Перейти до вмісту

Дерматофітоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дерматофітоз
Стригучий лишай на нозі людини
Стригучий лишай на нозі людини
Стригучий лишай на нозі людини
Інші назвистригучий лишай, трихофітія
Спеціальністьінфекційні хвороби і дерматологія
Симптомикільцеподібний висип, свербіж, лущення, кругове почервоніння шкіри[1]
ПричиниДерматофітd
Фактори ризикувикористання громадських душів, контактний спорт, надмірне потовиділення, контакт із тваринами, ожиріння, імуносупресія[2][3]
Метод діагностикиогляд, мікробіологічна культура, мікроскопічне дослідження[4]
Диференціальна діагностика[en]дерматит, псоріаз, рожевий лишай[5]
Профілактикатримати шкіру сухою, не ходити босоніж у громадських місцях, уникати спільного використання особистих речей[2]
Лікуванняпротигрибкові креми (клотримазол, міконазол)[6]
Препаратигризеофульвін[7]
Частота20% популяції[8]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111F28
DiseasesDB17492
CMNS: Dermatophytosis у Вікісховищі

Дерматофітоз (також дерматофітія, трихофітія, дерматомікоз, заст. «стригучий лишай» (англ. ringworm; лат. tinea capitis, favus) — грибкова інфекція шкіри.[9] Зазвичай призводить до червоного, сверблячого, лускоподібного, кругового висипу.[1] В області ураження може випадати волосся.[1] Симптоми починаються від 4 до 14 днів після зараження.[1] У певний час можуть бути уражені кілька областей.[3]

Близько 40 видів грибів можуть спричинити дерматофітоз.[9] Зазвичай це один із грибків типів трихофітон, мікроспорум або епідермофітон.[9] Фактори ризику включають використання громадських душів, контактні види спорту, такі як боротьба, надмірне потовиділення, контакт із тваринами, ожиріння та погана імунна функція.[2][3] Дерматофітоз може поширюватися між тваринами, від тварин до людей і між людьми.[2] Діагноз часто ґрунтується на зовнішньому вигляді та симптомах.[4] Може бути підтверджений шляхом культивування або дослідження на зішкрібу шкіри під мікроскопом.[4]

Профілактика полягає у збереженні шкіри сухою, утриманні від ходіння босоніж у громадських місцях та відмові від спільного використання особистих речей.[2] Зазвичай лікування проводиться протигрибковими кремами, такими як клотримазол або міконазол.[6] Якщо уражена шкіра голови, можуть знадобитися пероральні протигрибкові засоби, такі як флуконазол.[6]

У всьому світі до 20 % населення можуть бути заражені стригучим лишаєм у будь-який момент часу.[8] Ураження паху частіше зустрічаються у чоловіків, тоді як ураженні шкіри голови та тіла однаково зустрічаються в обох статей.[3] Інфекції шкіри голови найчастіше зустрічаються у дітей, тоді як інфекції паху — найчастіше у літніх людей.[3] Описи стригучого лишая сягають давньої історії.[10]

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]

Ураження — типові збільшені підняті червоні кільця і свербіж. Якщо уражені нігті (оніхомікозом), то вони можуть потовщуватися, змінювати колір і, нарешті, обсипатися і опадати. Такі ураження поширені серед більшості дорослих людей, причому до 20 % населення в будь-який момент мають одну з цих інфекцій.

Тварини, включаючи собак і котів, також можуть бути уражені стригучим лишаєм, і хвороба може передаватися між тваринами та людьми, що робить її зоонозною хворобою.

Специфічними ознаками можуть бути:

  • червоні, лускаті, сверблячі або підняті плями
  • плями можуть бути червонішими на зовнішніх краях або нагадувати кільце
  • плями, які починають сочитися або розвиваються в пухирі
  • при ураженні шкіри голови можуть з'явитися залисини
  • нігті можуть потовщуватися, змінювати колір або починати тріскатися[11]

Причини

[ред. | ред. код]

Грибки процвітають у вологих, теплих місцях, таких як роздягальні, солярії, басейни; джерела зараження дерматофітозом, можуть поширюватися через тренажери, які не були продезінфіковані після використання, або шляхом спільного використання рушників, одягу, взуття або гребінців для волосся.

Діагностика

[ред. | ред. код]

Класифікація

[ред. | ред. код]

Низка різних видів грибів бере участь у дерматофітозі. Найбільш поширеними збудниками є дерматофіти з родів Trichophyton та Microsporum. Ці гриби атакують різні частини тіла і призводять до перелічених нижче станів. Латинські назви стосуються станів (моделей хвороб), а не збудників, що їх спричинюють. Нижче наведені схеми захворювання визначають тип грибка, який їх спричинює, лише у перерахованих випадках:

Профілактика

[ред. | ред. код]

Зазвичай поради включають:

  • Уникання спільного використання одягу, спортивного інвентарю, рушників або простирадел.
  • Прання одягу в гарячій воді з фунгіцидним милом після підозри на контактний лишай.
  • Уникання ходити босоніж; натомість носіння відповідного захисне взуття у роздягальнях та сандалів на пляжі.[12][13][14]
  • Уникання дотиків до домашніх тварин із залисинами, оскільки вони часто є переносниками грибка.

Щеплення

[ред. | ред. код]

Станом на 2016 не було жодної затвердженної вакцини проти дерматофітозу у людей. Для коней, собак та котів є затвердження вакцина під назвою Insol Dermatophyton (Boehringer Ingelheim), що надає короткочасний захист від декількох грибків.[15] Систематична вакцинація дозволила взяти під контроль дерматофітоз у худоби. З 1979 р. використовується російська жива вакцина (LFT 130), а пізніше — чехословацька жива вакцина проти бичачого лишая. У скандинавських країнах програми вакцинації від лишая використовуються як профілактичний захід для поліпшення якості шкур. У Росії хутрові звірі (срібляста лисиця, лисиця, песець) і кролики також проходять вакцинацію.[16]

Лікування

[ред. | ред. код]

Протигрибкові засоби включають місцеві засоби, такі як міконазол, тербінафін, клотримазол, кетоконазол або толнафтат, що застосовуються двічі на день до зникнення симптомів — зазвичай протягом одного-двох тижнів.[17] Тоді місцеве лікування слід продовжувати ще 7 днів після усунення видимих симптомів, щоб запобігти рецидиву.[17][18] Таким чином, загальна тривалість лікування зазвичай становить два тижні[19][20] але може тривати три.[21]

У більш тяих випадках або стригучий лишай шкіри голови може бути призначено системне лікування пероральними препаратами.[22]

Щоб запобігти поширенню дерматофієтозу не слід торкатися до ушкоджень, а також дотримуватись належної гігієни, миючи руки та тіло.[23]

Історія

[ред. | ред. код]

Діагноз дерматофітоз почали ставити ще до 1906 року, в той час лікували сполуками ртуті, а іноді і сірки або йоду. Волохаті ділянки шкіри вважалися занадто складними для лікування, тому шкіру голови обробляли рентгенівськими променями, а потім застосовували протигрибкові препарати.[24] Ще одним методом лікування приблизно того ж часу було нанесення порошку арароба.[25]

Інші тварини

[ред. | ред. код]

Дерматофітоз, спричинений Trichophyton verrucosum, є частим клінічним станом великої рогатої худоби. Частіше хворіють молоді тварини. Ураження розташовані на голові, шиї, хвості та промежині.[26] Типове ураження — кругла, білувата скоринка. Множинні ураження можуть зростись у вигляді «карти».

  • Множинні ураження, голова
    Множинні ураження, голова
  • Навколо очей і на вухах
    Навколо очей і на вухах
  • На щоках: уражена щока (праворуч)
    На щоках: уражена щока (праворуч)
  • Старі ураження з відростанням волосся
    Старі ураження з відростанням волосся
  • На шиї та холці
    На шиї та холці
  • На промежині
    На промежині

Клінічний дерматофітоз також діагностується у овець, собак, кішок та коней. Збудниками, крім Trichophyton verrucosum, є T. mentagrophytes, T. equinum, Microsporum gypseum, M. canis та M. nanum.[27]

