Танагра-жалібниця вогнисточуба
| Танагра-жалібниця вогнисточуба | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.JPG) Самець вонисточубої танагри-жалібниці
_01.JPG) Самиця вонисточубої танагри-жалібниці
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Loriotus cristatus (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Tanagra cristata Linnaeus, 1766 Lanio cristatus (Linnaeus, 1766) Tachyphonus cristatus (Linnaeus, 1766) Islerothraupis cristatus (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тана́гра-жалібни́ця вогнисточуба[2] (Loriotus cristatus) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Південній Америці.
Довжина птаха становить 15 см, вага 19-20 г. Самці мають переважно чорне забарвлення на тімені у них оранжево-рудий "чуб". на горлі охриста або рудувато-коричнева пляма, на нижній стороні крил білі плями, помітні в польоті. Дзьоб чорний, біля основи сріблястий. Самиці мають переважно рудувато-коричневе забарвлення, тім'я і щоки у них сіруваті, горло білувате або сірувато-охристе, нижня частина тіла яскраво-охриста, дзьоб сірий[3].
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис вогнисточубої танагри-жалібниці до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Каєнни (Французька Гвіана). Він використав французьку назву Le tangara noir hupé de Cayenne та латинську назву Tangara cayanensis nigra cristata[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[5]. Одним з цих видів була вогнисточуба танагра-жалібниця, для якої Лінней придумав біномінальну назву Turdus cristata[6]. Пізніше вид був переведений до роду Танагра-жалібниця (Tachyphonus), введеного французьким орнітологом Луї Жаном П'єром В'єйо у 1816 році[7].
Молекулярно-філогенетичні дослідження показали, що рід Tachyphonus був поліфілітичним, Вогнисточубі, вохристочубі і білоплечі танагри-жалібниці формують чітку окрему кладу, слабо споріднену з іншими видами[8][9]. За результатами цих досліджень було запропоновано виділити T. cristatus, T. rufiventer і T. luctuosus у новостворений рід Islerothraupis[10]:
Південноамериканський класифікаційний комітет Американського орнітологічного товариства (AOS) схвалив переведення трьох вищезазначених видів у окремий рід[11]. Пізніше виявилося. що існує доступний рід Loriotus, введений польським зоологом Феліксом Яроцьким[en], типовим видом якого є Tanagra cristata = Tachyphonus cristatus, тому через принцип пріоритету[en] Islerothraupis був визнаний його пізнішем синонімом[12][13].
Виділяють десять підвидів:[14]
- L. c. cristatus (Linnaeus, 1766) — Французька Гвіана і північний схід Бразилії (на північ від Амазонки, на схід від Ньямунди[en]);
- L. c. intercedens (Berlepsch, 1880) — схід Венесуели (на схід від Кароні), Гаяна, Суринам;
- L. c. orinocensis (Zimmer, JT & Phelps, WH, 1945) — крайній схід Колумбії, південь і південний схід Венесуели (північ і схід Амасонаса, захід Болівара на схід до річок Парагуа[en] і Кароні);
- L. c. cristatellus (Sclater, PL, 1862) — південний схід Колумбії (на південь від Мети), південь Венесуели (південний захід Амасонаса), крайній північний схід Перу і північний захід Бразильської Амазонії (на південний схід до Манауса);
- L. c. fallax (Zimmer, JT, 1945) — південь Колумбії (південний схід Нариньйо), схід Еквадору і північ Перу (на південь до нижньої течії Укаялі);
- L. c. huarandosae (Chapman, 1925) — долина Чинчипе на півночі центрального Перу;
- L. c. madeirae (Hellmayr, 1910) — центральна Бразильська Амазонія (на південь від Амазонки, від Тефе на схід до Шінгу і на південь до Мату-Гросу), сусідні райони на південному сході Перу (схід Мадре-де-Дьйоса) і в Болівії (Пандо, північ Бені);
- L. c. pallidigula (Zimmer, JT, 1945) — північний схід Перу (нижня течія Токантінса в Парі);
- L. c. brunneus (Spix, 1825) — схід Бразилії (від Ріу-Гранді-ду-Норті на південь до Санта-Катарина);
- L. c. nattereri (Pelzeln, 1870) — південний захід Бразилії (захід центрального Мату-Гросу).
Вогнисточубі танагри-жалібниці мешкають в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії, Бразилії, Венесуелі, Гаяні, Суринамі і Французькій Гвіані. Вони живуть в середньому і верхньому ярусах вологих рівнинних і заболочених тропічних лісів, на узліссях і галявинах та у вторинних заростях. Зустрічаються парами, на висоті до 1400 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться комахами, яких шукають серед листя на деревах, а також плодами і насінням. Гніздо невелике, чашоподібне, розміщується в підліску. В кладці 2 яйця.
- ↑ BirdLife International (2016). Loriotus cristatus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 22 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Ridgely, Robert S.; Guy, Tudor (1989). The Birds of South America: Volume 1: The Oscine Passerines. University of Texas Press. с. 325. ISBN 978-0-292-70756-6.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. Supplement. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 65—67, Plate 4 fig 3.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 317.
- ↑ Vieillot, Louis Jean Pierre (1816). Analyse d'une Nouvelle Ornithologie Élémentaire (French) . Paris: Deterville/self. с. 33.
- ↑ Burns, K.J.; Shultz, A.J.; Title, P.O.; Mason, N.A.; Barker, F.K.; Klicka, J.; Lanyon, S.M.; Lovette, I.J. (2014). Phylogenetics and diversification of tanagers (Passeriformes: Thraupidae), the largest radiation of Neotropical songbirds. Molecular Phylogenetics and Evolution. 75: 41—77. doi:10.1016/j.ympev.2014.02.006.
- ↑ Barker, F.K.; Burns, K.J.; Klicka, J.; Lanyon, S.M.; Lovette, I.J. (2015). New insights into New World biogeography: An integrated view from the phylogeny of blackbirds, cardinals, sparrows, tanagers, warblers, and allies. Auk. 132 (2): 333—348. doi:10.1642/AUK-14-110.1.
- ↑ Burns, K.J.; Unitt, P.; Mason, N.A. (2016). A genus-level classification of the family Thraupidae (Class Aves: Order Passeriformes). Zootaxa. 4088 (3): 329—354. doi:10.11646/zootaxa.4088.3.2. PMID 27394344.
- ↑ Remsen, J.V. Revise generic limits in the Thraupidae; Propuesta (730.05 y 730.06) // South American Classification Committee. — 2016.
- ↑ Piacentini, V. de Q., Unitt, P. & Burns, K.J. Two overlooked generic synonyms in the Thraupidae (Aves: Passeriformes) // Zootaxa. — 2019. — Вип. 4608 (3): 593-594. — ISSN 1175-5326. — DOI:.
- ↑ Piacentini, V. de Q. Replace the genus name Islerothraupis with its senior synonym Loriotus; Propuesta (836) // South American Classification Committee. — 2019.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 жовтня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |