Перейти до вмісту

Войцех Юзеф Скаршевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Войцех Скаршевський)
Войцех Юзеф Скаршевський
пол. Wojciech Józef Skarszewski
Герб
Герб
Холмський єпископ
1790 — 1805
Конфесія: католицтво
Церква: римо-католицька церква
Попередник: Мацей Ґжеґож Ґарниш
Люблінський єпископ
1805 — 1824
Наступник: Юзеф Марцелій Дзєнцєльський[pl]
Варшавський архієпископ
примас Королівства Польського
1824 — 1827
Попередник: Щепан Головчиць[pl]
Наступник: Ян Павло Воронич
 
Діяльність: католицький священник, католицький диякон, державний діяч, католицький єпископ
Народження: 10 листопада 1743(1743-11-10)
Йонава, Литва
Смерть: 12 червня 1827(1827-06-12)[1] (83 роки)
Варшава, Російська імперія
Похований: катедра Івана Хрестителя (Варшава)
Династія: Скаршевські гербу Лещиць
Батько: Марцін Скаршевський
Мати: Маріанна Шимборська
Посада: писар великий коронний, підканцлер коронний; секретар Постійної ради; канонік кам'янецький, вольбузький, влоцлавський; аудитор і генеральний суддя Куявсько-Поморської дієцезії, пробст вольбузький, ранцьонжецький, несулкувський, влоцлавський, гданський; схоластик у Вольбужі, архідиякон поморський; коад'ютор пробста в Ґоломбі й абата цистерціанців у Сулеюві; офіціал поморський і гданський.

Нагороди:

Орден Святого Станіслава
Орден Святого Станіслава
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого Орла (Річ Посполита)

CMNS: Войцех Юзеф Скаршевський у Вікісховищі

Войцех Юзеф Марцін Скаршевський гербу Лещиць (нар. 10 листопада 1743, Янув — пом. 12 червня 1827, Варшава) — польський римсько-католицький і державний діяч, Холмський єпископ (1791–1805), Люблінський єпископ (1805–1824), Варшавський архієпископ і примас Королівства Польського (1824–1827); писар великий коронний (1786–1790), підканцлер коронний (1793–1794) Речі Посполитої; релігійний і полемічний письменник.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Войцех Юзеф Марцін 23 квітня 1742[2] (за іншими даними — 10 листопада 1743[3]) року в Янові (Галицька земля, імовірно тепер — Івано-Франкове на Львівщині), в сім'ї Марціна Скаршевського та Маріанни (Марії) Шимборської[4].

Освіту отримав у єзуїтських колегіях у Кам'янці, Кракові[4] та Львові, потім імовірно навчався у Римі. 10 травня 1773 року отримав ступінь доктора права у Краківському університеті[2].

Під впливом Холмського єпископа Яна Алоїзія Александровича[pl] обрав теологічну кар'єру. Ще будучи кліриком, завдяки кам'янецькому єпископу Адамові Станіславу Красінському[pl] став каноніком кам'янецьким. Потім вивчав теологію у Варшавській місіонерській семінарії, 21 липня 1776 року був висвячений єпископом Александровичем на священника. Уже в семінарії Скаршевський прославився своїм красномовством, виголошуючи опубліковані пізніше проповіді у варшавських костелах[2].

Імовірно, ще під час семінарських занять у Варшаві Войцех Юзеф познайомився з Юзефом Іґнацієм Рибінським[pl]. Останній, невдовзі після того, як обійняв посаду куявсько-поморського єпископа 4 вересня 1777 року, призначив Скаршевського аудитором Куявсько-Поморської дієцезії, а через два дні — генеральним суддею. Під час частої відсутності єпископа, генеральний суддя вміло вів справи дієцезії. Завдяки добрим відносинам із трьома вищезгаданими єпископами, Войцех Скаршевський швидко просувався духовною кар'єрною драбиною: став каноніком, схоластиком і пробстом у Вольбужі, катедральним каноніком у Влоцлавеку (від 20 січня 1779 р.) та архідияконом поморським (з 19 березня 1780 р.). Окрім того, він став коад'ютором пробста в Ґоломбі, був пробстом у Рацьонжеку та Несулкуві (1784). Також, він отримав від Рибінського село Бичини та десятину з села Островонс[2].

