Координати: 44°35′36″ пн. ш. 33°47′57″ сх. д. / 44.593333333333° пн. ш. 33.799166666667° сх. д. / 44.593333333333; 33.799166666667

Велика базиліка (Мангуп)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Велика базиліка
44°35′36″ пн. ш. 33°47′57″ сх. д. / 44.593333333333° пн. ш. 33.799166666667° сх. д. / 44.593333333333; 33.799166666667
Країна Україна і  Росія
РозташуванняКрим
Типцерква і пам'ятка археології[d]
Велика базиліка. Карта розташування: Україна
Велика базиліка
Велика базиліка
Велика базиліка (Україна)
Велика базиліка. Карта розташування: Росія
Велика базиліка
Велика базиліка
Велика базиліка (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Велика базиліка — загальноприйнята назва руїн православного храму на Мангупі, на думку істориків — головного храму Феодоро та центру Готської єпархії[1][2] (з 1333 — митрополії[3]). Надія Барміна у роботі «Мангупська базиліка» 1973 року використовувала найменування «храм св. Костянтина та Олени»[4], але в пізніших працях істориків таке посвята не зустрічається і цим ім'ям зараз прийнято називати інший храм. Базиліка розташована в центральній частині плато, біля основи мису Чуфут-Чеарган-Бурун, приблизно за 150 м на північний захід від Палацу князя Олексія. В ансамблі комплексу фортеці та печерного міста «Мангуп-Кале» Велику базиліку оголошено пам'яткою культурної спадщини України національного значення[5]. Руїни базиліки подекуди збереглися на два ряди кладки, північна стіна — на висоту до 2,1 м, розкопки та дослідження пам'ятника вважаються не завершеними[6].

Опис

[ред. | ред. код]

Пам'ятник, на думку істориків, колишній єпископським комплексом, включає власне базиліку, що майже примикає до неї із заходу баптистерій, призначений для хрещення дорослих (пізніше перетворений на каплицю), резиденцію єпископа і терми[6].

Будівля базиліки, прямокутна в плані, з прибудованими з південної та північної сторін галереями — А. Л. Якобсон відносив її до «елліністичного типу»[7], розмірами, за даними Н. І. Бармін 32,5 на 28,0 м[8], А. Якобсон наводить розміри 31,5 на 26,2 м[7], В. Кирилко вказав 30,6 на 19,0 м (без бічних галерей)[9]. Храм являв собою тринефну базиліку, розділену всередині двома рядами колон по 6 штук на три.

Якобсон припускав, що колони спочатку були мармуровими, які при перебудовах замінили на виготовлені з місцевого вапняку, що підтверджується наступними розкопками: знайдено мармурові коринфські капітелі і твердо встановлено, що в архітектурному оформленні використовувався проконнесський мармур[6]. Центральний і південний нефи закінчувалися тригранними апсидами. Стіни були викладені у два ряди, «в перев'язок», з великих тесаних блоків (квадрів, середній розмір 1,14 на 0,42-0,46 на 0,17-0,30 м), з вузькою забутовкою між ними, заповненою невеликим шаром дрібного бутового каменю і щебеню, залитого вапняним розчином з домішкою товченої цегли та черепиці[10][6] стін близько 0,95—0,97 м — приблизно три візантійські фути — поширений ранньовізантійський будівельний стандарт (римська система кладки). При перебудові храм відновлювався за первісним планом і вдруге (іноді з підтесою) використовувалися камені з колишньої кладки, але вже без дотримання строгих будівельних норм. Передбачається, що будівля мала дерев'яний дах і багато вікон[6].

Вхід у храм спочатку розташовувався із західного боку, але, зведена на початку XV століття «Друга оборонна стіна»[11] пройшла досить близько від нього (через паперть) і було влаштовано новий вхід з південного боку. На кам'яних блоках з боків західного входу були вирізані вписані в коло ранньовізантійські хрести, портал південного був прикрашений різьбленням по каменю у вигляді так званого «сельджуцького ланцюга» — подвійного джгута, що переплітається, і складного рослинного орнаменту[3]. Західний вхід мав укладені на материкову скелю сходинки з кам'яних плит та дерев'яні двері (збереглися гнізда одвірків). Обидва входи вели в притвор, що також мав мозаїчну підлогу (практично не зберігся), з якого в центральну неф також вела сходинка[4]. Вівтарна перешкода була виконана з профільованих мармурових плит, мармур також широко використовувався для оздоблення вівтаря[7][6].

Мозаїка базиліки

Підлоги базиліки були спочатку вимощені багатобарвною мозаїкою з малюнком з кіл, що перетинаються (аналогічний херсонеським), викладена з кубиків чотирьох кольорів: білі з мармуру, темно-червоні (рожеві) з цегли, жовті з місцевого вапняку і чорні. Кола були зображені червоними кубиками і обрамлені чорними, внутрішні сегменти заповнені білими кубиками, що утворилися в результаті перетину ромби — жовтими. Солея викладена кам'яними плитами, покладеними на вапняну основу[12], про що вперше повідомляв Ф. Браун у 1890 році[13]. Р. Лепер, що в 1912 році знайшов фрагмент мозаїчної підлоги біля північної стінки вівтаря, вважав, що «мозаїчні підлоги прикрашали всю поверхню підлоги біля солеї та амвона»[14]. Частина підлоги була вимощена в рідкісній у Криму складній та дорогій техніці пластиночної мозаїки (лат. opus sectile)[10]. Згодом, у період Феодоро, залишки мозаїк заклали плитами вапняку та плінфою[15], а стіни були розписані фресками[12] (в «поемі ієромонаха Матвія», який відвідав Мангуп в 1390-х роках, розпис базиліки, на відміну від мозаїк, не згадується[3]). Фрагменти мозаїк базиліки було знято, законсервовано та передано археологічному музею історичного факультету Сімферопольського університету, який згодом згорів; разом з ним загинули та відреставровані фрагменти мозаїки[12].

Хрещальня

[ред. | ред. код]

Хрещальня, розташована на відстані не більше 1 м на північ від базиліки та призначена для хрещення дорослих, уособлює важливість єпископського комплексу, а взаємне розташування з базилікою вказує на їх одночасне функціонування та взаємодію. Для хрещальні в північній стіні північної галереї були влаштовані два двері[10]: західна призначалася для неофітів, що йдуть до хрещення, а східна — для знову охрещених, які прямували ближче до вівтаря для прийняття першого причастя[6]. Купель була круглою зовні, діаметром 0,92 м, і хрестоподібною зсередини, глибина досягала 0,42 м, зсередини була оброблена цем'янковим розчином, сходинки, судячи з купелі вели зі сходу[10]. Такий тип купелі був поширений у VI столітті[6]. Встановлено два будівельні періоди в історії хрещальні: ранньовізантійський (VI століття, можливо, кінець V століття) та середньовічний, коли хрещальню перебудували в меморіальну каплицю, коли до первісного прямокутника хрещальні прилаштували апсиду для розміщення канунника. Мозаїчні підлоги, спочатку зроблені в техніці «opus tessellatum» були замінені кам'яними плитами, покладеними прямо на мозаїчну підлогу (у новій апсиді підлога була вимощена цеглою). М. Тиханова вважала, що перебудова в каплицю могла статися у X столітті[10].

Поховання

[ред. | ред. код]

Розкопки базиліки, з перших у ХІХ столітті, відкрили безліч поховань різних типів з обох боків центрального нефа, в бічних нефах і у притворі, датовані починаючи з V—VI століття до скоєних вже після руйнування базиліки — 87 гробниць і 482 грунтових поховання. Усього ідентифіковано три яруси християнських поховань — типова картина християнських поховань у церковній будівлі та біля її стін; часто вони відбувалися неодноразово в одній і тій же могилі, поки церква діяла, а після її руйнування весь зайнятий нею простір часто перетворювалося на цвинтар, що фактично сталося з мангупською базилікою. Дослідники розділили поховання на п'ять груп: склепи, мавзолеї, кам'яні ящики, саркофаги та могили, висічені в скелі, що є основним хронологічним показником[10][16].

