Springfield Модель 1873
Springfield Модель 1873 | |
---|---|
Тип | Казнозарядна гвинтівка |
Походження | США |
Історія використання | |
На озброєнні | 1873–1892 (Після в резерві) |
Оператори | США |
Війни | Індіанські війни Іспансько-американська війна Філіппінсько-американська війна |
Історія виробництва | |
Розробник | Ерскін С. Аллін |
Розроблено | 1873 |
Виробник | Springfield Armory |
Виготовлення | 1873–1884 |
Виготовлена кількість | 567 882 [1] |
Варіанти | Кавалерійський карабін зі стволом 560 мм, учбова гвинтівка зі стволом 760 мм. |
Характеристики | |
Довжина | 1300 мм |
Довжина ствола | 830 мм |
Дія | Поворотно-відкидний затвор |
Темп вогню | 12-13 пострілів за хвилину, до 25 пострілів занотовано під час випробувань[2] |
Дульна швидкість | 410 м/с |
Дальність вогню | |
Ефективна | 2500 ярдів[2] |
Система живлення | Ручне, казнозарядне |
Приціл | Відкриті приціли |
Springfield Модель 1873 у Вікісховищі |
Springfield Модель 1873 — стала першою стандартною казнозарядною гвинтівкою, яку взяла на озброєння армія США (хоча Springfield Модель 1866 обмежено використовували війська на території Бозменського шляху в 1867 році). Зброю, у версії гвинтівки та карабіну, широко використовували в битвах проти корінних народів США.
Модель 1873 стала п'ятим варіантом конструкції Алліна поворотно-відкидного затвору і отримала свою назву через відкидний затвор, який відкидався як люк. Модель піхотної гвинтівки мала ствол довжиною 325⁄8-дюйми (829 мм), а кавалерійський карабін мав ствол довжиною 22-inches (560 мm). Її замінила вдосконалена модель, Springfield Модель 1884, також під набій .45-70 калібру.
В 1872–1873 роках військова рада на чолі з бригадним генералом Альфредом Террі, вивчили та випробували 99 гвинтівок від кількох місцевих та іноземних виробників зброї в тому числі Springfield, Sharps, Peabody, Whitney, Spencer, Remington та Winchester, з метою обрати казнозарядну систему для гвинтівок та карабінів для військових США. Серед випробувань були тести на точність, надійність, швидкострільність та здатність витримувати несприятливі умови. Розглядали однозарядні та магазинні системи, але, в той час, більш надійною вважали однозарядну зброю. Вогневі випробування проходили на Спрингфілдському арсеналі та острові Говернорс де гвинтівка Springfield показала швидкострільність у 8 пострілів новачками та 15 пострілів за хвилину досвідченими солдатами. Рада рекомендувала гвинтівку "No. 99 Springfield", яка стала Моделлю 1873.[3]
Гвинтівковий набій мав позначення ".45-70-405", де перша цифра позначала калібр .45 калібр (11,63 мм), друга цифра вага заряду димного пороху 70 гран (4,5 г), а третя цифра позначала вагу кулі 405 гран (26,2 г). Дулова швидкість становила 410 м/с. Було розроблено зменшений заряд вагою 55 гран (3,6 г) (заряд для карабіна) для використання в карабінах для зменшення відбою для кінноти.
Springfield Модель 1884 мала дулову швидкість 400 м/с при вазі свинцевої кулі в 500 гран. Дулова швидкість кулі для карабіна становила 350 м/с.
Робочий тиск в патроннику гвинтівки Springfield Модель 1884 при стрільбі набоєм 45-70-500 становить 25,000 psi.[2]
Гвинтівка Springfield Модель 1873 може влучити в мішень радіусом 1,7 дюйма на відстані 100 ярдів, що відповідає ~3.4 MOA. Гвинтівка Springfield Модель 1884 може влучити в мішень радіусом 1,3 дюйма на відстані 100 ярдів, що відповідає ~2.6 MOA.[4] Таким чином, середню точність гвинтівки Springfield Модель 1884 можна порівняти з гвинтівкою німецьким K98k або більш пізньою гвинтівкою Springfield M1 Garand.
