Ехідо (сільськогосподарська комуна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ехідо (ісп. ejido', МФА: [eˈxiðo], від лат. exitum) — у Мексиці — сільськогосподарська громада і землі, що належать цій громаді. Член ехідо — ехідатар[уточнити]. Ехідо створено на основі ст. 27 Конституції 1917 року, яка проголосила розподіл землі між безземельними селянами. Ехідо багато в чому нагадують російську общину кінця XIX — початку XX століття та радянські колективні господарства 1930—80-х років. Історично вони пов'язані з ацтекськими «кальпуллі», а також сягають корінням у комунальну земельну власність, відому іспанському праву[1].

Ехідо в Текіскіаку

Історія

[ред. | ред. код]

Традиційно в Мексиці склалася система землеволодіння, яка поєднувала общинну власність на землю та її індивідуальну обробку. Ехідо складається з оброблюваної землі, пасовищ, інших необроблюваних земель та ділянок для забудови. Здебільшого оброблювану землю розділено на сімейні володіння, які не можна продати, але можна передати у спадок[2][3]. Реформи 1855 року (див. ст. Закон Лердо і Війна за реформу), скеровані на позбавлення земель релігійних і цивільних «корпорацій», сприяли знеземленню багатьох селян. Але конституція 1917 року експропріювала і повернула землі, відібрані в ехідо, а також розділила великі маєтки на дрібні наділи. Найбільшу підтримку ехідо мали за президента Ласаро Карденаса[2].

16 березня 1971 року прийнято закон, який обмежував операції з передання ехідальної землі іншим юридичним чи фізичним особам. Той самий закон встановлював, що, якщо ехідатар не брав участі в колективній обробці землі протягом шести місяців від початку робіт, він втрачав права на виділений йому наділ. У законі передбачалося припинення права власності в разі залишення ехідатарем землі без нагляду протягом двох або більше років. Ті самі санкції накладалися, якщо ехідатар ухилявся від виконання колективних робіт[3].

Закон 1971 року також забороняв усі форми відчуження ділянок, оренду ехідальних ділянок чи інші правочини за участю третіх осіб. Оброблювані ділянки не переходили у власність осіб, що їх обробляли, і вважалися власністю ехідального господарства[3].

Контроль над ехідо здійснювали державні органи, вони встановлювали норми організації та розвитку сільськогосподарської, тваринницької та лісогосподарської діяльності ехідо. Вони санкціювали рішення загальних зборів та керівних місцевих органів, анулювали будь-які рішення, що не пройшли раніше офіційної апробації, заносили до реєстру будь-які договори про виділення кредитів. Скуті жорсткими регламентами державних організацій ехідо не мали змоги забезпечити ефективне використання землі. В ехідо складалася соціальна диференціація, що розкладала громаду зсередини[3].

Поділ ділянок ехідо на дрібніші внаслідок успадкування призводить до неефективного використання землі. Це, відсутність капіталовкладень і нестача освіти затримувало прогрес ехідо. Тим не менш, у деяких галузях, таких як обробка бавовни, ехідо показували добрі результати[2].

Реформи кінця XX ст.

[ред. | ред. код]

В умовах стагнації аграрного сектора з метою збільшення конкуренції та індивідуалізації проведено реформу, яка дозволила приватизацію общинної землі[4]. 7 листопада 1991 року президент Карлос Салінас ініціював обговорення щодо зміни конституції, яке закінчилося прийняттям 1992 року нового аграрного закону. У ньому визначено статус ехідальних господарств, які тепер оголошувалися юридичними особами, а їх члени — повними власниками своїх земельних ділянок[5].

Законодавство передбачало три варіанти перетворення ехідо. Перший варіант — це консолідація колишньої ехідальної організації. Працівники можуть або розподіляти обов'язки в межах колективу загалом, або розбиватися на самостійні виробничі ланки. Другий варіант перетворення аграрних відносин — це напівприватизація з наділенням ширшими земельними правами ехідатарів без змінення ехідальної власності на парцели, стимулювання індивідуальної та колективної господарської ініціативи, перерозподіл парцел. Третій варіант — повна приватизація ехідо. Ехідальна земля повністю передається у власність селян, провадиться розділення на індивідуальні ділянки. Ехідо при цьому ліквідується на основі рішення загальних зборів ехідатарів[3].

Ехідатар

Держава також відмовилася від розділення між селянами експропрійованої землі[5], зважаючи на вичерпання фонду земель, які підлягають експропріації, та створення вільного земельного ринку. Отже, якщо в період від 1915 до 1988 року розподілено 80 млн га землі, то в період від 1989 до 1994 рік лише 520 га. Подібна політика викликала обурення сільського населення і призвела 1994 року до створення Сапатистської армії національного визволення[5].

Основними негативними результатами приватизації общинних земель стали знеземлення частини селян та перехід їх у маргінальні верстви суспільства. Тому низка дослідників зазначає, що, можливо, політику, спрямовану на витіснення общинного землеволодіння, доцільно було б замінити такою модернізацією ехідо, щоб члени громади займалися не тільки обробітком землі, а й промислами[5]. За переписом 2007 року в Мексиці було 28 538 ехідальних господарств і вони володіли 33,6 млн га[6]. Нині на частку ехідо припадає 55 % оброблюваних земель у Мексиці[2].

Створення, керівництво та ліквідація ехідо

[ред. | ред. код]

Ехідо — тип юридичної особи, поширена форма організації суб'єктів ринкових відносин. Закон 1992 року докладно описує порядок створення та ліквідації ехідо. Ехідо можуть створити 20 осіб, при цьому необхідною умовою для цього є наявність у них земельних ділянок, визнання закону та статуту ехідо. Рішення про створення ехідо оформляють письмово і направляють до національного кадастру[7].

Вищі органи ехідо — його загальні збори, ехідальний комісаріат та контрольна рада. Найважливіші питання вирішуються кворумом щонайменше половини членів ехідо. Рішення приймають не менше ніж 2/3 присутніх на загальних зборах. Для вирішення найважливіших питань потрібна згода переважної більшості членів громади[7].

Рішення про ліквідацію публікують у основному друкованому органі регіону. Вся земля при цьому, за винятком тієї, на якій розташовані споруди, переходить у власність колишніх ехідатарів[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Быстров, 2001, Участники рыночных аграрных отношений в зарубежных странах в условиях реализации аграрной реформы.
  2. ↑ а б в г Ejido в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
  3. ↑ а б в г д Быстров, 2001, Преобразование отношений земельной собственности и землепользования….
  4. ↑ Строганов, 2008, с. 350.
  5. ↑ а б в г Кондрашева Л. И. «Капитализация» аграрного сектора и судьба эхидо // Латинская Америка. — М. : Наука, 1996. — № 12 (5 листопада). — С. 27—37.
  6. ↑ EJIDOS Y COMUNIDADES CON SUPERFICIE PARCELADA SEGÚN USO AGRÍCOLA CUADRO 2 Y RIEGO POR ENTIDAD FEDERATIVA. — Національний інститут статистики та географії Мексики. Архівовано з джерела 15 лютого 2015
  7. ↑ а б в Быстров, 2001, Участники рыночных аграрных отношений в зарубежных странах….

Література

[ред. | ред. код]
  • Быстров Г. Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных странах: теория, практика, итоги, перспективы. — Мн. : БГЭУ, 2001. — ISBN 985-426-657-5.
  • Строганов А. И. Латинская Америка в XX веке : пособие для вузов. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Дрофа, 2008. — 432 с. — ISBN 9785358046573.
  • Ejido Reform and the NAFTA // FABSF Weekly Letter. — 1992. — № 92-34.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Resultados del VIII Censo Ejidal, 2001. — Національний інститут статистики та географії Мексики.
  • David W. Connell. Can I Buy Ejido Land? (ісп.). Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015. — відповіді на питання про організацію ехідо
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ехідо_(сільськогосподарська_комуна)&oldid=43394020