Вацлав Фіала
Вацлав Фіала | |
---|---|
![]() | |
Народився | 15 липня 1896[1] ![]() Прага, Богемське королівство, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1][2] ![]() |
Помер | 25 червня 1980[1][2] (83 роки) ![]() Прага, Чехословаччина[2] ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | ілюстратор, художник, графік, прозаїк ![]() |
Галузь | малярство[1], ілюструванняd[1], літографія[1] і літературна діяльністьd[1] ![]() |
Знання мов | чеська[1] ![]() |
Автограф | ![]() |
Вацлав Фіала (нар. 15 липня 1896, Прага — пом. 25 червня 1980 , Прага) — чеський академічний живописець, ілюстратор, графік, типограф та письменник[3], учень Ладіслава Тракала (1873—1951).
Спочатку Вацлав Фіала навчався в приватній школі живопису у Відні (1910—1911), потім в Академії мистецтв у Харкові (1911—1915) у Ладіслава Тракала (1873—1951) та в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1915—1916). У 1922 році він повернувся з Росії на батьківщину вже з дружиною Маріанною (народилася 1897 року) — сестрою його товариша-футуриста з України Давида Бурлюка. У подружжя народився син Владімір (1922—1997), вони збудували віллу в Стрешовіце. Закінчив художню освіту в Академії образотворчих мистецтв у Празі під керівництвом професора Макса Швабінського у 1923—1926 роках.[3]
Після закінчення університету отримав річну стипендію на поїздку до Франції, де в 1927 році взяв участь у виставці в Паризькому салоні та здобув почесну відзнаку за літографічні портрети важливих особистостей чеської культури. Вацлав Фіала поступово перейшов до сучасного реалізму, який найбільш яскраво проявився в його соціальній графіці та в дослідженнях народних типів з подорожей до Словаччини та Підкарпатської Русі. У 1938 році він створив діораму інавгурації президента Джорджа Вашингтона в 1789 році для павільйону Чехословаччини на Всесвітній виставці в Нью-Йорку.[4]
Вацлав Фіала є автором епічних художніх творів (наприклад історично вмотивованого циклу кольорових літографій Staroslovanský cyklus (укр. Старослов'янський цикл) з 1944 року), займався виготовленням марок, банкнот та ілюстраціями до книг, для яких використовував переважно малюнок олівцем, графічний та кольоровий малюнки, акварель, звертаючи увагу на історичні реалії.[4]
Вацлав Фіала був членом Чехословацького блоку художників-візуалістів та членом і головою Асоціації чеських художників-графіків Голлар (Hollar). Брав участь у багатьох виставках у країні та за кордоном і отримав низку нагород (наприклад срібну медаль на Всесвітній виставці в Парижі в 1937 році).[4]
- Ogasavara (укр. Огасавара) (1928) — бібліофілія з власними дереворитами, присвячена Бонінським островам
- Zahrada Ueno (укр. Сад Уено) (1931) — бібліофілія з власними дереворитами.
- Kaaran-Tamo, člověk s měsíce (укр. Кааран-Тамо, Людина з місяця) (1936).
- Zázračný kámen (укр. Чудо-камінь) (1949), коротка історія друку на камені.
- Let do Hellady (укр. Політ до Еллади) (1959), з власними дереворитами.
- Йозеф Ауль: Čingiz Chán, bič boží (укр. Чингісхан, батіг Божий) (1936).
- Карел Яромір Ербен: Slovanské pohádky (укр. Слов'янські казки) (1974).
- Ігнат Герман: U snědeného krámu (укр. Біля зруйнованої крамниці) (1948).
- Алоїс Їрасек: Čechy hrdinské I. (укр. Героїчні чехи І.) (1951).
- Алоїс Їрасек: Čechy hrdinské II. (укр. Героїчні чехи ІІ.) (1955).
- Алоїс Їрасек: Skaláci (укр. Скалаки) (1957).
- Йозеф Копта: Modrý námořník (укр. Синій моряк) (1958).
- Карел Нові: Rytíři a lapkové (укр. Лицарі та розбійники) (1955).
