Перейти до вмісту

Каленик Мишкович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Каленик Мишкович
Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 91 x 72.5 см.
Померне пізніше 20 серпня 1450
ПідданствоЛитовсько-Руська держава
Посаданамісник
Конфесіяправослав'я
РідМишковичі
Брати, сестриАндрій, Павло, Єсько
ДітиІван, Каленик (за Яковенко)

Каленик Мишкович — руський боярин першої половини XV століття, предок Тишкевичів. Належав до ближнього оточення великого князя литовського й руського Свидригайла Ольгердовича.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив він, либонь, з чернігово-сіверських земель, де його родина осіла щонайменш при кінці XIV століття, хоча потомки вже вважались київськими зем'янами. Судячи із патроніму, Каленик був сином незнаного ближче боярина Михайла (Мишка або Миська). Ґрунтуючись на актових джерелах та записі про «род пана Калениковича и пани єго» з пом'яника Києво-Печерського монастиря, Наталія Яковенко визначила імена братів: Андрій[a], Павло та Єсько[b]. На думку дослідниці, згаданий у синодикові Климентій є хресним іменем Мишковича, а жіноче ім'я Огрефіна, що йде в парі, належить дружині[4][5][6].

Укладачі гербівників, передовсім Шимон Окольський, який у своїй роботі покликався на документи з «архіву Тишкевичів», зазначають, що Каленик служив господарю «за голову до ради й десницею до війни»[7], 1434 року обійняв уря́ди намісників путивльського і звенигородського. Окольський до того ж іменує його «маршалком» великого князя, хоча ця звістка видається цілком легендарною[8][9].

Відповідно до дарчої грамоти од 17 жовтня 1437, голошеної в Києві, за вірну, «нигды не опущеную» службу нобіль одержав чималий комплекс маєтностей, невповні ідентифікованих, зокрема через розбіжності у текстах двох її видань. Йдеться про с. Бурківці, слободища біля Звягеля Михеєвичі, Ходорковичі та Тейковичі Житомирського повіту, а в Овруцькому — с. Остаф'єво на річці Норині, Валковичі, Демидковичі і Дмитрієвича діти на Хвосниці, під Полонним — Вищикусовичі й Плище на усті Кам'янки зі Случчю. Опріч того, були пожалувані обширні землі над Гнилоп'яттю і Гуйвою, так звана Слободищенська волость (Слободище, Бердичів, Рудники, Чортолісці, Сільце й Бернавка), утім відповідний привілей не зберігся[2][10][11].

Оскільки нащадки Каленика Мишковича користалися гербом «Леліва», ще Владислав Семкович висловив здогад, що його він міг запозичити в 1432–40 роках від Івана Монивидовича, чий батько прийняв цей герб на Городельській унії[12]. Олег Однороженко же схиляється до думки, що боярин послуговувався самобутнім знаком, який склався на місцевім ґрунті і був позбавлений помітних зовнішніх впливів[13].

Невідомо, чи зберіг Каленик свої посади в 1440-ві роки, чи був відсторонений від намісництва київським князем Олельком Володимировичем[14]. По собі він залишив синів:

  • Івана, жонатого з кн. Агафією Іванівною Глинською, яка потім постриглась у черниці під іменем Гафтелини й 1500 р. відписала с. Гатне київському Пустинно-Микільському монастирю[15][16].
  • Каленика, згадуваного джерелами в 1457/1458–1488 роках, зокрема як суддя «по приказанью господаря нашаго, князя Семена Олександровича, отчича киевского»[17][18]. Од його сина Тишка і походить шляхетський рід Тишкевичів.

В. Собчук довів, що Сенько[c], Дашко й Федько Калениковичі, що їх історики раніше вважали синами Мишковича, насправді належать до однойменного роду вірменського походження із Львівської землі[19].

За деякими даними, помер до 20 серпня 1450[6].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

З 2016 року ім'я нобіля носить один із провулків міста Звенигородка, який раніше був названий на честь Сидора Ковпака[21].

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Андрій Мишкович (лат. Andream Miskowicz, ст.-укр. пан Андрей Мишкович) — коморник Свидригайла (1433), посол до Ягайли (1433)[1]. Востаннє зринає як свідок Свидригайлового надання конюшому короля панові Гриньку с. Храпино в Туровському повіті (24 вересня 1451)[2].
  2. ↑ Єсько Мишкович (лат. Iosskoni Mikowicz, Yoskoni, Yesko camerarius vestre fraternitatis) — коморник Свидригайла (1435), посол до Сигізмунда Люксембурзького літом 1435 й до тевтонського великого магістра, — ймовірно, наприкінці 1436. В другій половині 1440-их рр. дістав від Казимира Ягеллончика с. Красний Двір в Мстиславському князівстві, конфіскований у Юрія Лугвеновича[3].
  3. ↑ Обіймав при Свидригайлі уряди підскарбія та підканцлера (зг. 1446–52). Останній раз подибується як свідок угоди холмського каштеляна Ванька Джусича Кирдієвича 1470 року зі своїм племінником Олехном Юрійовичем[19][20].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Полехов, 2015, с. 591.
  2. ↑ а б Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. I: 1366—1506 / pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. — Lwów, 1887. — С. 33-34, 44-45.
  3. ↑ Полехов, 2015, с. 603.
  4. ↑ Яковенко, 2008, с. 181, 184.
  5. ↑ Русина О. Василь Никольський — невідомий книжник XVI століття і його творчість / Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXL. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2000. — С. 49.
  6. ↑ а б Полехов, 2015, с. 608.
  7. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 1: [Aa — Dereneczna] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. — Warszawa, 1880. — S. 134
  8. ↑ Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 2-3. Архівовано з джерела 24 січня 2022. Процитовано 15 серпня 2020.
  9. ↑ Полехов, 2015, с. 608-609.
  10. ↑ Клепатскій П.Г. Очерки по исторіи Кіевской земли. Томъ I. Литовскій періодъ. — Одесса : тип. «Техникъ», 1912. — С. 251, 262.
  11. ↑ Яковенко, 2008, с. 184.
  12. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 150.
  13. ↑ Однороженко О. Геральдика членів господарської ради великого князя Свидригайла Ольгердовича // Студії і матеріали з історії Волині. — 2012. — С. 182-184. Архівовано з джерела 12 жовтня 2020. Процитовано 4 жовтня 2020.
  14. ↑ Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу // Ukraina Lithuanica. — 2015. — Т. 3. — С. 217-218.
  15. ↑ Яковенко, 2008, с. 181.
  16. ↑ Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 2-3. Архівовано з джерела 24 січня 2022. Процитовано 15 серпня 2020.
  17. ↑ Полехов С. В. Новые документы о Киевской земле XV века // Сфрагістичний щорічник. — Київ, 2012. — Вип. 2. — С. 267-268, 276. Архівовано з джерела 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  18. ↑ Яковенко, 2008, с. 181, 186.
  19. ↑ а б Собчук В.Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XVI — першої половини XVII століття. — Кременець : Кременец.-Почаїв. держ. іст.-архітектур. заповідник, 2014. — С. 329-331.
  20. ↑ Яковенко, 2008, с. 142.
  21. ↑ Про перейменування об’єктів топоніміки | Офіційний сайт міста Звенигородка (укр.). Архів оригіналу за 16 серпня 2019. Процитовано 19 грудня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.
  • Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каленик_Мишкович&oldid=44263536