Перейти до вмісту

Берже Адольф Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Берже Адольф Петрович
рос. Адольф Петрович Берже Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився28 липня (9 серпня) 1828 Редагувати інформацію у Вікіданих
Санкт-Петербург, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер31 січня (12 лютого) 1886 (57 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Тифліс, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьорієнталіст Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСхідний факультет СПбДУd (1851) Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьсходознавство, кавказознавство і археографія Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат університету
ЧленствоІмператорське російське археологічне товариствоd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Святого Володимира орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня Орден Лева і Сонця 2 ступеня орден Святого Станіслава
CMNS: Берже Адольф Петрович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Адольф Петрович Берже (рос. Адольф Петрович Берже; рос. дореф. Адольф Петрович Берже, 28 липня [9 серпня] 1828, Санкт-Петербург - 31 січня [12 лютого] 1886, Тифліс[К. 1][К. 2]) - російський історик-сходознавець, кавказознавець, археограф, голова Кавказької археографічної комісії в 1864-1886 роках, а також дворянин і чиновник Російської імперії (дійсний статський радник з 1868 року, таємний радник з 1886).

Автор низки видань, зокрема монографії «Чечня та чеченці (1859)», а також 10-томного видання архівних документів «Акти Кавказької археографічної комісії».

Біографія

[ред. | ред. код]

Точна дата народження Адольфа Петровича Берже невідома, він народився за одними джерелами 25 липня [6] серпня 1828, за іншими на три дні пізніше. Походив із французького дворянського роду, що емігрував до Росії у 1805 році. Батько був лектором французької мови на початку XIX століття в Санкт-Петербурзькому університеті[1]. Сам Адольф Берже також мав дворянство, але вже російське[2].

Навчання та державна служба

[ред. | ред. код]

У 1836-1838 роках Берже виховувався в пансіоні Цапінтіні, звідки вступив до реформатської школи. У 1838 році, після смерті батька, почав навчання в Гатчинському сирітському інституті (при інспекторі Є. О. Гугелі)[1]. Російський історик та журналіст М. І. Семевський[К. 3] повідомляє, що в інститут він був визначений за клопотанням дружини французького посла П. де Баранта. Після закінчення інституту в 1847 Берже вступив до Східного факультету Санкт-Петербурзького державного університету, в 1851 закінчив курс зі східної словесності зі ступенем кандидата[3][4].В рік закінчення університету Берже «по волі імператора Миколи» був визначений на Кавказ до власної канцелярії кавказького намісника князя М. С. Воронцова[5]. Як повідомляв «Исторический вестник», відрядження до князя відбулося за «чудові успіхи», а в результаті, Берже зміг «привернути увагу князя й приобрести его расположение»[6]. В 1859 році був призначений чиновником особливих поручень при начальнику громадянського управління статс-секретарі А. Ф. Крузенштерні. З грудня 1868 року мав чин действительного статского радника. Всього Берже працював при кавказьких намісниках з 1851 по 1874 рік, окрім М. С. Воронцова це були: М. А. Реад, М. М. Муравьйов-Карський, А. І. Барятинський і Великий князь Михайло Миколайович. 13 січня 1886 року Найвищим наказом по МВС Російської імперії за № 3, Берже «за отличие» був переведений у таємні радники з 9 січня того ж року[7]. Про це він написав своєму другу М. І. Семевському[8]:

«Я отримав звання таємного радника. Першу звістку про це отримав від Великої княгині Ольги Феодорівни, пізніше вітальна телеграма від Його Величності Миколи Михайловича, князя Дондукова-Корсакова, барона О. П. Николаи й генерала Шепелева».

— Лист від 20 січня 1886 року (альбом М. І. Семевського «Знайомі»)

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

З 1853 року Берже став співробітником Кавказького відділення РГО. У травні 1853 року Берже був відправлений з дослідницькою метою з Тифлісу до Персії, де відвідав міста Тебриз, Казвін, Тегеран, Ісфаган, Шираз і Хой. З цієї подорожі він повернувся до Тифлісу в 1854 році, а в 1855 був відправлений до Персії вдруге. Усього Берже відвідав країну в складі російських дипломатичних місій тричі, зібрав і вивіз до Росії колекцію рідкісних книг, рукописів та документів, у тому числі 600 фірманів шахіншахів[2]. В 1871 Берже був депутатом на 25-ти річному ювілеї Імператорського Російського археологічного товариства, а в 1876 депутатом на 3-му з'їзді сходознавців у Санкт-Петербурзі[3][4].

Основною діяльністю вченого стала його робота як голови Кавказької археографічної комісії[К. 4]. На цю посаду Берже був призначений у квітні 1864 і продовжував займати її до самої смерті - в 1886 році. Активні наукові та літературні дослідження дослідника перервалися раптово, оскільки ще за 10 днів до своєї смерті Берже писав: «Я взявся за останній том[К. 5], а також за спогади про Кавказ і Персію. Роботи багато, але я не боюся її»[8][4].

Смерть

[ред. | ред. код]

10 січня [22 січня] 1886 року Берже прибув в Тифліс із Санкт-Петербурга, як писав сам вчений, цю «мандрівку здійснив благополучно та захоплено був зустрітий своїми приятелями». Але вже 31 січня [12 лютого] він помер, як писав Семевський, «після раптової й короткої хвороби».

