Перейти до вмісту

Климентій (Шептицький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шептицький.
Климентій
Священномученик
Блаженний
Климентій Шептицький
У миру:Марія Казимир
У чернецтві:Климентій
Народився17 листопада 1869(1869-11-17)
Прилбичі, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер1 травня 1951(1951-05-01) (81 рік)
Владимирський централ, Владимир, РРФСР, СРСР
Шануєтьсяв Католицькій Церкві
Беатифікований27 червня 2001 Папою Іваном Павлом II
У ликублаженний
Подвижництвомонах
праведник народів світу
Медіафайли на Вікісховищі

Блаженний Священномученик Граф Климе́нтій Казими́р Шепти́цький, M.S.U. (17 листопада 1869(18691117), Прилбичі, Яворівський повіт, Королівство Галіції і Лодомерії — 1 травня 1951, Владимир) — блаженний католицької церкви, український релігійний діяч і архімандрит монахів Студійського уставу, брат митрополита Андрея Шептицького. Був послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, заступником голови Господарського Товариства.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Казимир Шептицький в ранній молодості

Родовід

[ред. | ред. код]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Василій Шептицький
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Баптист Шептицький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розалія
 
 
 
 
 
 
 
Петро Павло Леопольд Шептицький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Невідомо, представник роду Липських
 
 
 
 
 
 
 
Аніела Липська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
Іван Кантій Шептицький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фердинанд Фабіан Себастьян Коссецький
 
 
 
 
 
 
 
Павло Петро Яцек Коссецький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Франциска Мітельська
 
 
 
 
 
 
 
Роза Тереза Коссецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Новосельський
 
 
 
 
 
 
 
Петронела Новосельська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йосифа Воютинська
 
 
 
 
 
 
 
Климентій Шептицький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йосиф Бенедикт Фредро
 
 
 
 
 
 
 
Яцек Фредро
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Терезія Урбанська
 
 
 
 
 
 
 
Александер Фредро
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іоанн Непомук Дембінський
 
 
 
 
 
 
 
Маріанна Дембінська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіна Веселовська
 
 
 
 
 
 
 
Софія Фредро
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рох Міхаїл Яблоновський
 
 
 
 
 
 
 
Йосиф Яблоновський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тереза Оссоліньська
 
 
 
 
 
 
 
Софія Яблоновська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Михаїл Свідзіньський
 
 
 
 
 
 
 
Марія Свідзіньська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Барбара Красіньська
 
 
 
 
 
 

Сім'я та освіта

[ред. | ред. код]
Герб графів Шептицьких
Казимир Шептицький як політик

Климентій народився в аристократичній родині, син спольщеного графа Яна (Івана) Кантія Регілія Шептицького з польсько-українського роду Шептицьких та його дружини Софії з польського роду Фредрів у родинному маєтку, в селі Прилбичі. Брат митрополита Андрея Шептицького, шоста дитина у сім'ї[1]. Ім'я при хрещенні — Марія Казимир. Початкову освіту здобув удома від найманих вчителів під наглядом матері. Перша сповідь блаженного Климентія відбулась 9 квітня 1881 року, наступного дня — отримав Святе причастя[2].

Закінчив гімназію святої Анни у Кракові, де склав на відмінно іспит зрілості. Навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, в 1892 році отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті (Краків)[3]. Одночасно закінчив Інститут лісівництва.

Світська діяльність

[ред. | ред. код]
Відвідини семінаристами Львівської Духовної Семінарії Святоуспенської Унівської Лаври. Сидить другий справа о. Рафаїл Хомин, бл. Климентій Шептицький — сидить у центрі. 3 травня 1935 р.
Ігумен Шептицький та генерал Тарнавський в урочищі Підлюте 1937 рік

Працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками, був послом Галицького сейму. В 1900–1907 роках був депутатом австрійського парламенту, співавтор «Загального австрійського закону про ліси». Коли у 1907 році розпустили австрійський парламент, Казимир вирішив завершити свою політичну діяльність. Зайнявся суто адміністративною роботою, а також почав вести господарство у маєтку Шептицьких в Дев'ятниках. Там для селян греко-католиків побудував парафіяльну церкву.

Автор робіт з питань сільського господарства, голова Галицького лісівничого товариства.

Студійський чернець

[ред. | ред. код]

В 1911 році вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні. У 1912 році перейшов у греко-католицький монастир Студійського уставу (Студитів) у Кам'яниці в Боснії, де приніс монаші обіти і отримав ім'я Климентій. 28 серпня 1915 року єпископ Діонізій Нярадій з Крижевець (майбутній адміністратор Пряшівської та Мукачівської єпархій) висвятив його на священника. У 1915 році став ієромонахом. Отримав богословську освіту в Інсбруцькому університеті (Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку).

