Rhinocyllus conicus
| Rhinocyllus conicus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Довгоносик Rhinocyllus conicus (Frölich, 1792). США
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Rhinocyllus conicus Frölich, 1792 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Rhinocýllus cónicus — вид жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
У жуків цього виду довжина тіла знаходиться у межах 4-7 мм. Основні ознаки[1]:
- ширина передньоспинки не більше ніж у 1.5 рази більша за її довжину, із сильно опуклими боками, двовиїмчастою основою та добре розвиненими лопатями за очима;
- надкрила більше ніж удвічі довші за загальну ширину плечей, при основі ледь ширші за передньоспинку, вкриті тонкими й глибокими поздовжніми борозенками, проміжки між якими вкриті густими поперечними зморшечками.
_(10993020743).png)
В українськиї степах Rhinocyllus conicus часом буває масовим видом. Його можна зустріти на цілинних ділянках, сільгоспугіддях, біля будівельних майданчиків, на звалищах, обабіч доріг, у лісосмугах і байрачних лісах тощо. Активних жуків знаходять із третьої декади квітня (Тарханкут) до початку вересня (Запорізька область).
Життєвий цикл цього виду тісно пов'язаний із рослинами з родини Айстрові. В Україні це найчастіше осот Cirsium ukrainicum Bess. ex DC. Імаго живляться зеленими частинами різних видів осоту, будяку, татарнику. За межами Східної Європи імаго й личинки живляться на рослинах з цих та інших родів айстрових, причому у межах ареала існують трофічні екотипи, кожен з яких краще адаптований до певних рослин[2]. Жуки гризуть поверхневі тканини молодих пагонів, листя, обгортку й поверхневі тканини суцвіть-кошиків.
Парування й відкладання яєць в українських степах відбувається у другій половині травня. Яйця по одному відкладаються на поверхню кошика. Самиця вкриває кожне краплею жовтуватого секрету, котрий застигає у вигляді щитка і захищає яйце.
Личинки прокладають собі тунель всередину кошика і живляться незрілим насінням та тканинами квітколожа. Насінина з'їдається повністю, лишається тільки пухнастий хохолок і інколи ще й оболонка. В одному суцвітті можуть розвиватися до 12 личинок. Заселеність суцвіть личинками інколи сягає 70%[3].
Завершуючи розвиток, личинка будує собі камеру з рослинних часток та екскрементів. Стінки камери тонкі, вони не досягають 1 мм у товщину, темно-брунатні, майже чорні. Лялечка у камері розташовується завжди головою догори. Потурбована, вона різко дригає черевцем і обертається навколо власної осі. Жуки нового покоління з'являються у другій половині серпня - на початку вересня[3].
На личинках паразитують їздці[4], усі стадії розвитку стають жертвами інших паразитів та хижаків[5][6][7].
 |
 | |
Жуки Rhinocyllus conicus живляться не лише листями та пагонами, а й обгорткою кошика айстрових
|
Яйця, відкладені на суцвіття, вкриті бурими щитками — застиглим секретом, який виділяє самиця
|
Личинка і лялечка довгоносика у суцвітті будяка. Від насінин лишилися тільки обгризані пухнасті вирости
|
Арела виду охоплює майже всю Палеарктику, в тому числі ледь не всю Європу (включаючи Велику Британію, Нідерланди, Прибалтику, Швецію й Кіровську область Росії). В Україні вид знаходили в західних регіонах, по всьому півдню (включаючи Гірський Крим), на Полтавщині й Київщині[8][3].
За межами Європи довгоносик мешкає у Закавказзі, Північній Африці, Західному Сибіру, Казахстані, Далекому Сході, Північно-Західному Китаї, Середній Азії, Туреччині, Ізраїлі. Крім цього він інтродукований до Південної Африки, Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії[9](див. нижче).
Довгоносика Rhinocyllus conicus після вивчення його біології у Європі завезли до Північної Америки, Африки, Австралії та Нової Зеландії для пригнічення популяцій європейських будяків — злісних пасовищних бур'янів[10]. Жуків збирали і розсилали по країні, реалізовували через Інтернет. У США ця акція дала бажаний результат: чисельність будяків знизилася до економічно невідчутного рівня.
У Канаді жук перейшов із завезеніх бур'янів на споріднені місцеві будяки, які не становили ніякої проблеми, і де-не-де істотно підірвав або знищив їх популяції. Через це його подальше використання було визнане нераціональним[11][12].
У Австралії та Новій Зеландії ефективність жука як гербіфага виявилася невисокою.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 52
- ↑ Zwölfer H., Preiss M. Host selections and oviposition behaviour in West-European ecotypes of Rhinocyllus conicus Froel. (Col., Curculionidae)// Z. Angew. Ent., 1983. — Bd. 95. — H. 2. — S. 113–122
- ↑ а б в Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleopetra, Curculionidae). II. Роды Rhinocyllus Germ., Eustenopus Petri и Lachnaeus Schonh.// Энтомол. обозр., 1993. — Т. 72. — Вып. 3. — С. 586–590. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf18.htm [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Volovnik S.V. On parasites and predators of Cleoninae weevils (Col. Curculionidae) in Ukrainian steppe. — Anz. Schadlingskde., Pflanzenschutz, Umweltschutz, 1994. — Bd. 67. — H. 4. — S. 77-79.
- ↑ Goeden, R.D., Ricker, D.W. Establishment of Rhinocyllus conicus (Col.: Curculionidae) on Italian Thistle in Southern California // Entomol., 1978. Vol.7. № 6. P. 787–189.
- ↑ Batra S.W.T., Coulson J.R., Dunn P.H., Boldt P.E. Insects and fungi associated with Carduus thistles (Compositae). — Techn. Bull. U.S. Dep. Agr., 1981. — 1616. — 100 p.
- ↑ Воловник С. В. Биоценотические связи долгоносиков-ликсин (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) и зоофагов // Кавказский энтомологический бюллетень, 2011, т. 7, вып. 2, с. 163–167.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf35.htm
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- ↑ Gültekin, L. & Fremuth J.: Lixini, p. 471–472. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- ↑ Kok, L.T., Surles, W.W. Successful Biocontrol of Musk Thistle by an Introduced Weevil, Rhinocyllus conicus // Environmental Entomology, 1975. — V. 4. — # 6. — P. 1025–1027
- ↑ Louda, S. M., D. Kendall, J. Connor, and D. Simberloff. 1997. Ecological effects of an insect introduced for the biological control of weeds // Science, 1997. — 277. Р. 1088–1090.
- ↑ Rose, K. E., S. M. Louda, and M. Rees// Demographic and evolutionary impacts of native and invasive insect herbivores: a case study with Platte thistle, Cirsium canescens //Ecology, 2007. — 86. P. 453–465