Середньовічні написи базиліки

[ред. | ред. код]

За час вивчення на території пам'ятника було знайдено кілька епіграфічних пам'яток, що належать до різних періодів храмового життя. Усі виявлені у храмі написи не датовані і час створення оределяется, переважно, методом палеографічного аналізу.

  • Прохання Агапія, Григорія та Іоанна IX—XI століття — 3 написи на уламку вапнякового ранньовізантійського фризу, прикрашеного подвійним рядом листя аканфа, знайденого в 1938 при розкопках М. Тиханової у вимостку хрещальні над однією гробницею Великої базиліки.
  • Написи на карнизі X—XI століття — епіграфічна пам'ятка на уламку вапнякового фризу з базиліки — друга частина попереднього карнизу. Містить безліч написів та малюнків у техніці графіті, що датуються істориками періодом від IX до XI століття.
  • Прохання -івеї і -ата X—XI століття — напис на плиті з вапняку, розмірами 30,0 см заввишки, 36,0 см шириною і товщиною 17,0 см і знизу обламана, верхній правий кут відколотий. Знайдена під час розкопок палацу Р. Лепером у 1913—1914 році, судячи з усього, була вбудована у його стіну. Зберігається у Херсонеському музеї. Відновлений та перекладений Виноградовим текст

    ср.-грец. Ὦ ἔ]νδοξε μυ̣[στοδότα (e.g.)], [τὸν θ]εόν σε προσκ[αλοῦμεν] resp. προσκ[αλοῦσιν] [.. ? ..]υ̣βαηα, νύπιος κώμ[ητος τοῦ δεῖνος, καὶ?] [.. ? ..]α̣τ, υἱὸς Μούνζη τοῦ — … [с]лавний Та[йнодавче (?), Б]ога Тобі приз[ива…]ючи, немовля ком[іта і] …ат, син Мунзи…

    Трактується, як звернення до Бога (або його подяка) знатних феодоритів, один з яких носив титул коміта, ймовірно, з проханням про зцілення згаданої на ім'я дівчинки-немовляти. Палеографічний аналіз дозволяє віднести напис до X—XI століття[17]. Описана В. Латишевим у статті 1918 року[18].
  • Напис над іконою Богородиці, XV століття — напис на невеликій арці з вапняку, від якої збереглося 2 фрагменти. Передбачається, що це було обрамлення якогось предмета з напівкруглим верхом — ікони Богородиці, за формою шрифту, відноситься до XV століття. Читаються збережені слова «… Мати Божа…» (ср.-грец. ος Μ(ήτη)ρ Θ…ῦ …Η). Знайдена при розкопках Р. Лепера в 1913 році в районі палацу і базиліки і могла ставитися до будь-якого з цих будівель[19], опублікована Латишевим в 1918 році[18]. В роботі 2000 А. Виноградов повідомляв, що пам'ятник зберігається у фондах Херсонеського музею[20], в капітальній праці 2015 року — що місце зберігання невідоме[19].
  • Надгробок Іоанна XIV—XV століття — напис на чотиригранної капітелі я восьмигранної колонки вівтарної перешкоди південної апсиди Великої базиліки, нанесена густою червоною фарбою[21]. Була знайдена при розкопках Р. Лепера в 1912 році і їм же видана[14] у вигляді ср.-грец. Ἰω(άννης) ἐτελιότη (Іоанн помер), напис згадується Н. Бармін[22]. Могла ставитися до похованого десь поряд ктитора храму, сучасне місцезнаходження невідоме, зображень не збереглося[21].
  • Надгробок невідомого — надгробний напис на плиті з вапняку товщиною 8,0 см, виконаний у вигляді кола, обламаного зверху та знизу, з урізаним зображенням хреста та рамкою; текст нанесений на ремку. Знайдена в 1938 року при розкопках Великої базиліки М. Тиханової, передбачається, що плита призначалася для вставки в стіну. Виноградов трактує напис ср.-грец. κ̣υ̣μ̣ύ̣θυ τὸ π̣[…]ινὴ Ἰο̣υ̣ν̣ήου θ як Почило д[іття (?)] 9 червня. Палеографічно датується X—XV століттям, зберігається в лапідарії Бахчисарайського історико-культурного заповідника[23].
  • Напис на хлібному штампі, X—XII століття — кругла вапнякова плитка діаметром 11,2 см і товщиною 3,5 см. Знайдено в 1976 Н. Барміною при розкопках північної галереї базиліки зберігається в музеї Херсонес Таврійський. Являє собою подібність до просфорного штампу, який ставили на спеціальному хлібі, призначеному для викриття злодія, що практикувалося до XII століття. Текст друку містить 28 віршів з 9 псалма

