Перейти до вмісту

Металіст (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Авангард (Харків))
Ця стаття про футбольний клуб, що існував у 1925—2016 роках. Про сучасні клуб див. Металіст 1925 та Металіст (футбольний клуб, 2019)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Металіст.
«Металіст»
Повна назва ФК «Металіст» Харків
Прізвисько «Жовто-сині»
Засновано 1925
Розформовано 2016
Населений пункт Харків, Україна
Стадіон «Металіст»
Вміщує 40 003
Президент Україна Сергій Курченко
Ліга не виступає
2015/16 10 місце в УПЛ
Домашня
Виїзна

«Металі́ст» — колишній український футбольний клуб із Харкова. Заснований у 1925 році. Срібний призер Чемпіонату України з футболу 2012/13, шестиразовий бронзовий призер чемпіонатів України. Чвертьфіналіст Ліги Європи УЄФА у сезоні 2011/12. Володар Кубка СРСР 1988 року, фіналіст Кубка України 1992 року. Клуб позбавлено професіонального статусу влітку 2016 року через величезні борги, які утворилися внаслідок небажання власника Сергія Курченка продовжувати утримувати «Металіст» та його відмови продати клуб іншим потенційним інвесторам.[1][2][3]

Водночас влітку 2016 року група вболівальників і футбольних діячів міста на основі випускників академії «Металіста» створили футбольний клуб «Металіст 1925».[4] Ця команда стала срібним призером Чемпіонату України серед аматорів 2016/17, бронзовим призером Другої ліги 2017/18, бронзовим призером Першої ліги 2020/21 і в сезоні 2021/22 представляє Харків у Прем'єр-лізі. Засновники «Металіста 1925» заявляють про наміри у найкоротші терміни виграти медалі УПЛ.[5]

Також власну команду — аматорський СК «Металіст» — створили і представники Сергія Курченка.[4] У липні−жовтні 2016 року цей клуб виступав у чемпіонаті Харківської області[6] і за результатами сезону посів останнє місце у турнірній таблиці.[7] У 2017 році команда С. Курченка не брала участь у жодних змаганнях під егідою ПФЛ, ААФУ чи ХОФФ і де-факто припинила існування.[8]

Історія

[ред. | ред. код]

Колишні назви

[ред. | ред. код]
  • 1925–1946: ХПЗ (Харківський паровозобудівний завод)
  • 1946–1949: «Дзержинець»
  • 1949–1966: «Авангард»
  • 1967–2016: «Металіст»

Радянський період

[ред. | ред. код]

У грудні 1925 р. при Харківському паровозобудівному заводі створили футбольну команду. В 30-х рр. центрами футбольного життя України були радянські Харків з Києвом та польський Львів. Харків'яни часто були основою для збірної УРСР, яка успішно грала товариські матчі з іншими республіками. Та й збірна Харкова була однією з найсильніших в Радянському Союзі. За збірну СРСР грали, наприклад, Костянтин Фомін, Іван Привалов та Микола Кротов. У вищій лізі виступали місцеві «Сільмаш» (у 1938 р.) і «Спартак» (двічі: 1938; 1941 — першість перервали через радянсько-німецьку війну).

З 1945 до 1955 рр. найкращим клубом міста був «Локомотив», який провів 4 сезони у вищій лізі (1949, 1950, 1953 (9 місце), 1954), в 1956 році вибула з Чемпіонату СРСР, поступившись місцем команді «Авангард», який отримав право представляти Харків на всесоюзній арені спортивне товариство «Авангард» з 1956 року.

«Металіст»

Кольори ігрової
форми в кінці 60-х років

Повернутися на колишній високий рівень харківський футбол зумів лише у кінці 50-х рр. Тодішній «Авангард» зумів пробитися до вищої ліги чемпіонату Радянського Союзу в 1960 р. Наступного, 1961 року, клуб добився найвищої позиції в історії виступів у вищій лізі — 6-ї. На своєму стадіоні харків'яни поступились лише двічі (у 15 матчах) і зуміли обіграти тбіліське «Динамо» та московське «Торпедо», відповідно, бронзового і срібного призерів тої першості. Лідерами колективу були Микола Уграїцький, Микола Масленников, Володимир Ожередов, Євген Панфілов, Володимир Онисько, Микола Корольов і Юрій Нестеров. Але після ще 2 сезонів команда повернулася до нижчих ліг. В 1966 р. головним тренером клубу став відомий у минулому нападник і капітан київського «Динамо» Віктор Каневський. Під його керівництвом (1967—1971) «Металіст» (нову назву клуб отримав у 1967 р.) тримався у першій десятці команд 1 ліги, але не зумів здобути підвищення у класі. В 1975 р. харків'яни, зайнявши 19-е місце серед 20 команд опустилися до 2 ліги.

