Перейти до вмісту

Каш'япа (індуїзм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Каш'япа
санскр. कश्यप
Божество віндуїзм
БатькоМаріча
МатиKalād
ДітиҐаруда[1], Аруна[d], Вамана, Takshakad, Індра, Ādityasd[1], Варуна, Сур'я, Аґні, Hiranyakshad, Хіран'якашіпу, Апсара, Holikad, Mayasurad і Ваю
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Каш'я́па (санскр. कश्यप, kaśyapa IAST - «черепаха») — у ведійській та індуїстській міфології божественний мудрець (ріші), автор кількох гімнів «Ріґведи». Вважається батьком богів, демонів та багатьох інших істот.

Каш'япа — поширене стародавнє ім'я, що стосується багатьох різних осіб у стародавніх індуїстських та буддійських текстах[2][3].

У міфології

[ред. | ред. код]

Згідно з «Магабгаратою», батьком Каш'япи був Маріча, один із десяти духовних синів Брахми. Тому одним із імен мудреця є патронім Маріча. Каш'япа з'явився від шлюбу Марічі з Калою, дочкою Кардами та Девахуті. Але вже в Рамаяні Каш'япу названо молодшим братом Марічі і, отже, сином Брахми. У пуранах зустрічаються обидві версії походження ріші.

У тексті «Шатапатха-брахмани» Каш'япа ототожнено з черепахою, образу якої набув Праджапаті при створенні світу, і відповідно все живе вважають його потомством[4]. Пізніше його включено до семи стародавніх мудреців (саптаріші).

«Магабгарата» й пізніші джерела повідомляють про одруження Каш'япи на 13 (іноді 8, 10[4] або 21[5]) дочках Дакші. Саме від цього шлюбу, за переказами, походять усі живі істоти. Так, від Адіті та Каш'япи пішли 33 божества (12 адіті, 8 васу, 11 рудр та Ашвіни), серед яких Вамана як аватара Вішну та Вівасват. Від сина останнього — Ману — походять люди. Іноді серед нащадків називають лише 12 адіті, які вже своєю чергою дали походження іншим богам. Від дружини Діті з'явилися дайтьї, від Вінати — Ґаруда і Аруна[en], від Кадру — наги, Дану — данави, Муні — апсари тощо. Отже, Ріші став батьком усіх і тому іноді в деяких текстах його називають Праджапаті.

Вважався також жерцем Рами та Парашурами[6]. Останній, винищивши всіх кшатріїв, передав владу над усією землею саме Каш'япі, який стояв на чолі всіх жерців.

Тексти, приписувані Каш'япі

[ред. | ред. код]

Каш'япу шанують у індуїстській традиції, і йому шанобливо приписують авторство численних легенд і текстів, складених у середньовіччі. Зокрема, йому приписують та називають на його честь такі трактати:

  • Каш'япа-самхіта, також звана Вріддаджівакаія Тантра або Дживакія Тантра — довідник із аюрведичної педіатрії, гінекології та акушерства[7]. Доопрацював Ватсья[8]. Написано як навчальний посібник у формі діалогу між мудрецем-медиком Каш'япою та його учнем на ім'я Вріддхадживака і стосується, переважно, догляду за немовлятами та дитячих хвороб[9].
  • Каш'япа-джнянаканда, або книга мудрості Каш'япи — текст традиції вайшнавізму IX століття[10].
  • Каш'япа-дхармасутра, можливо, стародавній текст, який вважають втраченим. Про існування тексту свідчать цитати середньовічних індійських учених[11].
  • Каш'япа-сангіта, ймовірно, ще один втрачений стародавній текст. Трактат про музику; послідовник шиваїзму і адвайта Абхінавагупта цитує пояснення мудреця Каш'япи про віні-йогу кожної раси та бхави. Інший стародавній дослідник індуїстської музики на ім'я Грданьянгама згадує про внесок Каш'япи в теорію аланкари (прикрашання музичних нот)[12][13].
  • Каш'я-пашилпа, також званий Амсумад-агама, Каш'япія чи Сільпасастра Каш'япи — санскритський трактат з архітектури, іконографії та декоративного мистецтва, ймовірно, завершений XI столітті[14].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Encyclopedia of Ancient Deities — 1 — Jefferson: McFarland & Company, 2000. — P. 264. — 597 p. — ISBN 0-7864-0317-9
  2. Premavatī Tivārī; Jīvaka Komarabhaccha; Vātsya (1996). Kāśyapa-saṃhitā: Vr̥ddhajīvakīyaṃ Tantraṃ Vā by Kāśyapa (Son of Marīci). Caukhambā Viśvabhāratī. с. xi—xii. ISBN 9788186937679. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  3. Francis Hamilton (1819). Genealogical tables of the deities, princes, heroes, and remarkable personages of the Hindus. Asiatic Society. с. 81. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  4. а б Мифы народов мира / Ред. С. А. Токарев. — М. : Советская энциклопедия, 1991. — Т. 1. — С. 629.
  5. Mani, Vettam. Puranic Encyclopedia. — New Delhi : Motilal Banarsidass, 1975. — С. 396. — ISBN ISBN 0-8426-0822-2.
  6. Dowson J. A Classical Dictionary of Hindu Mythology and Religion, Geography, History and Literature. — London, 1928. — С. 153.
  7. Malavika Kapur (2013). Sangeetha Menon; Anindya Sinha; B. V. Sreekantan (ред.). Interdisciplinary Perspectives on Consciousness and the Self. Springer Science. с. 73. ISBN 978-81-322-1587-5. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  8. Jan Meulenbeld (2010). The Sitapitta Group of Disorders (Urticaria and Similar Syndromes) and Its Development in Ayurvedic Literature from Early Times to the Present Day. Barkhuis. с. 353. ISBN 978-90-77922-76-7. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  9. Anthony Cerulli (2012). Somatic Lessons: Narrating Patienthood and Illness in Indian Medical Literature. State University of New York Press. с. 76—77. ISBN 978-1-4384-4387-4. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  10. Doris Srinivasan (1997). Many Heads, Arms, and Eyes: Origin, Meaning, and Form of Multiplicity in Indian Art. BRILL Academic. с. 240—247. ISBN 90-04-10758-4. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  11. Maurice Winternitz (1963). History of Indian Literature. Motilal Banarsidass. с. 580—581. ISBN 978-81-208-0056-4. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  12. Richard Widdess (1995). The rāgas of early Indian music: modes, melodies, and musical notations from the Gupta period to c. 1250. Oxford University Press. с. 62—63, 125–128 with footnotes, 185. ISBN 978-0193154643. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  13. M. Srinivasachariar (1974). History of Classical Sanskrit Literature. Motilal Banarsidass. с. 828—829. ISBN 978-81-208-0284-1. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  14. Anna Aleksandra Ślączka (2007). Temple Consecration Rituals in Ancient India: Text and Archaeology. BRILL Academic. с. 11—19. ISBN 978-90-04-15843-6. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.