Колиба
Коли́ба — традиційна гуцульська дерев'яна споруда з колод для відпочинку та ночівлі мисливців, чабанів і лісорубів, які надовго піднімаються в гори[1]. Сезонне житло пастухів і лісорубів, поширене в гірських районах Карпат[2] і на Поліссі.[3] Колиба — будівля, пов'язана з «карпатським гірським господарством». Це назва сезонного житла пастухів, мисливців і лісорубів, що означає дерев'яну хатину, яка є притулком для пастухів, які пасуть овець, зазвичай без димаря, з відкритим каміном, дим з якого виходить безпосередньо через щілини між дерев'яними балками з колодами та стиками в даху. Це назва невеликої або технічно простої будівлі.
Слово колиба відоме у багатьох слов'янських мовах (пол. koliba, koleba, чеськ. і словац. koliba, болг. і мак. колиба, серб. колиба/koliba, словен. koliba, хорв. koliba). Воно вважається пастушим мандрівним словом, до української і західнослов'янських, очевидно, запозичене через посередництво рум. colíbă («хижа», «халупа») з південнослов'янських, у яких походить від грец. καλύβη («мазанка», «хата», «покриття», «завіса»). Сумнівно посередництво тур. kulübe[4].
Слова «колиба», «колива», «халупа» відомі у всіх слов'ян.[2] Дослідники зводять його до праслов'янської kolyba і далі до індоєвропейської kălūbā і зіставляють з грец. χαλύβη (запозиченим у слов'ян), а з також турецьким типом дерев'яного житла kulübe (кулюбе), також запозиченим у балканських народів.[2] Має значення куреня, халупи, хатини.[2]
На гірських полонинах пастухи будували стійбище, загони і кошари для овець, а також житло для чабанів і бовгарів (пастухів великої рогатої худоби) — колибу або стаю.[5] Різні припаси їжі, посуд та бринзу зберігали в зробленій в стаї коморі.[5] З виходом у полонину вівчарі насамперед розпалювали у житловому приміщенні стаї ватру, і вогонь підтримували цілодобово і упродовж усього пастівницького сезону.[5]
Тимчасові житла лісорубів і пастухів в Карпатах здавна називалися колибами. З розвитком цивілізації колиби лісорубів практично зникли.[2] Колиби пастухів здебільшого розташовані на полонинах або поблизу них і досі активно використовуються.. До середини ХХ століття колиби становили основу карпатського господарства.[2] Маржинку (худобу) виганяли для випасу на полонини і віддавали в руки пастухам. Головним над пастухами був ватаг, який керував життям колиби.[2] Вигін худоби на полонину як і повернення отари (або стада) було справжнім святом у селі.[2] Більшість традицій збереглися й зараз — сотні років цивілізації мало вплинули на карпатське тваринництво, оскільки тваринництво було головною галуззю господарства в гірських карпатських місцевостях протягом століть.[2] Це пов'язано насамперед з природними умовами, які є малопридатними для розвитку землеробства. Скотарство прийшло в Карпати разом із дако-фракійськими племенами, а матеріальна культура пастухів досі має риси, принесені валахами з півдня та сходу — майже в усіх регіонах карпатці випасають худобу за правилами, встановленими багато століть тому.[2] Цивілізація мало вплинула на спосіб життя та побут пастухів. Як і раніше, у колибах немає електроенергії; як і раніше, єдиними продуктами, які привозять на полонини з долин, є хліб та алкоголь (додалися лише цигарки); як і раніше, тут роблять бринзу та вурду; як і раніше, джерелом енергії є ватра (багаття, вогнище).[2] Як і століття тому, похмурі колиби зачаровують відчуттям безмежної свободи та єдності з величчю природи.
Колибу будували з кілків, лози та гілок у вигляді куреня, часто круглою у плані, зі стінами без вікон і з отвором у даху над вогнищем.[3] Зустрічаються колиби у вигляді зрубу з двоскатним дахом з лубу, кори дерева, драниць.[3]
У вигляді зрубу в плані проста колиба являє собою кліть — зруб-четверик без віконних прорізів зі двосхилим або чотирьохскатним дахом, критим драницями. Приміщення розраховане на проживання від 2 до 8 осіб. Усередині колиба облаштована просто — приміщення однокамерне, печі немає, уздовж стін розміщені дерев'яні лежанки і полиці для речей, а підлога — земляна. Для обігріву приміщення використовується місце для багаття, дим виходить через отвір у даху.
