Перейти до вмісту

Атаманчук Андрій Вікторович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Атаманчук Андрій Вікторович
 Солдат
Загальна інформація
Народження6 травня 1979(1979-05-06)
Червоноград
Смерть5 вересня 2014(2014-09-05) (35 років)
Весела Гора
ПохованняЛуцьке головне міське кладовище (Гаразджа)d
ГромадянствоУкраїна Україна
Псевдо«Атаман»
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військТериторіальна оборона
Формування
 «Айдар»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Атаманчук.

Андрі́й Ві́кторович Атаманчу́к (нар. 6 травня 1979(19790506) — пом. 5 вересня 2014) — солдат 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 6 травня 1979 року у шахтарському місті Червоноград. При живих батьках, Андрія виховувала бабуся.

Пройшов строкову службу в армії.

Проживав в м. Червонограді, одружився. Подружнє життя не склалося, і після розлучення Андрій приїхав у Луцьк, опісля мав ще 2 шлюби. В 2000-х встановлював у місті системи відеонагляду.

Брав участь в подіях Революції Гідності у складі Автомайдану. У часи війни — боєць 2-ї роти «Захід», 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».

5 вересня 2014 року загинув під час бою з російськими диверсантами, які напали на бійців 2-ї роти батальйону із засідки поблизу села Весела Гора. Бійці батальйону, на двох машинах, під'їхали до блокпосту, на якому майорів український прапор. Командир групи вийшов з машини, але терористи відкрили вогонь, в результаті чого — було прострелено бензобак, а одна з автівок — вибухнула.

Похований в м. Луцьку на Алеї почесних поховань кладовища Гаразджа.

Без Андрія залишились 7-річний син Максим та 13-річна донька Марія; дружина Руслана Анатоліївна.[1]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Рішенням Червоноградської міської ради № 833 від 25 червня 2015 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Червонограда» (посмертно)[2][3].
  • Рішенням Луцької міської ради № 44/1 від 25 липня 2018 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (посмертно)[3].
  • Рішенням Волинської обласної ради № 31/3 від 10 вересня 2020 року присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно)[4].
  • Указом Президента України № 97/2021 від 12 березня 2021 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно))[5].
  • Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно)[3].
  • Почесні громадяни Сокальської міської територіальної громади (посмертно)
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 4, ряд 9, місце 10
  • Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 вересня[6]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Діти Небесного Легіону: волонтери просять привітати доньку Героя-«кіборга»
  2. ↑ Рішення Червоноградської міської ради № 833 від 25 червня 2015 року про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Червонограда». chervonograd-city.gov.ua. Офіційний сайт Червоноградської міської ради. Архів оригіналу (DOC) за 5 вересня 2021. Процитовано 5 вересня 2021. [Архівовано 5 вересня 2021 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б в Почесний громадянин міста Луцька. lutskrada.gov.ua. Офіційний сайт Луцької міської ради. Архів оригіналу за 5 вересня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  4. ↑ Про присвоєння звання «Почесний громадянин Волині». volynrada.gov.ua. Офіційний сайт Волинської обласної ради. Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  5. ↑ Указ Президента України від 12 березня 2021 року № 97/2021 «Про відзначення державними нагородами України»
  6. ↑ Герої не вмирають — Вони в віках живуть! В Міноборони вшанували загиблих Українських воїнів

Джерела

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Атаманчук_Андрій_Вікторович&oldid=44075167