Албанська шляхта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Албанська шляхта

Албанська шляхта — елітний спадковий правлячий стан в Албанії, частинах західних Балкан і пізніше в деяких частинах Османського світу. Албанська шляхта складалася з землевласників величезних територій, часто підпорядкованих таким державам, як Візантійська імперія, різні сербські держави, Венеційська республіка, Османська імперія та Неаполітанське королівство на додаток до албанських князівств. Вони часто використовували візантійські, латинські чи слов'янські титули[1], такі як севастократор, деспот, дукс, комес і жупан.

Візантійська імперія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Візантійська Албанія

Родина Музака була лояльною до Візантійської імперії. За вірність Візантії голова роду Андреа II Музака в 1335 році отримав титул деспота, а інші Музаки продовжували кар'єру у візантійській адміністрації в Константинополі.[2]

Арбанонське князівство

[ред. | ред. код]
Докладніше: Арбанонське князівство

Перша албанська держава в Середньовіччі перебувала під владою родини Прогоні і простягалася від річки Дрін до південного кордону Охридського озера. Його правителі були відомі в католицьких джерелах з титулами суддів, тоді як у візантійських згадуються титули великого архонта та пангіперсебаста.

Королівство Сербія

[ред. | ред. код]

Коли Дуррес був захоплений Королівством Сербія, Стефан Милутин був титулований королем Албанії, а його правління час від часу визнавали албанські шляхтичі навколо Дурреса. Багато албанської шляхти було включено до феодальної ієрархії Королівства Сербія та мали титули та привілеї жупанів, воєвод або казнаків.[3]

Сербська імперія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Албанія під владою Сербії в середні віки

Албанська знать була включена в ієрархію феодальної системи Сербської імперії без будь-якої дискримінації та брала участь у роботі вищих державних установ, де албанські архонти мали ті ж права, що й сербська шляхта.[4][5] Сербський імператор хотів заручитися підтримкою албанської знаті, тому підтвердив привілеї, надані Круї Візантійською імперією.[6]

Османська імперія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Османська Албанія

Вирішальним моментом у відносинах албанської знаті з Османською імперією стала битва при Саврі 1385 року.[7] Після битви при Саврі албанська шляхта стала васалом Османської імперії.[7]

Албанська шляхта воювала проти османів не об'єднаними та компактними силами, як сербська та болгарська аристократія, а невеликими незалежними місцевими правителями.[8] Таким чином, османи, яких з того часу стверджували як «жорстоких і безжальних» до сербської та болгарської шляхти, могли бути примирливими з албанською знаттю.[9]

Коли Албанія увійшла до складу Османської імперії, вона була поділена на санджаки з численними тімарами. Багато членів албанської знаті займали високі посади в османській ієрархії, як-от Скандербег і Баллабан Бадера, які були санджакбеями Османської імперії.[10][11][12] Деякі представники албанської шляхти були османськими тімаріотами.[13] Завдяки запровадженню тімарної системи протягом не більше ніж двох поколінь албанська шляхта була поглинена османським військовим класом.[14] Вони прийняли османські титули, такі як ага, бей або паша. Однак албанська шляхта чинила значний опір османському правлінню, про що свідчать албанське повстання 1432—1436 років і повстання Скандербега.

Венеційська республіка

[ред. | ред. код]
Докладніше: Венеційська Албанія

Під час періоду кризи для Османської імперії після битви при Анкарі 1402 року кілька османських васалів з Албанії, включаючи Івана Кастріоті, Нікетаса Топія та Нікола Заккаріа, визнали венеціанський сюзеренітет.[15] Численні представники албанських знатних родин були венеціанськими проноєрами.[16][17][18][19][20][21] Під час албано-венеційської війни багато албанських шляхтичів воювали проти Скандербега у венеційських військах.[22][23]

Неаполітанське королівство

[ред. | ред. код]

У 1451 році багато албанських шляхтичів стали васалами Неаполітанського королівства. Першим був Скандербег, який 26 березня 1451 року підписав Гаетський договір, а після нього багато інших албанських шляхтичів, таких як Георг Аріаніті, Гін Мусакі, Георг Стрез Бальшич, Пітер Спані, Пал Дукаджіні, Топія Мусакі, Петро з Гімари, Симон Зенебіші та Карло II Токко. Подібні договори підписав Карло II Токко.[24][25] Скандербегу довелося виконати свої васальні зобов'язання, щоб направити свої війська до Італії, щоб підтримати Фердинанда I Неаполітанського в його боротьбі проти Анжуйської династії.[26] Натомість Неаполітанське королівство надало фінансову та військову підтримку своїм васалам в Албанії та утримувало постійний гарнізон у Крйї.[27][28]

Релігія і мова

[ред. | ред. код]

Релігія албанської знаті залежала від релігії їхніх сеньйорів або влади, яка могла загрожувати їхньому політичному існуванню.[29] До кінця XIV століття албанська шляхта була християнами (православними чи католиками). Після битви при Саврі 1385 року більшість місцевої албанської знаті стали васалами Османської імперії[30] і почали переходити в іслам. Наприкінці XVІІ століття албанська знать була більшістю ісламізованою.[31]

Офіційною мовою листування в середньовічних князівствах Албанії, контрольованих місцевою знаттю, були грецька, латинська або слов'янська.[32]

Реставрація

[ред. | ред. код]

Спроба відновити монархію 1997 року була відхилена приблизно двома третинами учасників референдуму.[33] Колишні шляхетські родини та їхні нащадки все ще є частиною суспільства в Албанії, але вони більше не зберігають жодних особливих привілеїв.

Шляхетські родини

[ред. | ред. код]

Це список албанських шляхетських родин, який також включає родини албанського походження.  

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bulgarian historical review. Pub. House of the Bulgarian Academy of Sciences. 2003. с. 164. Albanian nobility used intensively a titulature* of Byzantine, Latin or Slavic origins
  2. ↑ Anamali, Skënder (2002), Historia e popullit shqiptar në katër vëllime (алб.), т. I, Botimet Toena, с. 252, OCLC 52411919
  3. ↑ Bogdanović, Dimitrije (November 2000). Albanski pokreti 1908–1912.. У Antonije Isaković (ред.). Knjiga o Kosovu (серб.). Т. 2. Belgrade: Serbian Academy of Sciences and Arts. Процитовано 9 січня 2011. srpskog kralja Milutina [1282–1321]... vlast srpskog kralja priznavali su povremeno i albanski velikaši u zaleđu Drača...Još u doba kralja Milutina albanski feudalci ce uključuju u feudalni poredak srpske države sa zvanjima i beneficijama župana, vojvode ili kaznaca.
  4. ↑ Bogdanović, Dimitrije (November 2000). Albanski pokreti 1908–1912.. У Antonije Isaković (ред.). Knjiga o Kosovu (серб.). Т. 2. Belgrade: Serbian Academy of Sciences and Arts. Процитовано 9 січня 2011. U Dušanovom carstvu albanske zemlje i velikaši Albanije obuhvaćeni su bez ikakvog izdvajanja i diskriminacije hijerarhijskim feudalnim sistemom....Politička integracija Albanaca u srednjovekovnoj srpskoj državi izvršena je u okviru feudalnog sistema bez diskriminacije prema albanskoj vlasteli. Sa svojim starim ili novim zvanjima, stečenim ili tek dobijenim povlasticama, sa baštinama, pronijama i drugim feudalnim pravima albanski feudalci, u meri u kojoj su ulazili u srpsku državu, bili su aktivan činilac te države. U titulama srpskih kraljeva odnosno careva, kao što smo videli, albanski narod je došao i do svojevrsnog državnopravnog legitimiteta. Ovaj ce legitimitet izražavao i u pravima albanske vlastele da učestvuje u radu najviših organa vlasti srpske države, srpskih sabora. Već sa širenjem granica srpske države preko grčkih i albanskih oblasti, kako je primetio Nikola Radojčić, javilo ce pitanje o učestvovanju Grka i Albanaca na srpskim saborima; grčki i albanski arhonti su i učestvovali u radu sabora sa svim pravima srpske vlastele.
  5. ↑ У време јаког продора српске државе у средњовековну Ал- банију и потпуне превласти цара Стефана Душана арбанашка властела постала је активан и врло значајан политички чинилац у земљи., p.42 — Glas, Том 338, Srpska akademija nauka i umetnosti, 1983
  6. ↑ Christos Soulis, George (1984). The Serbs and Byzantium during the reign of Tsar Stephen Dušan (1331–1355) and his successors. Dumbarton Oaks Library and Collection. с. 136. ISBN 9780884021377. Хризобулла, видана Душаном у червні 13h3 р., якою він підтвердив привілеї Крої, надані візантійськими імператорами, чітко вказує на те, що сербський правитель прагнув заручитися підтримкою албанської знаті. Зі свідчень цього документа можна припустити, що Душан довірив місцевій знаті управління різними албанськими містами
  7. ↑ а б Studia Albanica. Т. 38, № 1. Académie des sciences de la République Populaire d'Albanie. 2005. с. 85. Процитовано 26 березня 2012. Поворотним моментом у перших контактах албанської знаті з османами стала битва при Саврі (бл. 1385 р.).
  8. ↑ Skendi, Stavro (1980). Balkan cultural studies. East European Monographs. с. 172. ISBN 9780914710660. Процитовано 26 березня 2012. ...болгарської та сербської аристократії... По-перше, албанські феодали не воювали проти османів, як болгари та серби, впорядкованим боєм, об'єднаними та компактними силами.
  9. ↑ Skendi, Stavro (1980). Balkan cultural studies. East European Monographs. с. 172. ISBN 9780914710660. Процитовано 26 березня 2012. Можна було б здивуватися, чому османи, які були такими суворими до болгарської та сербської аристократії, були такими примирливими до албанської знаті.
  10. ↑ Zhelyazkova, Antonina. Albanian identities. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 3 квітня 2011. У 1440 році його підвищили до санджакбея Дебару
  11. ↑ İnalcık, Halil (1995), From empire to republic: essays on Ottoman and Turkish social history, Istanbul: Isis Press, с. 88, ISBN 9789754280807, OCLC 34985150, Балабан Ага, який дарував тимар власним воїнам у Нижній Дібрі та Черменічі, а також своєму племіннику в Маті, мабуть, той самий Балабан Ага, санджакбей Охридський, відомий своїми кривавими битвами проти Скандербега.
  12. ↑ Hösch, Peter (1972). The Balkans: a short history from Greek times to the present day, Volume 1972, Part 2. Crane, Russak. с. 96. ISBN 978-0-8448-0072-1. Процитовано 4 квітня 2011.
  13. ↑ AARP, art and archaeology research papers. 1975. с. 61. Деякі тімари придбали представники албанської знаті,
  14. ↑ Schmitt, Oliver Jens (2010), Religion und Kultur im albanischsprachigen Südosteuropa, т. 4, Frankfurt am Main, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Wien: Lang, с. 22, ISBN 978-3-631-60295-9, Після прийняття тімарної системи поглинання албанської знаті османським військовим класом не зайняло більше двох поколінь
