Грушка (Кам'янець-Подільський район)
| село Грушка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Староушицька селищна громада |
| Основні дані | |
| Населення | 597 |
| Площа | 2,504 км² |
| Густота населення | 238,42 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32380 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°38′01″ пн. ш. 27°00′59″ сх. д. / 48.63361° пн. ш. 27.01639° сх. д.Координати: 48°38′01″ пн. ш. 27°00′59″ сх. д. / 48.63361° пн. ш. 27.01639° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32380, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Грушка |
| Карта | |
  Грушка | |
 Грушка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Гру́шка — село в Україні, у Староушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва[ред. | ред. код]
У переказах говориться, що де зараз у селі знаходяться «Муровані криниці», у давнину тут росла велика дика груша, біля якої знаходились джерела холодної води. Тут перехожа людина, чи то група людей могла перепочити, втамувати свою спрагу холодною водою.
Крім того, ця груша по своїй величині була як орієнтир на даній місцевості. Ось чому ще й до цього часу існує поговірка «Нам аби до грушки, а там можна і перепочити».
Географія[ред. | ред. код]
Подільське село Грушка розкинулось на подільській височині в південно-західній частині України, за 36 кілометрів автошляхами від міста Кам'янець-Подільський. Біля Грушки протікає річка Жван та через саме село проходить автошлях територіального значення Т 2303, який неподалік від поселення перетинається з автошляхом Т 2317.
Клімат[ред. | ред. код]
Грушка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше село згадується в історичних документах з кінця XV століття. На території села виявлено знаряддя праці доби пізнього палеоліту та залишки поселення трипільської культури.
Сільська церква Успіння збудована у 1778 році – дерев’яна. В ній шанована ікона Божої Матері відома з 1750 року.
В 1797 - 1923 роках село входило в Грушківську волость, Ушицький повіту, Подільської губернії, по річці Жван за 33 версти від повітового міста, мешканців 450 осіб, 68 дворових господарств, волосне правління, православна церква, заїжджий будинок, три водяних млини. За 15 верст від села знаходилась поромна переправа через Дністер.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Карашевичі-Токаржевські - колишні власники місцевого маєтку, де знаходиться сільрада. В селі палац вважають збудованим в XVIII столітті, але можливо і бути кінець ХІХ століття. Мансарда маєтку в Грушці не пережила лихоліття революції 1917-1919 роках.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.
В 1932–1933 селяни села пережили голодомор.
Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».
По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
З 1991 року в складі незалежної України.
Грушці працюють середня школа, клуб із залом на 500 місць, бібліотека, народний музей. Діють фельдшерсько-акушерський пункт, дит'ясла. В селі функціонує народний театр «Браво», також є ще магазин Аліка.
29 листопада 2014 році у селі відбулося освячення нового храму Успення Пресвятої Богородиці, чин освячення здійснив архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій (Семенюк)[1].
7 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад село увійшло до складу Староушицької селищної громади.[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
У 2023 році селі демонтувати пам’ятник російському полководцю Олександру Суворову.[3]
Населення[ред. | ред. код]
Населення становить 597 осіб.
Мова[ред. | ред. код]
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову за даними перепису 2001 року.
Туризм[ред. | ред. код]
У селі створено туристичну принду — «Мальоване село». Одну з старих подільських хат у селі Грушці придбала митець Адріана Вітер і влаштувала в ній справжній побут народної культури Південного Поділля. Команда майстрів побілила хату, розфарбувала її подільськими орнаментами, були оновлені двері і вікна. Кімнати хати відтворюють традиції гончарства і травництва.[4]
Релігія[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народились[ред. | ред. код]
- Анатолій Григорович Білоус — доктор хімічних наук, академік НАН України.
- Скальский Леонтій Іванович — директор Полтавського обласного відділу [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.] УТОГ з 1946 по 1971 рр, старшина роти 51 армії частини ИГ 4163.
- Тимчук Сергій Артемович — агроном та український політик.
Перебували, проживали[ред. | ред. код]
Охорона природи[ред. | ред. код]
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
Поезія[ред. | ред. код]
Грушка — чудове подільське село.
Славне минуле у нього було.
Назва цікава, смачна й запашна.
Звідки ж спитаєш, взялася вона?
Кажуть колись тут дорога була, Старезна груша край неї росла.
Вода біля груші джерельна, смачна, Всіх перехожих манила вона.
Бувало так кажуть:
-До грушки дійдем, Отам віпочинем, Водички поп'єм.
Немало з тих пір вже води утекло, На місці оцьому з'явилось село.
Вже грушка давно своє оджила, Та назву прекрасну селові дала.
Тут люди трудящі і щирі живуть.
Орють щедру землю і сіють, і жнуть.
Ще грушківчани завжди залюбки
Вирощують яблука, груші, сливки.
Світлини[ред. | ред. код]
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Посилання[ред. | ред. код]
- Gruszka (pow. jampolski) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 876. (пол.)
- Будзей Олег. Бичок про Грушку [Архівовано 29 серпня 2013 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ На Хмельниччині освятили новий храм УКГЦ. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 6 грудня 2014.
- ↑ ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
- ↑ «На смітник історії»: на Хмельниччині демонтували пам’ятник Суворову.
- ↑ ГРУШКА: "МАЛЬОВАНЕ СЕЛО" ТА КНЯЖИЙ ПАЛАЦ БІЛЯ БАКОТИ
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |