Джміль малий кам'яний
Не слід плутати з Джміль великий кам'яний.
Не слід плутати з Bombus ruderatus.
| Джміль малий кам'яний | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Джміль малий кам'яний (Bombus ruderarius) на льонку звичайному (Linaria vulgaris). Валінґу, Естонія.
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Bombus ruderarius (Müller, 1776)[1] | ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Bombus derhamellus Kirby, 1802[2] | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Джміль мали́й кам'яни́й (лат. Bombus ruderarius) — вид джмеля, що зустрічається в Євразії, зокрема на території мішаних лісів та лісостепу України[2][3].
Його інколи плутають з джмелем кам'яним[4]. Bombus ruderarius є невеликим джмелем з широким черевцем, довгасте лице та досить довгий язичок. В середньому довжина тіла самки-засновниці становить 17 мм, а розмах крил 32 мм[5], тоді як інші касти дещо менші; середня довжина стерильних самок становить 15 мм, а самців — 13 мм[6]. Облямовування цих джмелів виразно чорне, з червоним «хвостом»; серед самців, проте, існує світла форма з жовто-зеленими волосками на грудях та перших двох тергітах черевних сегментів. Пилковий кошик на гомілках задніх ніг самок (фертильних та стерильних, або робочих особин) покритий жовто-рудими волосками[5].
Гніздо побудовано з трави або моху, на землі або злегка трохи під землею і, як правило, містить від 50 до 100 робочих особин (стерильних самок)[5]. Для побудови гнізда часто використовуються старі гнізда мишей в полі та чагарниках. Проте, цей вид може траплятися і в таких малозабудованих міських територіях, як парки та пустища[7]. Кормовими рослинами є глуха кропива, конюшина, вика та бобові культури, як-от лядвенець рогатий[5].
Цей вид зустрічається в Європі та північно-західній Азії: від Ірландії та Великої Британії на заході до Сибіру та північно-західного Китаю на сході, від Ботнічної затоки та Північного полярного кола в Скандинавії на півночі до Північної Африки, півдня Італії, Греції та Балканського півострова. Щільність популяції нерівномірна; у Північній Африці цей вид вважається дуже рідкісним, тоді як у таких місцях, як Східні Піренеї, це дуже чисельний вид, який складає більш ніж половини всіх джмелів на цій території[8]. У Великій Британії, чисельність цього виду значно зменшується через відсутність оселищ і його ареал обмежується південною Англією та західною Шотландією[7]. Він також зникаючий вид в Ірландії[9].
Вид поширений на території мішаних лісів та лісостепу України[10].
- ↑ Bombus ruderarius. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
- ↑ а б Джмелі Канівського природного заповідника (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 лютого 2022. Процитовано 22 листопада 2019.
- ↑ Map of Bombus ruderarius. Discover Life. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 23 грудня 2012 року.
- ↑ Fitzpatrick, U. (2006). Regional red list of Irish Bees. Report to National Parks and Wildlife Service (Ireland) and Environment and Heritage Service (N. Ireland).
- ↑ а б в г Benton, Ted (2006). Chapter 9: The British Species. Bumblebees. London, UK: HarperCollins Publishers. с. 367—370. ISBN 0007174519.
- ↑ Less common species of bumblebee found in the UK. Bumblebee.org. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 22 грудня 2012 року.
- ↑ а б Red Shanked Carder Bee - Bombus ruderarius. Brickfields Country Park. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 22 грудня 2012 року.
- ↑ P. Rasmont. Bombus (Thoracobombus) ruderarius (L. 1776). Université de Mons. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 грудня 2012 року.
- ↑ Seeing is bee-lieving: Bid to Save Threatened Bee Species in Ireland. 17 вересня 2015 року. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 22 листопада 2019.
- ↑ Konovalova I. B. The Bumble Bees of Ukraine: Species Distribution and Floral Preferences // Psyche: A Journal of Entomology. — 2010. — Vol. 2010 (2009). — P. 44-54. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 листопада 2019.