Перейти до вмісту

Хосе де Рібера

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хосе де Рібера
Jose de Ribera
При народженніХосе де Рібера
Народження12 січня 1591(1591-01-12)
Хатіва,Іспанія
Смерть2 вересня 1652(1652-09-02) (61 рік)
 Позіліппо(Неаполь),Італія
ПохованняСанта Марія дель Парто а Мерджелла, Неапольd
Національністьіспанець
Країна Арагонське королівство
Жанррелігійні і жанрові композиції
Діяльністьхудожник, художник-гравер, графік, рисувальник, архітектурний кресляр, візуальний митець
Напрямоккараваджизм
ВчительФрансіско Рібальта
Відомі учніЛука Джордано
ТвориСвятий Варфоломейd і Філософ із дзеркаломd
У шлюбі зCaterina Azzolinod
Роботи в колекціїШтедель, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Палац витончених мистецтв[1], Музей мистецтва Метрополітен, Musée de la civilisationd, Королівські музеї витончених мистецтв[2], Королівський музей витончених мистецтв[3], Museum of Fine Arts of Córdobad, Quadreria dei Girolaminid, Museo Fundación Lermad, Роберто Лонгі[d], Musei di Strada Nuovad, Національні галереї Шотландіїd, Juan B. Castagnino Fine Arts Museumd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Національний музей мистецтва Каталонії, Museo Nazionale di San Martinod, Державні художні зібрання Дрездена, Музей мистецтв Індіанаполіса, San Diego Museum of Artd, Національна галерея старовинного мистецтва, Музей Ізраїлю, Музей образотворчих мистецтв, Ермітаж, Музей Фабра, Музей Каподімонте, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Музей Соумаяd, Художній музей, Альбертіна, Художній музей Волтерс, Biblioteca Museu Víctor Balaguerd, Монреальський музей красних мистецтв, Бруклінський музей, Державний музей мистецтв, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Національний музей у Варшаві, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Allen Memorial Art Museumd, Національна галерея, Музей історії мистецтв, Національний музей образотворчого мистецтва[4], Музей образотворчого мистецтва Більбаоd, Музей мистецтв Кімбеллаd, Баварські державні колекції картин, Goya Museumd, Музей августинців, Клівлендський музей мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, El Paso Museum of Artd, Музей витончених мистецтв Поd, MuMa Museum of modern art André Malrauxd, Національна галерея Ірландії, Музей мистецтв Толедо, Вустерський музей мистецтв, Далласький музей мистецтв, Рінглінг музей, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Vanderbilt Museum of Artd, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Хантеріанський музей та картинна галереяd, Латиноамериканське товариство Америкиd, Галерея Уффіці, Certosa di San Martinod, Musée des Beaux-Arts de Carcassonned, Епслі-хаус, Гарвардський художній музей, Музей Ґренобляd, Художній музей Фогга[d], Музей фюрера, Берлінська картинна галерея, Museu de Belles Arts de Valènciad, Королівська академія витончених мистецтв Сан-Фернандо, музей Пікардіїd, Palazzo Abatellisd, Національна галерея, Museo de la Trinidadd, Реннський музей образотворчого мистецтва, Ліонський музей красних мистецтв, Національний музей Кардіффа, Ferens Art Galleryd, Художня галерея і музей Келвінгроув, Victoria Art Galleryd, Музей Боуз, Зібрання Баррелаd, Museum of John Paul II Collectiond, Archdiocesan Museum in Katowiced, Національний музей, Perth Art Galleryd, The Boxd, Мистецька галерея Йоркаd, Print Collectiond[5], Franz Mayer Museumd, Musée des Beaux-Arts de Chartresd, Galleria Nazionale d'Arte Antica di Palazzo Corsinid, Національний музей старовинного мистецтва, Guernsey Museum and Art Galleryd, Національний музей історії та мистецтва[6], Королівський палац у Мадриді, Палаццо Бьянко, Wellcome Collectiond, Naples Academy of Fine Artsd і Filangieri Civic Museumd
CMNS: Хосе де Рібера у Вікісховищі

Хосе де Рібера, або Хусепе Рібера (ісп. Jose de Ribera, 12 січня 1591 — 2 вересня 1652) — видатний іспанський художник XVII століття, жив і працював у місті Неаполь, Італія. Мав прізвисько Spagnoletto («маленький іспанець», за маленький зріст). Малював релігійні і міфологічні картини, портрети, декоративні твори. Займався гравюрами у техніці офорту. Працював у добу бароко, мав значний вплив Караваджо.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Вважають, що він народився в містечку Хатіва поблизу Валенсії. Походив з родини швеця. Мав двох братів. Точних відомостей про першого вчителя нема. Можливо, ним був Франсіско Рібальта в Валенсії. У 1611 році виїхав до Італії разом з братом Хуаном та затримався у Римі. Зафіксоване їх проживання на «Вулиці художників» (Віа Марута) в Римі у 1613—1616 рр. Тут він вивчав класичні розписи братів Карраччі та тенебризм караваджистів.

Неаполь

[ред. | ред. код]

З 1616 р. він перебував в Неаполі. На той час це була територія Іспанії на італійських землях. У Неаполі при владі були іспанські віце-королі і скрізь було чути іспанську мову. Рібера мав багато замовлень від вельмож та католицької церкви. Він оселився у Джованні Бернандіно Аццоліно, старого і не відомого художника. Вже восени 1616 р. Хосе де Рібера узяв шлюб з 16-річною Катериною Аццоліно.Через кілька років після переїзду він здобув європейську популярність. Безліч його робіт надходили до Мадриду.

Смерть

[ред. | ред. код]

Останні роки пройшли в зубожінні. Його слава померла раніше за нього, хоча він працював, незважаючи на хвороби і старість. Останнім шедевром майстра стала картина «Христос причащає апостолів» для монастиря Сан Мартіно в Неаполі. Рібера тоді мусив змагався з велетнем італійського живопису Веронезе, бо його твір планували розмістити поряд з «Таємною вечерею» венеційця, який був відомий великими розмірами полотен, декоративністю манери і видатними колористичними здібностями.

Рібера помер в передмісті Неаполя Позіліппо. В поховальній книзі церкви Санта Марія делла Неве знайшли запис: «2 вересня помер сеньйор Джузеппе Рібера і був похований на Марголіно». Могила Рібери давно загублена.

Творчість

[ред. | ред. код]

Перші твори

[ред. | ред. код]
Дотик, серія «П'ять чуттів», музей Нортон Саймон, Пассадена, США

Серед перших творів — серія картин «П'ять чуттів». Схема проста: поколінна чоловіча постать демонструє якесь чуття — дотик, нюх, смак, слух, зір. Темне тло не відволікає від постаті. Чоловіки узяті з реального життя, таких можна побачити на ринках і вулицях Іспанії чи Італії. Плебейське походження художника відбилося на виборі моделей. Дивує, що моделі і твори мали популярність, а згодом ще й прикрасили палацові стіни, де поряд хизувались сеньйори і сеньйорити в розкішних шатах з перлами, мереживом і страусовими перами.

Модель для картини «Дотик» ще цілком пристойна: чоловік досліджує рельєф на обличчі античної статуї. Подібна картина достойно прикрасила б кабінет заможного прихильника мистецтв.

Модель (підстаркуватий селянин-бородань) для картини «Нюх» і досі вражає подертим одягом і капелюхом, а від картини наче тхне часником. Ще більше вражає простий натюрморт першого плану, де в рядок покладені цибулина, часник і гілочка з цвітом. Так натюрморти писали тільки майстерні іспанські майстри.

Ще одну інтерпретацію чуття дотику Хосе де Рібера створив у 1632 році, в портреті сліпого скульптора Гамбассі (Прадо, Мадрид). Все наче так, як і на картині 1616 року. І не так. Колись молодий скульптор працював завзято й натхненно, тепер — старість і неміч. Трагедія втраченого зору постає у всій своїй глибині й незворотності. Це вже не гра ерудиції, як на давніших картинах. Це сумна розповідь про трагічну долю митця, ще однієї людини, повноцінне життя якої зламала хвороба.

