Координати: 32°54′31″ пн. ш. 35°48′04″ сх. д. / 32.908611111111° пн. ш. 35.801111111111° сх. д. / 32.908611111111; 35.801111111111
Очікує на перевірку

Колесо духів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колесо духів
32°54′31″ пн. ш. 35°48′04″ сх. д. / 32.908611111111° пн. ш. 35.801111111111° сх. д. / 32.908611111111; 35.801111111111
Країна Ізраїль
РозташуванняПівнічний округ
Типгеогліфи
археологічна пам'ятка і мегаліт
Висота4,5 м
Колесо духів. Карта розташування: Ізраїль
Колесо духів
Колесо духів
Колесо духів (Ізраїль)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Колесо духів (араб. رجم الهري‎, Руджм аль-Хірі; івр. גִּלְגַּל רְפָאִים‎, Гільгаль-Рефаїм) — древня мегалітична пам'ятка, що складається з концентричних кам'яних кіл з курганом у центрі.[1] Розташована на звільненій Ізраїлем частині Голанських висот, за 16 км на схід від узбережжя Тиверіадського озера в центрі великого плато, покритого сотнями дольменів.[1][2]

Складається з понад 42 000 базальтових скель, розташованих у вигляді концентричних кіл, в центрі — курган заввишки 4,6 м.[2] Деякі кола є повними, інші — неповними. Зовнішня стіна має діаметр 160 м і висоту 2,4 м. Створення Колеса духів та інших прилеглих стародавніх поселень, датується археологами як 2 період ранньої Бронзової доби (3000—2700 рр. до н. е.).[1]

Оскільки розкопки дали дуже мало матеріальних рештків, ізраїльські археологи припускають, що пам'ятка не була оборонною позицією чи житловим кварталом, а вірогід, ритуальним місцем, можливо, пов'язаним з культом мертвих.[3] Однак немає єдиної думки щодо її функції, оскільки на Близькому Сході не було виявлено жодної аналогічної структури.[4]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Назва Руджм аль-Хірі, «купа каменів дикого кота»,[2] взята з сирійської карти.[5] Термін руджм арабською мовою (мн. руджум; іврит: рогем) може також стосуватися тумулуса — купи каміння, під якою розташоване людське поховання.

Рогем Хірі — варіант івритом.[2] У сучасному івриті за назву пам'ятки використовується Гільгаль-Рефаїм — «колесо духів» (або привидів).[6][7]

Структура й опис

[ред. | ред. код]
Вхід в похоронну печеру

Розмір і місце розташування пам'ятки на широкому плато, по якому також розкидані сотні дольменів, означає, що для повноти картини необхідний погляд згори.[1] Для будівництва використані базальтові породи, поширених в районі Голанських висот завдяки минулій вулканічній активності. Використано 37 500—40 000 т[8] частково обробленого каменю, який укландено до висоти до 2 метрів.[9] За оціниками Фрейкмана, транспортування каменю і будівництво масивної споруди мало зайняти 25 000 робочих днів.[8] Пам'ятку часто називають «Стоунхенджем Леванту».[10]

Рештки складаються з великого кола (злегка овального) з базальтових гірських порід, всередині якого є чотири невеликі концентричні кола, кожне з яких стає все тоншим; деякі з них завершені, інші неповні.[11] Стіни кола з'єднані нерівномірно розкиданими невеликими кам'яними стінами, перпендикулярними до кіл.[11]

Центральний тумулус побудований з дрібних каменів і, як вважають, був побудований після завершення навколишніх стін.[9] Він має діаметр 20 м і висоту 4,6 м.[1] До нього підходять чотири головні кам'яні стіни. Перша стіна, у формі півкола, має 50 м в діаметрі і 1,5 м в ширину. Ця стіна з'єднана з наступною, майже повним колом діаметром 90 м. Третя стіна — це повне коло, 110 м в діаметрі і 2,6 м в ширину. Четверта і найдальша стіна є найбільшою: 150 м в діаметрі і 3,2 м в ширину.

Два входи розміщені на північному сході (завширки 29 м) і південному сході (завширки 26 метрів).[1][2] Північно-східний вхід має 6,1 м і вказує на центр кола, і загалом збігається з напрямом сходу сонця літнього сонцестояння.[2][9] Вісь гробниці, виявленої всередині пам'ятки, має такий же напрямок.[9] Гора Хермон розташована майже строго на північ, а гора Фавор — в приблизному напрямку на схід сонця зимового сонцестояння. Геометрія й астрономія візуально по'єднані у конструкції храму.[11]

Історія та призначення

[ред. | ред. код]

Пам'ятка була занесена в каталог у ході археологічного обстеження, яке проводили в 1967—1968 роках Шмаря Гутман і Клер Епштейн.[1] Місце є вірогідним джерелом легенди про «спадщину велетнів» або рефаїми[en] Ога[en].[12] Дослідники використовували сирійські карти, і на вершині тура було знайдено сирійський тригонометричний пункт.[5] Після цього первинного дослідження, серйозні археологічні розкопки розпочалися в 1980-х роках під керівництвом ізраїльських професорів Моше Кохаві[en] і Йоні Мізрахі, як частина археологічного проекту «Земля Гешур».[13][14]

Гіпотези

[ред. | ред. код]
  • Поклоніння. Згідно з цією гіпотезою, місце використовувалося для спеціальній церемонії у найдовші і найкоротші дні в році. Найдовшого дня в році перші промені сонця мають падати в отвір у північно-східному вході. Кут виконано не ідеально, імовірно через те, що будівельники не мали достатньо точних архітектурних інструментів. Жителі могли використовувати місце для поклоніння Таммузу й Іштар, богам родючості,[9] щоб подякувати їм за хороший урожай упродовж року. Після зведення могили в центрі, шлях променям був заблокований.
  • Місце поховання. З'ясувалося, що місце поклоніння згодом стало місцем поховання[11] лідерів або інших значущих людей. На підтримку цієї гіпотези виступає знайдена гробниця. Однак не було знайдено жодних людських останків — лише предмети, що вказують на функції місця, як поховання. Крім того, навіть якщо це і є гробниця, то це не первісна функція споруди, бо поховання на 1000 років новіше, ніж решта споруди.
  • Дахма. Археолог Рамі Арав припускає, що пам'ятка використовувалася подібно до дахм зороастрійців, куди клали тіла помелих, щоб птахи поживилися плоттю.[7]
  • Календар. Дехто вважає, що пам'ятка використовувалася як давній календар. Під час двох рівнодень промені сонця проходили між двох скель, заввишки 2 м, завширки 5 м, зі східного краю споруди. На думку Ентоні Авени і Йоні Мізрахі, сонце світить в центр на світанку літнього сонцестояння. Інші зарубки в стінах вказують на весняне й осіннґ рівнодення.[15]
  • Астрономічні спостереження. Можливо, місце використовувалося для астрономічних спостережень з сузір'ями і, напевно, релігійних розрахунків. Дослідники виявили, що розміри і пропорції схожі до структур інших періодів, і частково засновані на розташуванні зір.[16]

Сучасність

[ред. | ред. код]

У 2007 році розкопки проводилиЙосеф Гарфинкель і Міхаель Фрейкман Єврейського університету в Єрусалимі. Фрейкман повернувся влітку 2010 року для подальшого дослідження датування і призначення споруди.[17] Фрейкман вважає, що гробниця в центрі побудована в той же час, що й кільця. Гробницю пограбували розбійники, забравши залишки одягу і зброї, але на основі енеолітичної застібки, знайденої в проході, Фрейкман припускає, що могила є основним призначенням споруди з кілець.[18]

Прихильники течій нью-ейдж течій, які виступають за повернення до природи, збираються поблизу пам'ятки на літнє сонцестояння і на рівнодення, щоб спостерігати, як перші промені проходять повз скелі.[джерело?]

«Голанський шлях», розмічена 130-кілометрова пішохідна стежка, яка тягнеться уздовж всієї довжини Голанських висот, проходить повз Гільгаль-Рефаїм.[19]

