Венеційський арсенал (Гувія)
Венеційський арсенал | |
---|---|
39°39′09″ пн. ш. 19°50′48″ сх. д. / 39.6525° пн. ш. 19.8468° сх. д. | |
Країна | Греція |
Розташування | Municipality of Central Corfu and Diapontia Islandsd |
Тип | корабельня |
Медіафайли у Вікісховищі |
Венеційський арсенал у Гувії — верфі, збудовані Венеційською Республікою під час її правління над островом Керкіра (Корфу), Греція. Він був розташований на західній частині «затоки Говіно», нинішнє місце розташування сучасного села Гувія.[1]
Арсенал був побудований у 1716 році як частина оборони проти османів.[2][3] Він був покинутий венеційцями в 1798 році, коли Венеційська республіка припинила своє існування.
Після другої великої облоги Корфу османами у 1716 р. венеційці, в рамках свого посилення укріплень Керкіри, побудували арсенал для обслуговування своїх кораблів, які використовували бухту як порт. Окрім стратегічного значення, це місце розташувувалось поблизу лісистих територій, що могло забезпечити високоякісну деревину для ремонту суден.[4]
Верф у Гувії був частиною мережі венеційських арсеналів та військово-морських баз у Греції, включаючи верфі в Егейському морі, Епірі, Пелопоннесі, Королівстві Кандія (сучасний Крит) і навіть самій Венеції. Крім Керкіри, такі місця в Греції включали Метоні, Короні, Халкіді, Превезі, Ханьї.[5]
Арсенал у Гувії повинен був використовуватися для ремонту суден взимку після повернення флоту зі свого щорічного походу в мирний час. Однак, венеційський сенат занепокоєний перспективою створення арсеналу в безпосередній близькості до Венеції, який потенційно міг би конкурувати з центральним арсеналом у Венеції. З метою захисту привілеїв останнього, сенат обмежив ремонтні роботи на Корфу лише базовим обслуговуванням, таким як очищення та ущільнення.[6][4] Багато капітанів замість того, щоб відремонтувати пошкоджені кораблі в арсеналі, вирішили затопити їх.[6]
З плином часу кількість суден, які обслуговувались у цьому місці, зменшувалася.[6] Використання верфі було остаточно припинено, коли 18 жовтня 1798 р. був укладений Кампо-Формійський мир, який поклав край Венеційській Республіці та венеційському пануванню над Керкірою, яке тривало понад 400 років.[7]
Адмірал Ушаков висадив свої війська на місці арсеналу і створив там військовий табір під час облоги Корфу в 1798 році. Арсенал також функціонував як база для французів у 1917–1818 рр.[8]
Залишки старого арсеналу досі існують у затоці Гувія і знаходяться приблизно в 8 км від міста Керкіра. Руїни знаходяться за сучасною пристанню порту Гувія і відокремлені від неї залізною огорожею.[9][10][11]
Збереглися три арочні доки, які використовувались для обслуговування двох флотів, які розміщувалися на Корфу. Стовпи, стіни та арки арсеналу є майже неушкодженими, але дах відсутній.[10][12][13][14]
У 2011 році регіональний директорат Іонічних островів подав до Міністерства культури Греції план збереження та розвитку руїн. Пропозиція включала плани реконструкції пам'ятки, які складалися з фотографій, історичного аналізу структури та діаграм. Дослідження фінансувалося за допомогою регіональної програми фінансування Європейського Союзу Interreg III Греція-Італія.[15]
У 2017 році регіональний директорат Іонічних островів схвалив суму 500 000 євро на «реабілітацію та просування венеційського арсеналу в Гувії». Ці проєкти є першими на Іонічних островах у 2014—2020 фінансових роках, і вони фінансувалися Європейським фондом регіонального розвитку (ЄФРР) та грецьким урядом.[16][17][18]
- ↑ Dept, Great Britain Hydrographic (1861). The Adriatic Pilot (англ.). Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ The Gentleman's Magazine [Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine.]. A. Dodd and A. Smith. 1967. p. 57.
The strong arches of that naval establishment seem impressive even to-day; but their career of usefulness was short. The arsenal, in its present form, was not founded till after the great Turkish invasion of 1716, and I copied down on the spot two even later dates from the ruined buildings hard by. One states laconically: ZBM ANNO MDCCL XXVIII. This inscription doubtless preserves the initials of some Venetian "captain of the ships, " for those officials built all the works at Govino, and their desire to immortalise themselves by putting their names and escutcheons on the buildings is specially mentioned by the French consul Saint-Sauveur at the end of the eighteenth century.
- ↑ The Gentleman's Magazine-via Internet Archive: "The Gentleman's Magazine Volume CCXCVII. JULY TO DECEMBER 1904". Т. 297. The Gentleman's Magazine. 1904. с. 57.
- ↑ а б Pratt, Michael, 1946-2007. (1978). Britain's Greek empire : reflections on the history of the Ionian Islands from the fall of Byzantium. London: Collings. ISBN 0-86036-025-3. OCLC 4143584.
- ↑ Damianidēs, Kōstas (1997). Nautikḗ parádosē sto Aigaío: tarsanádes kai skariá (гр.). Hypourgeio Aigaiou. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ а б в Giles, Frank.; Flamburiari, Spiro.; Von der Schulenburg, Fritz.; Sykes, Christopher Simon, 1948- (1994). Corfu : the garden isle (вид. 1st ed). London: J. Murray in association with the Hellenic Group of Companies Ltd. ISBN 0-7195-5375-X. OCLC 30735047.
- ↑ John Freely (28 квітня 2008). The Ionian Islands: Corfu, Cephalonia, Ithaka and Beyond. I. B. Tauris, Limited. с. 68. ISBN 978-1-84511-696-5. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Greece. 1962. с. 851. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
along the bay of Gouvia (fine remains of a Venetian arsenal, post-1716; former vaulted berths for galleys; French base in 1917–1918)
- ↑ James Lawrence McKnight (1965). Admiral Ushakov and the Ionian Republic: the genesis of Russia's first Balkan satellite. University of Wisconsin--Madison. с. 115. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ а б Nick Edwards; John Gill (2003). The Ionian Islands. Rough Guides. с. 82. ISBN 978-1-84353-067-1. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Dominique Auzias; Jean-Paul Labourdette; Collectif (20 вересня 2012). Îles Ioniennes (avec cartes et avis des lecteurs). Petit Futé. с. 62. ISBN 978-2-7469-6290-3. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Nondas Stamatopoulos (1993). Old Corfu: history and culture. N. Stamatopoulos. с. 167. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ The Gentleman's Magazine. A. Dodd and A. Smith. 1967. с. 57. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
The strong arches of that naval establishment seem impressive even to-day; but their career of usefulness was short. The arsenal, in its present form, was not founded till after the great Turkish invasion of 1716, and I copied down on the spot two even later dates from the ruined buildings hard by. One states laconically :ZBM ANNO MDCCL XXVIII. This inscription doubtless preserves the initials of some Venetian "captain of the ships," for those officials built all the works at Govino, and their desire to immortalise themselves by putting their names and escutcheons on the buildings is specially mentioned by the French consul Saint-Sauveur at the end of the eighteenth century.
- ↑ AA Staff; Gerry Crawshaw; Martin Trelawny (15 січня 2007). Essential Corfu. Automobile Association. с. 134. ISBN 978-0-7495-4948-0. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
At the road end are the remains of a Venetian 'arsenal' or boat-repair yard, a striking collection of skeletal arches with ...
- ↑ Гувія Арсенал. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Μανος Μεθυμακης (11 листопада 2017). Μισό εκατομμύριο για τα Ενετικά Ναυπηγεία των Γουβιών. Corfu Press. Архів оригіналу за 8 березня 2020. Процитовано 3 червня 2022.
- ↑ Τίτλος έργου: ΑΠΟΚΑΤΑΣΤΑΣΗ ΚΑΙ ΑΝΑΔΕΙΞΗ ΕΝΕΤΙΚΩΝ ΝΑΥΠΗΓΕΙΩΝ ΓΟΥΒΙΩΝ, ΚΕΡΚΥΡΑΣ Δικαιούχος: ΕΦΟΡΕΙΑ ΑΡΧΑΙΟΤΗΤΩΝ ΚΕΡΚΥΡΑΣ (ΚΕΡΚΥΡΑ). Anaptyxi. Greek Government. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Αυτά τα έργα στο Ιόνιο εντάχθηκαν στο ΕΣΠΑ πολιτισμού -Ενετικά ναυπηγία, κάστρα, εκκλησίες [εικόνες] Πηγή: iefimerida.gr - https://www.iefimerida.gr/news/381984/ayta-ta-erga-sto-ionio-entahthikan-sto-espa-politismoy-enetika-naypigia-kastra-ekklisies. iefimerida.gr. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2019.