У 1977 р. команду почав тренувати Євген Лемешко. Саме з цим наставником пов'язані більшість досягнень «Металіста» у 80-х рр. Тоді ж у команду прийшов досвідчений 30-річний захисник «Карпат» Ростислав Поточняк, який згодом стане капітаном колективу. У 1978 році харків'яни виграють українську зону 2 ліги і виходять до першої. За три роки в 1 лізі (1979—1981) після 7-го і 3-го місць «Металіст» вийшов до найвищої ліги, вигравши у 1981 р. першу союзну лігу.

«Металіст»

Кольори ігрової
форми в середині 80-х

Склад «Металіста» у фіналі-88 (вказано ігри та голи в усьому турнірі)
Гравець Ігор Голів
Ігор Кутепов 2 -1
Руслан Колоколов ↓ 3
Віктор Яловський (↑ 51') 4
Микола Романчук 3
Іван Панчишин 7
Олег Деревинський 5
Олександр Іванов ↓ 5 1
Роман Хагба (↑ 79') 2
Леонід Буряк 6 1
Віктор Ващенко ↓ 6
Олександр Баранов (↑ 46') 7 3
Ігор Якубовський (К) 7 1
Юрій Тарасов 7 2
Гурам Аджоєв 3 1

Сезон 1982 клуб завершив на 12-й позиції, пропустивши лише 32 голи у 34 матчах (3-тя найкраща оборона першості). Надійно в обороні відіграли Ростислав Поточняк, Віктор Камарзаєв, Сергій Кузнецов і Віктор Каплун, який до того виступав у київському «Динамо». Наступного року «металісти» зайняли 11 місце, але головним успіхом став вихід до фіналу Кубка СРСР. В 1/16 фіналу українці здолали аламаатинський «Кайрат» — 0:0 (серія пенальті — 6:5), потім на виїзді, в Єревані, вірменський «Арарат» — 4:2 та кутаїське «Торпедо» — 0:0 (по пенальті — 4:3). У півфіналі 19 березня «Металіст» грав з ЦСКА на полі суперника у столиці СРСР. Армійська команда у 80-х рр. грала не на найвищому рівні й наступного сезону навіть опустилася до першої ліги. Харків'яни перемогли 1:0 (гол забив оборонець Косолапов). У фіналі 8 травня 1983 року в Москві трофей здобув «Шахтар» (Донецьк). Єдиний м'яч «гірників» забив на 23-й хв. Ященко після прострілу Грачова.

Того року у складі харків'ян перші матчі провів нападник Юрій Тарасов, який прийшов з друголігового «Маяка» (Харків). 23-річний Тарасов відразу став головним бомбардиром, забивши першого ж сезону 7 голів. У чемпіонаті-84 він забив 17 голів, встановивши рекорд клубу за кількістю забитих м'ячів в одній першості.

Команда під час домашнього матчу чемпіонату України 2009—2010 з «Таврією» 3 квітня 2010 року

У 1988 році клуб знову вийшов до фіналу і цього разу його виграв у «Торпедо» (Москва) з рахунком 2:0. Голи забили Аджоєв і Баранов. Після цієї перемоги «Металіст» вперше здобув право грати у єврокубках. У сезоні 1988/89 клуб стартував у Кубку володарів кубків, де в 1/16 фіналу обіграв югославський «Борац», а в 1/8 поступився голландській «Роді».

У 1989 р. «металісти» посіли найвище у вісімдесятих роках 7-ме місце у вищій лізі. У 1991 році розіграно останній чемпіонат СРСР. Харків'яни посіли тоді 15-у позицію. В еліті радянського футболу клуб виступав протягом 14 сезонів. Найвищим досягненням стало 6-те місце у 1961 році. Найбільше матчів у вищій лізі за «Металіст» зіграв Юрій Тарасов — 220. Він же став найкращим голеадором харків'ян у «вишці» — 61 забитий м'яч.

