Глухівська синагога
| Глухівська хоральна синагога | |
|---|---|
 | |
| 52° пн. ш. 34° сх. д. / 51.677313° пн. ш. 33.9047869° сх. д. | |
| Тип споруди | синагога |
| Розташування |  Україна, Глухів |
| Архітектор | Олександр Гросс |
| Початок будівництва | 1867 |
| Кінець будівництва | 1870 |
| Зруйновано | 1941 |
| Вартість | 3000 рублів сріблом |
| Стиль | класицизм, історизм |
| Належність | юдаїзм |
| Адреса | м.Глухів, вул. Києво-Московська |
  Глухівська синагога (Україна) | |
 | |
Глухівська хоральна синагога — юдейський молитовний будинок у м. Глухів Сумської області. Побудований у 1867—1870 роках за проєктом Олександра Гросса. За часів радянської влади синагогу було закрито, в 1930-ті роки у ній розмістили міських архів. У вересні 1941 року, напередодні окупації Глухова німцями, архів разом із будівлею було спалено[1][2][3].
У другій половині ХІХ сторіччя юдеї складали значну частину населення Глухова (на той час — повітового міста Чернігівської губернії). Так, у 1858 році за десятим народним переписом із 9071 жителів Глухова до єврейського віросповідання належало 2469 осіб, тобто 27,2 % усіх міщан[3]. Відрізок головної вулиці міста, Києво-Московської, від Київських воріт до провулка Шолом-Алейхема (між Києво-Московською вулицею та Пожарним провулком) був населений в основному євреями. Тут стояли будинки Лапіних, Конвисера, Мясежника та Шапіро[2]. В місті працювали єврейські школи: чотири хедера, Талмуд Тора та єшива[4].
Два наявних у Глухові на початок 1867-го року невеликих юдейських молитовних будинки, один з яких був кам'яним, а інший — дерев'яним, ледве вміщували всіх прихожан, чим і обґрунтовувалася необхідність побудови ще однієї синагоги. Для цього юдейська громада Глухова зібрала добровільні пожертви на суму 3000 рублів сріблом[3].
У січні 1867-го року громада звернулася до владних органів з проханням дозволити будівництво. Під цим клопотанням, завіреним і скріпленим печаткою рабином глухівської громади Нахимом Шумяцьким, підписалися вісім купців та двадцять міщан[3]. Дозвіл на будівництво було отримано не раніше кінця серпня 1867-го року після узгоджень, зокрема, з Глухівським повітовим управлінням, Чернігівським губернським правлінням і Міністерством внутрішніх справ[3].
Після цього у тому ж 1867 році було розпочато будівництво мурованого молитовного будинку за проектом глухівського архітектора А. Гроса[3]. Двоповерхова[2][1] «білокам’яна синагога, купол якої виблискував сусальним золотом», розмістилася з південного боку Києво-Московської вулиці між комплексом Троїцького собору й Київською брамою[3], на місці, де тепер знаходиться будинок № 59[2]. Будівництво було завершено в 1870-му році[1][4].
За радянської влади хоральну синагогу, як і інші синагоги міста[1], було відібрано у єврейської громади, її закрили як культову споруду. В 1930-ті роки у ній розмістили міських архів[2][3]. У вересні 1941-го року, напередодні окупації Глухова німцями, архів разом із будівлею було спалено[1][2][3]. За свідченнями очевидців архів палав кілька днів[1][2]. Згідно інших даних, будівлю було підірвано відступаючими радянськими військами[4].
Сувої Тори з хоральної синагоги, яким більше 130 років, зберігаються в Музеї історії євреїв Глухівщини[5].
Синагога являла собою кубічну однобанну будівлю, яку було побудовано в перехідних стильових формах від пізнього класицизму до історизму[3].
Дврповерхова[2] будівля мала розміри приблизно 18 на 24 метри[1]. План синагоги дводільний. Вона складалася з квадратного в плані молитовного залу та прилеглого приміщення. Посеред молитовного залу стояли чотири колони тосканського ордера, які слугували опорою для світлового восьмерика[3].
Ю. А. Шишкіна, порівнюючи початковий проект синагоги з її фотографіями, зазначає, що при будівництві відійшли від романо-мавританської стилістики, запропонованої архітектором, на користь класицистичної строгості. Замість вікон у вигляді трифоріїв улаштували високі аркові вікна[3], а замість запроектованих кількох бань влаштували одну, на шести-[1] або восьмигранному[3] світловому підбаннику.
Сферичний купол синагоги був покритий тонким шаром сусального золота[1][5], через що її називали золотоверхою[4].
- ↑ а б в г д е ж и к Історія єврейської громади Глухова. j-roots.info (рос.). Єврейські корені. Портал з єврейської генеалогії. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ а б в г д е ж и Ігор Сбітний (3 серпня 2011). Києво-Московська вулиця. hlukhiv.com.ua (рос.). Місто Глухів — тисячолітня історія. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Ю. А. Шишкіна. З історії єврейського молитовного дому у Глухові // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів. — 2017. — Вип. 10. — С. 83–86 (PDF). dspace.nbuv.gov.ua. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ а б в г Михайло Часницький (11 січня 2016). «Глухов. Евреи. Память жива». jacos.net (рос.). Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ а б Музей історії євреїв Глухівщини. atur.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 25 квітня 2020.
- Шишкіна Ю. А. З історії єврейського молитовного дому у Глухові [Архівовано 1 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів. — 2017. — Вип. 10. — С. 83–86.
- Історія єврейської громади Глухова [Архівовано 3 квітня 2022 у Wayback Machine.]