1779 року єпископ Рибінський призначив Скаршевського інспектором Вольбузького деканату. Протягом 1781-1784 років, під час перебування єпископа у Римі, Скаршевський управляв дієцезією. 1782 року Войцех Юзеф став пробстом капітули у Влоцлавеку; він також був призначений поморським офіціалом, пробстом і офіціалом у Гданську. Отримавши 1786 року номінацію на писаря великого коронного (духовного), він склав повноваження аудитора та генерального судді Куявсько-Поморської дієцезії. 1787 року, за сприяння єпископа Рибінського, король Станіслав-Август Понятовський призначив Войцеха Юзефа Скаршевського секретарем Постійної ради[5], а 7 вересня того ж року останній був нагороджений Орденом Святого Станіслава[6].

1790 року став коад'ютором абата цистерціанців у Сулеюві. 15 жовтня цього ж року король призначив його холмським єпископом, капітула затвердила цей вибір 30 жовтня. Войцех Скаршшевський був посвячений на єпископа 6 лютого 1791 року у варшавському костелі Візитанток познанським єпископом Антонієм Онуфрієм Окенцьким[2].

Єпископ Скаршевський активно брав участь у роботі Чотирирічного сейму[7], був противником Конституції 3 травня. Однак він присягнув їй, хоча й розкритикував спосіб її прийняття[2]. 1 червня 1791 року отримав нагороду Орден Білого Орла[8].

15 січня 1792 року у Варшаві він видав статут Холмсько-Люблінської дієцезії. Керуючись ним, він рішуче захищав церковне шлюбне право. Він зобов'язав духовенство своєї єпархії щорічно проводити п'ятиденні реколекції, наказав парафіяльним священикам засновувати парафіяльні школи, де викладали б катехізис, читання, письмо та арифметику. У Любліні реорганізував семінарію[9].

1792 року він приєднався до Тарговицької конфедерації та незабаром почав виконувати низку керівних функцій у її центральних органах, а потім і в численних державних установах, зокрема, був консуляром конфедерації[10]. Набуло розголосу його звільнення від присяги, складеної на Конституції 3 травня[2]. Брав участь у Гродненському розділовому сеймі 1793 року, де був призначений королем членом депутації для переговорів із російським послом Якобом Зіверсом[11]. Під час сейму агітував за ратифікацію  договорів щодо розділу Речі Посполитої, був членом Гродненської конфедерації[12]. 22 липня 1793 року підписав договір про відступлення Речі Почполитої від захоплених Російською імперією земель, а 25 вересня — аналогічний договір відступлення з Пруссією у рамках Другого поділу Речі Посполитої[13]. За особистий внесок під час сейму, який дуже сподобався російській імператриці Катерині II, єпископ Скаршевський отримав від неї подарунок — єпископські інсиґнії, інкрустовані коштовним камінням[14].

Гродненський сейм призначив його 23 листопада до Едукаційної Комісії[15]. Політична та організаційна діяльність єпископа втілилася у призначенні його 26 листопада підканцлером коронним із реальними перспективами стати канцлером[14].

Під час Повстання Костюшка 1794 року Войцех Скаршевський був заарештований і 11 вересня засуджений військово-кримінальним судом до смертної кари. Проте, йому вдалося уникнути шибениці завдяки особистому втручанню папського нунція Лоренцо Літти[pl][16] та короля. Тадеуш Костюшко замінив смертну кару довічним ув'язненням, що викликало обурення серед польських якобінців. Зрештою, внаслідок окупації Варшави російською армією та придушення повстання, єпископ Скаршевський був звільнений уже в листопаді того ж року[14].

2 лютого 1796 року Войцех Юзеф Скаршевський відбув інгрес до Холмської катедри у Красноставі. Після цього сконцентрувався на діяльності своєї дієцезії[2].

Після скасування Холмської дієцезії та утворення Люблінської дієцезії, Скаршевський 23 вересня 1805 року отримав номінацію на її першого єпископа-ординарія, проте обійняв цю посаду лише 22 жовтня 1807 року після урочистого оголошення елекційної булли[2]. Він переніс до Любліна катедральну капітулу з Красноставу, а також свою резиденцію з Кумова. 1816 року він підтримав засноване в Любліні Благодійне товариство[9].

У Королівстві Польському Конґресовому він став сенатором і, як захисник нерозривності шлюбів, сприяв 1820 року падінню міністра народної освіти Станіслава Костки Потоцького.

4 вересня 1823 року Войцех Юзеф Скаршевський став капітульним вікарієм Варшавської архідієцезії. 11 липня 1824 року він був преконізований на архієпископа-митрополита Варшавського[17]. Одночасно займав посаду примаса Королівства Польського[18]. Під час свого правління він заснував Головну семінарію у Варшаві, яка підпорядковувалася лише архієпископові[9].