В незалежній Україні

[ред. | ред. код]

З 1992 року «Металіст» став виступати в національних турнірах України. У вищій лізі чемпіонату України харків'яни дебютували в 1992 році і двічі поспіль займали 5-те місце. В ці ж роки «Металіст» досяг найвищого результату і в розіграшах Кубка України: в 1992 році клуб під керівництвом Леоніда Ткаченко вийшов у фінал турніру, але в додатковий час поступився одеському «Чорноморцю», а наступного сезону харків'яни стали півфіналістами цього турніру. Після трьох сезонів виступу у вищій лізі команда покинула групу найсильніших команд країни і повернулася до її лав через чотири роки, ставши бронзовим призером турніру команд першої ліги. У 2000 та 2002 роках «Металіст» під керівництвом Михайла Фоменка повторив свій попередній найкращий результат — 5-те місце у вищій лізі.

Але вже за підсумками наступного чемпіонату харків'яни вибули із вищої ліги, зайнявши останнє місце в вищій лізі. Проте в першому ж сезоні команда під керівництвом Геннадія Литовченка, повернула собі прописку в еліті українського футболу.

Ера Ярославського

[ред. | ред. код]

Нову сторінку в історії клубу ознаменувала купівля клубу харківським олігархом Олександром Ярославським, який майже відразу запросив на пост головного тренера команди Мирона Маркевича. У 2006 році під його керівництвом «Металіст» спочатку повторив своє найкраще досягнення, посівши 5-е місце за його підсумками. А вже наступного року «Металіст» впевнено взяв 3-тє місце чемпіонату України, обігнавши найближчого переслідувача на 14 очок і відставши від 2-го місця на 2 очки, повторивши цей результат в п'яти наступних чемпіонатах. Крім того, команда двічі ставала півфіналістом кубку України.

У цей же час розпочинаються і постійні виступи клубу на євроарені. Після здобуття «бронзи» чемпіонату України 2006/2007 «Металіст» потрапив до Кубка УЄФА на сезон 2007/2008, де в першому раунді поступився англійському «Евертону».

Після повторного здобуття «бронзи» чемпіонату України 2007/2008 «Металіст» знову потрапив до Кубка УЄФА на сезон 2008/2009, де в першому раунді обіграв турецький «Бешикташ» за сумою двох матчів. В груповому етапі здобув перше місце, обігравши турецький «Галатасарай», грецький «Олімпіакос», португальську «Бенфіку» і звівши внічию матч з німецькою «Гертою». В 1/16 «Металіст» двічі обіграв італійську «Сампдорію», але в 1/8 поступився за рахунок голу, забитому на чужому полі, київському «Динамо».

Справа про договірний матч з «Карпатами» 2008 р.

[ред. | ред. код]

17 серпня 2010 року стало відомо, що Контрольно-дисциплінарний комітет Федерації футболу України визнав договірною гру «Карпати» — «Металіст» у Львові 19 квітня 2008 року. Згідно з рішенням, результат гри було анульовано, зараховано обом командам технічні поразки, обидва клуби оштрафовані на 25 тис. доларів, з них знято по 9 очок у сезоні 2010—2011 років. Рішенням було заборонено займатися футболом довічно на той час футболісту «Карпат» Євгену Лащенкову та генеральному директору «Металіста» Євгену Краснікову, низка функціонерів «Карпат» були відсторонені на менші строки: генеральний директор Ігор Дедишин — на п'ять років, почесний президент Петро Димінський — на рік, а виконавчий директор Прем'єр-ліги Єфремов, який в той час працював у «Карпатах», — на шість місяців. Крім того, на 10 тисяч доларів футболісти, які брали участь у тому матчі (10 гравців), а на 5 тисяч доларів — 5 гравців «Карпат»[9][10].

18 серпня 2010 року «Металіст» подав до Апеляційного комітету ФФУ з вимогою скасувати рішення КДК ФФУ, яке стосується «Металіста», оскільки рішення прийнято з численними порушеннями матеріальних і процесуальних норм статутних і регламентних документів ФФУ, УЄФА та ФІФА, в тому числі з грубими порушеннями Дисциплінарних правил ФФУ, законодавства України тощо[11].

