Капська гірська зебра
| Капська гірська зебра Період існування: Pleistocene - Recent[1]
| |
|---|---|
_(31707282834).jpg)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Непарнопалі (Perissodactyla) |
| Родина: | Коневі (Equidae) |
| Рід: | Кінь (Equus) |
| Вид: | |
| Підвид: | Капська гірська зебра (E. z. zebra)
|
| Триноміальна назва | |
| Equus zebra zebra Linnaeus, 1758
| |
| |
| Range map of Equus zebra zebra and Equus zebra hartmannae | |
 Вікісховище: Equus zebra zebra
| |
Капська гірська зебра (Equus zebra zebra) — номінальний підвид гірської зебри, що зустрічається в деяких гірських регіонах Західної та Східної Капської провінцій Південної Африки.
Це найменший з усіх існуючих видів зебр, а також найобмеженіший географічно. Хоча свого часу популяція майже була доведена до вимирання, тепер її було збільшено кількома методами збереження, і МСОП класифікує її як вразливу.
Капська гірська зебра — один із двох географічно відокремлених підвидів виду Equus zebra (гірська зебра), інший — гірська зебра Гартмана ( Equus zebra hartmannae ). Капська гірська зебра колись розглядалася як окремий вид від гірської зебри Хартмана на основі таксономічних даних [3], але нещодавні геномні дані призвели до того, що дві популяції тепер перекласифіковані як підвиди Equus zebra.[4][5]
Як і всі види зебр, капська гірська зебра має характерний чорно-білий візерунок, унікальний для кожної особини. Як і інші гірські зебри, вона середнього розміру, тонша з вужчими копитами, ніж звичайна рівнинна зебра, і має біле черевце, як у зебри Греві.[6]
Капська гірська зебра 116-128 см у висоту та важить 234-255 кг. Смуги капської зебри вужчі, ніж у двох інших видів зебри, хоча й трохи ширші, ніж у підвиду Гартмана. Найвужчі смуги на голові, потім на тілі. Ззаду смуги ширші, але без «тіньових смуг», які можна побачити у зебри рівнинної. Смуги на задніх ногах ширші, ніж на передніх, і смуги тривають аж до копит. Живіт білий, без смуг. [7]
Історично капська гірська зебра зустрічалася в гірських регіонах Капської провінції Південної Африки.[8] Сьогодні вони обмежені декількома гірськими заповідниками та національним парками: головним чином Національним парком гірської зебри, а також гірським заповідником Гамка та Національним парком Кару та багатьма іншими.[7] Як випливає з назви, капська гірська зебра, зустрічається на схилах і плато гірських регіонів, і їх можна знайти до 2000 м над рівнем моря.
Капська гірська зебра (як і підвид Гартмана) веде переважно денний або сутінковий спосіб життя, і найактивніша рано вранці та з пізнього дня до заходу сонця.[9]
Капська гірська зебра є травоїдною твариною. Надає перевагу більш зеленим рослинам. Було виявлено, що в маргінальних середовищах існування, таких як фінбош, гірська зебра також харчується молодими пагонами рестіо, а також підземними бульбами та цибулями.[10] Зазвичай уникають низькорослих, дуже грубих, дрібних стеблових трав, а також листя, що відмирає. Було помічено, що капський підвид харчується на досить високому рівні землі. Це означає, що збільшення чисельності, таких тварин як спрингбок, зменшить висоту трави до рівня, нижчого за висоту харчування зебри, що може мати згубні наслідки для популяції.[11]
Капська гірська зебра не є територіальною твариною, вона живе у невеликих групах двох типів: груп розмноження та холостяків. Племінне стадо складається з статевозрілого жеребця і до п'яти кобил з лошатами. Жеребці, без кобил, об'єднуються в групи холостяків.[12] [13] Лошата залишають стада за власним бажанням у віці приблизно 22 місяців, і на відміну від підвиду Гартмана, чиї кобили витісняють лошат, жеребці капського підвиду фактично намагаються перешкодити їм піти.[12] Така поведінка лошат у популяціях, які вільно вигулюються, може бути механізмом запобігання інбридингу.[14]
Якщо два племінних стада зустрічаються, жеребці кожного стада підходять один до одного і виконують складний ритуал: тертя тіла і торкання носів.[12] Ієрархія домінування існує, але, ймовірно, не корелює з лідерством, яке вибирається випадковим чином. Було помічено, що соціальна ієрархія може змінюватися через народження лоша: будучи плідними, кобили з нижчим рангом можуть загрожувати статусу старших, кобили з новонародженими лошатами дуже агресивні до інших членів стада.[15]
Розмноження відбувається протягом року з піком народжуваності в грудні-лютому (влітку) і періодом вагітності 1 рік. Новонароджене лоша важить 25 кг, і їх відлучають через 10 місяців.[7] Самці-холостяки досягають статевої зрілості в 5-6 років, коли вони здатні стати табунними жеребцями, тоді як кобили народжують своїх перших лошат в 3-6 років і можуть залишатися репродуктивно активними приблизно до 24 років. [16]
Через надмірне і тривале полювання та руйнування середовища проживання в Південній Африці, популяція капської гірської зебри значно скоротилася за останні 300 років. Попри те, що колись підвид був класифікований як зникаючий, наразі його внесено до Червоного списку МСОП як вразливий за критерієм D1: його популяція дуже мала й обмежена менш ніж 997 дорослими особинами. Він також внесений до Додатку II CITES через те, що знаходиться під загрозою зникнення.[5] Загальна популяція наразі оцінюється приблизно в 497 статевозрілих особин, з низькою генетичною варіативністю, що вказує на фрагментацію та дрейф популяції. Тому змішування аборигенних популяцій використовується як стратегія управління, щоб спробувати уникнути подальшої втрати різноманітності.[4]
Загрози, з якими досі стикаються капські гірські зебри, це перетворення середовищ існування на сільськогосподарські угіддя, конкуренція з домашньою худобою, полювання, переслідування та потенційне схрещування двох підвидів, що призведе до подальшого скорочення і без того низького генетичного різноманіття.
