Вулиця Вербицького (Львів)
| Вулиця Вербицького Львів | |
|---|---|
 Вигляд від вулиці Коперника | |
| Місцевість | Новий Світ |
| Район | Франківський |
| Назва на честь | Михайла Вербицького |
| Колишні назви | |
| Хшановської, Фоґельвайдеґассе, Даргомижського | |
| польського періоду (польською) | Chrzanowskiej |
| радянського періоду (українською) | Даргомижського |
| радянського періоду (російською) | Даргомыжского |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 190 м |
| Координати початку | 49°50′04.9″ пн. ш. 24°01′01.5″ сх. д. / 49.834694° пн. ш. 24.017083° сх. д. |
| Координати кінця | 49°49′59.8″ пн. ш. 24°01′07.5″ сх. д. / 49.833278° пн. ш. 24.018750° сх. д. |
| поштові індекси | 79013[1] |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 3—6, 8—14, 16[2] |
| Архітектурні пам'ятки | № 4, 6, 9, 11, 13, 14, 16[3] |
| Пам'ятники | Михайлові Вербицькому |
| Навчальні заклади | заклад дошкільної освіти № 34 |
| Поштові відділення | ВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)[1] |
| Забудова | класицизм, віденська сецесія[4] |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r2636323 |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Вербицького у Вікісховищі  | |
Вулиця Верби́цького — вулиця у Франківському районі міста Львова[5][6], у місцевості Новий Світ. Пролягає від вулиці Степана Бандери до вулиці Коперника. Прилучається вулиця Ірини Калинець[7].
Вулиця виникла у 1880-х роках. У 1888 році отримала назву Хшановської, на честь дружини коменданта Теребовлі Софії Хшановської, героїні оборони міста у 1675 році. За часів німецької окупації, з 1943 року по липень 1944 року, вулиця мала назву Фоґельвайдеґассе, на честь німецького поета Вальтера фон дер Фоґельвайде. З 1946 року називалася вулицею Даргомижського, на честь російського композитора Олександра Даргомижського[8].
Сучасна назва — з 1992 року, на пошану українського композитора Михайла Вербицького[9].
В архітектурному ансамблі вулиці Михайла Вербицького переважають класицизм та віденська сецесія[4]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3].
№ 4 — вілла споруджена у 1890 році (проєкт затверджено 27 лютого 1890 року, будівництво завершене 31 грудня 1890 року) архітектором Людвіком Бальдвін-Рамултом як власне помешкання. Будинок двоповерховий, цегляний, тинькований, побудований на перепаді рельєфу на підвалах. Зведений у стилі романтизму, але з використанням художніх прийомів північного ренесансу та німецьких народних мотивів. Має три вежеподібні прямокутні виступи фасадів з південно-східної, північно-східної та південно-західної сторін, вкриті вальмовими дахами і чотиригранними наметами з заломами схилів. Північно-західна частина будинку — одноповерхова, перекрита трисхилим дахом, південна частина — двоповерхова, перекрита напіввальмовим чотирисхилим дахом. На гребенях дахів встановлені металеві ковані навершя, на північно-східній вежі — флюгер. Вікна прямокутні, з півциркульним завершям, оформлені обрамленням. Входи в будинок розташовані з північного сходу, південного заходу та південного сходу, парадним є північно-східний вхід. На рівні першого поверху південно-західний кут будинку охоплює тераса. Цей будинок є одним з характерних зразків неоромантичної течії у львівській архітектурі пізнього історизму. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 74-м[3].
Архітектор Людвік Балдвін-Рамулт збудував також і сусідній будинок — № 6. Будинок зведений у 1891 році у стилі французького неоренесансу і призначався для письменника Я. К. Зелінського. Будинок прямокутний за планом, двоповерховий, з мансардою та цокольним поверхом. Фасад несиметричний, з одного боку — напівкругла вежа з конічною покрівлею. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 893-м[3]. В цьому будинку міститься заклад дошкільної освіти № 34[10].
Житловий будинок № 9 зведений у 1894—1910 роках у стилі пізнього історизму, з використанням декоративних елементів епохи класицизму та бароко. Автором проєкту був архітектор Альфред Каменобродський, замовником — Я. Г. Мюллер. Будинок триповерховий, з підвалом, Г-подібний в плані, тинькований. Фасадна стіна на рівні першого поверху рустована, вікна прямокутні, на першому поверсі оздоблені замковими каменями, на другому — обрамленням «з вушками» та лучковими сандриками з рельєфними жіночими голівками. На другому поверсі — два симетрично розташовані кам'яні балкони з балюстрадою та кронштейнами. У 1911 році до будинку з тильного, північно-східного боку прибудували двоповерхову офіцину. Незабаром будинок перейшов у власність Українського педагогічного товариства та був перепланований. У 1913 році архітектор Володимир Підгородецький здійснив реконструкцію та надбудову флігеля. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 75-м[3].
Будинок № 11 зведений у 1908 році для власниці Ю. Каменобродської у типовому для тих часів стилі модерн з елементами класицизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, П-подібний. Семивіконний фасад має центральний ризаліт на три вікна, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані фронтону — овальне слухове вікно. Вхід розташований по центральній осі симетрії, над входом — прямокутний балкон, на масивних волютоподібних консолях, огороджений металевою кованою решіткою. Вікна прямокутні, прикрашені трикутними сандриками. Симетрично з обох сторін між двома крайніми вікнами фасаду розташовані барельєфи у вигляді великих смолоскипів, оздоблених гірляндами. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 76-м[3].
Будинок № 13 зведений як прибутковий у 1910 році, у стилі пізнього історизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, з секційним внутрішнім плануванням. Центральний фасад має сім вікон, композиційно симетричний. Перший поверх оздоблений рустом. Над центральним входом, який веде у внутрішнє подвір'я, знаходиться прямокутний балкон з кованою огорожею, на трьох консолях, оздоблених рельєфним орнаментальним декором. Вікна другого та третього поверхів розділені пілястрами, які на другому поверсі — рустовані, на третьому — декоровані ліпними вінками з дубових листків з гірляндами, над якими розташовані лев'ячі маскарони. В простінках між пілястрами — фактурний тиньк. Третій поверх декорований орнаментальним фризом із квітами соняшника, характерними для українського модерну. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 77-м[3].
Будинок № 14 споруджений у 1898 році як прибутковий. Авторами проєкту був архітектор Альфред Каменобродський, замовниками — Іоганна та Катерина Дашків. Триповерховий цегляний, тинькований будинок у стилі пізнього історизму первісно мав Г-подібну форму, але у 1911 році за замовленням нової власниці В. Сенько архітектор Чеслав Мюллер прибудував з тильного боку житловий триповерховий флігель. Перший поверх лінійно рустований по фактурному тиньку. Вікна прямокутні, на першому поверсі та підвальні оформлені замковими каменями, на другому — прикрашені замковими каменями та бароковими сандриками, на третьому — прикрашені обрамленням з «вушками», замковими каменями у формі модульйона та прямими сандриками на консолях. На другому та третьому поверхах три центральні вікна зближені один до одного. На другому поверсі посередині фасаду розташований балкон, з рясно орнаментованою металевою загорожею. Фасад увінчаний фронтоном з датою будівництві у тимпані. Збереглися первісні литі металеві загорожі сходів та ліпнина стін. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 78-м[3].
Триповерховий будинок № 16 споруджений в еклектичному стилі у 1900 році. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1241-м[3].
27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана Бандери, Генерала Чупринки та Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України — Михайлу Вербицькому. Авторами пам'ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські. Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури — постаті о. Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського гімну. Замовником на проектування, виготовлення та встановлення пам’ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам’ятника відбулося за доброчинні пожертви[11][12][13].
- Світлини вуличної забудови
-
Будинок № 4 -
Будинок № 5 -
Будинок № 6 -
Будинок № 9 -
Будинок № 11 -
Будинок № 13 -
Будинок № 14 -
Будинок № 16
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 14 грудня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и к Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 304.
- ↑ Актуальний перелік вулиць Франківського району м. Львова. fk.lv.court.gov.ua. Франківський районний суд м. Львова. Архів оригіналу за 1 червня 2023. Процитовано 14 грудня 2024.
- ↑ Павло Жежнич (30 травня 2007). Список вулиць Львова (В). lviv.ridne.net. Архів оригіналу за 6 серпня 2024. Процитовано 14 грудня 2024.
- ↑ Вулиця Вербицького. Google Maps. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2024.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 11.
- ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 23.
- ↑ Заклад дошкільної освіти № 34, Львів. dytsadok.info. Архів оригіналу за 25 лютого 2024. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Ольга Перехрест (27 грудня 2015). У Львові урочисто відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Ярема Чуйко (27 грудня 2015). Пам'ятник Михайлу Вербицькому відкрили у Львові. unn.com.ua. Українські національні новини. Архів оригіналу за 1 лютого 2024. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому. golos.com.ua. Голос України. 29 грудня 2015. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- С. Барер, Л. Ошуркевич. Вербицького вулиця // Звід пам'яток історії та культури України. Львів. — Т. 1. — С. 363—369.
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 23—24. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Ілько Лемко, Володимир Михалик, Георгій Бегляров. Вербицького вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 304. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 11, 79, 95, 101, 123. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
- Мельник І. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 195, 511, 512. — 750 прим. — ISBN 978-966-03-7863-6.
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Програма «Вуличка». Вулиця Вербицького (25 квітня 2011 р.) |
- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Вербицького М. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 14 грудня 2024.
- Марія Захарчишин. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Вербицького, 4 — житловий будинок (колишня вілла). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 13 червня 2021.
- Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Вербицького, 6 — будинок банку (колишній житловий). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 13 червня 2021.