Дніпровський металургійний завод "Комінмет"
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Дніпровський металургійний завод "Комінмет" (до 1996 року Відкрите акціонерне товариство Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну, до 1922 року Завод Бельгійського Товариства Братів Шодуар "Шодуар-Б") — металургійне підприємство, що спеціалізується на виробництві сталевих труб, металевих товарів народного споживання, спеціальних сталевих гнутих профілів для вагонобудування, оцинкуванні металоконструкцій і розпуску рулонної сталі[1].
| Спеціалізація | Виробництво сталевих труб, металічних товарів народного споживання, сталевих гнутих профілів для вагонобудування, оцинкуванні металоконструкцій, розпуск рулонної сталі |
|---|---|
| Попередник(и) | Відкрите акціонерне товариство Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну |
| Штаб-квартира | Дніпро, вул Яхненківська 7 Україна |
| Попередні назви | Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну, завод Бельгійського Товариства братів Шодуар "Шодуар - Б" |
| Ключові особи | Директор: Мучкін Андрій Володимирович |
Основними напрямками виробництва підприємства є виготовлення електрозварник труб для будівельної галузі, оцинкованих відер, баків, тазів, сталевих лопат, сталевих гнутих профілів спеціальних для вагонобудування, послуги з оцинкуванні металоконструкцій і розпуску рулонної сталі[1].
1895 рік - засновано трубопрокатний завод Ланге (сортопрокатний цех)[2].
1896 рік - засновано Катеринославський завод прокатних вальців "Сиріус".
1899 рік - запрацював завод Бельгійського Товариства братів Шодуар "Шодуар - Б"[2].
1903 - завод Шодуар - Б виготував 480 тис пудів покрівельного та 50 тисяч пудів оцинкованого металу[1].
1904 - збудовано листовий стан N° 4.
1908 - введено в дію стан N° 5.
1909 - почалось будівництво лопатного цеху.
1910 - будується стан N° 6.
1914 - засноване лудильне виробництво[1][2].
1917, 2 листопада - на загальнозаводських зборах обране робітниче заводоуправління. Першим "червоним директором" став токар механічного цеху Ф. Зубков.
1922 - завод "Шодуар-Б" перейменований на Металургійний завод імені Комуністичного Інтернаціоналу.
1925 , березень - директором призначено Ф. Абрамова.
1 травня - завод знято з консервації.
Червень - управляючим заводу призначений Г. Воропаєв.
1926, 1 квітня - до заводу приєднали завод "Комунар" (колишній "Сиріус").
1928, червень - початок будівництва на заводі нових промислових об'єктів.
21 листопада - вихід першого номера заводської багатотиражки "Комінтернівець".
1929, травень - початок соціалістичного змагання на заводі.
1930, квітень - приєднання до заводу імені Комінтерну заводу імені Карла Маркса (колишній Ланге), внаслідок чого на заводі з'явилось мартенне виробництво.
Червень - директором заводу призначено чекіста Л. Звайгзне.
Вересень - перший заводський "День індустріалізації".
1932, 20 квітня - після реконструкції дала плавку мартенівська піч N° 1.
1933, лютий - директором заводу призначено Д. Варшавського.
10 березня - призначено будівництво мартенної печі N° 3.
Травень - завод відвідав нарком Серго Орджонікідзе.
22 червня - в селі Микільське-на-Дніпрі відкрито перший заводський піонерський табір.
Грудень - початок Ізотівського руху на заводі.
1935, 4 лютого - перший Всесоюзний рекорд сталеварів Олексія Сорокового.
1 червня - перехід заводу на новий госпрозрахунок - без державних дотацій.
Серпень - вручення мартенівському цеху прапора газети "Правда".
1936, 5 січня - перша заводська стаханівська доба.
Липень - початок змагань за підвищення якості продукції за почином листопрокатника А. Пугачова.
31 грудня - всесоюзний та світовий рекорд з виплавки сталі сталевара Якова Чайковського.
1937, березень - став до ладу новий дротовий стан потужністю 90 тисяч тонн катанки на рік.
1939, вересень - директором заводу призначено А. Н. Мінаєва[2].
До початку 1941 року на заводі випускалися 30 видів продукції, в тому числі мартенівська сталь, катанка, дрібносортний прокат, біла жерсть, освинцьовані листи, різні металічні продукти та товари народного споживання[1].
1941, 10 серпня - початок евакуації заводського обладнання та спеціалістів на Урал. Під керівництвом директора Мінаєва було створено евакуаційний штаб. Наказом директора з начальників цехів призначені керівники ешелонів[3].
18 серпня - здійснена остання плавка в мартенівському цеху, якою керував начальник зміни, сталевар Яків Чайковський. Мартени залили козлами[3].
19 серпня - вийшов перший ешелон, який очолював начальник залізничного цеху П. С. Волков.
24 серпня - відправився останній ешелон. Увечері Амур покинула група провідних спеціалістів підприємства: директор А. Н. Мінаєв, головний інженер В. М. Магідсон, головний механік А. Ф. Чернявський, заступник начальника відділу постачання С. Г. Дорошев, начальник ППО заводу І. Н. Свірідов, голова завкому профспілки Д. І. Пєсковий. Ця група відходила пішки з частинами Червоної Армії. В районі Павлограда вона була атакована ворожими літаками. Загинуло кілька людей, в тому числі начальник сутуночного стану І. Н. Свірідов, працівник відділу постачання І. І. Кац[3].
Значна частина заводського обладнання та спеціалістів осіла на півночі Уралу в містах Сєров та Кушва. Тут протягом рекордно коротких термінів було збудовано цехи та встановлено обладнання. Люди працювали в декілька змін без сну, недоїдали, працювали в умовах холодної уральської зими. Нерідко, відпрацювавши зміну в 12 - 14 годин, йшли туди де не вистачало людей. Жінки працювали вальцювальницями і прокатницями. Місцеве населення допомагало їжею та житлом[3].
1943, листопад - розпочато реконструкцію підприємства після окупації.
1944, березень - пущено листопрокатника стан N° 6.
1946, травень - у виробництво введено всі прокатні кліті листопрокатного цеху.
Серпень - директором заводу призначено Г. Павловського[2].
1948, червень - завод відвідав нарком чорної металургії І. Тевосян.
1949, лютий - завершено реконструкцію заводу після руйнувань війни. Однак мартенне виробництво не стали відновлювати[1].
1950 - завод у півтора рази перевищив довоєнний рівень виробництва.
- ↑ а б в г д е Завод Коминмет. dmzdkominmet.com.ua (рос.) . ДМЗ "Коминмет". Процитовано 17 лютого 2025 р.
- ↑ а б в г д Вехи истории завода // Голос металлурга 2004 - 6 апреля -N° 3 (6129) (рос.) . Днепропетровск. с. 1.
- ↑ а б в г Наше дело правое мы победили // Голос металлурга 1991 - 21 июня - N 22 (5826) (рос.) . Днепропетровск. с. 2 - 3.