Очікує на перевірку

Керницький Іван Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Керницький Іван.
Керницький Іван Степанович
Іван Керницький
Народився12 серпня 1913(1913-08-12)
Суходіл
Помер15 лютого 1984(1984-02-15) (70 років)
Нью-Йорк
ПохованняЦвинтар святого Андрія
Країна Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, драматург, фейлетоніст, журналіст, гуморист
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1], журналістика[1] і сатира[1]
ЧленствоНаціональна спілка письменників України

Іван Степанович Керницький (літературні псевдоніми і криптоніми: Ікер, Гзимс Іван, Папай; народився 12 серпня 1913(19130812), за іншими даними 12 чи 30 вересня, в селі Суходіл Бібрського повіту, нині Львівського району Львівської області — помер 15 лютого 1984 у Нью-Йорку, США)  — український письменник, драматург, фейлетоніст, журналіст, гуморист. Член Президії Об'єднання українських письменників «Слово», ініціатор допомогового фонду при Об'єднанні, співробітник пресових видань Тиктора у Львові та на еміграції.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у кравецькій сім'ї. Ріс і закінчив 4 класи початкової школи в селі Відники, продовжив навчання у львівській «Рідній школі» імені Бориса Грінченка на вулиці Городоцькій. Директор школи, колишній січовий стрілець Іван Макітра, порадив Іванові писати, адже намалювавши учителів, підписував їх невеличкими новелками. Закінчивши сьомий клас, вступив до торговельної школи у Львові — та через погане здоров'я її залишив: жив у батьків та готував сільських хлопчиків до вступу в гімназію.

У 1930-ті роки належав до модерністського середовища галицької літератури, яке гуртувалося довкола часопису «Назустріч» (редактори: літературний критик Михайло Рудницький, літературознавець і мовознавець Василь Сімович, поет і маляр Святослав Гординський). Серед письменників «демо-лібералів», які відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури, заперечували застарілі народництво і реалізм, плекали естетизм, були Богдан-Ігор Антонич, Ірина Вільде, Анатоль Курдидик, Ярослав Курдидик, В. Софронів-Левицький, Юрій Косач та ін.

З 1932 друкувався, працював з Іваном Тиктором. Був редактором часопису «Наш прапор» (1933—1939).

Справжнє визнання отримав у 1934 р. з виходом у Львові його збірки новел «Святоіванські вогні».

Відбув військову службу в польському війську і повернувся до редакційної роботи. За німецької окупації працював по редакціях, заробляв на життя виготовленням реклами. У 1943 отримав нагороду Українського видавництва.

По Другій світовій війні виїхав до Австрії, У 1944 р. виїхав до Мюнхена. У 1947 у Західній Німеччині вийшла його книжка гуморесок «Циганськими дорогами».

У 1949 переїхав у Нью-Йорк, США. Був співредактором гумористичного місячника «Лис Микита» разом із карикатуристом Едвардом Козаком. Писав гуморески і статті про долю емігрантів, а для газети «Свобода» — новели й фейлетони (1953—1984).

Творчість та громадська діяльність відомого гумориста зробила його одним із найпопулярніших українських письменників на чужині. Працював по редакціях коректором, брав участь у створенні рекламних буклетів.

Могила у церковно-меморіальному комплексі в Саут-Баунд-Брук США

Помер 15 лютого 1984 р. у м. Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор збірок оповідань «Святоіванські вогні» (1934), «Мій світ» (1938), «Село говорить» (1940), «Будні і неділя» (1973); гуморесок «Циганськими дорогами» (1947), фейлетонів «Перелетні птахи» (1952); повісті «Герой передмістя» (1958); драматичних творів «Король стрільців» (1943), «Квіт папороті» (1943), «На ріках Вавилонських» (1948), «Тайна доктора Горошка» (1953).

Окремі видання:

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У приміщенні школи с. Відники, де здобував початкову освіту майбутній письменник, створена музей-кімната Івана Керницького.[2]

Каменярівські зустрічі #10 | Іван Керницький — Випуск присвячений 109 річчю з дня народження Івана Керницького на ютуб-каналі видавництва "КАМЕНЯР"

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Музей Івана Керницького. Архів оригіналу за 27 Червня 2015. Процитовано 8 Листопада 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • «Жовтневі роковини у Львові» (газета «Поступ», 10 червня 2006, Ілько Лемко)
  • Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. ISBN 5-7702-1245-4
  • «Сучасність», № 10, 1992 р., Мюнхен, Німеччина, «Гумор української еміграції», Ігор Качуровський Український гумористично-сатиричний календар-альманах / Упор. М. Савчук. — Коломия: Вік, 2012.
  • Горбач А.-Г. З галицьких буднів і неділь // Сучасність. — 1974. — Ч. 12 (168). — С. 113—114.
  • Качуровський І. Гумор української еміграції // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 581—605.
  • Лисенко І. М. Керницький Іван Степанович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 450.
  • Маркусь В. Керницький Іван //Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 351—352.
  • Тарнавський О. Іван Керницький // Слово. Збірник 11. — Б. м.: ОУП «Слово», 1987. — С.298-303.
  • Тарнавський О. Майстер карикатури — Едвард Козак // Сучасність. — 1974. — Ч. 12 (168). -С. 39-56.
  • Тарнавський О. Передмова //Керницький І. Будні і неділя. Новели. Гуморески. Фейлетони. -Нью-Йорк: Слово, 1973. — С. 5-6.
  • Ivan Kernetskyi // Ukraine. A Concise Encyclopaedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l. : s. n.]. — P. 158.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Керницький_Іван_Степанович&oldid=43843686