Окрім простих прямокутних у плані колиб, бувають також і складніші шести-, восьми- і навіть дванадцятикутні зруби (більш поширені у лісорубів і бокорашів, ніж у пастухів). Як і в простих колибах, у них зазвичай немає вікон. Є один вхід, який зазвичай орієнтований на південь. Вхідні двері ведуть у невеликі сіни — хорімці. У них тримають воду, на стінах вішають різне причандалля для роботи, а на верх сінного зрубчика всередині складають пилки. З сіней другі двері ведуть усередину колиби, підлога якох вистелена лубом або деревом, у центрі знаходиться вогнище — ватра, а навколо нього в радіальному напрямку розташовані підложа — невисокі настили-піддони (різновид ліжка з дощок без спинки) для робітників. Такі колиби рублені на моху (з конопаченням) і мають пірамідальний дах з драниці з димовим отвором угорі.
|
"Дніпро, Одеса, Київ і Донбас |
| Пісня «Буковель» гурту Скрябін, альбом «Добряк», 2013 р |
У пісенному тексті А. Кузьменка лексема колиба вживається як синонім до слів ресторан, кафетерій, їдальня — місце, де можна смачно поїсти, відпочити та послухати живу музику. Поняття колиба давно (ще з радянських часів) комерціалізується естетикою української хати (колиби) та гуцульського костюму в готельному, туристичному і розважальному секторах: існують готелі та ресторани «Колиба», які пропонують меню європейської та закарпатської кухні.
- ↑ skipass — дозвіл на користування підйомником на гірськолижних курортах. Часто має вигляд звичайної кредитки — магнітна пластикова картка, на яку занесена різна інформація на мікрочип, у тому числі й персональні відомості про власника.
- ↑ Колиба // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Образне слово Луганщини: матеріали XIV Всеукр. наук.-практ. конф. імені Віктора Ужченка (15 травня 2015 р., м. Старобільськ) / за заг. ред. проф. А. В. Нікітіної; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». — Вип. 14. — Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2015. — 320 с.
- ↑ а б в Колиба // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 109. — ISBN 978-966-7407-83-4.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- ↑ а б в Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с.
- Е. Э. Бломквист. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселения, жилища и хозяйственные строения)/ В кн.: Восточнославянский этнографический сборник: очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX — начале XX в. — (Труды Института этнографии. Новая серия, том 31.) / С. А. Токарев (отв. ред.). — Изд-во Академии наук СССР, 1956. — С. 73—74.
- Ф. Волков. Этнографические особенности украинского народа/ В кн.: Украинский народ в прошлом и настоящем. — Т. II. — Пг., 1916. — Рис. 4,а, в.
- kolyba / В кн .: Этимологический словарь славянских языков: праславянський лексический фонд / Трубачёв О. Н. (ред.); Инст. рус. яз. АН СРСР. — М .: Наука, 1983. — Т. 10 (* klepaсь — * konь). — С. 162—164. — 4150 экз.
- Народы и религии мира: энциклопедия / В. А. Тишков. — М .: Большая Российская Энциклопедия, 1998. — С. 550.
- Колиба (укр.). Закарпатський словник. Портал про Закарпаття. — Стаття про колибі в Закарпатському словнику. Перевірено 20 жовтня 2012.
- П. І. Макушенко Народна дерев'яна архітектура Закарпаття (XVII — початок XX ст.). — Стройиздат, 1976. — С. 41. — 96 с.
- І. Цвяхи Лемківщина: матеріальна культура / Інститут народознавства НАН України. — К., 1999. — Т. 1. — 358 с. — ISBN 9660201567.
- Колиба // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 109. — ISBN 978-966-7407-83-4.
- Колиба // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. Вип. 14 (К—Конъюрация) / Відп. ред. Д. Гринчишин, М. Чікало / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2008. — С. 180.