Persea palustris
| Персея болотна | |
|---|---|
 | |
Біологічна класифікація 
| |
| Царство: | Plantae |
| Клада: | Tracheophyta |
| Клада: | Angiospermae |
| Клада: | Magnoliids |
| Порядок: | Laurales |
| Родина: | Lauraceae |
| Рід: | Persea |
| Вид: | P.palustris
|
| Біноміальна назва | |
| Persea palustris | |
| Синоніми | |
| |
Персея болотна (Persea palustris) — це невелике дерево або кущ, що зустрічається на південному сході Сполучених Штатів та на Багамських островах, причому більша частина його ареалу збігається з ареалом її родича Persea borbonia.
Як правило, її висота не перевищує 12 метрів. Кора розділена на лусочки з тріщинами по поверхні. Зріле листя зелене, з нижньої сторони блідіше, з помітними коричневими або червонувато-коричневими волосками. Вид віддає перевагу болотам і прибережним районам, особливо місцям із вологим, багатим на торф ґрунтом. Персея чутлива до грибкового захворювання, відомого як лаврове в’янення, навіть більше, ніж споріднені види.
Персея болотна може росте як струнке дерево зі стовбуром заввишки від 9 до 12 метрів. Стовбур зазвичай менш як 0,3 метра в діаметрі. Однак найчастіше він росте у вигляді куща з 3-4 метровими стеблами. Товщина кори зазвичай не перевищує 6 міліметрів, з тріщинами, що розділяють її поверхню на окремі лусочки. Гілки міцні, а в молодому віці вони круглі та трохи скошені. Протягом перших двох сезонів дерева вкриті шаром іржавого кольору, який з часом значно зменшується і повністю зникає через два-три роки.[1] Листя може бути ланцетним або довгоеліптичним, верхня сторона від світло до темно-зеленого кольору, з нижньою стороною світлішою, вкритою характерними коричневими волосками. Листя завдовжки 5-20 см. Квітки дрібні двостатеві (мають чоловічі та жіночі компоненти), з 6 листочками оцвітини (зовнішні частини), 9 тичинками (органи, що виробляють пилок), і однією маточкою (яка містить жіночі репродуктивні частини).[2] Вони жовто-зелені, з 2-3 пелюстками, з’являються в травні-червні.[3] Плід — невелика кістянка (одна насінина, оточена м’якоттю), довгаста або округла, приблизно 1 см завдовжки.[2] Щільний, червонувато-коричневий ворсистий наліт на листках і гілках легко відрізняє його від його родичів Persea humilis і Persea borbonia.[4]
Persea palustris був спочатку описаний як Laurus carolinensis Франсуа Андре Мішо в 1813 році, а потім переприсвоєний Laurus carolinensis var. pubescens Фредеріка Трауготта Пурша. Костянтин Самуель Рафінеск пізніше описав його як Tamala palustris у 1838 році. У 1895 році Чарльз Спраг Сарджент використав назву Persea pubescens [1] У 1919 році він переглянув назву на Persea palustris через правила іменування, прийняті Міжнародним ботанічним конгресом, які стверджували, що назва роду повинна використовуватися першою.[5] З цих назв Інтегрована система таксономічної інформації визнає лише Persea pubescens як синонім Persea palustris, а також Persea borbonia var. pubescens (наведено Елбертом Лютером Літтлом) і Tamala pubescens (надано Джоном Кункель Смоллом).[6] Його також називають персеєю болотною.[7]
Значну небезпеку для Персея болотної становить лаврове в'янення. Воно викликається грибком Raffaelea lauricola, який поширюється жуком-амброзієм,[8] Стійкіша до галлів (здуття), ніж інші види.[4]
Персея болотна поширена на південному сході Сполучених Штатів і на Багамських островах, зустрічається в одинадцяти різних штатах США, від Делавера до південно-східного Техасу.[7] Його природне середовище існування включає болота, затоки, покосини, прибережні смуги та приморські ліси, особливо у вологому торф’янистому ґрунті, хоча він також може рости на сухому піщаному ґрунті.[2][3]
Персея болотна природно росте в районах з теплим і вологим літом і відносно м’якою зимою, але на півночі свого ареалу вона стикається з морозами, які іноді опускаються нижче -20 °C, і навіть на півдні ареалу температура іноді опускається нижче -15 °C.
З дослідів, особливо в США, виробникам вдалося з'ясувати, що рослина стійка до двадцятиградусних морозів. При температурі значно нижче -20 °C надземна частина може підмерзнути, але рослина швидко відновлюється з коренів. У будь-якому випадку на сильні голі заморозки рослину краще замульчувати. Вид найчастіше зустрічається на околицях боліт, але він настільки пристосований, що в природі також росте в лісах, на узліссях полів, у затоках і, в крайньому разі, навіть у більш сухих піщаних місцях і на піщаних дюнах. Тому він добре переносить різні типи ґрунту та умови вологості. Однак у гірших умовах вони утворюють менше тіло.
Плоди персеї болотної де-факто неїстівні. Однак листя сушать як спецію, яка чимось нагадує лавр, до якого ця рослина є споріднена.
В Україні персею болотну найкраще вирощувати в місцях, захищених від північних вітрів і від різкого зимового сонця, тобто в так званій зимовій тіні. Але, здається, рослина може рости на сонячному місці.
- ↑ а б Sargent, Charles Sprague (1895). The silva of North America :a description of the trees which grow naturally in North America exclusive of Mexico. Т. 7. Boston: Houghton, Mifflin and company. с. 7. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ а б в Nelson, Gil (1994). The Trees of Florida (вид. 2). Sarasota, Florida: Pineapple Press. ISBN 1561640530.
- ↑ а б Persea palustris (Swamp Bay). plants.ces.ncsu.edu. NC State. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ а б Coder, Kim D. (2007). Taxonomy & Identification: Taxonomy & Identification: Taxonomy & Identification: Redbay ( Redbay ( Redbay (Persea borbonia Persea borbonia). University of Georgia. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ Sargent, Charles Sprague (1919). Notes on North American Trees. IV. Botanical Gazette. [publisher not identified]. 67 (3): 229. doi:10.1086/332441. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ Persea palustris. ITIS. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ а б Persea palustris. www.wildflower.org. The University of Texas at Austin. Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ Hughes, M. A.; Inch, S. A.; Ploetz, R. C.; Er, H. L.; van Bruggen, A. H. C.; Smith, J. A. (April 2015). Responses of swamp bay, Persea palustris, and avocado, Persea americana, to various concentrations of the laurel wilt pathogen, Raffaelea lauricola. Forest Pathology (англ.). 45 (2): 111—119. doi:10.1111/efp.12134. Процитовано 25 листопада 2022.