Дерматофітоз може також бути присутнім у голотипі ссавців крейдового періоду (eutriconodont), що вказує на мезозойське походження цього захворювання.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Symptoms of Ringworm Infections. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 20 січня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  2. ↑ а б в г д Ringworm Risk & Prevention. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 7 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  3. ↑ а б в г д Domino, Frank J.; Baldor, Robert A.; Golding, Jeremy (2013). The 5-Minute Clinical Consult 2014 (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. с. 1226. ISBN 9781451188509. Архів оригіналу за 15 вересня 2016.
  4. ↑ а б в Diagnosis of Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  5. ↑ Teitelbaum, Jonathan E. (2007). In a Page: Pediatrics (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. с. 274. ISBN 9780781770453. Архів оригіналу за 26 квітня 2017.
  6. ↑ а б в Treatment for Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  7. ↑ Inxight: Drugs Database
  8. ↑ а б Mahmoud A. Ghannoum; John R. Perfect (24 листопада 2009). Antifungal Therapy. CRC Press. с. 258. ISBN 978-0-8493-8786-9. Архів оригіналу за 8 вересня 2017.
  9. ↑ а б в Definition of Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  10. ↑ Bolognia, Jean L.; Jorizzo, Joseph L.; Schaffer, Julie V. (2012). Dermatology (англ.) (вид. 3). Elsevier Health Sciences. с. 1255. ISBN 978-0702051821. Архів оригіналу за 15 вересня 2016.
  11. ↑ recognizing Ringworm. Healthline. 29 вересня 2015. Архів оригіналу за 22 жовтня 2015.
  12. ↑ Klemm, Lori (2 квітня 2008). Keeping footloose on trips. The Herald News. Архів оригіналу за 18 лютого 2009.
  13. ↑ Fort Dodge Animal Health: Milestones from Wyeth.com. Retrieved April 28, 2008.
  14. ↑ Ringworm In Your Dog, Cat And Other Pets. Vetspace. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 14 листопада 2020.
  15. ↑ Insol Dermatophyton 5x2 ml. GROVET - The veterinary warehouse. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 1 лютого 2016.
  16. ↑ F. Rochette; M. Engelen; H. Vanden Bossche (2003), Antifungal agents of use in animal health - practical applications, Journal of Veterinary Pharmacology and Therapeutics, 26 (1): 31—53, doi:10.1046/j.1365-2885.2003.00457.x, PMID 12603775
  17. ↑ а б Topical therapy for fungal infections. Am J Clin Dermatol. 5 (6): 443—51. 2004. doi:10.2165/00128071-200405060-00009. PMID 15663341.
  18. ↑ Terbinafine. An update of its use in superficial mycoses. Drugs. 58 (1): 179—202. July 1999. doi:10.2165/00003495-199958010-00018. PMID 10439936.
  19. ↑ Tinea~treatment на eMedicine
  20. ↑ Tinea Corporis~treatment на eMedicine
  21. ↑ Antifungal agents for common paediatric infections. Can J Infect Dis Med Microbiol. 19 (1): 15—8. January 2008. doi:10.1155/2008/186345. PMC 2610275. PMID 19145261.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  22. ↑ Update in antifungal therapy of dermatophytosis. Mycopathologia. 166 (5–6): 353—67. 2008. doi:10.1007/s11046-008-9109-0. PMID 18478357.
  23. ↑ «Ringworm on Body Treatment [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.]» at eMedicineHealth
  24. ↑ Sequeira, J.H. (1906). The Varieties of Ringworm and Their Treatment (PDF). British Medical Journal. 2 (2378): 193—196. doi:10.1136/bmj.2.2378.193. PMC 2381801. PMID 20762800. Архів оригіналу (PDF) за 22 листопада 2009.
  25. ↑ Mrs. M. Grieve. A Modern Herbal. Архів оригіналу за 25 березня 2015.
  26. ↑ Scott, David W. (2007). Colour Atlas of Animal Dermatology. Blackwell. ISBN 978-0-8138-0516-0.
  27. ↑ Ringworm in Dogs Diagnosis. Dogclassonline.com. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 10 січня 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дерматофітоз&oldid=41805195