: -10° — +90°

M3: -10° — +23°
Траверс360°
Темп вогню32 постріли в хвилину (M1)
37 пострілів в хвилину (M2)

90-мм гармата M1/M2/M3 — американська важка зенітна і протитанкова гармата, яка виконувала роль, подібну до німецької 8,8cm Flak 18 . Діаметр ствола становить 90-мм, а калібр — 50, що дає довжину ствола у 4,6 метри. Гармата здатна стріляти снарядами розміром у 90 мм на 600 мм на відстань у 19 км при горизонтльному наведенні або на 13.3 км при вертикальному.

90-мм гармата була основною важкою протиповітрянною гарматою армії США у період від початку Другої світової війни до 1946, серія також доповнювалась незначною кількістью гармат 120-мм гармати М1, що мають більші параметри. Обидва види були поширенними у обороні США під час холодної війни, як захист від можливого нападу радянських бомбардувальників. В середині 1950-років їх виробництво припиняється, адже з'являються ефективніші ракети класу «земля-повітря», такі як MIM-3 Nike Ajax[1].

Використовувалась також як танкова гармата винищувача танків M36 і танка M26 Pershing, також була основною гарматою деяких інших післявоєнних танків, таких як M56 Scorpion. Гармати також були складовою частиною берегової оборони в Корпусі берегової артилерії Сполучених Штатів в 1943—1946 роках. Виробництво однієї гармати в 1940 коштувало близько 50 000 доларів, а запчатини виготовлялись 30 окремими підрядниками[2].

Історія

[ред. | ред. код]

До початку Другої світової війни одним із основних калібрів для цього класу зброї був 76,2 мм, цей калібр був у двох основних гарматах США: 3-дюймова гармата M1918 (76,2-мм L/40) і 3-дюймова зенітна гармата М3. Зброя цього калібру була поширена і в світі. На початку 1930-х розроблялись нові експериментальні версії гармат цього калібру, вони мали надійти на озброєння ближче до 1940-х.

Але військові сили США зацікавились гарматами, що мали б бути більш потужними, тож 9 червня 1938 року створюється договір на розробку двох нових гармат, одна з яких мала бути 90-мм, що на той час вважалась найбільшим розміром, який можна було б вручну виставити на значних висотах, а інша, 120-мм, мала б транспортуватись на висоти задопомогою транспорту. Нові дизайни видались кращими, ніж 3-х дюймові гармати, що розроблялись з початку 1930-ч, тож їх проекти були скасовані. Другий варіант 90-мм гармати 1940 року був стандартизований як 90-мм гармата M1.

С кінця 1940 року було випущенно кілька сотень гармат М1, внеслись кілька удосконалень до конструкції, оновлений дизайн отримав назву 90-мм M1A1 і став випускатись замість М1 з 22 травня 1941 року..Ця конструкція була здатна робити 20 пострілів на хвилину. Вдалось випустити кілька тисяч цих зенітних гармат до вступу США у війну. Вдала конструкція дозволила М1А1 стати основною зенітною зброєю армії США на весь час Другої світової війни. З часом, їх виробництво тільки зростало, дозволяючи випускати декілька тисяч на місяць.

Зенітні гармати доводилось використовувати і проти танків. Німецький Flak 88 cm і британська 3,7-дюймова зенітна гармата QF, виявились ефективними проти броньованих наземних противників, в той час, як М1А1 не вистачало можливості опускати ствол горизантально на 10 градусів нище. Ця проблема призвела до створення модифікації, яка, власне, її і вирішувала. Так виникла 90-мм M2, яка стала на озброєння 13 травня 1943 року.

Протиповітряне функціювання

[ред. | ред. код]
Прилад керування артелерійським вогнем М7, 1944 рік
Вигляд 90-мм зенітної установки, Окінава, 1945 рік

Звичайний гарматний розрахунок складався з групи в чотири людини, якими керував оператор M7 або M9, або Kerrison Predictors. Радіолокація набувала все більшої поширенності, починаючи з SCR-268, який з'явився в 1941 та був недостатньо точним, щоб безпосередньо наводити гармати, але міг забезпечити точне визначення дистанції в бою. Для ночного бою до радару підключали прожектор з такою шириною променя, щоб ворожий літак був повністю підсвічений, це дозволяло вести вогонь, як і в день. У 1944 році відбувається модернізація системи, додається мікрохвильовий радар SCR-584, який мав точність до 0,06 градусів. Завдяки цій системі значно спрощувалось наведення, адже тепер збиралась та направлялась в комп'ютер інформація про напрямок та дальність цілі, а він вже міг автоматично наводити гармату екіпажу залишалося лише заряджати снаряди.

Основні протитанкові розробки

[ред. | ред. код]

Цей тип гармат також намагались адаптувати для різних типів бронетехніки. На початку 1943 року на винищувач танків М10 було встановлено експерементальну версію пушки Т7, яку потім прийняли як 90-мм M3. Також ця гармата встановлювалась на винищувачі танків М36 та M26 Pershing[3]. Снаряд на вильоті з дула розвивав швидкість у 810 м/с[3]. Ця швидкість та якість сталі, з яких робились бронебійні снаряди, конкурували з танковою гарматою 88-мм KwK 36, що встановлювалась на Тигр І, але поступались 88-мм танковій гарматі KwK 43. Для вирішення цієї проблеми у деякі танки Т26/М26 забезпечили 90-мм бронебійними підкаліберними снарядами з вольфрамовими покриттям[3][4].Так гармата стала спроможною змагатись з гарматами встановленними на Тигр ІІ.