У звіті Департаменту озброєнь США зазначено, що "Підготовлений стрілець може зробити з цієї зброї від 12 до 13 пострілів за хвилину, заряджаючи її з коробки. (Стрілянина велася з плеча з темпом 25 пострілів за хвилину з патронної коробки)."[2]
У гвинтівці використовували набій з мідною гільзою на Дикому Заході в другій половині 19-го століття. Проте, поганий контроль якості мідних гільз та погані умови зберігання призводили до розриву гільз під час стрільби.
В інструкціях Департаменту озброєнь США стосовно Springfield Модель 1873 написано: "Якщо головка набою відірвалася під час пострілу, найкращим способом вилучення гільзи це вийняти кулю з набою і зменшити її ножем або прокатав так, щоб її можна було вставити в дульний зріз ствола. Сильно вдарте по кулі шомполом при закритому затворі; це штовхне кулю і заповнить безголову оболонку. Відкрийте затвор, і кулю та гільзу можна буде легко виштовхнути шомполом."[5] Пізніше солдатам видали спеціально розроблений екстрактор гільз, щоб усунути розшарування та застрягання гільзи.
Після поразки батальйону підполковника Джорджа Кастера (який мав на озброєнні карабін і набої до нього) в битві при Літтл-Біггорн в червні 1876 року, перші дослідники запропонували, що причиною стали заклинювання карабінів, хоча археологічні дослідження в 1983 році знайшли докази, що лише 3,4 відсотка гільз мають ознаки того, що їх витягли зі зброї з заклинюванням.[6] Тоді не враховували гільзи вибиті шомполом або іншим об'єктом, а також не враховували зброю, яка заклинила і була одразу прибрана з поля бою. Вся зброя батальйону Кастера стала власністю індіанців. Капітан Томас Френч, командир роти M, на лінії оборони Ріно вибивав шомполом від своєї піхотної гвинтівки вибивав застряглі гільзи з кавалерійських карабінів, які передавали йому. Після цього набій отримав нову латунну гільзу, оскільки цей матеріал так сильно не розширювався на відміну від міді. Це стало визначним покращенням, а тому латунь стала основним матеріалом для виготовлення гільз для військових набоїв в США з того часу і до тепер. Після поразки під Літтл-Біггорн, у військах почали проводити практичні стрільби двічі на тиждень.
Модель 1873 під чорний порох залишалась на озброєнні армії США до заміни її гвинтівкою Springfield Модель 1892 з ковзним затвором, яка була копією норвезької гвинтівки Krag–Jørgensen. Заміну почали в 1892 році та попри те, що Модель 1873 була визнана застарілою, її продовжували використовували другорядні підрозділи під ча Іспансько-американської війни на Кубі та на Філіппінах, де вона поступалася іспанцям, які були озброєні 7 мм іспанськими гвинтівками Моделі 1893 Маузер з ковзним затвором.
-
Реконструктор стріляє з казнозарядної гвинтівки Springfield Модель 1873 у Форт Макіно у 2008 році.
- ↑ https://www.nps.gov/spar/learn/historyculture/u-s-springfield-trapdoor-production-serial-numbers.htm
- ↑ а б в г Springfield Armory (U.S.) (1887). Description and Rules for the Management of the Springfield Rifle, Carbine, and Army Revolvers, Caliber 45. U.S. Government Printing Office.
- ↑ BOARD of OFFICERS (1873). Ordnance memoranda, Issue 15. United States. Army. Ordnance Dept. с. 99—106.
- ↑ Benton, James Gilchrist, 1820-1881, Henry Metcalfe, and United States. Ordinance Dept. Description And Rules for the Management of the Springfield Rifle, Carbine, And Army Revolvers: Calibre .45. Springfield, Mass: National armory, 1874. https://catalog.hathitrust.org/Record/008909513
- ↑ Wingate, George Wood (1878). Manual for Rifle Practice: Including Suggestions for Practice at Long Range and for the Formation and Management of Rifle Associations.
- ↑ Fox, Richard A., Archaeology, History and Custer's Last Battle, 1993, University of Oklahoma Press, ISBN 0-8061-2998-0, pp. 241–242