Апеляційний комітет Федерації футболу України ухвалив рішення про зняття з «Металіста» та «Карпат» по 9 очок у сезоні 2011—2012 років[12]. Президент «Металіста» Олександр Ярославський заявив, що клуб подасть апеляцію до Спортивного арбітражного суду у Лозанні, а сама гра була чесною[13], після чого «Металіст» подав апеляцію на це рішення з вимогою скасування визнання матчу «Металіста» і «Карпат» договірним, всіх санкцій, накладений на «Металіст», Євгена Краснікова та Сергія Пшеничних, а також компенсації всіх витрат, пов'язаних з цією справою[14].

Оголошення вердикту у цій справі постійно переносилося: у квітні 2011 року з'явилась інформація про невизначений термін[15].

Рішенням ФФУ клуб позбавлений бронзових медалей 2008 «за договірний матч із „Карпатами“ (Львів)». Також «Металіст» повинен був розпочати чемпіонат України 2011—2012 рр. із 9 очками. Наразі рішення призупинене до рішення Міжнародного арбітражного спортивного суду у Лозанні (Швейцарія).

2009—2012 рр.

[ред. | ред. код]

2009 року «Металіст» дебютував в Лізі Європи. Після двох перемог над хорватською «Рієкою» в третьому кваліфікаційному раунді, «Металіст» поступився в плей-оф австрійському «Штурму».

Основний склад сезону 2012/2013

2010 року «Металіст» обіграв в плей-оф Ліги Європи кіпрську «Омонію» і вийшов в груповий етап. У першому матчі групового етапу «Металіст» обіграв на виїзді «Дебрецен» (Угорщина) з рахунком 5:0. У наступному матчі вдома «Металіст» поступився ПСВ Ейндговен — 0:2. Потім «Металіст» переміг «Сампдорію» (Італія) — 2:1, та з таким же рахунком «Дебрецен». Далі були дві нічиї: «Сампдорія» — «Металіст» 0:0, ПСВ — «Металіст» 0:0. У 1/16 фіналу ЛЄ УЄФА «Металіст» двічі програв «Баєру» (Леверкузен) — 0:4 (вдома) та 0:2.

У сезоні сезоні 2011—2012 команда знову впевнено подолала кваліфікацію Ліги Європи, розгромивши з рахунком 4-0 французький «Сошо», після чого виграла групу. Навесні команда дійшла до 1/4 фіналу, де поступилася португальському «Спортінгу».

Наступного року команда знову виграла група Ліги Європи, вийшовши в першому раунді плей-оф на англійський «Ньюкасл».

Прихід Курченка

[ред. | ред. код]

Наприкінці 2012 року стало відомо про конфлікт Ярославського з мером Харкова Геннадієм Кернесом, який виявив бажання повернути в комунальну власність ОСК «Металіст»[16]. 24 грудня Ярославський заявив, що змушений продати клуб «Металіст» через тиск міської влади[17], і покинув пост президента[18]. Головним інвестором клубу стала група компаній «ГазУкраїна-2009», яка купила клуб за суму близько 300 млн євро за даними ЗМІ. Новий власник, Сергій Курченко, пообіцяв за три роки виграти чемпіонат, а за 5 — єврокубок[19]. Клуб виступав добре протягом кількох років. Але настала чорна смуга, здійснився провал. У сезоні 2014/2015, відвідуваність впала на 14 тисяч. З'явилася купа боргів, пішли гравці… І вже в наступному сезоні «Металіст» залишився без Єврокубків. Лідерами клубу стали Едуард Соболь, Володимир Прийомов, Іван Бобко. Вилетіли в 1/16 кубку країни від команди з другого дивізіону — «Миколаїв». «Металіст» знаходився в середині таблиці. Заборгував грошей навіть новим гравцям. І ось на матчі проти «Олександрії» капітан команди — Олексій Довгий і воротар — Сергій Погорілий відмовилися виходити на поле, затримавши початок матчу на 30 хвилин. Завдяки обіцянці президента виплатити борги і завдяки фанатам, що приїхали на гостьовий матч, гра розпочалась. Незабаром капітан покинув клуб.

ПАТ «ФК „Металіст“» входило у десятку підприємств країни з найбільшою заборгованістю по заробітній платі перед працівниками станом на 2018 рік[20].

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

Домашній стадіон клубу — обласний спортивний комплекс «Металіст», реконструйований до Євро-2012. Розрахований на 40 003 глядача (3-й найбільший стадіон України).

Навчально-тренувальна база, смт Високий, липень 2009 року

Навчально-тренувальна база складається з двох сучасних комплексів: готельного з басейном та медико-відновлювального з тренувальними залами. До 2009 року проведено реконструкцію 6 футбольних полів[21].

У липні 2009 року було завершено реконструкцію навчально-тренувальної бази в смт Високий вартістю 86,54 млн грн. У ході реконструкції був побудований корпус із 50 двох- і одномісних номерів, VIP-зона з «люкс»-номерами, медико-реабілітаційний центр із басейном 17×8 м, а також зона допінг-контролю та прес-центр. Також були модернізовані футбольні поля[22].

Уболівальники

[ред. | ред. код]
Див. також: Суперництво футбольних клубів «Дніпро» та «Металіст»
Ультрас на стадіоні «Металіст»

«Металіст» — 4—5-й найпопулярніший футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «жовто-синіх» підтримують близько 4,4 % українських футбольних уболівальників[23].

Також уболівальники клубу вважаються найбрутальнішими в Україні. Часто їх вигуки тримають у собі нецензурну лексику.

Активна підтримка «Металіста» є однією з найактивніших і найчисельніших серед фанатських рухів України. Приблизна чисельність фан-руху в період розквіту — 5—6 тисяч осіб[24]. Друзями є фанати «Чорноморця» та «Кривбаса». Ворогами — фанати «Дніпра», «Динамо», «Ворскли», «Маріуполя», «Оболоні», «Шахтаря», донецького «Металурга», київського «Арсенала»[25]. Представники фанатських рухів «Металіста» брали активну участь у «Революції гідності», обороні міста від сепаратистів у 2014 році та україно-російській війні[26].

Відвідування

[ред. | ред. код]

Відвідуваність домашніх матчів «Металіста»[27], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:

  • Жовтий колір — перша ліга.

Відомі гравці

[ред. | ред. код]

У 2010 році інтернет-видання Football.ua провело опитування і опублікувало список найкращих гравців в історії клубу:[28][29]

  1. Юрій Тарасов
  2. Володимир Лінке
  3. Олександр Горяїнов
  4. Микола Корольов
  5. Юрій Сивуха
  6. Микола Уграїцький
  7. Олександр Рикун
  8. Олександр Бабкін
  9. Іван Панчишин
  10. Ростислав Поточняк
  11. Сергій Малько
  12. Папа Гує
  13. Гурам Аджоєв
  14. Віктор Сусло
  15. Жажа
  16. Леонід Буряк
  17. Ігор Якубовський
  18. Клим Хачатуров
  19. Роман Пець
  20. Марко Девич
  21. Ігор Кутепов
  22. Валентин Слюсар
  23. Віталій Пушкуца
  24. Нодар Бачіашвілі
  25. Олександр Савченко
  26. Сергій Кандауров
  27. Олександр Призетко
  28. Олександр Баранов
  29. Олександр Косолапов
  30. Микола Масленников
  31. Юрій Цимбалюк
  32. Сергій Валяєв
  33. Леонід Ткаченко
  34. Євген Панфілов
  35. Станіслав Берніков
  36. Віктор Мар'єнко
  37. Дмитро Хомуха
  38. Валентин Крячко
  39. Олександр Помазун
  40. Олександр Іванов
  41. Євген Несміян
  42. Віктор Камарзаєв
  43. Вадим Колесник
  44. Станіслав Костюк
  45. Віталій Зуб
  46. Іван Натаров
  47. Геннадій Дегтярьов
  48. Милан Обрадович
  49. Віктор Іваненко
  50. Олександр Карабута

Детальніше див. Категорія:Футболісти «Металіста» (Харків)

Статистика виступів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Список сезонів ФК «Металіст» (Харків)
Докладніше: Список матчів ФК «Металіст» (Харків) у єврокубкових турнірах

Клуб виступав у змаганнях з 1926 до 2016 року. Найкращим сезоном для «Металіста» був сезон 1988 року, коли клуб виграв єдиний трофей — Кубок СРСР. Крім того, «Металіст» брав участь у фіналах кубку СРСР (сезон 1983) і кубку України (сезон 1992). Один раз клуб ставав срібним (сезон 2012/13) і сім разів — бронзовим призером чемпіонату України (в т.ч. шість разів поспіль з 2007 по 2012 роки і в сезоні 2013/14).

