Перейти до вмісту

Етюд-токата (Джонстон)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Етюд-токата
Etude-Toccata
КомпозиторБен Джонстон
Жанрмузика для фортепіано
Створено1949 (?)
Видано2006 (Smith Publications)
Частин5

Етюд-токата (англ. Etude-Toccata) — музичний твір американського композитора Бена Джонстона, написаний 1949 року[1][2][3].

Етюд було написано 1949 року, коли Джонстон навчався в Консерваторії Цинциннаті. Композитор-початківець вступив до неї, щоб отримати формальну музичну освіту, бо до цього мав лише ступінь в образотворчому мистецтві. Попри високі сподівання, Джонстон залишився незадоволеним рівнем навчання. Єдиним корисним предметом він вважав лекції з атонального контрапункту, що читала Мері Лейтон, яку він пізніше називатиме одним зі своїх вчителів композиції. Саме під час навчання з нею було написано етюд-токату для фортепіано[4].

Перші такти етюду, що демонструють оборотний контрапункт

При написанні твору Бен Джонстон надихався Етюдом в терціях Олександра Скрябіна. В його творі артист має швидко виконувати правою рукою партії, що складаються з атональних великих терцій та малих секст. В основі партій обох рук лежить комбінаторний[en] набір звуків, який виконується в різному порядку. Етюд містить п'ять частин, три з яких містять звуки в прямій та ретроградній формі, а ще дві — інверсію та ретроградну інверсію[4].

Етюд-токата став першим серійним твором Бена Джонстона. Надалі композитор буде неодноразово використовувати техніку серіалізму, особливо захоплюючись нею у 1950-1960-х роках. Хоча твір не було включено до випускного концерту Джонстона, бо він вважав його академічним дослідженням, композитор включав його до власного професійного каталогу через історичне значення[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Johnston, Gilmore, 2006, с. xxvi.
  2. Etude-toccata for piano, To 1949 | Archival and Manuscript Collections. findingaids.library.northwestern.edu. Процитовано 25 грудня 2024.
  3. Toccata by Ben Johnston| J.W. Pepper Sheet Music. www.jwpepper.com. Процитовано 25 грудня 2024.
  4. а б в Von Gunden, 1986, с. 8-9.

Література

[ред. | ред. код]