Anomalocaris

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
† Anomalocaris

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Dinocarida
Ряд: Radiodonta
Родина: † Anomalocarididae
Рід: Anomalocaris
Вид: † A. cambricus
Посилання
Вікісховище: Anomalocaris
EOL: 4327544
Fossilworks: 7370

Аномалокарис (аномалокар, лат. Anomalocaris, від дав.-гр. ἀνώμαλη κᾱρίς — «незвичайна креветка») — викопний рід аномалокаридів, тварин кембрію надтип Lobopodia, примітивних родичів членистоногих. Мешкали в морях, використовували для плавання гнучкі лопаті, розташовані по боках. Для свого часу аномалокарис був гігантською істотою розміром від 35 до 50 см. Мешкав на території Північної Америки, Китаю та Австралії 520–499 млн років тому.

Історія відкриття

[ред. | ред. код]

Рештки аномалокариса тривалий час не могли ідентифікувати. Уперше виявивши його останки, вчені не могли зрозуміти, як же виглядав їхній власник. Коли в 1892 р. було знайдено його довгі ротові придатки, палеонтологи вирішили, що вони належали якомусь примітивному представнику ракоподібних. А виявлені в 1911 р. частини кільцеподібного рота вони визнали за рештки древньої медузи. І тільки в 1980-х роках стало ясно, що ротові придатки та пластини рота належали одній тварині.

Скам'янілості аномалокариса вперше були знайдені в XIX ст. в сланцях Берджес в Канаді. З того часу в різних частинах світу (особливо в Китаї та Австралії) вчені вилучили з гірських порід кілька повних скам'янілостей цієї тварини.

Було показано, що стародавні аномалокариси мали відмінний зір, який забезпечувала пара фасеткових очей[1]. Зіркість аномалокарисів забезпечена щонайменше 16 тисячами гексагональних лінз. Наявність настільки складних очей в аномалокариса дає підставу твердити, що фасетковий зір почав розвиватися у членистоногих набагато раніше, ніж вважали досі. Цілком імовірно, що за гостротою зору древній аномалокарис перевершував багатьох своїх сучасних родичів. Так, для порівняння, кількість лінз в оці мухи — близько 4000, а в оці мурашки — близько 100[2]. Нові результати досліджень радше викличуть суперечки про еволюцію екзоскелета, зокрема про те, як ця еволюція співвідноситься з еволюцією самих очей[3].

Опис

[ред. | ред. код]
Оцінка розмірів Anomalocaris

Для того часу, в якому він жив, аномалокарис був гігантським. Повний зразок A. canadensis, ROMIP 51211, сягає 20,5 см завдовжки[4][5] (17,4 см, якщо не враховувати фронтальні придатки та хвостове віяло[6]). Найбільший фронтальний відросток у витягнутому стані сягав 18 см[7], і цей екземпляр A. canadensis міг досягати 34,2—37,8 см у довжину, якщо не враховувати фронтальні придатки та хвостове віяло[6][8]. Попередня оцінка довжини тіла до 1 м[9] є малоймовірною, виходячи зі співвідношення частин тіла[7] (довжина тіла лише приблизно вдвічі більша за довжину ротового придатка в A. canadensis[6]) та розміру найбільшого придатка[7].

A. daleyae (раніше A. cf. canadensis або A. aff. canadensis) зі сланців затоки Ему в Австралії більший за A. canadensis, з найбільшим відомим придатком довжиною до 18,3 см, який міг належати особині довжиною 34,8—51,2 см[10].

Аномалокарис рухався у воді, хвилеподібно змахуючи гнучкими стулками з боків свого тіла[11]. Кожна лопать нахилялася нижче за попередню[12], і це перекриття дозволяло лопатям з обох боків тіла діяти як єдиний «плавник», максимізуючи ефективність плавання[11]. Створена дистанційно керована модель показала, що такий спосіб плавання є цілком стабільним[13], що свідчить про те, що аномалокарис не потребував би складного мозку для керування рівновагою під час плавання. Тіло було найширшим між третьою і п'ятою лопатями та звужувалося до хвоста, з додатковими трьома парами маленьких стулок на звуженій ділянці шиї[4][7]. Лопаті біля хвоста на скам'янілостях важко розрізнити, що ускладнює точний підрахунок[12]. A. canadensis мали 13 основних пар стулок тулуба[7].