Унівська Лавра

У його монастирській келії були лише залізне ліжко, шафа з книгами, столик і клячник, на якому молився перед Розп'яттям. За спогадами сучасників, він, який колись був бажаним гостем аристократичних салонів, завзятим мисливцем, власником маєтку, не шукає тепер для себе ніяких переваг: миє, нарівні з братами, брудний посуд (ті навіть вдавалися до замовлянь, щоб не допустити його до цього), носить вугілля по вулиці, чим шокує львів'ян: «Граф — і відро з вугіллям!» Якось один з ченців на сповіді зізнався, що «обносився», так о. Климентій запропонував йому чудові штани з «графських часів», в яких соромився ходити, тому що були занадто «розкішними».

У 1918 році став настоятелем Унівського монастиря, a з 1926 року ігуменом Студитів Свято-Успенської Унівської лаври. Зіграв значну роль в історії греко-католицького чернецтва в XX столітті. В 1936–1937 роках, спільно з митрополитом Андреєм Шептицьким, склав статут для монахів Студійського уставу, відомий під назвою «Типікон», який апробував папа Пій XII. Брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторово, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в Інсбруцькому університеті. З 1937 року жив у Львові, допомагав своєму братові в управлінні церквою. З 1939 року — Член Українського Католицького Інституту, церковного об'єднання імені митрополита Рутського. Таємно іменований митрополитом Андрієм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру (1939). У 1944 році наступник Йосиф Сліпий іменував отця Климентія архімандритом монахів Студійського уставу.

Під час Другої світової війни брав участь у порятунку євреїв в Україні — їх ховали в монастирях, а потім переправляли в угорську Україну.

Восени 1944 року, митрополит Йосип Сліпий звів Климентія Шептицького у сан архімандрита монахів Студійського уставу і призначив керівником делегації на переговорах з органами радянської влади, яка була прийнята в Москві головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі Іваном Полянським.

Захисник греко-католицької церкви

[ред. | ред. код]

Проте керівництво СРСР взяло курс на ліквідацію унії і приєднання греко-католиків до Російської православної церкви. В 1945 році всі греко-католицькі єпископи були арештовані (ніхто з них не погодився перейти в православ'я), і церкву фактично очолив старий архімандрит Климентій, який закликав священиків не погоджуватися на перехід в юрисдикцію Російської православної церкви. Влітку 1945 року зібрав 61 підпис греко-католицьких священників під проханням звільнити заарештованих єпископів і припинити переслідування греко-католиків.

Влада заборонила йому жити у Львові; останній період життя на свободі він провів в Уневі. Направив у Ватикан лист з описом переслідувань, яким піддавалися греко-католики. Цей лист було перехоплено органами НКВС, що і стало приводом для його арешту.

Арешт

[ред. | ред. код]

5 червня 1947 року архімандрит Климентій був заарештований більшовиками у своїй келії під час вечірньої молитви. У келії проведено обшук, в результаті якого знайдено антирадянську літературу та два плакати ОУН із зображенням у центрі національного тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!», що були сховані у дивані спальні[4]. Однак, за свідченням тогочасних монахів, листівки були сфабриковані та підкинуті працівниками МДБ[5], іншою підставою такого припущення є те, що у келії дивана не було, а стояло дерев'яне ліжко. Отже, це дає підстави вважати, що і цей, і інші подібні докази фальсифікувалися для звітності про свою роботу працівниками МДБ. З метою залякування монахів та мешканців села його везли на відкритій вантажівці, між двома солдатами з демонстративно наставленою зброєю. Архімандрит Климентій зміг тільки вклонитися людям, які стояли біля своїх домівок, та поблагословити село[6].

Архімандрит Климентій Шептицький був засуджений на 25 років. З 27 червня 1947 року містився в Київській внутрішній в'язниці МВС. У його біографії сказано, що саме в її стінах отець Климентій зазнав найбільші знущання, про що свідчать протоколи допитів, що проходили переважно вночі. Енкаведисти різними способами намагалися зламати його. Побоями, фізичною і моральною наругою, шантажем, залякуванням, співчуттям, улесливими обіцянками. Слідчий неодноразово пропонував йому зректися своєї віри, перейти в юрисдикцію Московської патріархії, обіцяючи відпустити його в монастир. Архімандрит залишався непохитним у своєму святому переконанні, залишався вірним християнським ідеалам.