Попри збільшення метапопуляції капської гірської зебри внаслідок зростання популяцій на державних природоохоронних територіях, є причини для занепокоєння щодо природоохоронного статусу .
Хоча капська гірська зебра ніколи не була поширеною, історично зустрічалася в гірських хребтах південної Капської провінції Південної Африки. Однак до 1922 року вважалося, що лише 400 особин вижили.
Уряд створив національний парк гірської зебри, але його невелика популяція вимерла в 1950 році. Того ж року почалася реінтродукція з сусідніх залишкових популяцій. У 1950 році з сусідньої ферми було подаровано одинадцять тварин, а в 1964 році додалося ще одне невелике стадо. До кінця 1960-х років загальна кількість тварин становила лише 140 особин, але до 1979 року зросла до 200, причому 75% тварин проживали в Національному парку гірської зебри. У 1984 році популяція повернулася до 400 особин. З тих пір кілька зебр були повторно інтродуковані в частину Національного парку Столова гора.[17]
- ↑ Fossilworks: Equus zebra zebra.
- ↑ https://www.iucnredlist.org/species/7959/45171853#assessment-information
- ↑ Groves, CP; Bell, CH (2004). New investigations on the taxonomy of the zebras genus Equus, subgenus Hippotigris. Mammalian Biology. 69 (3): 182—196. Bibcode:2004MamBi..69..182G. doi:10.1078/1616-5047-00133.
- ↑ а б Moodley, Y; Harley, EH (2006). Population structuring in mountain zebras (Equus zebra): The molecular consequences of divergent demographic histories. Journal of Conservation Genetics. 6 (6): 953—968. doi:10.1007/s10592-005-9083-8.
- ↑ а б Wilson, DE; Reeder, DM (2005). Mammal species of the world: a taxonomic and geographic reference (Vol. 1). Johns Hopkins University Press, Maryland.
- ↑ Prothero, DR; Schoch, RM (2003). Horns, Tusks, and Flippers: The Evolution of Hoofed Mammals. Johns Hopkins University Press, Maryland.
- ↑ а б в Penzhorn BL (1988). Mammalian Species, Equus zebra. The American Society of Mammalogists. 314: 1—7.
- ↑ Millar JCG (1970). Census of Cape mountain zebras: Part I. African Wildlife. 24: 16—25.
- ↑ Wilson, DE; Mittermeier, RA (2011). Handbook of the Mammals of the World. Vol. 2. Hoofed Mammals. Lynx Edicions, Barcelona.
- ↑ Strauss, Taniia (2015). Cape mountain zebra (Equus zebra zebra) habitat use and diet in the Bontebok National Park, South Africa (PDF). Masters Dissertation. Nelson Mandela University.
- ↑ Grobler JH (1983). Feeding habits of the Cape mountain zebra Equus zebra zebra Linn. 1758. Koedoe. 26: 159—168. doi:10.4102/koedoe.v26i1.596.
- ↑ а б в Penzhorn BL (1984). A Long-term Study of Social Organisation and Behaviour of Cape Mountain Zebras Equus zebra zebra. Zeitschrift für Tierpsychologie. 64 (2): 159—168. doi:10.1111/j.1439-0310.1984.tb00355.x.
- ↑ Mills, G; Hes, L (1997). The Complete Book of Southern African Mammals. Struik Publishers, Cape Town.
- ↑ Penzhorn, BL; Novellie, PA (1991). Some behavioural traits of Cape mountain zebras (Equus zebra zebra) and their implications for the management of a small conservation area. Applied Animal Behaviour Science. 29 (1–4): 293—299. doi:10.1016/0168-1591(91)90255-V.
- ↑ Penzhorn BL (1979). Social organisation of the Cape Mountain zebra Equus z. zebra in the Mountain Zebra National Park. Koedoe. 22: 115—156. doi:10.4102/koedoe.v22i1.655.
- ↑ Penzhorn BL (1985). Reproductive characteristics of a free-ranging population of Cape mountain zebra (Equus zebra zebra). Journal of Reproduction and Fertility. 73 (1): 51—57. doi:10.1530/jrf.0.0730051. PMID 3968662.
- ↑ Nowak RM (1999). Walker's Mammals of the World. Sixth Edition. Vol. 2. Johns Hopkins University Press, Baltimore and London.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |