Škoda VOS

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Škoda VOS
Загальні дані
Виробник: Чехословаччина AZNP Škoda, Praga, Karosa
Роки виробництва: 1950 — 1952
Дизайнер: Ульріх Медуна (Oldřich Meduna)
Тип(и) кузова: седан
Компонування: FR (задній привід з переднім розміщенням двигуна)
Коробка передач: механічна 4-ступенева
Характеристики
Масово-габаритні
Довжина: 5700 мм
Ширина: 1950 мм
Висота: 1750 мм
Колісна база: 3200 мм
Колія передня: 1500 мм
Колія задня: 1500 мм
Маса: споряджена: 4400 кг (3600 кг — легкоброньований варіант)
Динамічні
Макс. швидкість: 80 км/год
На ринку
Попередник: Škoda Superb (1934)
Наступник: Tatra 603 (за призначенням)
Інше
Витрата палива: 29 л/100 км
Об'єм бака: 150 л

Škoda VOS (чеськ. Vládní Osobní Speciál — «управлінський легковий спеціальний») — представницький автомобіль, що виготовлявся AZNP Škoda у 1949—1952 рр.

Попри назву, у його створенні брали участь майже усі автозаводи Чехословаччини. Конструкція була розроблена «Шкодою», двигун та коробку передач виготовляла Praga, шасі і бронекапсулу — Škoda, кузов, салон (розроблений за участі Tatr'и) й кінцеве збирання відбувалось компанією Karosa (колишній кузовобудівник Sodomka).

Загалом було виготовлено 107 екземплярів, 37 з яких мали броньований кузов.

Призначався для вузького кола партійних та державних керівників Чехословаччини й інших соціалістичних країн, лідерів провідних компартій капіталістичних країн. Відомими власниками Škod'и VOS були Клемент Ґотвальд, Енвер Ходжа, Чжу Де, Анна Паукер та Мао Дзедун.

Історія

[ред. | ред. код]

У кінці 1948 р. генерал Йозеф Павел — заступник міністра внутрішніх справ й командуючий прикордонною обороною Чехословаччини, виражаючи занепокоєність ростом напруженості у прикордонних районах країни (внаслідок переходу влади до КПЧ, другої хвилі націоналізації, початку колективізації, неорганізованого заселення покинутих депортованими судетськими німцями населених пунктів, росту еміграції, включаючи нелегальних перехід кордону, й антикомуністичного опору, в тому числі створення бойових груп, що займались диверсіями й замахами на партійних, державних та військових діячів) висунув пропозицію за короткий термін розробити й виготовити спеціальний автомобіль для керівництва «задля поїздок виключно у небезпечних зонах». Виконавцем завдання стала Škoda, головний конструктор якої — Ульріх Медуна, мав у 1930-х рр. досвід створення бронетехніки (зокрема легкого танку LT vz. 35). Попри те, що «Шкода» та її шеф-конструктор вже були зайняті розробкою 3-тонної армійської вантажівки (Praga V3S), завдання щодо легковика для державної верхівки було визнано не менш значущим.

Перший прототип, створений через кілька місяців у позаробочий час нагадував броньовик. До того часу вимоги замовника змінились й виглядали приблизно так: «автомобіль представницького класу для щоденного користування, котрий би не виглядав як броньований». Припускалось створення 50 важкоброньованих й стількох ж легкоброньованих машин для супроводу, причому вони не мали відрізнятись візуально.

Медуна вирішив спочатку створити бронекорпус, а після встановити його на шасі, підібрати двигун й «обставити» кузовом. Металургійний завод у Кладно створив спеціальну броню (сплав сталі з кобальтом) завтовшки 5 мм, що використовувалась на полегшеному варіанті корпуса в один шар, а на важкому — у два з «путанкою» із сталевих дротів поміж ними (задля спотворення траєкторії польоту кулі чи осколка). Через бронекорпус повна маса автомобіля могла сягати 5 т, що ставило особливі вимоги до рами, підвіски, двигуна й коліс. Компактний та потужний (на той час) 5-літровий бензиновий 120-сильний двигун N4T був запозичений у вантажівки Praga V3S (в подальшому завод перейшов на дизель розробки Tatra), що ще готувалась до виробництва. Підсилена рама, підвіска, колеса, шини, гальмівна система (двоконтурна з барабанними механізмами) були розроблені з використанням кращих наявних, в тому числі імпортних, матеріалів. Зокрема, для шин була закуплена спеціальна єгипетська бавовна для виробництва корду й бразильський натуральний каучук вищого ґатунку, гальмівні накладки були зроблені з голландського матеріалу, багатошарові склопакети з гартованого дзеркального скла склеювались американським прозорим клеєм.