Філософи Хосе де Рібери

[ред. | ред. код]

Філософів Рібера малював двічі. Герцог Алкала замовив йому серію у 1630 році. Вдруге він зробив серію у 1635 році. Допитливі дослідники дізнались, що Рібера читав історика Діогена Лаертського (початок 3 ст. нашої ери) «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів», а ще більше Лукіана з Самосати (2 ст. нашої ери) «Ярмарок життів». Лукіан з Самосати був за переконаннями найближчий до світогляду самого Рібери, бо представив славетних філософів, цих велетнів духу, як жебраків і рабів, мало потрібних суворій реальності.

Авторитет античного письменника захистив від докорів сувору правду образів і самого Хосе де Рібери. Він формально ніби йде за письменником, малюючи бородаті обличчя, брудний, подертий одяг, босі ноги в пилюці. Якби не могутній розум в очах і самоповага цих жебраків, їх, при їхньому лахмітті й вигляді, взяли б за божевільних. Несправедливість ставлення до зображених ним людей переливалась через край полотен Рібери, і глядачі застигали приголомшено. Так разюче реально не малював філософів навіть Веласкес.

До філософів Рібери близькі (композиційно і за колоритом) «Апостоли», ще одна серія полотен майстра. Це теж поясні фігури, грубуваті обличчя в зморшках, бідний одяг. Рібера наче навертає глядача до років первісного християнства, коли «Адам орав, а Єва пряла», коли перші учні Христа були убогі, як жебраки Неаполя 17 століття. З філософами Рібери вони схожі і високим почуттям гідності. Але завдання серії «Апостоли» інше, ніж здобута мудрість давньогрецьких філософів, бо, за переконанням Рібери, саме християнські апостоли, а не грецькі філософи несуть світло святого вчення. Палкий католик Рібера був на боці апостолів, але малював їх як найкращих серед людей, найкращих серед філософів.

  • Архімед, 1630 р., Прадо, Мадрид.
    Архімед, 1630 р., Прадо, Мадрид.
  • Філософ Кратес, Токіо, Нац. музей західноєвропейського мистецтва
    Філософ Кратес, Токіо, Нац. музей західноєвропейського мистецтва
  • Апостол Симон, Прадо
    Апостол Симон, Прадо
  • Апостол Андрій Первозванний
    Апостол Андрій Первозванний

Славна П'єта

[ред. | ред. код]

ї замовили ченці картезіанського монастиря Сан Мартіно в Неаполі. На білому покривалі лежить мертве тіло Христа. Емоційна Марія Магдалина впала і пристрасно цілує ноги мертвого Бога. В центрі полотна Богородиця, горе якої не менше, ніж в Магдалини, але вона готова винести і нове горе без руйнівного відчаю.

Хосе де Рібера. «П'єта»

Думки розділилися відразу: одні засудили образ за надмірний реалізм, інші вважали картину новим досягненням Рібери. Підсумок підвів італійський художник Лука Джордано, який зауважив, що одне тільки вивчення цієї картини може зробити талановитого учня великим майстром.

Гравер Рібера та його автопортрет

[ред. | ред. код]

Не збереглося автопортретів Хосе де Рібери. Ті портрети-гравюри, що ми маємо зараз, походять з XVIII століття. Художник на них — причепурений, елегантний кавалер з модною зачіскою, парадно одягнений — і недостовірний. Це оболонка, а не суть особи. Таким він був лише в короткі часи відвідин віце-королів, а це не головна частина його життя. Серед знайомих Рібери — уславлений Веласкес, який двічі відвідав Італію й зустрічався з Ріберою. Спогади про зустріч з талановитим іспанцем в Неаполі залишив і Юхим фон Зандрарт, що навідався в місто у 1634. За видатну майстерність Хосе де Ріберу обрали членом Римської академії Св. Луки, він був кавалером ордену «Шати Христові».

Він мало займався гравюрою, котра не мала поширення у недемократичній Іспанії. Це був офорт, добре відомий у Італї. Особливість таланту в тому, що талановитим стає все, до чого майстер приклав руку. Так і з офортами Рібери. Дуже швидко він перейшов від учнівських замальовок до повноцінних гравюр. Це був етап роботи над живописною композицією «П'яний Вакх». Було дві іпостасі Вакха — молодий, гармонійний бог веселощів і вина, та п'яничка, який втрачає людську подобу через надмірне пияцтво. Саме другу іпостась і обрав Хосе де Рібера для свого офорту, бо засуджував пияцтво і ніколи не забував про повчальний характер свого живопису.

В офорті він дотримувався малюнку тонкою лінією. Лише згодом виразну лінію доповнював штрихуванням і прозорими тінями

  • «Поет», 1621
    «Поет», 1621
  • Портрет Рібери з його малюнком в руках
    Портрет Рібери з його малюнком в руках
  • «Гротескна голова»
    «Гротескна голова»
  • «Мучеництво Св. Вартоломея»
    «Мучеництво Св. Вартоломея»

Дівча з тамбурином

[ред. | ред. код]

Ще менше відомо про «Дівча з тамбурином». Загадковий твір, де більше питань, ніж відповідей. Робота портретна, але дослідники наполягають, що це алегорія — ймовірно, алегорія слуху, а художник лише використав привітну модель для створення алегорії.

Ще одна загадка — «Муза історії Кліо». Доросла жінка з вродливим обличчям тримає в руках книгу і трубу, щоби сповістити кому славу, а кому ганьбу. Невідомо, чи це полотно з серії, чи поодиноке замовлення для кабінету вельможі. Здається, всі скарби своєї палітри зібрав на цьому полотні Рібера: такого синього, червоного, білого мало де побачиш навіть у Рібери. Напис на книзі — «Фукідід» — мало що пояснює, як невідомо й те, де перебувала картина до 1920, коли її передали в Ермітаж.

Каяття Марії Магдалини

Улюблениця дочка

[ред. | ред. код]

Серед жіночих образів Рібери є на диво приємні. Дослідники досі сперечаються, хто був моделлю для багатьох полотен майстра. Її вродливе обличчя бачать у низці полотен Рібери («Св. Інесса», «Успіння Марії Магдалини», «Каяття Марії Магдалини» тощо). Як модель, дружина художника не дуже підходить за віком. Залишається дочка, Марі-Роза.

Перелік офортів Рібери

[ред. | ред. код]
  • Св. Себастьян біля стовпа
  • Св. Єронім в пустелі
  • Св. Єронім чує небесну трубу, що сповіщає смерть
  • замальовки очей людини
  • замальовки людських ротів і носів
  • людські вуха
  • чоловіча голова з пов'язкою
  • Каяття Апостола Петра
  • Мучеництво апостола Варфоломея
  • Давньогрецький поет
  • П'яний Вакх (п'яний Сіленус)
  • Картуш з гербом вельможі

«Христос відроджує померлого Лазаря»

[ред. | ред. код]
«Христос відроджує померлого Лазаря», Прадо, Мадрид

Картину «Христос відроджує померлого Лазаря» продавали на аукціоні Сотбі. Саму картину знали і до аукціону, статтю про неї створив ще Роберто Лонгі. У 2001 році за 2.500.000 євро полотно придбав музей Прадо, атрибуційні дослідження довели, що це ранній твір Рібери. Композиція нагадує давньоримський рельєф, де голови персонажів розташовані практично на одній висоті у два ряди. Картина вражає гладко покладеними фарбами та академічними складками савану Лазаря. Христос (як безперечно позитивний і головний персонаж) поданий художником в центрі і в червоних шатах. Незважаючи на створене чудо, настрій картини академічно стриманий, це черговий твір на біблійну тему.

«Суд царя Соломона». Вплив Караваджо.

[ред. | ред. код]
«Суд царя Соломона», Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)

Свідченням того, наскільки уважно поставився художник до знахідок Караваджо, стало полотно «Суд царя Соломона». Відразу впізнаються «розірвана» композиція Караваджо, різке світло збоку ліворуч, деяка незаповненість полотна і навіть улюблена колористика Караваджо з домінуванням чорного та темно-червоного. Як і більшість пізніх творів Караваджо, «Суд царя Соломона» Рібери теж насичений драматичними подіями, емоційним напруженням. Адже цар Соломон наказав розрубати живу дитину, на яку претендували справжня і фальшива матері. Справжня мати кинулася до Соломона з благанням не рубати дитину, аби врятувати їй життя. Заради порятунку власної дитини вона була згодна навіть зректися материнства. Так мудрий Соломон розпізнав справжню матір дитини і таки наказав саме їй віддати маля.

Техніка та стиль[7][8][9]

[ред. | ред. код]

Власний стиль художника походить від течії тенебризму [10] (драматичне використання світла і тіні) Караваджо, який пізніше буде розвиватись в більш еклектичний.

Художник уточнює свою палітру під впливом Ван Дейка та венеційського живопису минулого століття, не нехтуючи при цьому якістю рисунку та натуралістичною достовірністю. Характерними рисами, з технічної сторони його робіт, є використання товстого шару фарби завдяки якому, ефективно передаються різноманітні фактури і відчуття тривимірної монументальності, чуттєвістю контуру і впевнений перехід від яскравого світла до найтемнішої тіні. Реалістичні деталі (зморшки, бороди, тілесні рани і т.д.) підкреслюються грубими слідами пензля на товстому пігменті.

Його роботи характеризуються дивовижною силою і правдивістю, яка не пропускає жодного аспекту реальності, незалежно від того, наскільки жорстокою чи неприємною вона може бути.

Обрані твори (неповний перелік)

[ред. | ред. код]

Країни, де зберігають твори Рібери

[ред. | ред. код]
  • Велика Британія
  • Німеччина
  • Іспанія
  • Італія
  • Росія
  • США
  • Фінляндія
  • Франція
  • Україна
  • Угорщина
  • Японія

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aee05c0284355b8b4f23
  2. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/de-ribera-jusepe-1
  3. ↑ http://kmska.be/collection/work/data/3xx6as
  4. ↑ https://www.bellasartes.gob.ar/
  5. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/405361
  6. ↑ https://collections.mnaha.lu/
  7. ↑ Ribera, Jusepe de, lo Spagnoletto - The Collection. Museo Nacional del Prado (англ.). Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 5 червня 2019.
  8. ↑ ¿Quién fue José de Ribera? Biografía febrero 2019. tiposdearte.com. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 5 червня 2019.
  9. ↑ Biografia de José de Ribera. www.biografiasyvidas.com. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 5 червня 2019.
  10. ↑ Тенебризм [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Знамеровская Т. П. Хусепе Рибера. М., «Изобразительное искусство», 1981 (рос)
  • Сто офортов 16-19 вв. из собрания Гос. Эрмитажа, каталог выставки. Л.-М., 1964 (рос)
  • Jonathan Brown: Jusepe de Ribera: prints and drawings (Katalog zur Ausstellung in: The Art Museum, Princeton University, October-November 1973). Princeton, N.J.: Princeton University, 1973
  • Alfonso E. Perez Sanchez, Nicola Spinosa: Jusepe De Ribera 1591—1652. New York: Abrams, 1992 (Katalog der Ausstellung im Metropolitan Museum), ISBN 0-8109-6416-3
  • Michael Scholz-Hänsel: Jusepe de Ribera, 1591—1652. Köln: Könemann, 2000, ISBN 3-8290-2872-5
  • Mark A. Williamson: «The Martyrdom Paintings of Jusepe de Ribera: Catharsis and Transformation»; PhD Dissertation, Binghamton University, Binghamton, New York 2000 (online bei myspace.com/markwilliamson13732)
  • Diane Kracht: Gequälte Seelen — gequälte Körper: die antiken Unterweltsbüßer des Jusepe de Ribera, Hamburg, Univ., FB Kulturgeschichte, Mag.-Schr. 2004
  • José de Ribera: bajo el signo de Caravaggio (1613—1633), (Katalog der Ausstellung im Museo de Bellas Artes de Valencia 16. Juni — 4. September 2005, wissenschaftliche Leitung Nicola Spinosa), Valencia: Museo de Bellas Artes
  • Nicola Spinosa: Ribera: [l'opera completa], 2. erweiterte Auflage, Napoli: Electa Napoli, 2006 [EA 2003]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хосе_де_Рібера&oldid=43845546