  • Ротові конуси Anomalocaris (A), Peytoia (B) і Hurdia (C), перший з яких має унікальну трирадіальну, горбкувату і зморшкувату структуру
    Ротові конуси Anomalocaris (A), Peytoia (B) і Hurdia (C), перший з яких має унікальну трирадіальну, горбкувату і зморшкувату структуру
  • Рухливість придатків тулуба радіодонта (як в Anomalocaris)
    Рухливість придатків тулуба радіодонта (як в Anomalocaris)
  • Склерити голови Anomalocaris
    Склерити голови Anomalocaris

Аномалокарис мав незвичайний дископодібний рот, відомий як ротовий конус. Ротовий конус складався з декількох пластинок, розташованих трирадіально. Три з них були досить великими. Між кожною великою пластинкою можна було знайти три-чотири пластинки середнього розміру, а між ними — кілька маленьких пластинок. Більшість пластинок зморщені й мали лускоподібні бугорки біля ротового отвору[14][15]. Такий ротовий конус дуже відрізнявся від типового для хурдієвих радіодонтів, таких як Peytoia та Hurdia, які були гладкими та тетрарадіальними[14][16]. Anomalocaris також мав три склерити зверху та з боків голови — це спільна характеристика для всіх радіодонтів[16]. Верхній, відомий як головний щит або дорсальний панцир, мав форму витягнутого збоку овалу[17], з виразним обідком на зовнішньому краї[7]. Решта два бічні склерити також мали яйцеподібну форму, але були з'єднані брусоподібним виростом[16]. Раніше його бічні склерити помилково трактували як два величезних складних ока[7][16].

Палеобіологія

[ред. | ред. код]

Знахідки в лагерштетті Сиріус Пасет в Гренландіі дали змогу зрозуміти, як жили та чим живилися близькі родичі хижака аномалокариса — Tamisiocaris borealis. На їхніх кінцівках вдалося розгледіти довгі шипи з тонкою фільтрувальною гребінкою. Це свідчить про те, що вони перейшли до іншого типу живлення — сестонофагії, тобто відфільтровування дрібної живності з товщі води. Отже, уже в ранньому кембрії товща морської води була населена і в ній сформувався повний харчовий ланцюжок від фітопланктону до хижаків і сестонофагів[18].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Anomalocaris saron, що полює на трилобітів Yunnanocephalus yunnanensis
    Anomalocaris saron, що полює на трилобітів Yunnanocephalus yunnanensis
  • Anomalocaris
    Anomalocaris