Символіка

[ред. | ред. код]

Емблема

[ред. | ред. код]

Гімн

[ред. | ред. код]

Офіційний журнал

[ред. | ред. код]

У 2006-2012 роках випускався нерегулярний офіційний журнал клубу. Виходив російською мовою, вийшов принаймні 31 номер[30][31]

Досягнення

[ред. | ред. код]

СРСР

[ред. | ред. код]

Вища ліга чемпіонату СРСР:

Перша ліга чемпіонату СРСР:

  • 1 Чемпіон: 1981
  • 3 Бронзовий призер (2): 1965, 1980

Друга ліга чемпіонату СРСР (чемпіонат УССР):

  • 1 Чемпіон: 1978
  • 2 Віце-чемпіон (2): 1974, 1976
  • 3 Бронзовий призер: 1946

Кубок СРСР:

  • 1 Володар: 1988
  • 2 Фіналіст: 1983
  • 3 Півфіналіст: 1981

Кубок Федерації футболу СРСР:

  • 2 Фіналіст: 1987

Україна

[ред. | ред. код]

Українська прем'єр-ліга:

Перша ліга чемпіонату України:

  • 2 Віце-чемпіон: 2003/04
  • 3 Бронзовий призер: 1997/98

Кубок України:

Єврокубки

[ред. | ред. код]

Кубок володарів кубків УЄФА:

Кубок УЄФА/Ліга Європи:

  • Чвертьфіналіст: 2011/12

Рекордсмени клубу

[ред. | ред. код]

Гравці з найбільшою кількістю м'ячів

[ред. | ред. код]

Станом на 14 травня 2016 року[33]

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Україна Марко Девич 2006-2013 84 4 10 0 98
2 СРСР Микола Корольов 1956-1966
1969		 82 4 0 0 86
3 СРСР Україна Володимир Лінке 1976-1985
1994-1996		 77 4 0 0 81
4 СРСР Україна Юрій Тарасов 1983-1991
1993-1994		 61 11 2 0 74
5 СРСР Нодар Бачіашвілі 1978-1982 67 1 0 0 68
6 Бразилія Клейтон Шав'єр 2010-2014 46 2 11 0 59
7 СРСР Юрій Цимбалюк 1973-1977
1981		 52 4 0 0 56
8 Україна Олександр Карабута 1991-2000 46 5 0 0 51
9 Бразилія Жажа 2008-2010
2013-2014		 35 3 4 0 42
10 СРСР Станіслав Берников 1977-1983 37 4 0 0 41

Гравці з найбільшою кількістю матчів

[ред. | ред. код]

Станом на 14 травня 2016 року[34]

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Україна Олександр Горяїнов 1993-1995
1997-2003
2005-2015		 427 34 41 0 502
2 СРСР Україна Володимир Лінке 1976-1985
1994-1996		 351 25 0 0 376
3 СРСР Микола Корольов 1956-1966
1969		 353 8 0 0 361
4 СРСР Україна Іван Панчишин 1985-1990
1992-1994
1996-1998		 282 35 4 0 321
5 СРСР Євген Панфілов 1958-1969 312 8 0 0 320
6 СРСР Юрій Сивуха 1976
1979-1988		 268 38 2 0 308
7 Сенегал Папа Гує 2006-2014 211 16 54 0 281
8 СРСР Олександр Савченко 1965-1973 260 15 0 0 275
9 СРСР Віктор Арістов 1967-1973 254 16 0 0 270
10 СРСР Олександр Косолапов 1974-1978
1980-1983		 249 17 0 0 266