В ході випробувань виявились проблеми з шинами, що не витримували велику вагу. Задля цього компанією Mitas Praha були спеціально розроблені й виготовлені близько 600 шин з особливого сорту сирої гуми й у котрих каркас мав нитки з вищезазначеної єгипетської бавовни. Кожен комплект шин перед відправленням на збиральну лінію піддавався серйозним випробуванням, чому передувала аварія з одним польським маршалом через луснуту шину.

Надмірна маса автомобіля, невдалий її розподіл по осям сприяли поганій керованості. Через це виробник не рекомендував розвивати швидкість більшу за 80 км/год. Витрата палива, навіть по міркам вантажівки була значною — 30 л/100 км.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Доведення прототипів до робочих зразків супроводжувалось рядом курйозів. Наприклад, для страждаючої повнотою дружини президента Чехословаччини Клемента Ґотвальда Марти двері салону виявились занадто вузькими, в результаті чого довелось поспішно збільшувати не тільки ширину дверей, але й колісну базу (на 100 мм). Дружина першого секретаря КПЧ Рудольфа Сланського, будучи вагітною, поскаржилась на занадто жорстку підвіску (що було недивно при такій масі автомобіля), тому у пакет ресор додали два листа, а пружинні сидіння додатково заповнили пухом, для оббивки використали більш м'який сорт натуральної шкіри. Задля секретності Комісія Міністерства національної оборони вимагала, щоб куленепробивні вікна двох варіантів ззовні не відрізнялися, незважаючи на різницю у товщині (для «важкої» версії — 52 мм, для «легкої» — 8 мм) й прозорості, через що виробник скла дещо затоновував більш тонкі зразки. Щоб товщина скла не кидалась у очі в опущеному стані, їх можна було відкривати не більше ніж на 5 см. У спекотну погоду це створювало дискомфорт, тому було вирішено, як мінімум кілька машин обладнати кондиціонерами повітря, компоненти яких знаходились у багажнику й разом з базовою приймально-передавальною радіостанцією займали весь його об'єм — багаж доводилось перевозити на машинах супроводу.

Анна Паукер мала Škod'у VOS для руху по залізничним шляхам. Автомобіль-дрезина, при повній масі 5 т розвивала 115 км/год. На даний момент вона знаходиться на залізничній станції у Сінаї. Лобове скло зі сторони водія пошкоджене після спроби замаху на «Сталіна у спідниці» поблизу залізничної станції Рошіорій-де-Веде.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ГОСТ 8.417-2002

Посилання

[ред. | ред. код]
Автомобілі Škoda, від 1945 по сьогодні
Тип з 1945 до 1991 державне підприємство з 1991 власність концерну Volkswagen
1940-ві 1950-ті 1960-ті 1970-ті 1980-ті 1990-ті 2000-ні 2010-ті
5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3
Клас A Citigo
Клас B Fabia I Fabia II
Клас C Favorit
Forman
Felicia
Клас C+ 440 Octavia 1000 MB
1100 MB
100
110
105/120/125
130/135/136
Octavia I Rapid
Octavia Kombi
Клас D 1200 1201 1202 Octavia II Octavia III
Клас E Superb I Superb II
Клас F … Superb
VOS
Купе/Кабріолет … 1101 / 1102 450 Felicia 110 R Garde Rapid
Мінівен Roomster
SUV Yeti
Фургон Praktik
Мікроавтобус 1203 1203 1500
Гоночний автомобіль Sport 120 S 130 RS 130 LR
Sport
Supersport
1101 OHC F3