12 червня 1827 року Войцех Юзеф Скаршевський помер у архієпископському палаці у Варшаві. Його було поховано 15 червня у підземеллі Собору Івана Хрестителя[2].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Основні праці[19]

[ред. | ред. код]
  • Prawdziwy stan duchowieństwa w Polsce (Warszawa 1776).
  • Uwagi polityczne imieniem stanu duchownego do zbioru praw polskich podane (Kalisz 1778).
  • List plebana do korespondenta warszawskiego (1788).
  • Odpowiedź plebana na nowe zarzuty przeciwko duchowieństwu polskiemu (Warszawa 1789).
  • Respons Księdza Plebana do Korespondenta Warszawskiego (1789).
  • Kalkulacja pożytków Rzeczypospolitej z odebranego na Skarb funduszu biskupstwa krakowskiego (1790).
  • Odezwa Galicjanina do Polaków (1790).
  • Rozporządzenie pasterskie na diecezję chełmską i lubelską (Warszawa 1792).
  • Rekolekcje dla duchowieństwa diecezji chełmskiej i lubelskiej (Warszawa 1792).
  • Skutkiem nowej filozofii spokojności krajowej grożące (1793).
  • list pasterski Zalecenie suplikacji i czterdziestogodzinnego nabożeństwa z okazji Aktu Powstania Narodowego (Warszawa 1794).
  • Expositio iurium cleri Latini (1820).
  • O małżeństwie (1818).
  • O władzy duchownej (1820).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 114. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Wojciech Józef Skarszewski h. Leszczyc. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  3. ↑ Archbishop Wojciech Józef Skarszewski. Catholic hierarchy.
  4. ↑ а б Agnieszka Strycharczuk, Jarosław R. Marczewski, Apotheosis of the heraldic emblem of Bishop Wojciech Skarszewski in the Latin armorial poems in the Chełm-Lublin and Lublin directorium [w:] Roczniki Humanistyczne, Vol 63, No 3: Filologia Klasyczna, 2015, s. 152.
  5. ↑ Kalendarzyk Polityczny Na Rok Przestępny 1788, Warszawa 1788, [b.n.s]
  6. ↑ Z. Dunin-Wilczyński, Order Św. Stanisława, Warszawa 2006, s. 254.
  7. ↑ Kalendarzyk narodowy y obcy na rok … 1792. …, Warszawa 1791, s. 308.
  8. ↑ Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008, 2008, s. 218.
  9. ↑ а б в Piotr Mazur, Poczet biskupów chełmskich obrządku łacińskiego, Chełm, 2012, s. 52.
  10. ↑ S. Korwin Kossakowski, Trzeci Maj i Targowica, Kraków 1890, s. 153.
  11. ↑ Volumina Legum, t. X, Poznań 1952, s. 11.
  12. ↑ Volumina Legum, t. X, Poznań 1952, s. 54.
  13. ↑ Volumina Legum, t. X, Poznań 1952, s. 23, 37.
  14. ↑ а б в Agnieszka Strycharczuk, Jarosław R. Marczewski, Apotheosis of the heraldic emblem of Bishop Wojciech Skarszewski in the Latin armorial poems in the Chełm-Lublin and Lublin directorium [w:] Roczniki Humanistyczne, Vol 63, No 3: Filologia Klasyczna, 2015, s. 153.
  15. ↑ Volumina Legum, t. X, Poznań 1952, s. 344.
  16. ↑ Papiestwo wobec sprawy polskiej w latach 1772—1864, wybór źródeł opracował Otton Beiersdorf, Wrocław 1960, s. XXIII.
  17. ↑ Grzegorz Kalwarczyk, Przewodnik po parafiach i kościołach Archidiecezji warszawskiej. Tom 2. Parafie warszawskie, Warszawa, Oficyna Wydawniczo-Poligraficzna «Adam», 2015, ISBN 978-83-7821-118-1, s. 31.
  18. ↑ Michał Czajka, Marcin Kamler, Witold Sienkiewicz, Leksykon Historii Polski, Warszawa, Wydawnictwo Wiedza Powszechna, 1995, ISBN 83-214-1042-1, s. 687.
  19. ↑ Piotr Mazur, Poczet biskupów chełmskich obrządku łacińskiego, Chełm, 2012, ss. 52-53.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Войцех_Юзеф_Скаршевський