Перейти до вмісту

Звіринський Карло Йосипович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Звіринський Карло Йосипович
Народження14 серпня 1923(1923-08-14)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лаврів, Львівське воєводство, Старосамбірський повіт, Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть8 жовтня 1997(1997-10-08) (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Львів, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняГолосківський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняЛьвівська національна академія мистецтв Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніВонсик Дмитро Федорович, Паук Наталія Петрівна, Пушкаш Ласло Ласлович, Яців Роман Миронович, Максисько Теофіл Степанович, Коровицький Олександр Олександрович, Вихованська Галина Євстахівна, Денисенко Сергій Михайлович, Грицик Петро Григорович і Віктюк Юрій Михайлович Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникЛьвівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: Звіринський Карло Йосипович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Карло́ Йо́сипович Звіри́нський (14 серпня 1923, Лаврів, нині Самбірський район, Львівська область — 8 жовтня 1997, Львів) — український педагог, живописець, графік, іконописець. З 1992 — експерт з питань монументального живопису та оздоблення в храмах Львівської Архиєпархії УГКЦ, з 1992 — член Спілки художників України, 1995 — висувався на присвоєння лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, 1997 — присвоєно вчене звання доцента кафедри монументально декоративного живопису, 1997 — Заслужений діяч мистецтв України

Життєпис

[ред. | ред. код]

1936 року закінчив початкову школу (4 класи із 7-річним навчанням) у селі Лаврів при Василіянському монастирі.

1942 року екстерном склав екзамени за 7 класів народної школи у Львові та вступив на підготовче відділення Львівської мистецько-промислової школи (нім. Staatliche Kunstgewerbeschule).

1942—1943 — навчання у Львівській мистецько-промисловій школі (з українською мовою навчання)[2] на графічному відділі. Викладачі: Микола Бутович, Володимир Баляс, Антін Малюца, Михайло Козик, брати Юліан та Омелян Ліщинські, В. Федюк.

1943—1944 — навчання у Вільній Українській Мистецькій Академії, відділ малярство.

1945–1946 — навчання у Львівському художньому училищі на малярському відділенні у Романа Сельського, з яким згодом заприятелював.

1947—1953 роки — навчався у Львівського державного інституту декоративного та прикладного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв) на відділенні монументального живопису (викладач Р. Сельський) з однорічною перервою.

1949—1950 роки — митця відраховують на рік за неповагу до соцреалізму та «прояви буржуазного націоналізму та поширення формалістичних тенденцій у мистецтві»[3].

1953 року закінчує Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), керівник диплому — Бокшай Й. Й.

Пам'ятник на могилі К. Звіринського

Помер 8 жовтня 1997 року, похований на Голосківському цвинтарі, поле 8а.[4] Пам'ятник на могилі К. та А. Звіринських, виконаний львівським скульптором Романом Петруком.

Педагогічна робота

[ред. | ред. код]

1953—1959 — викладач живопису у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва імені Івана Труша (тепер Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша).

1959—1982 — старший викладач живопису у Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв).

1982 — за рік до пенсії К. Звіринського не допустили до конкурсу викладачів і звільнили з роботи з політичних мотивів.

1988—1989, 1993—1997 — ректор Е. Мисько запрошує на посаду професора кафедри монументального живопису Львівського державний інституту декоративного та прикладного мистецтва.

1992—1995 — викладач Школи іконопису імені Святого Луки при монастирі отців Студитів храму Святого Архистратига Михаїла у Львові (керівник о. Севастьян Дмитрух).

1997 — посада професора кафедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв.

Підпільна школа Карла Звіринського

[ред. | ред. код]

1959 — створив підпільну школу для молоді, з метою формування молодого покоління, яку з часом назвали «Підпільною академією Карла Звіринського» (проіснувала майже 10 років). К. Звіринський особливу увагу приділяв вивченню досягнень світової культури та розвитку національної свідомості. В Школі, крім живопису, композиції, вивчали історію України, світові мистецтво, літературу, музику, релігію. Першими її учнями стали: Бокотей А., Грицик П., Марчук І., Мінько О., Маркович П., Петрук Р., Сойка Б., Флінта З., Шабатура С.

Доробок

[ред. | ред. код]
  • цикли — «Аплікації (1956—1967), «Рельєфи» (1957—1960);
  • серії — «Сплетіння» (1970—1992), «З життя лісу» (1970—1995), «Потойбічне» (1980—1994), «Епітафії», «Дрібниці» (обидві — 1980—1995), «Напровесні» (1990), «Забуте» (1990—1995), «Берег» (1992—1996), «Срібло і мідь» (1995).

Вшанування

[ред. | ред. код]

18 серпня 2022 року рішенням Львівської міської ради у Галицькому районі міста Львова на честь Карла Звіринського названо вулицю[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Бібліотека КонгресуLibrary of Congress.
  2. О. К. Федорук. Львівська державна мистецько-промислова школа // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  3. Творчий феномен Карла Звіринського - ilvivyanyn.com (укр.). 21 грудня 2022. Процитовано 24 грудня 2022.
  4. Бадяк В. Мартиролог Львівської національної академії мистецтв // Вісник Львівської національної академії мистецтв. — 2008. — № 19. — С. 398. — ISSN 0236-4832.
  5. Ірина Марчук (18 серпня 2022). У Львові дерусифікували ще 20 вулиць, але не зовсім так, як хотіли львів'яни. portal.lviv.ua. Інформаційна агенція «Львівський портал». Архів оригіналу за 22 червня 2023. Процитовано 28 березня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]