Віялохвіст
| Віялохвіст | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Віялохвіст зеленокрилий (Polyplectron napoleonis)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Види
| ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Diplectron Vieillot, 1816[3] | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Віялохві́ст[9] (Polyplectron) — рід куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae). Представники цього роду мешкають в Південно-Східній Азії[10].
Віялохвости — середнього розміру фазани, довжина яких становить 35,5-76 см, а вага 238—910 г. За формою тіла вони нагадують павичів, хоча і не є з ними близькоспорідненими. Найближчими родичами віялохвостів є куріпки-шпороноги з роду Galloperdix і червоноголові куріпки з монотипового роду Haematortyx[11][12]. У самців цих трьох родів на лапах є кілька великих, розвинутих шпор, які використовуються птахами для оборони. У самців віялохвостів кількість шпор може сягати від 2 до 6. Незважаючи на незначні морфологічні відмінності між віялохвостами, куріпками-шпороногами і червоноголовими куріпками, їх скелети є майже ідентичними.
Іншою характерною рисою віялохвостів, яка і робить їх схожою на павичів, є великі хвости, які поцятковані численними райдужними плямами та можуть розкриватися у формі віяла. Вони складаються з 16 широких стернових пер і, на відміну від павичів, верхні покривні пера хвоста покривають його лише наполовину. Махові пера віялохвостів також поцятковані райдужними плямами. При небезпеці птахи розкривають свій хвіст і розправляють крила, вібруючи перами, намагаючись відлякати ворога. Також самці використовують своє райдужне оперення під час залицяння до самиць.
Віялохвости живуть в чагарниковому підліску вологих тропічних лісів. Більшість видів мешкають в рівнинних лісах, і лише гірські віялохвости живуть в гірських тропічних лісах Малакки. Цікавою особливістю віялохвостів є те, що вони відкладають лише одне яйце, тоді як більшість фазанів мають великі кладки. Однак, віялохвости можуть розмножуватися протягом всього року, і за оцінками дослідників, за рік вони можуть відкладати від 8 до 11 яєць. Насиджують лише самиці, інкубаційний період триває 20-22 дні. За пташенятами доглядають переважно самиці, однак в неволі до них можуть долучатися самці.
Виділяють вісім видів:[13][14]
- Віялохвіст зеленокрилий (Polyplectron napoleonis)
- Віялохвіст білогорлий (Polyplectron schleiermacheri)
- Віялохвіст малазійський (Polyplectron malacense)
- Віялохвіст в'єтнамський (Polyplectron germaini)
- Віялохвіст гайнанський (Polyplectron katsumatae)[15][16]
- Віялохвіст сірий (Polyplectron bicalcaratum)
- Віялохвіст гірський (Polyplectron inopinatum)
- Віялохвіст бронзовий (Polyplectron chalcurum)
Наукова назва роду Polyplectron походить від сполучення слів дав.-гр. πολυς — багато і πληκτρον — шпора.[17]
- ↑ Temminck, Coenraad Jacob (1807). Catalogue systématique du cabinet d'ornithologie et de la collection de quadrumanes (French та Latin) . Amsterdam: Chez C. Sepp Jansz. с. 149.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1934). Check-List of Birds of the World. Т. 2. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 130.
- ↑ L.J.P. Vieillot: Analyse d’une nouvelle ornithologie élémentaire. Paris: Deteville, libraire, rue Hautefeuille, 1816, s. 50.
- ↑ G. Cuvier: Le règne animal distribué d’après son organisation. T. 1. Paris: Chez Déterville, 1817, s. 438.
- ↑ G.J. Billberg: Synopsis faunae Scandinaviae. T. 1. Cz. 2: Aves. Holmiae: Ex officina typogr. Caroli Deleen, 1828, ss. Tab. A.
- ↑ C.W.L. Gloger: Gemeinnütziges Hand- und Hilfsbuch der Naturgeschichte. Breslau: A. Schulz, 1841, s. 382.
- ↑ H.G.L. Reichenbach: Avium systema naturale. Das natürliche system der vögel mit hundert tafeln grösstentheils original-abbildungen der bis jetzt entdecken fast zwölfhundert typischen formen. Vorlaüfer einer iconographie der arten der vögel aller welttheile. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten naturgeschichte, 1850, ss. xxix.
- ↑ Ch.L. Bonaparte. Tableaux paralléliques de l’ordre des Gallinacés. „Comptes Rendus Hebdomadaires des Séances de l’Académie des Sciences”. 42, s. 878, 1856.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ P.J.K. McGowan: Family Phasianidae (Pheasants and Partridges). W: J. del Hoyo, A. Elliott & J. Sargatal: Handbook of the Birds of the World. Cz. 2: New World Vultures to Guineafowl. Barcelona: Lynx Edicions, 1994, ss. 547–548. ISBN 84-87334-15-6.
- ↑ Kimball, Rebecca T.; Hosner, Peter A.; Braun, Edward L. (1 травня 2021). A phylogenomic supermatrix of Galliformes (Landfowl) reveals biased branch lengths. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.). 158: 107091. doi:10.1016/j.ympev.2021.107091. ISSN 1055-7903. PMID 33545275.
- ↑ Sun, K; Meiklejohn, K. A; Faircloth, B. C; Glenn, T. C; Braun, E. L; Kimball, R. T (2014). The evolution of peafowl and other taxa with ocelli (eyespots): A phylogenomic approach (PDF). Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 281 (1790): 20140823. doi:10.1098/rspb.2014.0823. PMC 4123699. PMID 25030982.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 липня 2022.
- ↑ Kimball, Rebecca T.; Braun, Edward L.; Ligon, J. David; Lucchini, Vittorio & Randi, Ettore (2001): A molecular phylogeny of the peacock-pheasants (Galliformes: Polyplectron spp.) indicates loss and reduction of ornamental traits and display behaviours. Biol. J. Linn. Soc. 73(2): 187—198. HTML abstract
- ↑ Polyplectron katsumatae у базі Avibase.
- ↑ J. Chang, B. Wang, Y.-Y. Zhang, Y. Liu, W. Liang, J.-Ch. Wang, H.-T. Shi, W.-B. Su & Z.-W. Zhang. Molecular evidence for species status of the endangered Hainan Peacock Pheasant. „Zoological Science”. 25 (1), ss. 30-35, 2008. doi:10.2108/zsj.25.30. PMID 18275243.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 313. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- Paul Johnsgard: Pheasants of the world — Biology and natural history, Smithsonian Institution Press, Washington 1999, ISBN 1-84037-129-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |