Єремія I Константинопольський
| Єремія I Константинопольський | |
|---|---|
грец. Ιερεμίας Α΄  | |
 | |
| Народився | 15 століття Zitsad, Османська імперія |
| Помер | 13 січня 1546 Враца, Болгарія |
| Країна | Османська імперія |
| Діяльність | священник |
| Знання мов | грецька |
| Посада | Константинопольський патріархат і святий[1] |
Єремія I — Вселенський патріарх з 1522 по 1546 роки з перервою в 1524—1525 роках.
Він походив із Зіці в Епірі[2] і до 1513 року був обраний митрополитом Софії[3]. Він мав слабку освіту[4][2], але мав чудові адміністративні навички і був дуже популярним[5]. За підтримки архонта Констянтин Кунупіса 31 грудня 1522 року Священний Синод обрав його Вселенським Патріархом[6]. Констянтин сплатив в подарунок султанові 500 франків і 3500 флоринів як щорічний борг[6].
Приблизно в квітні або травні 1524 року, під час подорожі Єремії Кіпром, Єгиптом, Палестиною та горою Синай, його патріарший престол захопив Йоанникій Созопольський[5]. За допомогою патріархів Антіохії та Александрії Єремії вдалося скасувати виборчий переворот, а Йоанникій був скинутий двома Синодами, одним в Єрусалимі та одним у Константинополі. Єремія був офіційно відновлений 24 вересня 1525 року указом султана Сулеймана I[7][6] і був із ентузіазмом прийнятий духовенством і народом Константинополя, набувши після цього великого впливу[8].
За його днів (1536 р.) колишня келія Ставронікіти, яка з 1287 р. належала монастирю Кутлумусіу, а потім до 1533 р. монастиреві Філотеу, була призначена йому святою громадою[9] і піднесена до монастиря Ставронікіта, таким чином ставши двадцятим монастирем Афону. На запрошення Святої громади Патріарх Єремія особисто брав участь у відбудові монастиря[10][11], благодійником якого він був і який у 1544 році проголосив ставропігійним.
Під час свого патріарства йому вдалося врятувати багато церков, яким турки загрожували руйнуванням, використовуючи аргумент, що місто було здано, а не захоплене[12]. Також у 1537 році він домігся видання указу султана Сулеймана Пишного, який припинив перетворення церков у Константинополі на мечеті. На жаль, дане рішення, однак, не було підтверджено його наступниками[13].
Здається, під час його патріархату було встановлено ембатоікіон, тобто первосвященики після свого обрання дають грошовий подарунок патріархату для його фінансової підтримки[2]. У жовтні 1538 року він пожертвував частину свого майна патріархату[12]. Він був патріархом до 1546 року, коли захворів. Він зрікся престолу, став чудовим ченцем з ім'ям Йоанн і помер у Враці, у провінції Тирново у Болгарії, 13 січня 1546 року.
- ↑ https://www.romfea.gr/oikoumeniko-patriarxeio/54593-agiokatataksi-oikoumenikoy-patriarxi-ieremia-a
- ↑ а б в Μανουήλ Γεδεών.
- ↑ Тютюнджиев, Ив.; Мутафова, Кр. (1994). История на българския народ през XV-XVII в. в таблици, схеми, карти, и тестове. Велико Търново. с. 38.
- ↑ Janin, 1956.
- ↑ а б Κοµνηνός Υψηλάντης, 1870.
- ↑ а б в Ζαχαριάδου, 1996.
- ↑ Παΐζη-Αποστολοπούλου, 1995.
- ↑ Тютюнджиев, Ив., Мутафова, Кр. История на българския народ през XV—XVII в. в таблици, схеми, карти, и тестове. Велико Търново, 1994, 38.
- ↑ Έγγραφον της Ιεράς Συνάξεως δι' ού εκχωρεί τω Πατριάρχει Ιερεμία Α΄ την έρημον Μονήν του Σταυρονικήτα προς ανέγερσιν (PDF). Γρηγόριος ο Παλαμάς. ΜΘ: 171. 1920. Процитовано 30 Απριλίου 2022.
- ↑ Πανώτης, 2008.
- ↑ Liakos, Dimitrios (2016). Unpublished Byzantine and Post-Byzantine Inscriptions on Mt Athos. Inscriptions in the Byzantineand Post-Byzantine Historyand History of Art: 294. Процитовано 1 Νοεμβρίου 2021.
- ↑ а б Αποστολόπουλος, 2007.
- ↑ Runciman, Steven (1985). The Great Church in captivity: a study of the Patriarchate of Constantinople from the eve of the Turkish conquest to the Greek War of Independence. London,: Cambridge University Press. с. 190. ISBN 978-0-521-31310-0.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
- Γεδεών, Μανουήλ (1885). Πατριαρχικοί Πίνακες: Ειδήσεις ιστορικαί βιογραφικαί περί των Πατριαρχών Κωνσταντινουπόλεως: από Ανδρέου του Πρωτοκλήτου μέχρις Ιωακείμ Γ' του από Θεσσαλονίκης, 36-1884. Κωνσταντινούπολη: Lorenz & Keil.
- Προκόπιος Τσιμάνης (1981). Από υψηλή σκοπιά οι Πατριάρχαι Κωνσταντινουπόλεως, τόμ. Α΄. с. 127—134.
- Janin, R. (1956). «Constantinople, Patriarcat grec». Dictionnaire d'histoire et de géographie ecclésiastiques. 13. Paris: Letouzey et Ané.
- Αποστολόπουλος, Δημήτρης Γ. (20 Μαΐου 2007). Έγινε η άλωση της Κωνσταντινούπολης; Ο πολιτικός χειρισμός από τον Πατριάρχη Ιερεμία Α΄ ενός ιστορικού γεγονότος το 1537 για να μην καταστραφούν οι εκκλησίες. Процитовано 12 Απριλίου 2021.
- Πανώτης, Αριστείδης (2008). Το Συνοδικόν της εν Ελλάδι Εκκλησίας. Т. A. Εκδόσεις Σταμούλη. ISBN 978-960-8116-17-7.
- Κοµνηνός Υψηλάντης, Αθανάσιος (1870). Εκκλησιαστικών και πολιτικών των εις δώδεκα, Βιβλίον Η, Θ΄και Ι΄ ήτοι Τα µετά την Άλωσιν (1453-1789), (Εκ χειρογράφου της ιεράς µονής του Σινά). Κωνσταντινούπολη: εκδιδόντος Αρχιµ. Γερµανού Αφθονίδου Σιναΐτου.
- Ζαχαριάδου, Ελισάβετ Α. (1996). Δέκα τουρκικά έγγραφα για την Μεγάλη Εκκλησία (1483-1567) (PDF). Αθήνα: Εθνικό Ίδρυμα Ερευνών, Ινστιτούτο Βυζαντινών Ερευνών. ISBN 960-7094-69-7.
- Παΐζη-Αποστολοπούλου, Μάχη (1995). Ο Θεσμός της πατριαρχικής εξαρχίας: 14ος-19ος αιώνας (PDF). Αθήνα: Εθνικό Ίδρυμα Ερευνών. ISBN 960-7094-32-8.
- Σπυρίδων Λάμπρος, «Εικών Ιερεμίου Α', Πατριάρχου Κωνσταντινουπόλεως», Δελτίον της Ιστορικής και Εθνολογικής Εταιρείας της Ελλάδος, τόμ. Α΄ σελ. 113—119
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |