Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гаспар Граціані (рум. Gaspar Graziani , пол. Kasper Gratiani , італ. Gasparo Graziani , 1580 — вересень 1620 ) — господар Молдовського князівства з лютого 1619 до вересня 1620 року .
Гаспар Граціані народився у Далмації (Хорватія ) у 1580 році (ймовірно). Граціані був на службі у декількох європейських державах: він був перекладачем англійської дипломатичної місії в Османській імперії , а потім посланником одночасно тосканського герцога Козімо II Медічі і іспанського віце-короля Неаполя у Порті . Також вів переговори про звільнення християнських моряків, які були захоплені піратами .
У 1616 році султан Ахмед I нагородив Граціані званням герцога Паросу і Наксоса . У лютому 1619 року стає господарем Молдовського князівства .
Граціані з перших днів свого правління викликав ненависть у місцевого населення. У 1619 році він з жорстокістю придушив повстання в Оргіїві .
Ще в 1618 році почалася Тридцятирічна війна , яка дещо зачепила і Молдовське князівство . Османська імперія , підбурювана антигабсбургськими силами, вирішила підкорити Польщу .
У 1620 році Гаспар Граціані, якого турецький султан хотів змістити з трону, повідомив про своє бажання приєднатися до Речі Посполитої та пообіцяв Станіславу Жолкевському 25 тисяч війська, якщо він прийде йому на допомогу — битися проти турків[ 1] . Через деякий час турецькі війська увійшли до Молдови . До них примкнули загони з Валахії (10 тис.), угорці , татари і антипольськи настроєні молдовани (20 тис.). Вирішальна битва турків з поляками відбулася біля міста Цецори . Гаспар Граціані перейшов на бік поляків . В результаті багатоденного бою польське військо було повністю розгромлене, його командувач Станіслав Жолкевський загинув. Молдовські бояри схопили Граціані, який спробував втекти, і вбили його.
Наступним господарем Молдови став Олександр IV Ілляш , який добився від Порти свого призначення, пообіцявши сплатити харач розміром у 40 000 золотих.
Життя Гаспара Граціані слугувала основою трагедії Іоана Славіча «Гаспар Граціані» (1888 ).
Драгош I (1352—1353)
Сас (1354—1358)
Балк (1359)
Богдан I (1363—1367)
Петру (1367—1368)
Лацько (1368—1373)
Костя (1373—1374)
Юрій Коріятович (1374)
Петру I (1375—1391)
Роман I (1391—1394)
Стефан I (1394—1399)
Юга Безногий (1399—1400)
Александру І (1400—1432)
Ілля I (1432—1433)
Штефан II (1433—1435, 1443—1447)
Петру II (1435—1436, 1447, 1448—1449)
Роман II (1436—1443, 1447—1448)
Чубер (1449)
Александру II (1450, 1452—1454, 1455)
Богдан II (1450—1451)
Петру III (1451—1452, 1454—1457)
Штефан III (1457—1504)
Богдан III (1504—1517)
Штефан IV (1517—1527)
Петру IV (1527—1538, 1541—1546)
Стефан V (1538—1540)
Александру ІІІ (1540—1541)
Ілля II (1546—1551)
Штефан VI (1551—1552)
Іоан І (1552)
Александру IV (1552—1561, 1564—1568)
Іоан ІІ (1561—1563)
Штефан VII (1563—1564)
Богдан IV (1568—1572)
Іоан III (1572—1574)
Петро VI (1574—1577, 1578—1579, 1582—1591)
Іоан IV (1577)
Іоан V (1579—1582)
Арон Тиран (1591—1592, 1592—1595)
Александру V (1592)
Петру VII (1592)
Штефан VIII (1595)
Єремія Могила (1595—1600, 1600—1606)
Михайло (1600)
Симеон Могила (1606—1607)
Михайло Могила (1607)
Костянтин Могила (1607—1611)
Штефан IX (1611—1615, 1621—1623)
Олександр Могила (1615—1616)
Раду Міхня (1616—1619, 1623—1626)
Гаспар Граціані (1619—1620)
Александру VII (1620—1621, 1631—1633)
Мирон Барновський-Могила (1626—1629, 1633)
Александру VIII (1629—1630)
Мойсей Могила (1630—1631, 1633—1634)
Василь Лупул (1634—1653)
Георгій Штефан (1653—1658)
Ґеорґе Ґіка (1658—1659)
Константин Щербан (1659, 1661)
Стефаніца Лупу (1659—1661)
Істрате Добіжа (1661—1665)
Георге Дука (1665—1666, 1668—1672, 1678—1683)
Александру IX (1666—1668)
Штефан ІХ (1672—1674, 1683—1684)
Думитрашку Кантакузіно (1673—1675, 1684—1685)
Антон Росетті (1675—1678)
Константин Кантемир (1685—1693)
Димитрій Кантемір (1693, 1710—1711)
Константин Дука (1693—1695, 1700—1703)
Антіох Кантемир (1695—1700, 1705—1707)
Йоан Бухуш (1703, 1709—1710)
Міхай Раковіце (1703—1705, 1707—1709, 1715—1726)
Ніколай Маврокордат (1709—1710, 1711—1715)
Лупу Костакі (1711)
Йоан Маврокордат (1711, 1743—1747)
Григоре II Гіка (1726—1733, 1735—1739, 1739—1741, 1747—1748)
Константин Маврокордат (1733—1735, 1741—1743, 1748—1749, 1769)
Йордаке Ставраки (1749)
Костянтин Раковіце (1749—1753, 1756—1757)
Матей Ґіка (1753—1756)
Скарлат Ґіка (1757—1758)
Іоан VII (1758—1761)
Ґриґоре Каллімакі (1761—1764, 1767—1769)
Ґриґоре Александре Ґіка (1764—1767, 1774—1777)
Константин Морузі (1777—1782)
Александру Маврокордат І (1782—1785)
Александру Маврокордат ІІ (1785—1786)
Александру X Іпсіланті (1786—1788)
Емануїл Джані-Русет (1788—1789)
Александру Морузі (1792, 1802—1806, 1806—1807)
Міхай Суцу І (1792—1795)
Александру Каллімакі (1795—1799)
Костянтин Іпсіланті (1799—1801)
Александру Суцу (1801—1802)
Йордаке Конта (1802)
Скарлат Каллімакі (1806, 1807—1810, 1812—1819)
Александру Ханґерлі (1807)
Йордаке Русет-Розновану (1806)
Веніамін Костакі (1807—1812, 1821)
Міхай Суцу ІІ (1819—1821)
Олександр XI Іпсіланті (1821)
Штефан Воґоріде (1821—1822)
Іоніце Санду Стурдза (1822—1828)
Михайло Стурдза (1834—1849)
Ґріґоре Александру Ґіка (1849—1853, 1854—1856)
Теодор Балш (1856—1857)
Ніколае Воґоріде (1857—1858)
Штефан Катарджиу (1858—1859)
Іоан Кантакузіно , Василе Стурдза і Анастасіє Пану (1858—1859)
Александру Йоан Куза (1859)