Перейти до вмісту

Карл Гілті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карл Гілті
нім. Carl Hilty
Народився28 лютого 1833(1833-02-28)[1][2][3]
Werdenbergd, Санкт-Галлен, Швейцарія[1]
Помер12 жовтня 1909(1909-10-12)[1][2][3] (76 років)
Кларанd, Монтре, Швейцарія[4]
ПохованняБремгартенський цвинтарd
Країна Швейцарія[3]
Діяльністьсуддя, філософ, викладач університету, політик, суфражистка, історик, богослов
Alma materGöttingen University Faculty of Lawd (1853)[4] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла (1854)[4]
Науковий ступіньдоктор юридичних наук[d][4] (1854)
Знання мовнімецька, швейцарський діалект, французька[4] і англійська[4]
ЗакладБернський університет
ЧленствоІнститут міжнародного права
ПосадаMember of the Swiss National Councild[5]
ПартіяFree Democratic Party of Switzerlandd
Конфесіяпротестантизм[4]
Карл Хілті, бл. 1880 р.

Карл Гілті (нар. 28 лютого 1833 року в Грабах — пом. 12 жовтня 1909 року в Монтре)[6] — швейцарський філософ, письменник, історик і політичний діяч.

Біографія

[ред. | ред. код]

Гілті народився в містечку Верденберґ у кантоні Санкт-Галлен на північному сході Швейцарії. Його батьком був лікар Йоганн Ульріх Хілті, який практикував у місті Чур, столиці східного кантону Гризони. Його родина століттями мешкала у Верденберзі, а 1835 року він придбав на аукціоні зруйнований замок Верденберг.[7] Мати Карла Хілті, Елізабет (уроджена Кіліас), походила з Чура і була донькою колишнього полкового лікаря французької армії. Вона померла 1847 року.[8]

Після навчання в Курі, Геттінгені та Гейдельберзі, де він отримав ступінь доктора права 1854 року, він став юристом, а потім присвятив себе історії та філософії Швейцарії.

1857 року, після заручин, що тривали лише кілька місяців, Гілті одружився з Йоганною Ґаертнер, яка походила з родини прусських учених-юристів. Її батько Густав, який помер 1842 року, був професором права в Боннському університеті. Її мати Марі Сімон, яка народилася в Бреслау як дочка судді й колишня голова Прусської екзаменаційної комісії юристів, написала й опублікувала політичний роман про німецькі революції 1848-1849 років. Як і її брат Генріх Сімон, який був відомим членом Франкфуртського парламенту, вона, очевидно, мусила рятуватися від антидемократичних і антиліберальних репресій у реакційну епоху після придушення революцій і приєдналася до нього в його швейцарському вигнанні. Хрещеним батьком Йоганни був націоналістичний і продемократичний письменник Ернст Моріц Арндт, який також був членом Франкфуртського парламенту.[9]

1872 року він став членом Великої міської ради міста Чур.[10] Призначений професором конституційного права в Бернському університеті в 1874 році, Хілті був речником за права жінок обирати й бути обраними. Гілті стверджував, що Швейцарія, як національна держава, що складається з кількох національностей і мов, має унікальну місію продемонструвати, що вона може вийти за рамки племінних тенденцій.[11]

1890 року він був обраний до Національної ради, де працював до самої смерті.

Публікації

[ред. | ред. код]

Серед його численних публікацій — Theoretiker und Idealisten in der Demokratie 1868 року та Les Constitutions fédérales de la Confédération suisse, спочатку опублікований 1891 року, потім перевиданий 1991 року, а також Das Glück, опублікований 1891 року та перевиданий 1897 та 1901 років.

Роботи Гілті вплинули на мислення Вільяма Джеймса.[12]

Академічні:

  • Theoretiker und Idealisten der Demokratie (Теоретики та ідеалісти демократії), Берн, 1868
  • Ideen und Ideale schweizerischer Politik (Ідеї та ідеали швейцарської політики), Берн, 1875
  • Vorlesungen über die Politik der Eidgenossenschaft (Лекції про політичну систему Швейцарії), Берн, 1879
  • Ueber die Wiedereinfuhrung der Todesstrafe (Про смертну кару), Берн, 1879
  • Die Neutralität der Schweiz in ihrer heutigen Auffassung (Нейтралітет Швейцарії), Берн, 1889
  • Das Referendum im schweizerischen Staatsrecht (Референдум у Швейцарії), Архів публічного права, 1887
  • Der Burenkrieg (Бурська війна), Берн, 1900.

Особисті:

  • Glück (Щастя), 1891, (переклав нідерландською Едуард Фіммен у 1903)
  • Lesen und Reden (Про читання та говоріння), 1891
  • Für schlaflose Nächte (Для безсонних ночей), 1901.

Посилання та джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118705032 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
  4. ↑ а б в г д е ж https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/003987/2010-01-13/
  5. ↑ https://www.parlament.ch/de/biografie?CouncillorId=2325
  6. ↑ Шаблон:DHS
  7. ↑ Die Familie Hilty in Städtli und Schloss – Schloss Werdenberg. schloss-werdenberg.ch. Процитовано 19 квітня 2023.
  8. ↑ Biographie, Deutsche. Hilty, Carl - Deutsche Biographie. www.deutsche-biographie.de (нім.). Процитовано 19 квітня 2023.
  9. ↑ Bénigne, Mentha (1976). Studie zu einem Bild Carl Hiltys (1833-1909). doi:10.5169/SEALS-245915. Процитовано 19 квітня 2023.
  10. ↑ Heyd, Christa (20 листопада 2009). Schliessen Sie sich Christus an, nicht bloss Menschen. jesus.ch (German) . Процитовано 19 квітня 2023.
  11. ↑ Baycroft, Timothy; Hewitson, Mark (2006). What is a nation? : Europe 1789-1914. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-1-4294-7113-8. OCLC 140066326.
  12. ↑ Capps, Donald (23 жовтня 2015). The Religious Life: The Insights of William James (англ.). Wipf and Stock Publishers. ISBN 978-1-4982-1995-2.

зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Карл_Гілті