Візентальбан
| Візентальбан | |
 | |
| Країна |
 Німеччина і  Швейцарія  |
|---|---|
| Адміністративна одиниця |
Базель-Штадт Баден-Вюртемберг |
| Власник |
DB Netz і Bundeseisenbahnvermögend |
| Обмеження швидкості |
33 метр на секунду |
| Оператор |
SBB CFF FFS |
| Дата офіційного відкриття |
1862 |
| Максимальний похил |
11 ‰ |
| Ширина колії |
європейська колія |
| Початкова чи кінцева точка |
Базель-Бадішер-Банхоф і Zell (Wiesental) stationd |
| Довжина або відстань |
28,75 км |
| Тип електрифікації |
15 кВ змінного струму електрифікаціяd |
| Номер маршруту |
735 |
 Візентальбан у Вікісховищі | |
Візентальбан (нім. Wiesentalbahn) — електрифікована залізниця завдовжки 27,2 км у німецькому Баден-Вюртемберзі поблизу швейцарського міста Базель. Обслуговується лінією S6 Basel Regional S-Bahn. [1] Прямує вздовж річки Візе від станції Базель-Бадішер до Целля (Візенталь). Управляється Швейцарськими федеральними залізницями (SBB CFF FFS) та DB InfraGO[en].
Залізниця побудована як перша приватна залізниця у Великому герцогстві Баден компанією «Wiesenthalbahn-Gesellschaft» та відкрита 7 червня 1862 року до Шопфгайму довжиною 20 км. 5 лютого 1876 року «Schopfheim-Zeller Eisenbahn-Gesellschaft» продовжила її вгору по долині як «Hintere Wiesenthalbahn».
7 липня 1889 року відкрита вузькоколійна залізниця, що належала Баденському залізничному консорціуму Германа Бахштейна, пізніше перейменованому на Південнонімецьку залізничну компанію[en] — залізниця Целль-ім-Візенталь — Тодтнау[de].
Оскільки Німецька імперія вимагала від Великого герцогства Баден побудувати ефективну залізницю від Вайль-на-Рейні до Зекінгена з військових міркувань (щоб уникнути перетину терену Швейцарії), включно з чинною дільницею Леррах – Шопфгайм, уся залізниця від Базеля до Целля перейшла під оруду уряду Бадена та включена до складу Державної залізниці Великого Герцогства Баден. 1 січня 1889 року право власності перейшло на дільниці до Шопфгайма, а через рік – до Целля. Це була одна з перших ліній у Німеччині, яку електрифіковано в 1913 році разом із Вератальбаном[de] через її стратегічне значення та велику кількість гідроелектроенергії, доступної поблизу. Спочатку використовувалася однофазна змінна напруга 15 кіловольт і частотою 15 герц , яку постачала Аугст-Віленська гідроелектростанція. Використовувалися спеціально розроблені локомотиви Баденської державної залізниці, а також прусський ES 2 до 1927 року. Попри те, що частоту було збільшено до стандарту 16⅔ Герц в 1936 році, електрична тяга була ізольованою операцією до 1955 року. [2]
Залізницею активно користувалися робітники, які їздили на роботу і назад, і працювали на фабриках долини Візе.
_Innenaufnahme_(Wiesentalbahn_S6).jpg)
Місцеві залізничні пасажирські перевезення здійснюються з 15 червня 2003 року SBB GmbH[en], німецькою дочірньою компанією з пасажирських перевезень Швейцарських федеральних залізниць (SBB). У 2003-05 рр. проведені масштабні заходи з модернізації; за винятком залишкового вантажного трафіку та автопотягів до Лерраха, трафік дедалі більше змінювався на чистий маршрут S-Bahn без вантажного трафіку. Пасажирські перевезення Візентальбану з тих пір були інтегровані в мережу S-Bahn Базеля як S6. Візентальбан також обслуговується S5 на дільниці Леррах — Штеттен — Шопфгайм. [3]
Влітку 2004 року дільницю від Леррах — Штеттен до Гаагена було розширено до двох колій, щоб мати можливість продовжити S5, залізницею Вайль-ам-Рейн — Леррах[de] (Гартенбан), до Штайнена. Модернізація станцій передбачала створення платформи висотою 55 см і довжиною 150 м (подвійна довжина поїзда RABe 521). Без будь-якого значного вантажного трафіку, подібно до Шопфгайму, залізничні колії в Лерраху, які тепер були зайвими, демонтовано (включно з коліями 4 і 5 та платформою на станції Леррах-Головний, колію 2 на станції Маульбург). Створено нову місцеву електронну сигнальну систему, яка контролює весь маршрут Візентальбану (до державного кордону) і Гартенбану (до середини Тюллінгерського тунелю[en]) від Лерраху. Більшість нововведень завершено і введено в експлуатацію до кінця 2004 року.
Зі зміною розкладу на 2004/2005 рр. у грудні 2004 р. на дільниці Леррах-Штеттен — Штайнен (з S5/S6) інтервал був 15 хвилин вдень. Також запрацювала станція Леррах-Шиллерштрассе.
Потяги Stadler Flirt (серія SBB RABe 521) використовувалися на маршруті з осені 2005 року, а в березні 2006 року вони нарешті замінили потяги SBB RBDe 560[en] NPZ, які були модифіковані як тимчасове рішення для використання в Німеччині.
Пристанки Шопфгайм-Західний і Леррах-Шиллерштрассе відкрито 9 грудня 2007 року, Ріен-Нідергольц – 14 грудня 2008 року.
Зі зміною розкладу 2009/2010 — 13 грудня 2009 року змінено назви станцій: Шиллерштрассе на Леррах-Музойм/Бурггоф , Леррах на Леррах-Головний, Гаген/Баден на Леррах-Гаген/Мессе та Бромбах-б.-Леррах на Леррах-Бромбах/Гойїнген. [4]
Взимку 2020 року дільницю між Базель-Бадішер та Ріен повністю оновлено.
Головним вокзалом Лерраха щодня користуються близько 3500 пасажирів, що робить його найзавантаженішим у Візенталі (станом на 2009 рік). [5]
Після зміни розкладу в грудні 2017 року відкрито новий пристанок Шопфгайм-Шлаттгольц. Витрати на будівництво та планування платформи довжиною 150 м склали 1,44 мільйона євро, з яких місто Шопфгайм внесло 844 223 євро. [6] Три додаткові пристанки мають бути побудовані в Лерраху та Маульбурзі, якщо вдасться реалізувати проект.
Безкоштовний проїзд для маломобільних осіб доступний на короткій дільниці Леррах-Штеттен — Базель. [7] Усі поїзди безбар'єрні. [8]
- ↑ On the go in northwestern Switzerland with Tri-national S-Bahn Basel. Berne, Switzerland: SBB CFF FFS. Процитовано 14 квітня 2017.
- ↑ Christian Tietze: Insel der Strompioniere. In: eisenbahn-magazin 12/2013, S. 37.
- ↑ PDF bei www.sbb-deutschland.de
- ↑ Pressemitteilung der Stadt Lörrach (17. Dezember 2009): Bahnhof Lörrach wird Hauptbahnhof – neue Stationsnamen im Stadtgebiet Lörrach
- ↑ Nikolaus Trenz: Lörrach hat jetzt einen Hauptbahnhof. Badische Zeitung (Ausgabe Lörrach), 16. Dezember 2009
- ↑ André Hönig: S-Bahn-Halt Schlattholz ist am Ziel. Badische Zeitung, 9. Dezember 2017
- ↑ Grenzüberschreitende Bahnlinien in der Region Basel
- ↑ Flirt Wiesental auf oepnv-info.de, abgerufen am 30. Januar 2023.
- Rainer Gerber: Die Wiesentalbahn: 70 Jahre elektrischer Betrieb 1913–1983. In: Eisenbahn-Kurier. EK-Verlag, Freiburg 1983, ISBN 3-88255-801-6.
- Albert Sturm: Zum hundertsten Geburtstag der Wiesentalbahn am 5. Juni 1962: Alter Badischer Bahnhof Basel um 1900, Bahnhof Riehen 1890, Alter Bahnhof Lörrach um 1909, Alter Bahnhof in Lörrach um 1885, Dampflokomotive Lörrach. In: Landesverein Badische Heimat (Hrsg.): Badische Heimat. Band 42, Heft 1/2, 1962, ISSN 0930-7001, S. 32–48 ([1] [PDF]).
- Joachim Weißer: Wiesentalbahn: nach Abschluss der Ausbauarbeiten wurde die Regio-S-Bahn eröffnet. In: Lok-Report. Jg. 35, Heft 8 (= 339), ISSN 0344-7146, S. 16–21.
- Rolf Löttgers: Kisten mit Motor: die Altbau-Turmtriebwagen der Wiesentalbahn. In: Lok Magazin. Jg. 33, Heft 189. GeraMond-Verlag, 1994, ISSN 0458-1822, S. 454–461.
- Andrea Knauber: Die Wiesentalbahn. Selbstverlag, Zell im Wiesental 2000 (Arbeit wurde 2001 vom Ministerium für Kultus, Jugend und Sport Baden-Württemberg mit dem Jugendpreis des Landespreises für Heimatforschung ausgezeichnet (Preisträgerliste, PDF; 93 KiB)).
- Christian Tietze: Insel der Strompioniere. In: eisenbahn-magazin. Heft 12, Dezember 2013, S. 34–37.
- SBB vor dem Start ins Wiesental. In: Eisenbahn-Revue International. Heft 7, Juli 2003, ISSN 1421-2811, S. 308 f.
- Rudolf Schulter: Die Wiesentalbahn. Von den Sechzigerjahren bis heute. Sutton-Verlag, Erfurt 2015, ISBN 978-3-95400-653-3.
- Robert Feger: Im Markgräflerland vor 100 Jahren: Die Eröffnung der Wiesentalbahn im Juni 1862. In: Die Markgrafschaft, Heft 6/1962, S. 14–16 Digitalisat der UB Freiburg mit Fortsetzung in: Die Markgrafschaft, Heft 7/1962, S. 13–16 Digitalisat der UB Freiburg
- Eduard Wirz: Vor hundert Jahren Riehen wird Eisenbahnstation. In: Jahrbuch z’Rieche, 1962.
