Перейти до вмісту

Понтіконісі

Координати: 39°35′11″ пн. ш. 19°55′4″ сх. д. / 39.58639° пн. ш. 19.91778° сх. д. / 39.58639; 19.91778
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Понтіконісі
Ποντικονήσι
Острів Понтіконісі
Географія
39°35′11″ пн. ш. 19°55′4″ сх. д. / 39.58639° пн. ш. 19.91778° сх. д. / 39.58639; 19.91778
МісцерозташуванняСередземне море
АкваторіяСередземне море
Група островівІонічні острови
Площа0,01 км²
Довжина0,12 км
Ширина0,08 км
Країна
Греція Греція
РегіонКорфу
Адм. одиницяКеркіра[d]
Municipality of Central Corfu and Diapontia Islandsd
Commune of Kerkyrad
Населеннябезлюдний
Понтіконісі. Карта розташування: Греція
Понтіконісі
Понтіконісі
Понтіконісі (Греція)
Мапа

CMNS: Понтіконісі у Вікісховищі

Понтіконісі (грец. Ποντικονήσι, "острів мишей") — острівець поруч із грецьким островом Корфу.

Загальні відомості про острів

[ред. | ред. код]

Понтіконісі — крихітний острів (120 на 80 метрів), який розташований прямо навпроти злітної смуги аеропорту міста Керкіри та лагуни Галікіопулу. Острів — це покрита деревом скеля і, по суті, унікальна екосистема з пишною шапкою зелені, з якої стирчить верхівка монастиря Пантократора.[1][2]

Найпопулярніша легенда щодо походження острову полягає в тому, що насправді це корабель Одіссея. Цар Ітаки чимось розсердив Посейдона, і володар моря перетворив корабель у маленький клаптик суші.

Назва та культурний слід

[ред. | ред. код]
Картина Арнольда Бекліна «Острів мертвих» 1886 р.

У перекладі з грецької назва цього острова звучить як «мишачий». Чи то за розміри, чи то за форму.[3]

Понтіконісі, можливо, був натхненням для відомої картини швейцарського художника Арнольда Бекліна «Острів мертвих».[4]

Як добратись?

[ред. | ред. код]

До острова можна добратись на човні (10 хв), який курсує в період з 9 ранку до 9 вечора.[1][2]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Pontikonisi (Kanoni) – Ecotourism Greece.
  2. а б Pontikonisi. projectcorfu.com (англ.).
  3. Понтіконісі, Корфу — Allbooking.com.ua. allbooking.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2019.
  4. Harrison, Max (2005), Rachmaninoff, Continuum International Publishing Group, pg 159.