Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Немає
перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще
не перевіряли на відповідність правилам проекту.
Веніамін Костакі (рум. Mitropolitul Veniamin , рум. Costache , *20 листопада 1768 , Рошіешть, Молдовське князівство — †18 січня 1846 монастир Слатіна, Молдовське князівство) — господар Молдовського князівства в 1807 -1812 і в 1821 , румунський єпископ Константинопольського Патріахату; митрополит Молдовський в 1803 -1842 (з перервами).
Веніамін Костакі народився 20 листопада 1768 в селі Рошіешть Молдавського князівства. Його батьки належали до давньої і відомої в історії Молдови боярської сім'ї Болдур. Навчався в грецькій школі при монастирі Трьох Святителів в Яссах . У 1783 був пострижений єпископом Калузьким Іаковом Стоматі. У 1788 митрополит Молдовський Леон Теуке закликав його в митрополію в Ясси і зробив його великим екклесіархом кафедрального собору.
У березні 1789 був призначений ігуменом в монастир Святого Спиридона в Яссах. 26 червня 1792 був обраний єпископом Калузьким замість єпископа Іакова. 1 червня 1796 був обраний єпископом Романським. 18 березня 1803 обраний митрополитом Молдови і Сучави ; керував митрополією 40 років — до 18 січня 1842 за винятком періодів 1808 -1812 і 1821 -1832 . У 1807 і 1821 був намісником господаря. Був прихильником приєднання Молдови до Росії . У 1806 році, на початку російсько-турецької війни , сформулював національну мету молдаван: «Істинне щастя цих земель полягає в приєднанні їх до Росії».
У 1803 заснував в Яссах (монастир Сокола) семінарію, якій в 1840 було присвоєно його ім'я. У Нямецькому монастирі відкрив нову друкарню. Все своє життя провів у турботах про народну освіту, якій намагався надати національно-румунський напрямок. Був похований в монастирі Слатіна. 30 грудня 1886 його останки були перенесені в новий кафедральний собор в Яссах.
Carte pastorală (contra luxului în îmbrăcăminte), 10 martie 1804;
Tâlcuirea celor şapte taine, Iaşi, 1807;
Chiriacodromion, Mănăstirea Neamţ, 1811;
Îndeletnicire iubitoare de Dumnezeu, Iaşi, 1815;
Istoria Vechiului şi a Noului Testament, Iaşi 1824;
Funie sau frânghie întreită, Iaşi 1831;
Iubitorul de înţelepciune, 1831;
Dumnezeieştile liturghii, 1834;
Dihanii sau cuvinte de învăţătură, 1837;
Piatra scandelei, Iaşi 1844;
Îndeletnicire despre buna murire, Iaşi 1845.
Драгош I (1352—1353)
Сас (1354—1358)
Балк (1359)
Богдан I (1363—1367)
Петру (1367—1368)
Лацько (1368—1373)
Костя (1373—1374)
Юрій Коріятович (1374)
Петру I (1375—1391)
Роман I (1391—1394)
Стефан I (1394—1399)
Юга Безногий (1399—1400)
Александру І (1400—1432)
Ілля I (1432—1433)
Штефан II (1433—1435, 1443—1447)
Петру II (1435—1436, 1447, 1448—1449)
Роман II (1436—1443, 1447—1448)
Чубер (1449)
Александру II (1450, 1452—1454, 1455)
Богдан II (1450—1451)
Петру III (1451—1452, 1454—1457)
Штефан III (1457—1504)
Богдан III (1504—1517)
Штефан IV (1517—1527)
Петру IV (1527—1538, 1541—1546)
Стефан V (1538—1540)
Александру ІІІ (1540—1541)
Ілля II (1546—1551)
Штефан VI (1551—1552)
Іоан І (1552)
Александру IV (1552—1561, 1564—1568)
Іоан ІІ (1561—1563)
Штефан VII (1563—1564)
Богдан IV (1568—1572)
Іоан III (1572—1574)
Петро VI (1574—1577, 1578—1579, 1582—1591)
Іоан IV (1577)
Іоан V (1579—1582)
Арон Тиран (1591—1592, 1592—1595)
Александру V (1592)
Петру VII (1592)
Штефан VIII (1595)
Єремія Могила (1595—1600, 1600—1606)
Михайло (1600)
Симеон Могила (1606—1607)
Михайло Могила (1607)
Костянтин Могила (1607—1611)
Штефан IX (1611—1615, 1621—1623)
Олександр Могила (1615—1616)
Раду Міхня (1616—1619, 1623—1626)
Гаспар Граціані (1619—1620)
Александру VII (1620—1621, 1631—1633)
Мирон Барновський-Могила (1626—1629, 1633)
Александру VIII (1629—1630)
Мойсей Могила (1630—1631, 1633—1634)
Василь Лупул (1634—1653)
Георгій Штефан (1653—1658)
Ґеорґе Ґіка (1658—1659)
Константин Щербан (1659, 1661)
Стефаніца Лупу (1659—1661)
Істрате Добіжа (1661—1665)
Георге Дука (1665—1666, 1668—1672, 1678—1683)
Александру IX (1666—1668)
Штефан ІХ (1672—1674, 1683—1684)
Думитрашку Кантакузіно (1673—1675, 1684—1685)
Антон Росетті (1675—1678)
Константин Кантемир (1685—1693)
Димитрій Кантемір (1693, 1710—1711)
Константин Дука (1693—1695, 1700—1703)
Антіох Кантемир (1695—1700, 1705—1707)
Йоан Бухуш (1703, 1709—1710)
Міхай Раковіце (1703—1705, 1707—1709, 1715—1726)
Ніколай Маврокордат (1709—1710, 1711—1715)
Лупу Костакі (1711)
Йоан Маврокордат (1711, 1743—1747)
Григоре II Гіка (1726—1733, 1735—1739, 1739—1741, 1747—1748)
Константин Маврокордат (1733—1735, 1741—1743, 1748—1749, 1769)
Йордаке Ставраки (1749)
Костянтин Раковіце (1749—1753, 1756—1757)
Матей Ґіка (1753—1756)
Скарлат Ґіка (1757—1758)
Іоан VII (1758—1761)
Ґриґоре Каллімакі (1761—1764, 1767—1769)
Ґриґоре Александре Ґіка (1764—1767, 1774—1777)
Константин Морузі (1777—1782)
Александру Маврокордат І (1782—1785)
Александру Маврокордат ІІ (1785—1786)
Александру X Іпсіланті (1786—1788)
Емануїл Джані-Русет (1788—1789)
Александру Морузі (1792, 1802—1806, 1806—1807)
Міхай Суцу І (1792—1795)
Александру Каллімакі (1795—1799)
Костянтин Іпсіланті (1799—1801)
Александру Суцу (1801—1802)
Йордаке Конта (1802)
Скарлат Каллімакі (1806, 1807—1810, 1812—1819)
Александру Ханґерлі (1807)
Йордаке Русет-Розновану (1806)
Веніамін Костакі (1807—1812, 1821)
Міхай Суцу ІІ (1819—1821)
Олександр XI Іпсіланті (1821)
Штефан Воґоріде (1821—1822)
Іоніце Санду Стурдза (1822—1828)
Михайло Стурдза (1834—1849)
Ґріґоре Александру Ґіка (1849—1853, 1854—1856)
Теодор Балш (1856—1857)
Ніколае Воґоріде (1857—1858)
Штефан Катарджиу (1858—1859)
Іоан Кантакузіно , Василе Стурдза і Анастасіє Пану (1858—1859)
Александру Йоан Куза (1859)