    ср.-грец. Οὗ ἀρᾶς τὸ στόμα αὐτοῦ γέμη κ(αὶ) πικρίας κὲ δόλου — «Його ж клятви уста його сповнені суть і прикрості, і лестощів.»[24]

  • Літургічний напис X—XIII століття — уривок напису літургійного змісту на верхньому краю вапнякової плитки розмірами 6,0 см заввишки, 12,5 см завширшки і товщиною 2,5 см. Знайдений в 1993 Н. І. Барміною при розкопках південно-західної ділянки базиліки зберігається в музеї Херсонес Таврійський. Палеографічно датується X—XIII століттям[25].
  • Напис XV століття над іконою Богородиці.
    Напис XV століття над іконою Богородиці.
  • Плита з написом «Прохання -івеї та -ата X-XI століття».
    Плита з написом «Прохання -івеї та -ата X-XI століття».
  • Надгробок невідомого - надгробний напис X-XV століття.
    Надгробок невідомого - надгробний напис X-XV століття.
  • Напис на хлібному штампі X–XII ст.
    Напис на хлібному штампі X–XII ст.

Історія базиліки

[ред. | ред. код]

Історію базиліки поділяють на три будівельні періоди — ранньовізантійський (VI століття), середньовізантійський (IX—X століття) та палеологівський час[7], які хронологічно збігаються з окремими етапами історії самого Мангупа[26]. Вважається, що невеликий храмовий комплекс на місці базиліки існував з VI століття[4], що підтверджується археологічними знахідками: у 1938 році була виявлена нижня частина коринфської капітелі з м'яким аканфом[7] — аканф цього типу, як і профільовані мармурові плити з вівтаря масовою продукцією проконнесських майстерень в останні десятиліття V століття та в першій половині VI століття[6]. Аналіз літургійних аспектів храму також дозволяє віднести його створення до ранньовізантійського часу[1]. Н. Барміна вважає, що ранній храм міг бути побудований в IV столітті, а не раніше початку VII століття на його місці споруджується однонефна церква і хрещальня[27] (не пізніше VI століття датується і вапнякова капітель з крещальні місцевої роботи в ранневізантійському коринфському стилі[10]). Раніше існувала версія, що первісний храм було перебудовано на однонефну базиліку не раніше початку VII століття[1], або у VIII столітті[4], але в роботі 2017 року Н. Барміна висловила думку, що великий тринефний храм виник лише в IX—XIII столітті на місці ранньої і скромнішої церковної споруди[12], зруйнованої при захопленні Мангупа хозарами у VIII столітті[27]. Тринефний храм, у свою чергу, згідно з Барміною, був повністю зруйнований наприкінці XIV століття, а князь Олексій відновив лише південну нефу, перетворивши його на подобу палацової каплиці, розписаної фресками[12] (відомо, що ранній храм, прикрашений численними мармурами, загинув у пожежі[6]). На думку А. Герцена в 1420-і — 1430-і роки, за правління князя Олексія, базиліка була відновлена в повному обсязі[3] (два ряди восьмигранних колон з місцевого вапняку, прикрашені «сельджукськими» мотивами та вівтарна перешкода в південній апсиді ставляться істориками до пізнього періоду базиліки[6]). У зв'язку з будівництвом водночас неподалік княжого палацу, відновлений храм мав, крім суто церковних, реалізовувати й представницькі функції: значно перебудовується стіна біля головного входу, портал якого прикрашається складним різьбленням, як парадний вхід для князя відповідно до смаків епохи. Після захоплення Мангупа турками в 1475 році у вигляді базиліки також відбувалися зміни: До південного нефа влаштовується вівтарна апсида, перенесена з іншого храму, яка прикрашається архітектурними деталями, виконаними в новому стилі, в південній галереї будуються приміщення з двома суміжними кімнатами[27]. До початку XVI століття базиліка зазнала остаточного занепаду[28][1]. Польський дипломат Мартін Броневський в 1578 храм уже не згадує[29].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Бармина Надежда Игоревна. Этапы жизни Мангупской базилики // Византия в контексте мировой культуры. — Санкт-Петербург : Издательство Государственного Эрмитажа, 2008. — Т. XLII. — С. 305—313. — (Труды Государственного Эрмитажа) — ISBN 978-5-93572-316-3.
  2. ↑ Бармина Н. И. К вопросу о духовном центре Готской епархии // Духовная культура: проблемы и тенденции развития. — Сыктывкар : Издательство Сыктывкарского государственного университета, 1994. — С. 67—69. — (Материалы Всеросийской научной конференции) — ISBN 5-87237-034-2.
  3. ↑ а б в г А.Г. Герцен. Рассказ о городе Феодоро. Топографические и археологические реалии в поэме иеромонаха Матфея // Античная древность и средние века. — 2001. — Вип. 32 (15 листопада). — С. 257—282. — ISSN 2687-0398.
  4. ↑ а б в г Бармина Н. И. Мангупская базилика // Античная древность и средние века : журнал. — Екатеринбург : УрФУ, 1973. — Вип. 10 (15 листопада). — С. 30—40. — ISSN 0320-4472.
  5. ↑ Герб Памятник культурного наследия Украины национального значения. Охр. № 292 [Архівовано 2021-04-10 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м Хрушкова Л. Г. К дискуссии о времени строительства Мангупской базилики // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии : журнал. — Симферополь, 2017. — Вип. XXII (15 листопада). — С. 107—138. — ISSN 2413-189X. — DOI:10.37279/2413-189Х. Архівовано з джерела 31 січня 2022. Процитовано 2022-08-07.
  7. ↑ а б в г д Якобсон А. Л. Из истории раннесредневековой архитектуры в Крыму. II. Мангупская базилика // Советская археология : журнал. — Москва — Ленинград : Издательство АН СССР, 1940. — Т. 6 (15 листопада). — С. 205—226.
  8. ↑ Бармина Н. И. Сакральное пространство Мангупской базилики // I Бахчисарайские научные чтения памяти Е. В. Веймарна : сборник тезисов конференции. — Бахчисарай : Бахчисарайский историко-культурный заповедник, 2012. — 15 листопада. — С. 10—12.
  9. ↑ В. П. Кирилко. Византийская архитектура Мангупа // Археология Крыма : журнал. — 1997. — Т. 1, вип. 1 (15 листопада). — С. 92.
  10. ↑ а б в г д е ж Тиханова М. А. Базилика // Материалы и исследования по археологии СССР. Археологические памятники Юго-Западного Крыма (Херсонес, Мангуп) : сборник научных статей. — 1953. — Т. 34 (15 листопада). — С. 334—389.
  11. ↑ А.Г. Герцен. Крепостной ансамбль Мангупа. Глава II. Главная линия обороны Мангупской крепости // Материалы по археологии, истории, этнографии Таврики : журнал. — Симферополь, 1990. — Вип. 1 (15 листопада). — С. 89—166. — ISSN 2413-189X. — ISBN 5-7780-0291-2.
  12. ↑ а б в г д Бармина Н. И. Мозаики и фрески Мангупской базилики // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии : журнал. — Симферополь, 2017. — Вип. XXII (15 листопада). — С. 89—106. — ISSN 2413-189X. — DOI:10.37279/2413-189Х. Архівовано з джерела 4 лютого 2022. Процитовано 2022-08-07.
  13. ↑ Браун Ф. А. Рукописный отчёт о раскопках на Мангупе // Отчёт Археологической комиссии за 1890 год. — Санкт-Петербург : Издательство Императорской Археологической комиссии, 1893. — С. 19—20.
  14. ↑ а б Лепер Р. Х. Археологические исследования в Мангупе в 1912 году (предварительное сообщение) // Известия Императорской Археологической комиссии. : журнал. — 1913. — Т. 47 (15 листопада). — С. 73—79.
  15. ↑ Мыц В. Л. 2.3.2. Город Феодоро в 20-е гг. XV в.: оборонительное, культовое и гражданское строительство // Каффа и Феодоро в XV веке: контакты и конфликты. — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 142—143. — ISBN 978-966-8048-40-1. Архівовано з джерела 11 листопада 2021
  16. ↑ Бармина Н. И. Датировка погребальных памятников Мангупской базилики // Тезисы докладов и сообщений X Международной Крымской конференции по религиоведению / Бабинов Ю.А. — Севастополь : Интерсфера, 2008. — С. 12—13.
  17. ↑ Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 184.
  18. ↑ а б В.В. Латышев. Эпиграфические новости из южной России // Известия императорской Археологической комиссии : сборник. — 1918. — Вип. 65 (15 листопада). — С. 17—21.
  19. ↑ а б Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 187.
  20. ↑ А. Ю.Виноградов. Надписи княжества Феодора в фондах Херсонесского музея // Причерноморье в средние века / Карпов С. П. — Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. — Т. 4. — С. 444—446. — (Труды Исторического факультета МГУ) — ISBN 5-89329-090-5.
  21. ↑ а б Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 188.
  22. ↑ Бармина Надежда Игоревна. Археологическое изучение Мангупской базилики в 1850-1930-е гг. (источниковедческий аспект) // Античная древность и средние века : журнал. — Екатеринбург, 2009. — Вип. 39 (15 листопада). — С. 413. — ISSN 2687-0398.
  23. ↑ Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 191.
  24. ↑ Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 194.
  25. ↑ Виноградов, 2015, Том V. Византийские надписи, V 195.
  26. ↑ Веймарн Е. В., И. И. Лo6ода, И. С. Пиоро, Чореф М.Я. Археологические исследования столицы княжества Феодоро // Феодальная Таврика / С. Н. Бибиков. — Киев : Наукова думка,, 1974. — С. 130—134. — (Материалы из истории и археологии Крыма)
  27. ↑ а б в Бармина Надежда Игоревна. Хронология Мангупской базилики (Опыт изучения) // Античная древность и средние века : журнал. — Екатеринбург, 2005. — Вип. 36 (15 листопада). — С. 307—318. — ISSN 2687-0398.
  28. ↑ Бармина Н. И. Контуры перемен. Мангупский памятник в контексте истории крымского средневековья // Античная древность и средние века : журнал. — Екатеринбург : УрФУ, 2002. — Вип. 33 (15 листопада). — С. 21—28. — ISSN 0320-4472.
  29. ↑ Мартин Броневский. Описание Крыма (Tarlariae descriplio) Мартына Броневского // Записки Одесского Общества Истории и Древностей / Шершеневич И. Г. (переводчик). — Одесса : Типография Алексомати. — Т. VI. — С. 333—367.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_базиліка_(Мангуп)