  15. ↑ Central Institute of Islamic Research (1997). Islamic studies. Pakistan: Islamic Research Institute. с. 194. Процитовано 22 березня 2012. Серед цих нелояльних васалів були Іван Кастріоті, Нікетас Топія та Нікола Заккарія.
  16. ↑ Serbian Academy of Science, 1980
    Радич Хумој био је врло истакнути пронијар у Скадарском крају
  17. ↑ Serbian Academy of Science, 1980
    Радич Хумој је умро пре но што је пописан скадарски крај. Балеч је, после њега, припао његовом брату Андрији, који је био војвода предела изнад Скадра, и сину Којчину.
  18. ↑ Rivista di studi bizantini e neoellenici. Т. 7. Rome: Istituto per l'Europa orientale (Rome, Italy), Associazione nazionale per gli studi bizantini. 1953. с. 506. Процитовано 28 січня 2012.
  19. ↑ Antonović, Miloš (2003), Town and district in littoral of Zeta and northern Albania in 14th and 15th century (серб.), Belgrade: Istorijski institut, с. 216, ISBN 9788677430313, OCLC 55953999, Наиме, женећи се 1433 године ћерком Петра Спана, Радич II Хумој је добио село Серељи у барском дистрикту
  20. ↑ Schmitt, 2001
    Radic und Maran Humoj verwalteten seit 1441 Gleros bei Skutari, das einst den Bonzi gehört hatte.
  21. ↑ The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest Author John Van Antwerp Fine Edition reprint, illustrated Publisher University of Michigan Press, 1994 ISBN 0472082604, 9780472082605 p. 510 «Koja [Zaharia] submitted to Venice»
  22. ↑ Schmitt, 2001
    У місцевості, де не вистачало зерна, це була атака на засоби до існування громади. Венеція дуже обережно підійшла до цього питання, оскільки Коя і Андреас Хумой надали важливі послуги синьйорії. Разом із Симеоном Вулкатою вони на чолі венеціанського війська виступили проти Скандербега (1447). Бої були особливо запеклими на їхніх територіях навколо Балезо і Дрівасто.
  23. ↑ Univerzitet u Beogradu. Filozofski fakultet (1964). Zbornik Filozofskog fakulteta (серб.). Т. 8. Belgrade: Naučno delo. с. 419. Процитовано 28 січня 2012. Многи домаћи људи учествовали су у борбама на Млетачкој страни. Која Хумој... Василије Угрин,...Јован Запа и његов брат...седморице браће Педантари...више њихових рођака...три сина Рајка Монете...Петар Малонши са два сина...и Буша Сорња из Дања...Другима и нема трага...
  24. ↑ Noli, Fan Stilian (1947), George Castrioti Scanderbeg (1405–1468), International Universities Press, с. 49, OCLC 732882, Пізніше Альфонс уклав подібні договори з Джорджем Араніті, Гін Мусачі, Джорджем Стрезі Бальша, Пітером Спані, Полем Дукагіні,...
  25. ↑ Setton, Kenneth (1976–1984), The Papacy and the Levant, 1204–1571, т. 4, American Philosophical Society, с. 102, 103, ISBN 978-0-87169-114-9, Скандербег вступив в особливі близькі стосунки з королем Неаполя Альфонсом.... 26 березня 1451 року. Вони дуже добре ладнали між собою, як володар і васал... Крім того, що Альфонс визнав сюзеренітет над Скандербегом і його тестем Георгієм Аріаніті Топіа Големом Коміновичем,... Альфонс визнав васалами родину Дукаджіні, Симона Зеневізі,...
  26. ↑ Elsie, Robert (2010), Independent Albania (1912—1944), Historical dictionary of Albania, Lanham: Scarecrow Press, с. 367, ISBN 978-0-8108-7380-3, OCLC 454375231, In 1458, Scanderbeg was summoned to Italy to fulfil his obligations as vassal under the treaty of Gaeta.
  27. ↑ The New Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica. 1987. с. 213. ISBN 9780852294437. Процитовано 26 березня 2012. Скандербег у 1451 році уклав союз з королем Неаполя Альфонсом I (Альфонсом V Арагонським), васалом якого він став, а в його фортеці було встановлено постійний неаполітанський гарнізон
  28. ↑ Spomenik, Volumes 95-97 (серб.). Serbian Academy of Science and Arts. 1942. с. xvi. Кастел Нови код Напуља, 21. октобар 1454: Краљ Алфонс V јавља Скендербегу да му је Павле Дукађини преко свог посланика изјавио оданост и покорност и да му је као свом вазалу, одредио годишњу провизију од 300 дуката ...
  29. ↑ Bulgarian historical review. Pub. House of the Bulgarian Academy of Sciences. 2003. с. 177. Албанська знать приймала релігію свого пана або тієї сили, яка могла загрожувати її політичному існуванню.
  30. ↑ Sedlar, Jean W. East Central Europe in the Middle Ages, 1000—1500, University of Washington Press, p. 385
  31. ↑ Central Institute of Islamic Research (1997). Islamic studies. Pakistan: Islamic Research Institute. с. 196. Процитовано 16 березня 2012. Албанська знать і городяни Косова були повністю ісламізовані наприкінці XVII століття.
  32. ↑ Bulgarian historical review. Pub. House of the Bulgarian Academy of Sciences. 2003. с. 164. Місцеві князівства... використовують грецьку, ладинську або слов'янську мови як офіційні мови листування у своїх судах.
  33. ↑ Ex-king's son returns to Albania, BBC News Online, 28 June 2002.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Албанська_шляхта