Слідство тривало 7 місяців і 15 січня 1948 року слідчі підготували обвинувальний вирок за статтями 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу — зрада батьківщині. Постановою засідання особливої наради при МДБ СРСР від 28 лютого 1948 року Шептицький Климентій Іванович, 1869 р.н., засуджений до 8 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна на основі статей 54-1А, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР. Після оголошення вироку, архімандрита відправили до Москви у внутрішню в'язницю МДБ СРСР[7]. Більшу частину свого перебування у Владимирському централі провів у медичному корпусі. На стан його здоров'я дуже вплинуло перебування у Київській в'язниці.

Помер архімандрит Климентій Шептицький 1 травня 1951 року о 21 годині 30 хв. у Владимирському централі[8]. Похований під його стінами в попередньо викопаній ямі 3 травня о 3-й годині ночі. Його могилу відшукати не вдалось[9]. Про процедуру поховання розповідала Варвара Іванівна Ларіна, колишня працівниця Владимирського централу[10].

«Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші та винесли на міський цвинтар, що знаходиться поруч в'язниці. Тіло кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок»

Є припущення, що Климентій Шептицький був таємним єпископом, бо висвячував в'язнів різних національностей. З нагоди 25-річчя Андрея Шептицького на митрополичому престолі надрукував «Митрополит Андрей та оновлення східної чернечої традиції» («Богословія», кн. 1 — 2, 1926).

У 1991 році архімандрита Климентія Шептицького, Прокуратурою УРСР, посмертно було реабілітовано.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • У вересні 2000 року на Владимирському цвинтарі монахи Унівської Лаври, встановили кам'яний хрест з пам'ятним написом та світлиною блаженного Климентія. Поставили хрест біля в'язничної стіни на місці поховання в'язнів.
  • У 2005 році в селі Унів Перемишлянського району Львівської області було відкрито меморіальну дошку на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.
  • Меморіальну дошку Климентію Шептицькому також відкрито на Князь-Владимирському цвинтарі у Владимирі. На церемонії відкриття меморіальної дошки, що відбулася 30 жовтня 2010 року, на офіційному рівні Україну представляв Тимчасовий повірений у справах України в Росії Вячеслав Яцюк.
  • 29 липня 2011 року в селі Прилбичах було відкрито перший в Україні пам'ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому [11].
  • 12 листопада 2008 року президент Польщі Лех Качинський у Варшаві вручив ієромонаху Венидикту, ігумену Унівської лаври, «Орден Відродження Польщі» блаженному Климентію Шептицькому (посмертно)[12].
  • 1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту в Львові присвоєно ім'я блаженного Климентія Шептицького [13].

Беатифікація

[ред. | ред. код]

Отець Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року в Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну[14].

«Праведник народів світу»

[ред. | ред. код]

1996 року отримав звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у період Голокосту. 2005 року в селі Уневі Перемишлянського району Львівської області була відкрита меморіальна дошка на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за врятування єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Володимир В'ятрович. Історія з грифом «Секретно»: Архімандрит Климентій, обвинувачений за віру. Архів оригіналу за 23 січня 2016. Процитовано 28 листопада 2015.
  2. ↑ Життя, мученича смерть і слава мучеництва бл. свщмуч. Климентія Шептицького, архімандрита Унівського монастиря. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 28 листопада 2015.
  3. ↑ Оксана Сайко. Блаженний священномученик Климентій Шептицький. Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 28 листопада 2015.
  4. ↑ Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ), ф. 06, спр. 74978, Т. І, арк. 357.
  5. ↑ Дмитрух С. Блаженний Климентій Шептицький про молитву у відроджених монастирях Студійського уставу / ієромонах Севастіян Дмитрух. — Л.: Свічадо, 2002. — 130 с.
  6. ↑ Мицько І. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. — кінець XX ст.) / Ігор Мицько. — Л.: Свічадо, 1998. — 328 с., іл.
  7. ↑ ГДА СБУ, ф. 06, спр. 74978, Т. ІІ. арк. 73.
  8. ↑ Банк портретів / Шептицький Климентій. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
  9. ↑ Український журнал — 5/2015. Блаженний мученик Климентій Шептицький. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 28 листопада 2015.
  10. ↑ Спогади В. І. Ларіної. Рукопис / В. І. Ларіна // Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ у місті Львові.
  11. ↑ Братам Шептицьким відкрили пам'ятник на Львівщині
  12. ↑ Szeptycki Kazimierz Maria (bł. Klemens) [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.](пол.)
  13. ↑ Музею архітектури та побуту у Львові присвоїли ім'я Климентія Шептицького. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 1 квітня 2017.
  14. ↑ Беатифікація слуг Божих 27 червня 2001 року. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 28 листопада 2015.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Климентій_(Шептицький)&oldid=43550667