Симеон I Константинопольський
| Симеон I Константинопольський | |
|---|---|
| Народився | 15 століття |
| Помер | 1486 |
| Країна |  Трапезундська імперіяОсманська імперія |
| Діяльність | священник |
| Посада | Константинопольський патріархат |
Симеон I Трапезундський (грецьк. Συμεὼν Α΄ ὁ Τραπεζούντιος), (? — осінь 1486) — священнослужитель, тричі був Вселенським Константинопольським патріархом: короткочасно в 1466,[1] з 1471 по 1475 і з 1482 по 1486 роки. У 1484 році він головував на Константинопольському синоді 1484 року, який відмовився від Флорентійської унії.
Симеон народився між 1400 і 1420 роками в знатній родині Трапезундської імперії.[2] Після падіння Трапезунда під владу османів у 1461 році Мехмед Завойовник змусив усіх шляхтичів колишньої імперії переїхати до Стамбула (Константинополя), а Симеон, який уже був ченцем, також відправився до столиці.[3] Трапезунтійська знать утворила окрему фракцію серед греків столиці, очолювану, ймовірно, вченим і політиком Георгієм Аміруцесом. Ця фракція підтримувала Симеона як власного кандидата на патріарший престол[4] проти фракції, очолюваної світськими архонтами, такими як Великий Хартофілакс Георгій Галесіот і Великий Еклезіарх (тобто Глава ризниці) Мануїл, майбутній патріарх Максим III.[3]
Восени 1466 року Симеон успішно отримав трон після того, як він подарував османському уряду 2000 монет золота, таким чином розпочавши симоніальну практику, яка позначила історію Константинопольського Патріархату на наступні століття.[4] Тут у боротьбу за патріарший престол вступив новий гравець: Мара Бранкович, донька сербського деспота Джураджа Бранковича та одна з мачух Мехмеда II. Хоча Мара все життя залишалася християнкою, вона мала великий вплив на Мехмеда.[3] Мара була обурена симонічним вчинком Симеона, і вона поїхала до Стамбула, щоб поскаржитися Мехмеду. У відповідь на її прохання та на пожертвування нею 2000 монет золота султан скинув Симеона і призначив на патріархат кандидата Мари, Діонісія I.[4] Симеон усамітнився на кілька років у монастирі біля Стенімаха.
Правління Діонісія було відзначене опозицією проти нього з боку обох інших фракцій, включаючи Симеона. Його остаточно скинули наприкінці 1471 року після фальшивих звинувачень у тому, що він прийняв іслам і був обрізаний.[5] Після цього Симеон заплатив ще 2000 монет золота і нібито пообіцяв султану придушити плани антиосманського повстання в Трапезунді, і тому він став патріархом. Насправді в травні 1472 року відбулася невдала спроба захопити місто під проводом Катерина Зені та Олексія Комніна (племінника Давида Трапезундського), яких підтримував Узун-Хасан.[6] Симеон став на бік османського султана, і в червні 1472 року він скинув митрополита Трапезундського Панкратія, який брав участь у повстанні, і замінив його іншим єпископом, Дорофеєм, колишнім митрополитом Афін, більш прихильником Османської імперії.[2] Друге правління Симеона ознаменувалося збільшенням боргу до 7000 флоринів, і 10 жовтня 1474 року Священний Синод також прийняв сплату щорічного збору в 2000 флоринів Османському уряду. Тому взимку 1474 р. Симеон змушений був почати пошуки коштів.[3] Після повернення до Стамбула на початку 1475 року Рафаїл I перевершив Симеона, ймовірно за підтримки Мари Бранкович. Через рік Рафаїл не зміг заплатити обіцяну суму, і його скинув Максим III, лідер фракції константинопольської знаті.
Максим III помер 3 квітня 1482 року, і Симеон повернувся на трон втретє до осені 1486 року, коли його наступником став Нефонт II. Симеон помер незабаром після цього, певно, до 1488 року, так і не склавши заповіту, і після його смерті за його багату спадщину почалися серйозні змагання.[2] Найвидатнішим актом його третього й останнього правління був Константинопольський синод 1484 року.
Серед вчених немає єдиної думки щодо хронології першого правління Симеона. Багато вчених, таких як Кімінас (2009),[7] Рансіман (1985),[4] Грумель (1958)[8] та єпископ Германос Сардеїсський (1933-38)[9], а також офіційний веб-сайт Вселенський патріархат[10] слідує хронікам Доротея Монемвасійського і поміщає правління Симеона I після Марка II.
Лоран (1968),[3] а за ним Подскальський (1988),[11] вважає, що зіткнення з Симеоном відбулися, коли Марк ще був митрополитом Адріанопольським, і ставить правління Симеона раніше правління Марка. Для порівняння основних пропозицій дивіться Список Патріархів Константинопольських.
- ↑ Chronology according to Kiminas (2009). For other proposals see section Disputed Chronology.
- ↑ а б в Moustakas Konstantinos. Symeon I of Constantinople. Encyclopaedia of the Hellenic World, Asia Minor. Процитовано 7 серпня 2011.
- ↑ а б в г д Vitalien, Laurent (1968). Les premiers patriarches de Constantinople sous la domination turque (1454–1476). Revue des études byzantines (26): 229-263(241-2, 254-5). doi:10.3406/rebyz.1968.1407.(фр.)
- ↑ а б в г Runciman, Steven (1985). The Great Church in captivity. Cambridge University Press. с. 193–4, 200, 228. ISBN 978-0-521-31310-0.
- ↑ Philippides, Marios (2011). The Siege and the Fall of Constantinople in 1453. Ashgate Pub Co. с. 83–84. ISBN 978-1-4094-1064-5.
- ↑ Babinger, Franz (1992). Mehmed the Conqueror and His Time. Princeton: Princeton University Press. с. 307. ISBN 978-0-691-01078-6.
- ↑ Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate. Wildside Press LLC. с. 37,45. ISBN 978-1-4344-5876-6.
- ↑ Grumel, Venance (1958). Traité d'études byzantines, vol. I: La chronologie. Paris: Presses universitaires de France. с. 437.(фр.)
- ↑ Σάρδεων Γερμανός (1933–38). Συµβολή εις τους πατριαρχικούς καταλόγους Κωνσταντινουπόλεως από της αλώσεως και εξής. Ορθοδοξία (8–13).(гр.)
- ↑ Symeon I. Ecumenical Patriarchate. Процитовано 7 серпня 2011.
- ↑ Podskalsky, Gerhard (1988). Griechische Theologie in der Zeit der Türkenherrschaft (1453–1821) : die Orthodoxie im Spannungsfeld der nachreformatorischen Konfessionen des Westens. Munchen: C.H. Beck. с. 398. ISBN 978-3-406-32302-7.(нім.)
- Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate: A History of Its Metropolitanates with Annotated Hierarch Catalogs. Wildside Press LLC.
- Laurent, Vitalien (1968). "Les premiers patriarches de Constantinople sous la domination turque (1454–1476): Succession et chronologie d'après un catalogue inédit". Revue des études byzantines. 26: 229–263. doi:10.3406/rebyz.1968.1407.
- Runciman, Steven (1985) [1968]. The Great Church in Captivity: A Study of the Patriarchate of Constantinople from the Eve of the Turkish Conquest to the Greek War of Independence (2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press.
