Ахмед аль-Сенуссі
| Ахмед аль-Сенуссі | |
|---|---|
| араб. حمد الزبير الشريف السنوسي | |
 | |
| Народився | 1933 Мерса-Матрух, Єгипет |
| Країна |  Лівія |
| Діяльність | політик, військовослужбовець |
| Галузь | політик |
| Конфесія | іслам |
| Рід | Senussid |
| Нагороди | |
Принц Ахмед Аль-Зубайр аль-Сенуссі, також відомий як Зубейр Ахмед Ель-Шаріф, (араб. أحمد الزبير الشريف السنوسي) (нар. 1933) — лівійський політик, політв'язень, член королівської династії Сенуссі.[1][2] Перебував в ув'язнені 31 рік.
Ахмед аль-Сенуссі є племінником Ідріса I, єдиного короля Лівії, і був названий на честь свого діда Ахмеда Шаріфа ас-Сенуссі.[2][3] Закінчив Військову академію Іраку в 1958 року.[4] У 1961 році він одружився зі Фатілою.
У 1969 році Муамар Каддафі захопив владу в Лівії в результаті військового перевороту. Разом зі своїм братом Ахмед аль-Сенуссі прагнув замінити уряд Каддафі і дати народу шанс вибирати між монархією чи конституційною республікою. У 1970 році його заарештували і засудили до смертної кари; однак у 1988 році його вирок було замінено додатковими тюремними ув'язненнями. Перші дев'ять років покарання він пробув в одиночній камері.[2] Після того, як його випустили з одиночної камери, він перебував у камері з численними іншими в'язнями, включаючи Омаром Ель-Харірі . Після переведення у в'язницю Абу Салім у 1984 році він дізнався, що його дружина померла. Він отримав помилування на 32-у річницю приходу Каддафі до влади у 2001 році і отримав компенсацію 131 000 лівійських динарів (107 300 доларів США) та щомісячну пенсію в розмірі 400 лівійських динарів (314,62 доларів США).[5]
27 жовтня 2011 року Європарламент нагородив його разом із ще чотирма арабами премією Сахарова за свободу думки.[6]
6 березня 2012 року Ахмед аль-Сенуссі був оголошений лідером самопроголошеної Перехідної ради Киренаїки.[7]
- ↑ National Transitional Council. Benghazi: National Transitional Council. 2011. Архів оригіналу за 25 August 2011. Процитовано 25 серпня 2011. [Архівовано 2011-07-27 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Stock, Johnathan (13 березня 2011). Gaddafi-Opfer Al-Senussi: Gott entscheidet, was mit dir passiert. Der Spiegel (нім.). SPIEGEL-Verlag. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 25 серпня 2011.
- ↑ Arm us to save us: Libyan ex-prisoner appeals. Univision. Doral, Florida. Univision Communications. 13 березня 2011. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 26 серпня 2011.
- ↑ Council Members | The Libyan Interim National Council. Ntclibya.org. 15 лютого 2011. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 21 липня 2012. [Архівовано 2012-08-26 у Wayback Machine.]
- ↑ Brandeisky, Kara; Jarad Vary; Matthew Zeitlin (23 серпня 2011). Meet the New Leaders of Libya. The New Republic. Washington, D.C. Mike Rancilio. Архів оригіналу за 25 August 2011. Процитовано 25 серпня 2011.
- ↑ Sakharov Prize for Freedom of Thought 2011. Europarl.europa.eu. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 21 липня 2012.
- ↑ Source: reuters // Reuters. Libyan leader says autonomy call a foreign plot - AlertNet. Trust.org. Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 21 липня 2012. [Архівовано 2012-06-11 у Wayback Machine.]
|
|
Це незавершена стаття про Лівію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |