Даманоподібні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Даманоподібні
Період існування: 55.8–0 млн р. т. еоценсучасність
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Placentalia)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Клада: Paenungulata
Ряд: Даманоподібні (Hyracoidea)
Томас Генрі Хакслі, 1869
Вікісховище: Hyracoidea

Даманоподібні[1] (Hyracoidea) — невеликі, травоїдні ссавці, що розглядаються як сестринська група хоботних.

Ряд включає дві родини: викопних Pliohyracidae («пліогірациди») та переважно сучасних Procaviidae (даманових).

Походження даманів

[ред. | ред. код]

Найдавніші викопні останки даманів відносяться до пізнього еоцену (40 млн років тому). Впродовж багатьох мільйонів років предки даманів були основними наземними травоїдними в Африці, поки в міоцені конкуренція з порожнисторогими не витіснила їх з колишньої екологічної ніші. Проте, дамани ще тривалий час залишалися численним і широко поширеним рядом, в пліоцені населяючи велику частину Африки, Азії й Південної Європи.

Філогенетично сучасні дамани найближчі до хоботних, з якими у них багато схожих рис в будові зубів, скелета і плаценти.

Існує думка, що «зайці», що згадуються в Біблії, позначені словом «шафан» (shaphan), насправді були даманами. Здалеку вони дійсно нагадують великих кроликів. З івриту це слово перейшло в мову фінікійців, які, мабуть, помилково прийняли кроликів Іберійського півострова за даманів, давши країні назву «I-shapan-im», Берег Даманів. Пізніше від цієї назви утворилося латинське Hispania і сучасне «Іспанія». Сама ж назва «даман» — арабського походження і в буквальному перекладі означає «баран».

Класифікація

[ред. | ред. код]

Вимерлі роди та види

[ред. | ред. код]

Живі види

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 168.

Джерела

[ред. | ред. код]