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ [1] [Архівовано 9 березня 2012 у Wayback Machine.] Палеонтологи довели пильність аномалокарисів Lenta.ru Прогрес [Архівовано 6 грудня 2012 у Wayback Machine.]2011-12-08 [
  2. ↑ [2] [Архівовано 2012-03-10 у Wayback Machine.] Matt Kaplan. An eye-opening fossil // 07.12.2011 Nature News [Архівовано 2022-06-06 у Wayback Machine.][
  3. ↑ Paterson, John R.; García-Bellido, Diego C.; Lee, Michael S. Y.; Brock, Glenn A.; Jago, James B.; Edgecombe, Gregory D. (2011-12). Acute vision in the giant Cambrian predator Anomalocaris and the origin of compound eyes. Nature (англ.). 480 (7376): 237—240. doi:10.1038/nature10689. ISSN 0028-0836.
  4. ↑ а б Collins, Desmond (1996-03). The “evolution” of Anomalocaris and its classification in the arthropod class Dinocarida (nov.) and order Radiodonta (nov.). Journal of Paleontology (англ.). 70 (2): 280—293. doi:10.1017/S0022336000023362. ISSN 0022-3360.
  5. ↑ Sheppard, K A; Rival, D E; Caron, J -B (1 жовтня 2018). On the Hydrodynamics of Anomalocaris Tail Fins. Integrative and Comparative Biology (англ.). 58 (4): 703—711. doi:10.1093/icb/icy014. ISSN 1540-7063.
  6. ↑ а б в Lerosey-Aubril, Rudy; Pates, Stephen (14 вересня 2018). New suspension-feeding radiodont suggests evolution of microplanktivory in Cambrian macronekton. Nature Communications (англ.). 9 (1). doi:10.1038/s41467-018-06229-7. ISSN 2041-1723. PMC 6138677. PMID 30218075.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  7. ↑ а б в г д е ж Daley, Allison C.; Edgecombe, Gregory D. (2014-01). Morphology of Anomalocaris canadensis from the Burgess Shale. Journal of Paleontology (англ.). 88 (1): 68—91. doi:10.1666/13-067. ISSN 0022-3360.
  8. ↑ Zeng, Han; Zhao, Fangchen; Zhu, Maoyan (6 січня 2023). Innovatiocaris, a complete radiodont from the early Cambrian Chengjiang Lagerstätte and its implications for the phylogeny of Radiodonta. Journal of the Geological Society (англ.). 180 (1). doi:10.1144/jgs2021-164. ISSN 0016-7649.
  9. ↑ Briggs D.E. (1979). Anomalocaris, the largest known Cambrian arthropod (PDF). Palaeontology. 22 (3): 631—664. S2CID 134499952.
  10. ↑ Paterson, John R.; García-Bellido, Diego C.; Edgecombe, Gregory D. (2023-01). The early Cambrian Emu Bay Shale radiodonts revisited: morphology and systematics. Journal of Systematic Palaeontology (англ.). 21 (1). doi:10.1080/14772019.2023.2225066. ISSN 1477-2019.
  11. ↑ а б Usami, Yoshiyuki (2006-01). Theoretical study on the body form and swimming pattern of Anomalocaris based on hydrodynamic simulation. Journal of Theoretical Biology (англ.). 238 (1): 11—17. doi:10.1016/j.jtbi.2005.05.008.
  12. ↑ а б The largest Cambrian animal, Anomalocaris, Burgess Shale, British-Columbia. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. B, Biological Sciences (англ.). 309 (1141): 569—609. 14 травня 1985. doi:10.1098/rstb.1985.0096. ISSN 0080-4622.
  13. ↑ Briggs, Derek E. G. (27 травня 1994). Giant Predators from the Cambrian of China. Science (англ.). 264 (5163): 1283—1284. doi:10.1126/science.264.5163.1283. ISSN 0036-8075.
  14. ↑ а б Daley, Allison C.; Bergström, Jan (2012-06). The oral cone of Anomalocaris is not a classic ‘‘peytoia’’. Naturwissenschaften (англ.). 99 (6): 501—504. doi:10.1007/s00114-012-0910-8. ISSN 0028-1042.
  15. ↑ Daley, Allison C.; Paterson, John R.; Edgecombe, Gregory D.; García‐Bellido, Diego C.; Jago, James B. (2013-09). Donoghue, Philip (ред.). New anatomical information on A. nomalocaris from the C ambrian E mu B ay S hale of S outh A ustralia and a reassessment of its inferred predatory habits. Palaeontology (англ.). 56 (5): 971—990. doi:10.1111/pala.12029. ISSN 0031-0239.
  16. ↑ а б в г Moysiuk, J.; Caron, J.-B. (14 серпня 2019). A new hurdiid radiodont from the Burgess Shale evinces the exploitation of Cambrian infaunal food sources. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences (англ.). 286 (1908): 20191079. doi:10.1098/rspb.2019.1079. ISSN 0962-8452. PMC 6710600. PMID 31362637.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  17. ↑ Zeng, Han; Zhao, Fangchen; Yin, Zongjun; Zhu, Maoyan (2 січня 2018). Morphology of diverse radiodontan head sclerites from the early Cambrian Chengjiang Lagerstätte, south-west China. Journal of Systematic Palaeontology (англ.). 16 (1): 1—37. doi:10.1080/14772019.2016.1263685. ISSN 1477-2019.
  18. ↑ Наймарк Е. Родич аномалокариса отказался от хищничества. Архів оригіналу за 23 квітня 2014. Процитовано 27 травня 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Тим Хейнз, Пол Чеймберз, переклад с англ. Свєчнікова В. В. Динозаври: ілюстрована енциклопедія. — Москва: Росмен, 2008. 16-17 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Anomalocaris&oldid=43839665