Бонарівка
Село
 Координати 49°49′ пн. ш. 21°48′ сх. д. / 49.817° пн. ш. 21.800° сх. д.
|
Бонарівка (пол. Bonarówka) — до операції «Вісла» українське село в Польщі, у гміні Стрижів Стрижівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 168 осіб (2011[1]). Згідно з позицій етнографів І. Верхратського та Г. Ольшанського, село належить до замішанців як окремого етноанклаву між Надсянням та Лемківщиною і є його центральним населеним пунктом.
Село заклали 1439, коли боярин Михайло Рох Бонар дозволив Качмарському, Голею, Голодинському, Лиско у своїх лісах закласти ріллю[2], а Церква Покрова Пресвятої Богородиці мала бути закладена бл. 1460 р. і на 1581 відносилась до парафії с. Лютча. У XVI столітті внук Михайла Северин Бонар для збалансування кількості населення переселив людей з земель між Перемешлем та Мостиськами. Северин Бонар був також власником Одрикінського замку руїни якого знаходяться за 5 кілометрів від Бонарівки. Цей замок відомий із 1349 року під назвою Каменець. Северин Бонар старався обороняти населення від нападів ватаг польських шляхтичів [3].
.
«На північ від Лемківщини і на захід від Надсяння, між Ряшевом і Коросно, в оточенні польських сіл лежав „український острів“ з десяти сіл: Бонарівка, Ванівка, Опарівка, Коростенка, Ріпник, Петруша Воля, Чорноріки, Близенька, Гвоздянка і Яблуниця. Видатний мовознавець Іван Верхратський виділив ці 10 сіл в окрему групу і назвав їх замішанці — бо вони ніби замішалися чи то між поляками, чи то між лемками і надсянцями. А на думку польського академіка Зелінського, Верхратський назвав так ці села, бо в їхній говірці знайшов не тільки надсянський і лемківський, а й бойківський і навіть східно-український елемент. Професор Львівського університету Ізидор Шараневич вважав, що територія між Стрижевом і Коросном була заселена полоненими козаками.»[2] У 1904 засновано сільську школу. У селі з початку ХХ ст. діяли українські товариства «Рідна школа», «Просвіта» з читальнею, хором, «Союз українок», «Луг» (1931), Братство тверезості, осередок ОУН, кооперативи «Згода» (1926), «Ощадність» (1926), молочарня «Маслосоюзу». На початку XX століття багато бонарів'ян емігрувало в Манчестер, штат Нью-Гемпшир в якості робітників прядильного млина Amoskeag Manufacturing Company.
У селі народився о. Василь Опарівський, батько Ярослави Бандери, любив відпочивати Тарас Франко. На цвинтарі була похоронена вчителька Юлія Опарівська (дружина о. В. Опарівського), вбита 22 липня 1944 у сусідньому селі бойовиками Армії Людової.
На 1.01.1939 в селі проживало 1150 мешканців (1135 українців-грекокатоликів, 5 українців-римокатоликів, 5 поляків, 5 євреїв та інших національностей)[4]. До села належав також хутір Буди Висоцькі з чисто українським населенням (на 1936 рік — 39 українців-грекокатоликів). В селі була парафіяльна дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована в 1841 р., парафія належала до Короснянського деканату.
Після 2-ї світової війни село опинилось на теренах ПНР. Українське населення (близько 220 родин) було виселено з села у травні 1945 р. внаслідок укладення радянсько-польського договору на Івано-Франківщину. На 2002 у селі проживало 178 мешканців (менше 50 родин). Давня церква УГКЦ використовується як філіальний костел РКЦ і включена у Шлях дерев'яної архітектури (Підкарпатське воєводство).
У 1975—1998 роках село належало до Ряшівського воєводства.
- Василь Глушкевич (1828-1829)
- Михайло Юрчакевич (1832-1837)
- Іван Котович (1837-1839; 1839-1864)
- Юліан Хиляк (1864-1865)
- Яким Савчин (1865-1877)
- Антін Масляник (1877-1878; 1878-1887)
- Євстахій Пелех (1887-1895)
- Іван Мудрий (1895-1896; 1896-1924) — боровся з пияцтвом в селі, заснував при церкві "Братство тверезості". У 1912 заснував читальню "Просвіти". За проукраїнську позиція стрижівська поліція приписала йому русофільство під час Першої Світової Війни і таким чином Іван Мудрий потрапив в австрійський концентраційний табір Талергоф. Могила залишилася в Бонарівці до сьогодні (18?? - 1924).
- Іван Клюфас (1924-1925; 1927-1936) — став постійним парохом з 1927 року, виїхав з своїми парафіянами в Станіславську область
- Олексій Хархаліс (1925-1927)[3]
- Петро Падох — дякував до 1906 року, його донька Марина одружилася з Петро Завійським, котрий став його наступником
- Петро Завійський — потрапив в концентраційний табір Талергоф.
- Петро Пащак
- Петро Ґолей (? - 1906)
- Іван Голодинський ( ? - 1916)
- в. о. війта Антін Станчак (середина 1920-х рр.).
- Іван Солтисік (? - 1946)
- Голей Микола (нар. 1939) — український поет.
- Опарівський Василь — священик УГКЦ, капелан Восьмої Самбірської бригада УГА, батько Ярослави Бандери.
- Падох Василь — адвокатський кандидат, повітовий комісар ЗУНР судового повіту Янів, убитий поляками 8 червня 1919 року коло селища Погар,[5] похований у с. Сливки, перепохований у 1922 році в Самборі.
- Пащак Ярослав (нар.1922 — 1996) — краєзнавець, автор книги "Родимий край, село родиме", дослідження історії Бонарівки.
У 1785 році на території площею 11,29 кв. км мешкало 543 українські католики, 10 римо-католиків та 10 євреїв. У 1936 році нараховувалося 2025 греко-католиків та 14 євреїв [3].
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 84 | 19 | 59 | 6 |
| Жінки | 84 | 15 | 47 | 22 |
| Разом | 168 | 34 | 106 | 28 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бонарівка
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б Яблуні у веселій Бонарівці ушістдесяте відцвіли без господарів. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ а б в Пащак, Ярослав. Родимий край, село родиме (PDF).
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 112.
- ↑ Шкіль Олег. Інтерактивна карта «Рожнятівщина. Слідами нескорених». Об'єкт інше № 10. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 3 лютого 2020.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- Ярослав Пащак «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. 204 с. ISBN 966-01-0150-3[1]
- Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень-грудень 2019 рік. С. 13-15.
- Бойда А. В. Західноукраїнські землі в сталінській депортаційній політиці. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність. Матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 травня 2019 р., м. Дніпро / Наук. ред. О.Ю. Висоцький. Дніпро : СПД «Охотнік», 2019. С. 136–138.
- Добрянська-Попович Г. Опарівка, Енергетика прадідівської землі. Із циклу «Замішанці» / Г. Добрянська-Попович, О. Добрянський. Львів : Коло, 2015. 448 с.
- Конєв І. С. Записки командуючого фронтом 1943–1945 / І. С. Конєв ; пер. з рос. К. : Політвидав України, 1983. 619 с.
- ВТРАЧЕНА ЗЕМЛЯ [Архівовано 27 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- Правда про українців з-під Ряшева [Архівовано 28 липня 2014 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ НБУ ім. В. І. Вернадського. Каталог. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.