Вірний (канонерський човен)
 Річковий канонерський човен «Вірний», 1935 р.
| |
| Проєкт | |
|---|---|
| Назва: | Канонерський човен «Вірний», мобілізований колісний паровий буксир |
| Будівники: | Юніон Гісеряй[de], Кенігсберг |
| Оператори: |
 Росія  СРСР |
| Будівництво: | 1897-1898 |
| У експлуатації: | 1901-1941 |
| Історія | |
| Росія СРСР
| |
| Назва: | «Вірний» |
| Прийнятий: | 1901 рік |
| Потоплений: | 25 серпня 1941 року |
| Доля: | потоплений під час бою на Дніпрі |
| Основні характеристики | |
| Тип: | Річковий канонерський човен |
| Водотоннажність: | 350 т (повна) |
| Довжина: | 60,86 м (найбільша) |
| Ширина: | 7,2 м по міделю, 14,3 м (з гребними колесами) |
| Осадка: | 1,1 м (максимальна) |
| Двигуни: | 2 х Парова машина, у сумі 500 к.с. |
| Швидкість: | 19,5 км/год (за течією), 16 км/год (проти течії). |
| Автономність: | 60 тонн вугілля |
| Екіпаж: | 70 осіб |
| Озброєння: |
з 1926 г.: 2 х 102-мм гармати, 1 універсальна 76-мм гармата Лендера кулемети з 1941 г.: 5 х 7,62-мм кулемети «Максим», 1 х 7,62-мм кулемет «Максим» на колісному лафеті, 1х7,62-мм переносний кулемет ДП-27 |
| Бронювання: | 6 мм[1] |
«Вірни́й» — радянський річковий канонерський човен (канонерка), облаштований у період громадянської війни з мобілізованого парового колісного буксира. Брав участь у Громадянської та Німецько-радянській воєн. Наприкінці серпня 1941 року канонерка відзначилася успішними діями під час знищення мосту через Дніпро біля с. Окунінове[2], де на той момент розташовувався плацдарм 6-ї німецької армії.
Паровий колісний буксир побудовано у 1898 році у Німеччині у місті Кенігсберг для комерційних перевезень. Як цивільне судно буксир плавав по Дніпру до 1919 року[1].
У лютому 1919 року, коли Червона армія вибила армію УНР з Києва, судно націоналізували. Вже у березні 1919 року пароплав мобілізували більшовики та озброїли його двома 76-мм гарматами та шістьма кулеметами. З квітня того ж року бронепароплав «Вірний» вже знаходився у складі червоної Дніпровської флотилії. У ті місяці корабель вів бойові дії проти загонів отаманів Струка, Зеленого та Григор'єва. 3 липня 1919 року канонерський човен провів свій перший бій проти денікінців поблизу Катеринослава, а 2 жовтня — поблизу села Окунінове проти кораблів денікінської флотилії[1].
6 жовтня 1919 бронепароплав отримав нову назву «Гнівний», більш потужну 120-мм артилерію та увійшов до класу «важких канонерських човнів». Екіпаж складався майже виключно з латишів. Навесні 1920 року корабель стояв на ремонті, а з липня того ж року брав участь у Польсько-радянській війні на відрізку Ходорів — Трипілля. У кінці серпня все корабельне озброєння було демонтоване, а в 1921 році він почав використовуватися як цивільний буксир для перевезень на Дніпрі[1].
У 1925 році буксиру повернули стару назву «Вірний», знову мобілізували та озброїли 120-мм гарматами та залучили до військової служби на Дніпрі. З 27 червня 1931 року «Вірний» був у складі Дніпровської флотилії, а з 17 липня — складі Пінської військової флотилії (ПВФ)[1].
Початок Німецько-радянської війни, 22 червня 1941 року, «Вірний» зустрів на полігоні біля села Кальне. У той же день корабель брав участь у відбитті німецького авіанальоту на Київ. За наказом командуючего ПВФ, контр-адмірала Рогачова, 4 липня канонерка перейшов на ріку Прип'ять у район Дорошевичі, що неподалік містечка Петриков. До 7 липня корабель перебував поблизу містечка Річиця. До 18 липня «Вірний» був флагманом ПВФ[1].
Але вже 11 липня канонерський човен включено до складу Дніпровського загону річкових кораблів (ЗРК) Пінської військової флотилії (ПВФ) для дій у районі Трипілля, Ржищів, Канів. 29 липня корабель своїм вогнем підтримував радянські стрілецькі частини під час оборони Ходорова. 8 серпня він діяв поблизу міста Ржищів, 10 серпня — поблизу Кременчука — Черкас. Вранці 11 серпня «Вірний» разом з канонеркою «Передовий», на шляху до Черкас, провів невдалий бій з німецькою протитанковою батареєю, а опівдні «Вірний» наодинці з успіхом проривав ще один заслін противника на Дніпрі, розбивши при цьому один німецький понтонний парк[1].
В середині серпня супротивник вийшов безпосередньо до Дніпра та захопив Канів. Таким чином, ПВФ була вимушена провести операцію з метою прориву кораблів та суден у Київ з півдня. Дніпровський ЗРК здійснив 17 — 19 серпня 1941 року так званий Канівський прорив з району Каніва до Києва. Операція проводилася при підтримці військ зв'язку, польової та далекобійної артилерії сухопутних військ, яка вела вогонь по німецьким військам з лівого берега. Загалом прорив виявився вдалим, а втрати були мінімальними. При цьому канонерський човен пошкоджень та втрат не мав. Після прибуття до Києва човен став на ремонт до 20 серпня[1].
23 серпня «Вірний» за наказом вийшов у район північніше села Окунінове[2] для прикриття дніпровської переправи[1].
Ввечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької 111-ї піхотної дивізії, посилені самохідними установками StuG III, розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу[3] 37-ї армії Південно-Західного фронту, що відступали за наказом, захопили міст через Дніпро біля села Окунінове[2] та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра. Радянське командування з'ясувало ситуацію із втратою переправи лише вранці 24 серпня[4]. Тоді ж були надані накази перш за все мобільним засобам — авіації та річковим кораблям — за будь-якою ціною знищити захоплений ворогом міст[1]. Водночас в район Окунінове — Остер підтягували артилерію та стрілецькі частини, які розпочали більш-менш ефективні атаки на німецький плацдарм після 25 серпня[4].
24 серпня канонерка «Вірний» перебуваючи за 5 км на південь від захопленого німцями моста відкрила по ньому вогонь. О 17:00 артилеристи корабля влучили в одну з ферм мосту. О 18:00 корабель обстріляв німецьку колону з 20-25 автівок, знищивши частину з них. В ці ж години відбувалися авіанальоти радянської авіації на міст та його обстріл з північного напрямку гарматами канонерського човна «Кремль», що також діяв самостійно[1].
Опівдні 25 серпня неподалік села Сухолуччя «Вірний» потрапив під німецький авіаудар. Корабель зміг підбити один літак та пошкодити ще один. Невдовзі розпочався другий авіаналіт, канонерський човен отримав 2 — 3 влучання та затонув о 14:00 на 1030-му кілометрі Дніпра. Втрати екіпажу склали 9 вбитими, стільки ж поранених та 11 зникли безвісти. Серед загиблих був командир корабля старший лейтенант Терьохін О. Ф.[1]
31 серпня 1941 року канонерський човен «Вірний» за наказом вивели зі списків кораблів ВМФ. А у 1940-ві роки уламки канонерки здали на брухт[1].
За неповними даними посаду командира корабля займали[1]:
- старший лейтенант Баст Є. З.: 25 травня 1935 - 27 жовтня 1936 р.
- лейтенант Максименко К. В.: 5 серпня 1936 - 10 березня 1938 р.
- старший лейтенант Терьохін О. Ф.: 1939 - 25 серпня 1941 р.
- В Києві на честь командира корабля, старшого лейтенанта Терьохіна, Троїцько-Кирилівська вулиця з 1963 по 2023 рік мала назву вулиця Олексія Терьохіна.
- У київському парку моряків встановлено пам'ятник екіпажу канонерки.
- Пінська військова флотилія (СРСР)
- Канонерський човен «Кремль»
- Канонерський човен «Передовий»
- Баришівський котел
- Битва за Київ (1941)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN: 978-966-397-118-2
- ↑ а б в Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра напроти дельти р. Тетерів
- ↑ . Корпус був формально розформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпусу були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні зведення за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командувач корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу міста Остер.
- ↑ а б А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1
- В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2 (рос.)
- Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385 (рос.)
- Спичаков В. А. Сторожевые корабли Пинской военной флотилии // Арсенал-коллекция: журнал. — 2014. — Т. 19, № 01. — С. 56—64. — ISSN 1728-9203 (рос.)