Іваниченко Юрій Якович

Юрій Якович Іваниченко
Юрій Якович Іваниченко
Ім'я при народженні	Юрій Якович Іваниченко
Псевдонім	Юрій Чернер, Юрій Певзнер, Йосиф Дайчман, Юрій Волинський
Народився	3 липня 1948(1948-07-03) (76 років) Луцьк
Громадянство	СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, драматург, публіцист
Мова творів	російська, українська
Роки активності	1969–
Напрямок	проза, драматургія
Жанр	фантастична повість, роман, оповідання, історичні твори, драматургія, документальні твори
Magnum opus	«Совок і вишка»
Нагороди	Орден Олександра Невського

Юрій Якович Іваниченко (нар. 3 липня 1948(19480703), Луцьк) — радянський та український російськомовний письменник-фантаст, драматург, автор історичних та історично-публіцистичних творів. Працював заступником голови Спілки письменників Криму. Після анексії Криму Росією працює заступником голови Міжнаціональної спілки письменників Криму, відповідальним секретарем з роботи україномовного відділення та відповідальним за проведення персонального обліку «Спілки письменників Республіки Крим», є членом ради з фантастики та пригод Спілки письменників Росії.

Біографія

Юрій Іваниченко народився у 1948 році в Луцьку. У 1971 році він закінчив Севастопольський приладобудівний інститут, після чого працював на підприємствах Сімферополя. У 1978 році став головним інженером «Кримоблкінопрокату», паралельно в 1981 році закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії. У 1984 році Іваниченко перейшов на роботу режисером в обласному методичному центрі народної творчості та лектором бюро кінопропаганди, на цих посадах працював до 1989 року. З 1989 року Юрій Іваниченко зайнявся видавничою діяльністю, був засновником та головою видавничого об'єднання «Вариант», з 1993 року працював директором видавництва «Дар».

Під керівництвом Іваниченка, як головного редактора серії, у 2000 році письменник Бортніков Сергій Іванович видав свій роман "Медков, Павленко и Ко: Детективно-приключенческий сериал" (Симферополь: Дар; Луцьк: Надстир'я, 2000).

У співавторстві з Бортніковим ("Михайлом Львовським") у 2007 р. Іваниченко видав збірник "Павутиння лиха. Терор і наркотики: Документально-публіцистичне дослідження".

У 2000 році Іваниченко став директором та головним редактором видавництва «Таврія». З 2008 до 2014 року Юрій Іваниченко працював літературним редактором-перекладачем у газеті «Крымские известия». З 1991 року Іваниченко стає членом Спілки письменників Криму, з 1992 року Співдружності російських, українських та білоруських письменників Криму, з 2003 року Міжнародного Співтовариства Письменницьких Спілок, а з 2004 року Міжнаціональної Спілки письменників Криму.

Після анексії Криму Росією Юрій Іваниченко став заступником голови так званої Міжнаціональної спілки письменників Криму, та відповідальним секретарем з роботи україномовного відділення. З 2015 року він став членом так званої «Спілки письменників Республіки Крим», а також відповідальним за проведення персонального обліку членів цієї «організації». Юрій Іваниченко також став членом ради з фантастики та пригод Спілки письменників Росії.

Літературна творчість

Першу літературну спробу Юрій Іваниченко зробив ще в школі, написавши п'єсу для шкільного драмгуртка. У 1969 році на сцені театру вперше поставлена п'єса Іваниченка «Лєна». З 1972 року Юрій Іваниченко постійно публікується в газетах «Крымская правда» та «Крымский комсомолец» як рецензент літературних творів під псевдонімом «Юрій Волинський». У 1978 році в газеті «Крымский комсомолец» опублікована російською мовою перша фантастична повість Іваниченка «Особлива точка». У 1981 році вийшла друком перша збірка повістей автора під назвою «Особлива точка», а в 1987 друга збірка повістей письменника під назвою «Пік серпня». У 1987 році опублікована повість автора під назвою «Виборні», дія якої відбувається на старому кладовищі, героями повісті є «живі» радянські службовці та три покоління похованих на цьому кладовищі мерців. У 2008 році Іваниченко написав продовження цієї повісті під назвою «Прикликаний», а в 2012 році після переробки обох творів вийшов один об'єднаний роман письменника під назвою «Совок і вишка». У початковий період творчості увагу читачів привернули два оповідання автора: «Реакція у відповідь», у якому описується виникнення на Землі розумної пустелі та її реакції на дослідження вчених; та «Гончаки і Сторожові», в якому йдеться про пошук кораблів-убивць, які залишились на Землі, де переміг комунізм, від попередніх конфліктів та воєн.

Після розпаду СРСР Юрій Іваниченко публікував свої фантастичні твори у виданнях всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів при видавництві «Молода гвардія», в журналі «Київ» та кількох інших журналах Москви і Мінська, в сімферопольських виданнях «Брега Тавриды», «Предвестие», «Фанданго». з 2001 року письменник започатковує серію творів про діяльність спецслужб інших країн, яку він публікує під кількома псевдонімами. Доповненням до цієї серії є кілька видань, присвячених мусульманському радикалізму, які спричинили хвилю критики, найбільше в Ізраїлі. З 2010 року у співавторстві з іншим кримським письменником В'ячеславом Демченком Іваниченко написав серію творів про події Другої світової війни в Криму, а також кілька творів про історію військово-морського флоту Росії. У 2010 році Іваниченко у співавторстві з Демченком та Леонідом Панасенком опублікував фантастичний роман «ВЧК-2». У 2012 році Юрій Іваниченко опублікував самостійно фантастичний роман «Горозвір». Також Іваниченко займався літературними перекладами з англійської мови на російську.

Особисте життя

Юрій Іваниченко першим шлюбом був одружений з письменницею-фантасткою Людмилою Козинець. У подружжя була дочка Ольга.

Нагороди та премії

У 1996 році Юрій Іваниченко нагороджений державною премією Автономної Республіки Крим за роман «Коло крові». У 1998 році письменника нагородили почесною грамотою Президії Верховної Ради АРК. У 2000 році Іваниченко нагороджений пам'ятною медаллю «55 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні». У 2009 році Юрій Іваниченко нагороджений Орденом Олександра Невського І ступеня. У 2013 році Іваниченко став лауреатом премії Спілки Письменників Росії «Во славу Отечества».

Бібліографія

Фантастика

Романи

• 2002 — Жернова фортуны
• 2008 — Призванный
• 2010 — ВЧК-2: Иногда я дышу им в затылок (У співавторстві з Леонідом Панасенком і В'ячеславом Демченком)
• 2011 — Горозверь
• 2012 — Совок и вышка

Повісті

• 1978 — Особая точка
• 1987 — Выборные
• 1989 — Стрелочники
• 1990 — Пик августа
• 2010 — По високому плаю

Збірки

• 1982 — Особая точка
• 1990 — Пик августа

Оповідання

• 1983 — Флигелёк
• 1987 — Мальчики из игротеки
• 1990 — Ответная реакция
• 1990 — «Чистое небо»
• 1990 — Гончие и Сторожевые
• 1990 — Эдик — Валентин
• 1990 — По расписанию
• 1990 — Взгляд
• 2012 — Немного света и чуть-чуть тепла
• 2013 — Зри в корень

Пригодницькі та історичні твори

Романи

• 1996 — Круг крови
• Цикл «Крымский щит» (У співавторстві з В'ячеславом Демченком)
  • 2010 — Крымский щит
  • 2011 — Разведотряд
  • 2012 — Торпеда для фюрера
  • 2013 — Сорок градусов по Маннергейму
  • 2013 — Обреченный мост
  • 2017 — Путь к Босфору
• 2015 — Враг на рейде (У співавторстві з В'ячеславом Демченком)
• 2015 — Довгий шлях, короткий шлях
• 2019 — Прощание с «Императрицей» (У співавторстві з В'ячеславом Демченком)
• 2019 — Штормовое предупреждение (У співавторстві з Оленою Іваниченко)

Повісті

• 1982 — Распродажа
• 1987 — Підміна
• 1988 — Струм і мережі
• 1990 — Мертвые молчат
• 1990 — Высокий край
• 1991 — Провінційний вузол
• 1993 — В краю родном, в земле чужой
• 2015 — Намір

П'єси

• 1969 — Лена
• 1987 — Лицо ненависти
• 1988 — Три часа в Париже

Документальні та документально-публіцистичні книги

• 1990 — Похвала Разуму
• 1998 — Время звенеть бокалами (У співавторстві з Н. Іваниченко)
• 2001 — Моссад: История лучшей в мире разведки (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман»)
• 2001 — И на щите Давидовом начертано «Моссад» (Під псевдонімом «Юрий Чернер и Юрий Певзнер»)
• 2002 — Все о напитках
• 2002 — Секреты Интерпола (Під псевдонімом «Юрий Чернер и Юрий Певзнер»)
• 2002 — Охота за флагманами Гитлера (Під псевдонімом «Юрген Чернер»)
• 2003 — Моссад: Первые полвека (Під псевдонімом «Юрий Чернер и И. Кунц»)
• 2003 — Интерпол: Всемирная система борьбы с преступностью (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман»)
• 2003 — ФБР. История и реальность (Під псевдонімом «Юрий Чернер»)
• 2004 — ФБР — империя неприкосновенных (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман»)
• 2004 — Спецслужбы Израиля: от «Шабака» до «Моссада» (Під псевдонімом «Исаак Дойчман»)
• 2005 — Паутина зла: Наркотики и терроризм (Під псевдонімом «Юрий Иванич»)

Посилання

• Иваниченко Юрий Яковлевич [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Юрій Іваниченко на сайті livelib.ru [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• З. В. Шемет. Іваниченко Юрій Якович [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.