Розрахунок пробиття на дальності (90 градусів) з використанням критеріїв успіху у 50 %[5].
Тип боєприпасів Начальна швидкість Пробиття (мм)
100 м 250 м 500 м 750 м 1000 м 1250 м 1500 м 1750 м 2000 м 2500 м 3000 м
M77 AP проти FHA 823 м/с (2 700 фут/с) 168 159 146 134 122 112 102 94 86 72 60
M77 AP проти RHA 823 м/с (2 700 фут/с) 188 179 163 150 137 125 115 105 96 81 68
M82 APC проти FHA 808 м/с (2 650 фут/с) 151 150 147 144 140 135 131 127 123 115 107
M82 APC проти RHA 808 м/с (2 650 фут/с) 164 156 150 143 137 131 125 119 114 104 92
Пізній M82 APC проти RHA 853 м/с (2 800 фут/с) 169 168 164 157 151 144 140 136 132 123 116
Пізній M82 APC проти FHA 853 м/с (2 800 фут/с) 161 159 155 151 147 144 138 133 127 115 104
T33 AP проти RHA 853 м/с (2 800 фут/с) 206 201 193 185 178 170 164 157 150 139 128
T30E16 проти HVAP 1 018 м/с (3 340 фут/с) 306 295 278 262 246 232 218 205 193 171 151

Через те, що стандартна М3 90-мм була довжиною в 15,5 футів, вона була не здатна пробити найтовстішу лобову броню німецьких танків, таких як Тигр ІІ та Ягдтигр, було розроблено ще кілька модифікацій М3.

90-мм T15E1 L/73 зі стволом довжиною 21 фут (6,4 м) був спроєктований і створенний як протитанкова гармата, яка може зрівнятися або перевершити 8,8-см гармату KwK43 L/71, відому гармату Тигра ІІ.

Подальший розвиток

[ред. | ред. код]

У 1948 році модернзована М3А1, якій дали назву Т119 була прилаштована для використання на танка Т42 (а потім і на М47 Паттон), отримавши нові боєприпаси та пришвидшивши швидкість їх польоту[6].

90-мм гармата М1 на морському узбережжі Т3/М3 в Баттері Парротт, Форт Монро, Вірджинія.

Друга світова війна посприяла прийнятю гармати М1 на озброєння Корпусом берегової артилерії, щоб замініти старі 3-дюймові гармати в захисті території США. Гармати організовували в батареї протимоторних торпедних катерів, як правило батарея включала в себе чотири 90-мм гармати і двомі зенітні гарматами калібру 37 або 40 мм . Зазвичай дві з 90-мм гармат встановлювались на стаціонарних установках T3/M3 і дві були на буксированих установках M1A1 або M2, а 37-мм або 40-мм зброя на одинарних буксируваних установках. Кріплення T3/M3 було спеціально створене для протиповітряного або зенітного вогню. У 1943 році в континнтальних штатах, Панамі, на Алясці, на Гаваях, в Пуерто-Рико та інших місцях були побудовані точки для щонайменше 90 батарей з двох стаціонарних гармат, а також мобільної зброї[7].

Варіанти

[ред. | ред. код]
90-мм гармати М2, Корея
  • Буксирувана зенітна гармата. Схвалена до експлуатації в 1940 році.
  • Закріплені на кріпленні T3/M3 для служби берегової артилерії .

Зенітна гармата призначена для буксирування. Виробництво почалося в 1940 році. Його скорострільність становила 20 пострілів на хвилину.

M2 в Музеї боєприпасів армії США

Значна переробка гармати, щоб перетворити виключно зенітну установку на ще й протитанкову. Оновлюється система подачі боєприпасів і додається автоматична система подачі боєприпасів. Темп стрільби збільшується до 24 пострілів в хвилину. Тепер може опускати ствол на 10 градусів нище. Додається великий металевий щит для захисту команди.

Версія гармати для танків, націлена на знищення ворожої бронетехнки. Використовувалась для оснащення винищувача танків M36 і танка M26 Pershing. Також відомиа як 90-мм L/53 .

Винищувач танків М36 з гарматою калібру 90 мм

Гармата M3 з дуловим гальмом, що використовувалась на M46 Patton та перших версіях танків M48 Patton і винищувачах танків M36 після ремонту часів Корейської війни.

Зброя порівнянної ролі, виконання та епохи

[ред. | ред. код]
  • 8,8 см Flak 18/36/37/41: німецька зенітна гармата
  • 8,8 cm KwK 36: німецька танкова гармата, встановлена на танках Tiger I
  • Cannone da 90/53 : італійська зенітна гармата
  • 3,7-дюймова зенітна гармата QF: британська зенітна гармата
  • 85-мм ППО М1939 (52-К): радянська зенітна гармата

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. US Army AAA Gun Site Program 1951-59 at ed-thelen.org. Архів оригіналу за 16 вересня 2020. Процитовано 30 листопада 2021.
  2. The Ordnance Department: Procurement and Supply
  3. а б в Green, Michael, Tiger Tanks At War, Zenith Press, ISBN 9780760331125, 076033112X (2008), pp. 118—122
  4. Armor-Piercing Ammunition for Gun, 90-mm, M3, Washington, D.C., U.S. Army: Office of the Chief of Ordnance (January 1945)
  5. Bird, Lorrin Rexford; Livingston, Robert D. (2001). WWII Ballistics: Armor and Gunnery. Overmatch Press. с. 63.
  6. Hunnicutt, R. P. (1984). Patton (вид. 1st). Novato, Calif.: Presidio Press. ISBN 0-89141-230-1. OCLC 11043006.
  7. Berhow, Mark A., Ed. (2004). American Seacoast Defenses, A Reference Guide, Second Edition. CDSG Press. с. 80—81, 200—223, 233, 249—251. ISBN 0-9748167-0-1.

Посилання та література

[ред. | ред. код]