Перейти до вмісту

ATIC (експеримент)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Запуск ATIC

ATIC (Advanced Thin Ionization Calorimeter, удосконалений тонкий іонізаційний калориметр) — пристрій для вимірювання енергії та складу космічних променів, який кілька разів запускався на повітряній кулі в стратосферу над Антарктидою. Вперше був запущений зі станції Мак-Мердо в грудні 2000 року і відтоді виконав три успішних польоти з чотирьох[1].

Принцип роботи

[ред. | ред. код]

Детектор працює за принципом іонізаційного калориметра: кілька шарів сцинтиляторного германату вісмуту[en] випромінюють світло, коли на них потрапляють частинки, що дозволяє розрахувати енергію частинок. Для визначення електричного заряду частинок використовується кремнієва матриця.

Учасники

[ред. | ред. код]
Команда та прилад

В проєкті беруть участь:

ATIC підтримується в Сполучених Штатах НАСА, а польоти проводяться під егідою Офісу програми повітряних куль Випробувального центру на острові Воллопс персоналом Колумбійської наукової бази повітряних куль[en]. Антарктична логістика забезпечується Національним науковим фондом та його підрядником Raytheon. Головним дослідником ATIC є Джон Вефел з Університету штату Луїзіана.

Результати

[ред. | ред. код]

У листопаді 2008 року дослідники опублікували в Nature статтю про виміряне ATIC в 2000 і 2003 роках перевищення кількості електронів з енергією в діапазоні 300—800 ГеВ над очікуваним галактичним фоном. Ці надлишкові електрони могли походити від близького пульсара або бути результатом зіткнень частинок темної матерії[2]. Цей результат узгоджувався зі спостереженнями надлишку позитронів супутником PAMELA (ATIC не може відрізняти електрони від позитронів)[1], але протирічили спостереженням космічного телескопа Фермі[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Overbye, Dennis (25 листопада 2008). A Whisper, Perhaps, From the Universe's Dark Side. The New York Times.
  2. Mysterious electrons may be sign of dark matter, New Scientist, 19 November 2008
  3. Dark matter signal recedes into the shadows, New Scientist, 7 May 2009

Посилання

[ред. | ред. код]