Руджм аль-Хірі з вистоти людського зросту

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Avraham Negev; Shimon Gibson (July 2005). Archaeological encyclopedia of the Holy Land. Continuum International Publishing Group. с. 207, 443, 518. ISBN 978-0-8264-8571-7. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 30 березня 2011.
  2. ↑ а б в г д е Jerome Murphy-O'Connor (28 лютого 2008). The Holy Land:An Oxford Archaeological Guide from Earliest Times to 1700. Oxford University Press. с. 531. ISBN 978-0-19-164766-6. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 9 вересня 2013.
  3. ↑ Grisly theory for Holy Land mystery. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2018.
  4. ↑ Rogem Hiri: A Megalithic Monument in the Golan, Mattanyah Zohar, Hebrew University of Jerusalem
  5. ↑ а б Yonathan Mizrachi; Mattanyah Zohar; Moshe Kochavi; Vincent Murphy; Simcha Lev-Yadun (1996). The 1988–1991 Excavations at Rogem Hiri, Golan Heights. Israel exploration journal. Israel Exploration Society. 46 (3/4): 167—195.
  6. ↑ Rogem Hiri - Ancient Mysterious Construction. Israeli Ministry of Foreign Affairs. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 серпня 2009.
  7. ↑ а б In the wildcat's pile of stones. Ha'aretz. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 24 серпня 2009.
  8. ↑ а б Freikman, M. (2012). A Near Eastern Megalithic Monument in Context. Journal for Ancient Studes (3): 143—147. Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 16 лютого 2018.
  9. ↑ а б в г д Anthony F. Aveni (2001). Skywatchers. University of Texas Press. с. 323—324. ISBN 978-0-292-70502-9. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 30 березня 2011.
  10. ↑ What's in a (wine's) name, Washington Jewish Week. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 16 лютого 2018.
  11. ↑ а б в г Clive L. N. Ruggles (2005). Ancient astronomy: an encyclopedia of cosmologies and myth. ABC-CLIO. с. 366—368. ISBN 978-1-85109-477-6. Процитовано 29 березня 2011.
  12. ↑ Astronomy in Israel: From Og's Circle to the Wise Observatory [Архівовано 29 травня 2017 у Wayback Machine.], Yuval Ne'eman, Tel Aviv University
  13. ↑ Kochavi, Moshe; Renner, Timothy; Spar, Ira; Yadlin, Esther (July–August 1992). Rediscovered! The Land of Geshur. Biblical Archaeology Review. 18 (4). Архів оригіналу за 12 березня 2020. Процитовано 6 квітня 2013.
  14. ↑ Rosenberg, Stephen Gabriel (12 березня 2009). The wheel of giants. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 6 квітня 2013.
  15. ↑ Ancient Archaeoastronomy in the Golan Heights. Архів оригіналу за 5 грудня 2010. Процитовано 16 лютого 2018.
  16. ↑ Ancient Astronomy at Rujm el-Hiri: Star Watching in Ancient Israel. Архів оригіналу за 5 грудня 2010. Процитовано 16 лютого 2018.
  17. ↑ Rujm el Hiri, Israel — Find a dig. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 16 лютого 2018.
  18. ↑ Brit-Am Megalithic Bulletin Update. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 16 лютого 2018.
  19. ↑ Hiking tour: The Golan Trail. Архів оригіналу за 5 липня 2011. Процитовано 16 лютого 2018.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Aveni, Anthony F. (2001). Skywatchers (вид. 2nd, revised, illustrated). University of Texas Press. ISBN 978-0-292-70502-9.
  • Aveni, Anthony; Mizrachi, Yonathan (1998). The Geometry and Astronomy of Rujm el-Hiri, a Megalithic Site in the Southern Levant. eTopoi Journal of Field Archaeology. Maney Publishing. 25 (4): 475–496(22). doi:10.1179/009346998792005261.
  • Israel Exploration Society; Miśrad ha-ḥinukh ṿeha-tarbut. Dept. of Antiquities and Museums, Ḥevrah la-ḥaḳirat Erets-Yiśraʾel ṿe-ʻatiḳoteha (1996). Israel exploration journal. 46 (3-4). Israel Exploration Society.
  • Murphy-O'Connor, Jerome (2008). The Holy Land: an Oxford archaeological guide from earliest times to 1700 (вид. 5th, illustrated). Oxford University Press US. ISBN 978-0-19-923666-4.
  • Negev, Avraham; Gibson, Shimon (2005). Archaeological encyclopedia of the Holy Land (вид. 4th, revised, illustrated). Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-8571-7.
  • Ruggles, Clive L. N. (2005). Ancient astronomy: an encyclopedia of cosmologies and myth (вид. Illustrated). ABC-CLIO. ISBN 978-1-85109-477-6.

Подальше читання

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колесо духів
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колесо_духів&oldid=42244241