- Франтішек Палацький: Z dějin národu českého I. (укр. З історії народу чеського І.) (1973).
- Франтішек Палацький: Z dějin národu českého II. (укр. З історії народу чеського ІІ.) (1975).
- Ярослав Пехачек: Kalich a půlměsíc (укр. Чаша та півмісяць) (1977).
- Едуард Петішка: Staré řecké báje a pověsti (укр. Давні грецькі міфи та легенди) (1958).
- Богуміл Ржіга: O třech penízích a jiné povídky (укр. Про три монети та інші повісті) (1957).
- Радован Шімачек: Zločin na Zlenicích hradě L. P. 1318 (укр. Злочин на замку Зленіце Л. П. 1318) (1941).
- Вацлав Важні: O králi Nalovi a princezně Damajantí (укр. Про короля Налу та принцесу Дамаянті) (1957).
- Їржі Волькер: Slunce je veliký básník (укр. Соце — великий поет) (1950).
- Бажов Павло Петрович: Малахітова скринька (1960).
- Гоголь Микола Васильович: Тарас Бульба (1947).
- Карнаухова Ірина Валер'янівна: Краса безмежна (1952).
- Еліас Льоннрот: Калевала (1980).
- Нізамі: Слава (1953).
- Нізамі: Сім красунь (1952).
- Овідій: Фасти (Римський календар) (1942).
- Пушкін Олександр Сергійович: Капітанська дочка (1961).
- Пушкін Олександр Сергійович: Три казки (1949).
- Тисяча й одна ніч (1948).
У 1911 році родина Фіала оселяється в Харкові. Батьки віддають юнака до харківської Вищої художньої школи, де він навчається з 1911 по 1915 рік і яку закінчує з відзнакою. Після Харкова ще один рік проходить студії в Академії мистецтв в Петрограді (Санкт-Петербург).[5]
У 1920 році доля зводить Вацлава Фіалу з українським художником-футуристом Давидом Бурлюком, який із сестрою Маріанною, дружиною Марією та двома синами тимчасово оселився в цьому далекосхідному місті (якому?). На момент зустрічі фінансові справи у Вацлава йшли не дуже добре, і Давид запропонував йому поселитись у них. Восени 1920 року Давид Бурлюк разом зі ще одним українським художником Віктором Пальмовим організовує виставку-продаж у Японії у місті Токіо. Завдяки заробленим коштам до них невдовзі зможуть приєднатися родина Бурлюка та Вацлав. У Японії художники організовують виставки футуристів ще у двох містах — Осака та Кіото.[5]
Дослідження народних типів та звичаїв привело митця на Підкарпатську Русь (назва Закарпаття за часів Першої Чехословацької республіки), де його приваблювала архаїка й той факт, що цей регіон мало зачепила цивілізація. Впродовж 1936—1937 років художник створив чимало робіт, присвячених цьому краю. Зі спогадів митця з цього періоду: «Гадаю, що моє перебування на Підкарпатській Русі було одним із найщасливіших періодів мого життя. Я працював із натхненням. Вабили мене як красива природа, так і прекрасні типи простих, нелукавих людей та їхнє патріархальне життя. У місцевому господарстві головну роль відігравав натуральний обмін. Мені здавалося, ніби я опинився в якійсь країні, де час повернувся назад на кілька століть. Доводилося всюди стикатися зі способом життя, традиціями, характером виробництва, які переносили мене в часи існування древніх слов'ян».[5]
Вацлав провів багато персональних виставок у Чехословаччині, Франції, США, Польщі, Великій Британії, Японії, Болгарії та СРСР (п'ять виставок), остання і найбільша (експонувалося понад 300 робіт, а також багато ілюстрованих ним книг) виставка була відкрита 1976 року у Львові.[5]
- ↑ а б в г д е ж и к Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в г The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ а б Václav Fiala. Abart. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ а б в Нова енциклопедія чеського образотворчого мистецтва, Академія, Прага, 1996, с. 174.
- ↑ а б в г Вацлав Фіала. BrovdiArt. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
- Нова енциклопедія чеського образотворчого мистецтва. — Академія, Прага: 1996, с. 174.