Зелений Гай (Чортківський район)
| село Зелений Гай | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Тер. громада | Заліщицька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61060170150055720 |
| Облікова картка | Зелений Гай |
| Основні дані | |
| Засноване | 1578 |
| Населення | 592 |
| Територія | 16.080 км² |
| Густота населення | 36.82 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48675 |
| Телефонний код | +380 3554 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°40′43″ пн. ш. 25°39′32″ сх. д. / 48.67861° пн. ш. 25.65889° сх. д. |
| Водойми | Дністер |
| Відстань до районного центру |
7 км |
| Найближча залізнична станція | Дзвиняч-Жежава |
| Відстань до залізничної станції |
5 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48600, Тернопільська обл., Чортківський р-н., м. Заліщики, вул. С. Бандери, 40 |
| Карта | |
  Зелений Гай | |
 Зелений Гай | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Зеле́ний Гай — село в Україні, у Заліщицькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Дністер, на півдні району. До 1950 — Жежава. До 2020 року адміністративний центр Зеленогайської сільської ради, якій було підпорядковане село Печорна.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Заліщицької міської громади.[1]
У зв'язку з переселенням жителів до Зеленого Гаю хутір Берег виключений із облікових даних.
Населення — 595 осіб (2003).
Поблизу Зеленого Гаю виявлені археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської, комарівсько-тшинецької культур, ранньої залізної доби, культури Гава-Голігради, західно-подільської групи скіфського часу, липицької, празької та давньоруської культур.
Поселення липицької культури І – ІІ століть нашої ери в центрі села, на південному схилі плато лівого берега Дністра, на віддалі 1,5 кілометра від ріки. Досліджувалося в 1966 році В.Д.Бараном. Виявлено два житла та яму, знайдено ліпну та гончарну кераміку, уламок жорнового каменя, пряслиця. Давньослов’янське поселення розміщене в центрі села, на південному пологому березі високого плато (лівий берег ріки Дністер) на віддалі 1,5 кілометрів від ріки. Дослідження провів В.Д.Баран у 1966 – 1967 роках. Давньоруський курганний могильник у лісі, неподалік від підплитового могильника, що на березі Дністра. Складався із 45 курганів. Відкрив в 1909 році К.Гадачек, розкопав 4 кургани. В 1931 році Т.Сулімірський розкопав ще два кургани[2].
Виявлене поселення Празько-Корчакської археологічної культури датуться 5 століттям[3] і вважається одним із перших слов'янських поселень на Тернопільщині[4].
Перша писемна згадка — 1578[5]. Є припущення, що на землях Зеленого Гаю існували поселення Пожарниця та Соколів, які 1241 знищили монголо-татари.
Населений пункт заснований на землях села Блашківці (відоме від 1414), яке припинило існування у II половині 18 століття.
Згадується село Блашківці (Blaszkowcze) 11 травня 1469 року в книгах галицького суду [6]. В реєстрі від 1530 р. (c. 165)[7] стосовно с. Блашківці (Blaskovcze), яке належало Червоногородському повіту Подільської землі, вказано: "fuger. ad Valachiam - Dni cap."[itanei] (перейшло від Волощини (Молдавії)). - Згідно карти Г.-Л. де Боплана (серед. 17 ст.), це село (Blakowce) розташовувалось над самим Дністром, нижче уступу його каньйону. Жежава (в Боплана - Gegewa) позначена вже вище крутого берега долини Дністра, на його сучасному місці. Таким чином, Блашківці і Жежева були окремими, поряд розташованими селами. Жежева на карті фон Міга (80-ті рр. 18 ст.) передана двома назвами: Zezeba i Zezaba (на північному і південному листах відповідно). На карті 2-го австрійського знімання (кін. 50-х рр. 19 ст.) вже значиться подібна до сучасної назва - Zezawa. Від Жежеви на захід до Дністра йде давній шлях (тепер - звичайна польова дорога), який вів до поромної переправи через Дністер до с. Городниця. Ця переправа функціонувала більше трьох століть, хоч конкретне її місцерозташування змінювалось. Біля переправи, з боку Жежави, в 19 ст. існував хутір Береговий.
Старенька церква Святої Параскеви (1784 р.) припливла Дністром під час повені [8]
Діяли товариства «Просвіта», «Січ», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», кооператива.
- церква святого великомученика Димитрія (1784, дерев'яна; 2003, кам'яна), каплиця (1877; реставрована).
-
Каплиця -
Церква св. Параскеви 1784 -
Церква св. Димитрія 2003 -
Церква св. Параскеви 1784 (брама) -
Церква св. Параскеви 1784 -
Церква св. Параскеви у 1915 р. малюнок Е. Майра
На території населеного пункту є пам'ятка природи Жежавський державний ботанічний заказник і пам'ятки природи й археології печери Татарка та Лисяча Нора.
Пам'ятники:
- священикові І. Підгороцькому
- оборонцеві села від вогню св. Флоріяну (1819; підлягає реставрації)
- полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967)
- Т. Шевченку (скульптор обох — С. Бродовий).
Встановлено пам'ятні хрести:
- про заснування цвинтаря (кінець 18 ст.)
- на честь скасування панщини (друга половина 19 століття; реконструйовано 1976)
- заснування Братства тверезості (кінець 19 ст.)
- 2 придорожних хрести (20 століття)
Насипана символічна могила Борцям за волю України (1993).
- Пам'ятник Т. Шевченку
щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва у селі Зеленому Гаю Тернопільської области України.
Встановлений 1990 р. Скульптор — С. Бродовий.
Скульптура — бетон. Скульптура — 1,5 м.[9][10]
Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП.
- художник, скульптор С. Бродовий
- Еміль Коритко[11]- фольклорист, один з перших досліджувачів етнографії словенського народу
- музикознавець М. Мамалига
- інженери-винахідники:
- М. Монастирський
- Я. Стасюк
- заслужений працівник охорони здоров'я України Г. Олійник
- Самчук Віра Григорівна (нар. 1947) — українська акторка.
- інженер О. Росткович
- правник, громадський діяч С. Росткович
- релігійний діяч О. В. Руденський
- доктор Т. Руденський
- літератор М. Хом'як-Черничук
- художник, громадський діяч у Канаді В. Човган
- художник-різьбяр по дереву В. Шевчук.
- Тернопільський Микола Васильович (1998—2022) — старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ admin. Археологія та стародавня історія Заліщицького району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 22 березня 2021.
- ↑ Баран В. Д. Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков) / В. Д. Баран. – Киев: Наук. думка, 1988. - с.56-57
- ↑ Олег Гаврилюк. Тернопільщина у період раннього середньовіччя (V–X ст.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 37. — ISBN 978-966-457-228-3.
- ↑ Сіреджук П. Першовитоки. — К., 1994
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.329, №3428 (лат.)
- ↑ Jabłonowski, Aleksander (1 січня 1889). Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. Warszawa. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 9 березня 2016.
- ↑ Водні стихії на Тернопільщині - Газета Свобода. svoboda.te.ua. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
- ↑ У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 50. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
- ↑ Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.
- ↑ Ігор Мельник. Еміль Коритко — словенський етнограф із Галичини // Збруч, 06.09.2013. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 7 вересня 2013.
- Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
- Rzezawa (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 157. (пол.)