Література

[ред. | ред. код]
  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клубы. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972. — 448 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Металіст (Харків)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Металіст (Харків)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Курченко категорически отказался продавать «Металлист». Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  2. ↑ Курченко отказался продать "Металлист" Ярославскому. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  3. ↑ Курченко: Металлист я никому не отдам. ua-football.com. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  4. ↑ а б СК «Металіст» vs «Металіст 1925»: що це за клуби та чим вони відрізняються. ua.tribuna.com. 20 серпня 2016. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  5. ↑ «Хочемо у найкоротші строки повернути призові місця прем'єр-ліги» − засновники «Металіста 1925». ua.tribuna.com. Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  6. ↑ Новостворений «Металіст» з розгромної поразки стартував в чемпіонаті Харківської області. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  7. ↑ Результати Чемпіонату Харківської області з футболу серед аматорів. 2016 р. Вища ліга. www.hoff.org.ua. Харківська обласна федерація футболу. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  8. ↑ Харківські збори Олімпіка під загрозою зриву. Sportarena.com. 21 червня 2017. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  9. ↑ З «Металіста» і «Карпат» знято по 9 очок. [Архівовано 30 червня 2013 у Wayback Machine.] Champion.com.ua. 17.08.2010.
  10. ↑ Федерація футболу України. Рішення КДК щодо матчу «Металіст» − «Карпати». Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 1 червня 2013.
  11. ↑ «Металіст» подав скаргу до Апеляційного комітету ФФУ «Металіст» подав скаргу у ФФУ.[недоступне посилання з липня 2019] ФК «Металіст». 18.08.2010.
  12. ↑ Рішення апеляційного комітету ФФУ: зменшено покарання для учасників договірного матчу «Металіст» — «Карпати». [Архівовано 2 листопада 2010 у Wayback Machine.] Champion.com.ua. 19.10.2010.
  13. ↑ «Металіст» буде боротися за справедливість в Лозанні. [Архівовано 25 жовтня 2010 у Wayback Machine.] Prosport.tsn.ua. 20.10.2010.
  14. ↑ «Металіст» оскаржив рішення ФФУ у Лозанні. [Архівовано 20 листопада 2010 у Wayback Machine.] Prosport.tsn.ua. 02.11.2010.
  15. ↑ В Лозанне отложили рассмотрение апелляции Металлиста. [Архівовано 24 серпня 2011 у Wayback Machine.] Sport.ua. 27.04.2011. (рос.)
  16. ↑ Харьковские власти хотят вернуть стадион Металлист себе. Архів оригіналу за 7 січня 2013. Процитовано 25 грудня 2012.
  17. ↑ Александр Ярославский: «Меня вынудили продать клуб». Архів оригіналу за 26 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012.
  18. ↑ Ярославский грозится перестать финансировать Металлист. Архів оригіналу за 31 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012.
  19. ↑ Заява Сергія Курченка. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 26 грудня 2012.
  20. ↑ МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ ОПРИЛЮДНИЛО АНТИРЕЙТИНГ НАЙБІЛЬШИХ ПІДПРИЄМСТВ-БОРЖНИКІВ З ВИПЛАТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ / Міністерство юстиції України, 02-04-2018. Архів оригіналу за 2 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
  21. ↑ Управління з координації підготовки та проведення фінальної частини «ЄВРО-2012» інформує. ХОДА. 17 жовтня 2008. Процитовано 17.10.2008.
  22. ↑ Компанія «DCH» завершила реконструкцію навчально-тренувальної бази ФК «Металіст» у Харківській області[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  23. ↑ За які клуби вболівають українські любителі футболу (kiis.com.ua, 06.07.2011)[недоступне посилання з квітня 2019]
  24. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. ↑ Найбільші фанатські рухи в Україні. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 21 листопада 2011.
  26. ↑ «Я пошел на войну, пока все боялись выйти на улицу»: интервью с членом самой грозной фанатской группировки Харькова. 057.ua – Сайт города Харькова (рос.). Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 26 січня 2020.
  27. ↑ За даними довідників Юрія Ландера і вебсторінки fpl.ua
  28. ↑ 50 лучших. Металлист (часть первая) [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.] (рос.) / Football.ua [Архівовано 10 червня 2017 у Wayback Machine.]
  29. ↑ 50 лучших. Металлист (часть вторая) [Архівовано 22 червня 2017 у Wayback Machine.] (рос.) / Football.ua [Архівовано 10 червня 2017 у Wayback Machine.]
  30. ↑ "Металлист" выпустил специальный номер клубного журнала
  31. ↑ №31
  32. ↑ Рішенням Спортивного арбітражного суду (Лозанна, Швейцарія) від 2 серпня 2013 року «Металіст» позбавлений бронзових медалей чемпіонату 2007/08 за участь у договірному матчі
  33. ↑ Рекордсмени клубу за забитими голами за всі роки. metalist-kh-stat.net.ua. Сайт історії та статистики ФК «Металіст» Харків. Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 3 вересня 2021.
  34. ↑ Рекордсмени клубу за зіграними матчами за всі роки. metalist-kh-stat.net.ua. Сайт історії та статистики ФК «Металіст» Харків. Архів оригіналу за 10 квітня 2018. Процитовано 3 вересня 2021.

Див. також

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Металіст_(Харків)&oldid=43135455