Бібліографія

[ред. | ред. код]

З численних праць Берже, головним чином, з історії Кавказу та народів Сходу, найпомітнішими є видані під його редакцією в Тифлісі в 1866-1885 10 томів «Актів, зібраних Кавказькою археологічною комісією», у яких матеріали з історії Кавказу доведено до 1863 року. Після смерті Берже в 1886 були видані 11-ї (ТИфліс, 1888) і 12-ї (ТИфліс, 1904) томи збірки[9][4]. В наш час, один з найбільш повних переліків монографій, нарисів, статей, нотаток та перекладів А. П. Берже склалаН. В. Мелкадзе В. Мелкадзе.

Окрім збірки «Актів …» в галузі кавказознавства здобули популярність наступні роботи Берже: «Короткий огляд горських племен на Кавказі» (Тифліс, 1858), «Чечня та чеченці» (Тифліс, 1859); «Історія адигейського народу, складена за переказами кабардинців Шора-Бекмурзін-Ногмовим» (Тифліс, 1861); «Кавказ в археологічному відношенні» (Тифліс, 1874) - ця праця також була поміщена в Записках Товариства любителів кавказької археології, членом-засновником і найдіяльнішим співробітником якого був Берже; «Н. М. Муравйов під час його намісництва на Кавказі, 1854-56 рр. » (Історичний нарис у виданні «Русская старина », 1873); «етнографічний огляд Кавказу» (СПб., 1879); «Приєднання Грузії до Росії, 1799-1831 рр.» (Історичне дослідження в «Російській старовині», 1880) і ще багато інших статей з історії Кавказу, поміщених в «Російській старовині» і «Кавказькому календарі»[4].

Із робіт Берже з історії та давнини Сходу найбільш відомі: «Уривки з подорожі до Персії в 1853—1854 рр.» (Тифліс, 1854); «Про народні свята, пости та чудові дні у мусульман-шиїтів взагалі й в персіян особливо» (окремо і в «Кавказькому календарі на 1856 рік»); рукописна робота складена для осіб котрі займаються перекладом перських офіційних паперів — «Dictionnaire Persan-Français» (Лейпциг, 1868 р.)[10]; збірка майже всієї поетичної літератури закавказьких мусульман, яка за відгуком німецького критика Zarneke видана Берже чудово і з глибоким знанням предмета - «Die Sänger des XVIII und XIX Jahrhunderts in adserbeidshanischer Mundart» (Лейпциг, 1869 р.)[4].

В рамках діяльності пов'язаної з Кавказьким відділом РГО в 1853 Берже переклав російською та опублікував працю Г. В. Абіха «Геологічний нарис Кавказького кряжу від Ельбрусу до Бештау»[2].

Оцінка сучасниками

[ред. | ред. код]

Глибоке знання історії, географії та етнографії Кавказького регіону робило А. П. Берже «незамінним співрозмовником та першою особою на Кавказі за своїм широким знайомством з краєм» - писав російський драматург А. М. Островський[11].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ордени

[ред. | ред. код]

Російські

Іноземні


Медалі

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У 1888 році, з ініціативи друзів і шанувальників Берже, йому було поставлено пам'ятник у саду при Кавказькому музеї Тифлісу — бронзове погруддя на мармуровому п'єдесталі[12][13][4].

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментарі

  1. ↑ Нині Тбілісі
  2. ↑ В альбомі російського історика та журналіста М. І. Семевського «Знайомі» (1888 р.) приводяться інші дати народження та смерті А. П. Берже: 25 липня [6 серпня] 1828 — 20 січня [1 лютого] 1886, при чому в альбомі також вказана інша дата смерті А. П. Берже — 31 січня [12 лютого] 1886 (Семевський, 1888. — С. 62, 188, 248).
  3. ↑ А. П. Берже и М. І. Семевський були знайомі з 1872 року (Семевський, 1888. — c. 188).
  4. ↑ В ЕСБЄ є помилка: Кавказька археографічна комісія названа не «археографічною», а «археологічною» (ЕСБЄ, 1891, с. 530—531).
  5. ↑ Мався на увазі останній том „Актів Кавказької Археографічної Комісії“.

Джерела

  1. ↑ а б Рудаков, 1900, с. 739—740.
  2. ↑ а б в г Муханов, 2005, с. 363.
  3. ↑ а б Семевский, 1888, с. 62, 188.
  4. ↑ а б в г д е ж ЭСБЕ, 1891, с. 530—531.
  5. ↑ ЕСБ, 1891, с. 530—531.
  6. ↑ Іст. вісник, 1886, с. 730.
  7. ↑ . — № 11.
  8. ↑ а б Семевский, 1888, с. 62, 188, 248.
  9. ↑ ЭСБЕ сообщает только об 11-м томе изданном после смерти А. П. Берже (ЭСБЕ, 1891, с. 530—531).
  10. ↑ БРЕ пише про цей словник як про такий, що виданий в Парижі[2].
  11. ↑ М. Е. Колесникова // Ставропольский хронограф на 2014 год. — Ставрополь, 2014. — С. 65-69. Архів оригіналу за 21 грудня 2023. Процитовано 21 грудня 2023.
  12. ↑ Семевский, 1888, с. 188, 248.
  13. ↑ Кобяков Д. А. Памятник Адольфу Петровичу Берже // Русская старина. — СПб. : Тип. Шаблон:Ы, 1888. — Т. 58, вип. 6 (28 лютого). — С. 710. Архівовано з джерела 13 січня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Берже_Адольф_Петрович