Користувач:DemonPazuzu/Чернетка

Вавилон аккад. 𒆍𒀭𒊏𒆠 Bābili(m), шум. 𒆍𒀭𒊏𒆠
Стіни і Храм (?) Баля (малюнок)
Сучасне розташування	Хілла, Ірак
Регіон	Межиріччя
Географічні координати	32°32′32″ пн. ш. 44°25′15″ сх. д.
Історія
Засновник	можливо, Саргон Аккадський
Заснування	можливо, 3-тє тисячоліття до н. е.
Епоха	ааа
Культура	Аккадська, шумерська...
Ключові події	Вавилонський полон,
Додаткова інформація
Розкопки	розкопки
Стан на сьогоднішній день	В руїнах

Вавилон — це ... ♥

https://www.ancient.eu/article/1322/visiting-the-ancient-city-of-babylon/

Походження назви

Українська назва міста «Вавилон» є запозиченням із грецької мови (Βαβυλών) через старослов'янську. Оскільки запозичення відбувалося з візантійської мови (один з етапів розвитку грецької мови), то згідно з чинними фонетичними нормами, літера β вимовлялася як [в], а не [б] (наприклад, Babylon /ˈbæbɪ.lɒn/ в англійській мові).

Споконвічна назва міста втрачена, тому можливе походження топоніму Вавилон залишається темою обговорення шумерологів. Аккадська назва міста Бабілі (Bābili) записувалася через шумерограму KA₂.DIG̃IR.RA^KI (клинописом: 𒆍𒀭𒊏𒆠, складається з 𒆍 [KA₂] «ворота, брама» + 𒀭 [DIG̃IR] «бог, божество» + 𒊏 [RA] суфікс на позначення родового відмінка + детермінатив 𒆠 [KI] на позначення місця/міста/землі), що читалося як Кадінгірра або Кадімірра. Найближчим відповідником в шумерській мові була фраза kan diĝirak, дослівно — «брама богів». Тому більшість сходознавців XIX ст. вважали, що аккадська назва Бабілі є лише перекладом старої шумерської назви міста, до таких сходознавців відносився, наприклад, Арчибальд Генрі Сейс. Проте нині цю версію спростовують, спираючись на той факт, що в писемних джерелах ми вперше зустрічаємо назву Бабілім, а не Кадінгірра. На даний час домінують дві версії походження назви Вавилон: по-перше, назва міста могла утворитися шляхом народної етимології, коли семітські народи (до яких відносяться прибулі аккадці) спробували пояснити стару назву міста, вірогідно несемітського походження (пам'ятаємо, що шумери, які жили тут до приходу аккадців, були несемітського походження) і підібрали найбільш близьке словосполучення зі своєї мови, що і утворило назву Кадінгірра, тому «брама богів» в цьому випадку лише випадковість; по друге, це міг бути прямий переклад старішої назви, тобто до приходу аккадців місто вже існувало під назвою «брама богів».

На шумерське походження назви вказує цікава знахідка, яка зберігається в колекції Єльського університету. На одній із табличок згадується енсі (володар) міста Бабалі (BAR.KI.BAR), який побудував храм богу Мардуку (dAMAR.UTU). Мардук був покровителем Вавилона, тому можна припустити що Бабалі — перша назва міста, тоді її можна співвіднести із шумерським словом babbar, тобто «білий, осяйний».

Аккадські джерела підтримують народну версію назви. Наприклад, у вавилонському міфі про створення світу Енума Еліш, походження назви Вавилон пояснюється наступним чином:

129. lu-ub-bi-ma Aum-[Au bdb-ili]KIa) R.ME8 DINGIR.ME8 GAL.ME~b	І назву я його Бабілі [Вавилон], «домівка могутніх богів»
130. [ina] ni-piA-t[e um-ma]-ni ep-pu-[us-su]a	І збудую його з умілістю кращих майстрів

У Біблії назва міста Вавилон згадується в легенді про Вавилонське стовпотворіння і тлумачиться від дієслова bilbél (בלבל, «перемішувати, збивати з пантелику»):

	І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.
— (Бут. 11:9)

Географічне розташування

Вид на руїни Вавилона з колишнього літнього палацу Саддама Хусейна. Фото ВМС США, 2003 рік.

Пальми та фруктові дерева неподалік від руїн Вавилона

Фізико-географічна характеристика

Руїни Вавилона розташовані неподалік від сучасного міста Хілла, що знаходиться в центральній частині Іраку, 85 кілометрів на північ від Багдаду.

Старовинне місто розташовувалося в долині річок Тигр і Євфрат, у тій місцевості, яку прийнято називати Межиріччя (грец. Μεσοποταμία — «земля між річками»). Південне Межиріччя, або Вавилонія, знаходилася в пустельній зоні. З середини березня до кінця листопада, особливо в липні-серпні, там стояла пекельна спека, температура повітря в тіні не опускалася нижче +30 °C, часом перевищуючи +50 °C. Тут нерідко шаленіши пішанні й пилові бурі, дощу не бувало впродовж восьми місяців. Взимку траплялися страшенні зливи, які перетворювали місцевість на суцільне болото.

У давнину русла Євфрату та Тигру тут пролягали паралельно (що й обумовлює прийняту серед вчених синонімічну назву цієї області — «Межиріччя» або «Дворіччя») і окремо впадали в Перську затоку, води якої тоді починалися значно північніше. Спочатку Вавилон знаходився на берегах одного з відгалужень Євфрату — каналі Арахту (аккад. Araḫtu), води якого текли з півночі на південь і губилися в пісках південно-західної пустелі. До I тис. до н. е. Арахту перетворився в рукав великої річки і незабаром туди ж перемістилося основне русло Євфрату; назви Євфрат (аккад. Purattu) і Арахту стали синонімами.

В цій місцевості ці дві річки розгалужувалися і утворювали дельту. Восени, коли тала вода із гір Загрос і Тавр досягала долини, річки переповнювалися і виходили з берегів, тим самим вони залишали значні поклади мулу, що значно покращувало родючість ґрунту. Це дозволяло вирощувати зернові культури (особливо важливими для людей були ячмінь та пшениця), бобові культури та фінікові пальми. Не зважаючи на позитивний ефект від паводків, вони все ж знищували значну частину врожаю, що в свою чергу призвело до створення перших іригаційних систем. Місцевий клімат допомагав не тільки землеробству, а й тваринництву. Клімат дозволяв утримувати кіз та овець.

Природний ландшафт Нижнього Межиріччя складають пустельні пейзажі з розрідженою рослинністю. Серед рослин переважають саксаули, полин та астрагали. Також зустрічається очерет, тамарикс, курай, фінікові пальми та тополі. У підніжжя гір проростають рідколісся дубів, верб та поодинокі сосни.

На ділянках сухих степів і напівпустель мешкають дрібні гризуни, варани, у давнину зустрічалися газелі, онагри (дикі віслюки), леви; в заболочених районах водяться кабани і особливо — різноманітні водоплавні птахи. Євфрат традиційно був багатий промисловими породами риб: коропом, сомом тощо. Діяльність людини, у першу чергу облаштування іригаційних споруд, привела до значних змін довкілля. Однак умови для життя тут як і раніше досить важкі: високі температури поєднуються з вологістю в районі боліт і стариць, великою кількістю шкідливих комах, особливо москітів і комарів — переносників малярії, а також інших небезпечних для людини тварин — змій, скорпіонів.

Давньогрецький історик Діодор так описав джерело бітуму, що містилось у районі селища Хіт поблизу Вавилона, на місці сучасного Багдада: «Чимало дивовижних речей можна зустріти у Вавилонії, проте жодне з них не порівняти з виявленим тут джерелом нескінченної кількості бітуму».

Опис руїн

Солдати біля руїн Вавилона, Війна в Іраку

Вид на відновлений палац Навуходоносора ІІ. Ірак.

Руїни Вавилона представляють собою групу пагорбів (тель), найважливіші з яких мають власні назви. До моменту запустіння, Євфрат ділив Вавилон на дві частини — Західне і Східне місто. Пізніше, русло великої річки змінилося і тепер воно проходить через руїни Західного міста. Серед руїн Східного міста виділяється кілька ділянок, для яких використовують окремі арабські назви (при цьому приставка «тель-» часто опускається). Окремо стоїть пагорб Бабіль, розташований на північній околиці, у районі передмість. Традиційно виділяються наступні ділянки:

• Тель-Бабіль (араб. بابل‎ Babil — «Вавилон») — тель в північній частині пам'ятника. Включає Літній (Північний) палац-фортецю Навуходоносора II.
• Тель-Каср (араб. قصر‎ Qasr — «палац») — тель в північно-західній частині Східного міста. Включає руїни Південного палацу Навуходоносора, залишки (ймовірно) Висячих садів, Центральний палац-музей, фортифікаційні споруди, а також тут знаходилися Брама Іштар та храм Емах.
• Тель-Меркес (араб. مركز‎ Merkes — «центр») — розташований на південний схід від пагорба Каср. Переважно житлова забудова.
• Ес-Сахн (араб. صحن‎ Sahn — «блюдо», мається на увазі плато) — плоска область в центральній частині руїн, що приховує перибол гігантського зикурата Етеменанкі.
• Тель-Амрані-ібн-Алі (Amran ibn Ali) — тель, що примикає з півдня до області Сахн. Приховує залишки храмового комплексу Есагіла.
• Ішан-ель-Асвад (також Ішин-Асвад, Ishin-Aswad) — зольний пагорб (ішан) в південній частині Східного міста. Храми Ішхари, Нінурти, приватна забудова.
• Тель-Хомера (Homera) — тель у північно-східній частині Східного міста. Приватна забудова, у тому числі елліністичного часу, грецький театр.

Зараз руїни Вавилона примикають до околиці міста Хілла, столиці провінції Бабіль. Археологічні розкопки та будівельна діяльність сильно змінили вигляд пам'ятки. Археологи оголили залишки багатьох будівель верхнього шару — будинків та храмів, захисних споруд тощо. За правління Саддама Хусейна Вавилон піддався реконструкції; відбудовані багато будинків теля Каср, храм Емах (в честь богині-матері Нінмах) та деякі інші споруди. У безпосередній близькості від руїн був зведений палац іракського лідера.

Характеристика джерельної бази

Старовавилонські писемні джерела зберіглися порівняно добре, адже були виконані із тривкого матеріалу. Окрім табличок, знайдених під час розкопок Вавилону, ранню історію міста вивчають за допомогою писемних джерел, знайдених в інших важливих поселеннях (наприклад, у містах Урук, Ніппур тощо). Зазвичай це листи, двосторонні договори та інформація щодо збору бала (податку). Більшість текстів — юридичні; найбільша колекція юридичних текстів належить сім'ї вавилонських банкірів, що носить ім'я Дім Егіби. Окремі історичні відомості знаходимо й у «царських списках», де вказані правителі та їх найбільші досягнення.

Серед речових знахідок виділяються предмети повсякденного ужитку, обрядові предмети, амулети тощо. На жаль, високий рівень ґрунтових вод робить археологічні дослідження шарів ранньої історії Вавилона неможливими.

Вавилонські джерела

Вавилон присутній в аккадських та шумерських джерелах уже з 3 тисячоліття до н. е. Окрім адміністративних текстів, Вавилон широко згадується в молитвах на честь правителів, в літературних творах, в історичних хронологіях та листах. У Вавилонських хроніках (ABC19, «Хроніки Есагілу») зазначається, що Вавилон був збудований Саргоном Аккадським. Пізніше у текстах згадується, що Саргон відбудував Вавилон поруч із Аккадом, чим розгнівив богів.

Античні джерела

В Асирії є багато інших величних міст, але найвідоміше і найвеличніше — Вавилон, куди після знищення Ніневії перемістили палац. Тож нині я опишу Вавилон. Місто розташувалося на широкій рівнині, має форму квадрату; кожна сторона — 120 стадій в довжину, тож повна протяжність міста — 480 стадій. Саме такого розміру місто Вавилон, і збудованого його була так як ще ніколи не будували.

Геродот, «Історія»

Про Вавилон писали й класичні автори, деякі з них могли його навіть відвідувати, як от Ктесій, Геродот, Квінт Курцій Руф, Страбон та Клітарх.

Ктесій, якого цитували Діодор Сицилійський та Георгій Синкел, заявляв про наявність у нього манускрипта із Вавилонських архівів, де була зазначена дата заснування міста — 2286 рік до н. е., під час правління короля Белоса. Про Белоса, як про засновника міста, також писав Пліній Старший, який цитував історика Бероса, і зазначав, що місто було збудовано у 2243 році. Стефан Візантійський писав, що Вавилон був збудований за 1002 роки до осади Трої, тобто у 2231 році. Усі ці джерела вказують на заснування Вавилона у XXIII ст. до н. е., але цьому немає жодного підтвердження із клинописних джерел.

Проте не вся зазначена античними істориками інформація є достовірною, а в більшості своїй вмотивована політичними причинами або була зібрана із недостовірних (міфологічних) джерел. Наприклад, ось як різні історики описували стіни Вавилона:

Опис стін Вавилона античними істориками

Історик	ДОВЖИНА	ВИСОТА
Геродот	480 стадій (90 км)	100 метрів
Страбон	385 стадій (70 км)	22 метра
Ктесій	360	90 метрів
Клітарх	365
Квінт Курцій Руф	368

Етапи розвитку міста

«Родючий півмісяць» (який охоплював і Межиріччя) став саме тим регіоном, де близько 10 тисяч років тому назад, людство перейшло від мисливства-збиральництва до аграрного господарства. Тут вперше відбувається культивація рослин і одомашнення тварин, створюються перші поселення. У південній частині Іраку домінувала убейдська культура, яка вперше зводить культові споруди, займається сільським господарством і гончарством. Представники убейдської культури поширили свою культуру й на північні регіони Межиріччя і стали поштовхом до зародження перших протоміст в період так званої культури Урук.

Наприкінці 4 тисячоліття до нашої ери південний Ірак вже здобув усі ті риси, через які його називають «Колискою цивілізації», а саме: спорудження перших систем іригації, що дозволяло підтримувати успішне аграрне суспільство; виникнення письма, обліку товарів та бюрократії; Через жваву урбанізацію, людські общини об'єднувалися і утворювали протоміста. Із пожвавленням торгівлі починає уділятися значна увага до розбудови міста та зведення храмів.

Перші відомості

Упродовж 4 ст. до н. е., коли вже існувало письмо і більшість шумерських міст вже починають з'являтися у джерелах, Вавилон всіляко ігнорується. Через високий рівень ґрунтових вод неможливо дослідити нижні шари руїн і зібрати бодай якісь відомості про місто у ранньодинастичний період. Крім того, детермінатив 𒆠 [KI], який є частиною назви міста, міг вказувати не тільки на міста, а й на менші утворення. Найдавніші археологічні знахідки із Вавилона датуються третім ранньодинастичним періодом (бл. 2400 року до н. е.) і в основному становлять черепки від глиняного посуду, що вказує про наявність як мінімум ремісничої общини, яка могла утворитися під егідою більшого міста Кіш.

Коронація Іббі-Сіна.

Численні згадки про Вавилон починають з'являтися в аккадській та шумерській літературі вже у кінці 3 тис. до н. е. Одна з перших згадок про Вавилон ймовірно знаходиться у табличці, де енсі міста Барбар (Barbar^ki) звітує про спорудження храму богові Мардуку. Через те, що Мардук був богом покровителем Вавилона, місто асоціюється із Вавилоном і деякі історики вважають, що місто могло існувати вже у ранньодинастичний період.

У XXIV-XXII ст. до н. е. територіальні утворення Стародавнього Межиріччя були об'єднані під владою династії Аккад, коли Саргон Аккадський утворив першу в цьому регіоні державу. Саме за той час ми знаходимо найбільш достовірну згадку про Вавилон. В табличці на честь перемоги царя Шаркалішаррі над гутійським царем Шарлаком, де зазначається про спорудження декількох храмів (богиням Ілаба та Ананіту) у місті Кадінгіррі (KÁ.DINGIR^ki), тобто у Вавилоні.

Під час Третьої династії Ур місто вперше набуває ваги. Відомо, що Вавилон — це центр провінції, у міста є енсі (правитель) і що місто приймає участь у зборі бала (розподіл ресурсів, податки). Окрім звичної свійської худоби, Вавилон також відсилав деревину (тамарикс і сосну) та робочу силу. У цей період розвивається торгівля, починають з'являтися перші контракти і розквітає рабовласництво. Через рабовласництво до Месопотамії потрапляє велика кількість іншомовного населення, яке згодом асимілюється. Вірогідно, що Вавилон міг грати роль одного з центрів торгівлі через його привабливе розташування на перетині багатьох торгових шляхів.

На початка XXI ст до н. е., за правління останнього царя Третьої династії Ура — Іббі-Сіна, в Месопотамію починають прибувати пастушачі племена семітів-амореїв, які вимушено тікали від засухи. Вони не розділяли устрій давніх шумерів й почасти винні у їх загибелі. Численні сутички з амореями, а також недбале ведення внутрішньої політики призвело до послаблення держави чим скористався давній ворог шумерів. Незабаром еламські війська захоплюють місто Ур і беруть Іббі-Сіна у полон, що призвело до падіння Третьої династії Ур і поступової навали амореїв на Межиріччя.

Давньовавилонський період (2004 - 1595 рр до н. е.)

Голова Хаммурапі, 2-ге тисячоліття до н. е.

Амореї не утворили єдиної держави, а скоріше складалися із різних ворогуючих між собою племен. Вони толерантно ставилися до шумерів, переймали їх титулатуру (тобто використовували шумерські слова на позначення титулів володарів) та культуру. У XIX ст. до н. е. в Південну Месопотамію перебирається нова хвиля амореїв, які займають територію поруч із вавилоном. Близько 1895 року до н.е. (або 1894) аморейці на чолі з Суму-абумом створюють державне утворення із столицею у Вавилоні, чим дають початок Першій Вавилонській (аморейській) династії. Згідно із джерелами, Суму-абум займався зведенням культових споруд у місті та звів захисну стіну у місті Дільбат (місто знаходилося під егідою Вавилона).

Проте більшість дослідників вважають, що саме його наступник Суму-ла-лель заснував династію, а ім'я Суму-абума було вписано в історію Вавилона вже пізніше, і все (або хоча б частину) із того що приписують йому насправді справа рук Суму-ла-леля.

Першим хто почав використовувати назву Вавилон в своїх підписах і наказах став Суму-ла-лель. Із початку свого правління він розпочинає військові походи проти північних сусідів, зокрема розбиває вщент Кіш та Казалу. Він також займається зведенням фортифікації і розширенням володінь, він зводить велику кількість культових споруд, зокрема статуї на честь бога Мардука.

Після Суму-ла-леля містом правив Сабіум, під час його правління починається так званий «період стабільності», він продовжує займатися будівництвом, проводить водогін і зрошувальний канал. Його син Апіль-Сін майже не згадується у джерелах, його найбільшим досягненням називають реставрацію храму богині Інанни — Етуркаламма. Першим аморейським правителем, який назвав себе «королем Вавилона» став Сін-мубалліт, він значно розширив місто і його вплив, але найбільшої могутності Вавилон зазнає саме за його сина.

Коли Хаммурапі прийшов до влади, успадкувавши трон від своїх тата й діда, панівними силами на Близькому Сході були царство Ямхад зі столицею у місті Халеб (сучасне Алеппо) та царство Елам зі столицею у місті Сузи. Територія між Тіигром і Євфратом складалася з безлічі князівст: декілької великих (наприклад, Ісін, Ларса, Ур та Ешнунна), певної кількості середніх князівств (як от Вавилон чи Марі) та значного числа малих князівств, які почасти скаладалися з одного міста й сільськогосподарських угідь навколо нього.

Середньовавилонський період (бл. 1595- бл. 1004 рр. до н. е.)

Вавилон під владою Каситів

текст

Місто при II династії Ісіна та в кінці XI ст. до н. е.

текст

Нововавилонський період (бл. 1004—539 рр. до н. е.)

текст

Нововавилонська держава

текст

Вавилон під владою Персії

текст

Елліністичний Вавилон (331-біля. 130 рр. до н. е.)

текст

Занепад і запустіння

	Якщо місто досягне неба, мов та гора, то місто це перетвориться на руїну.
— пророцтво із табличок Šumma ālu

текст

В пошуках стародавнього міста

За свідченнями сучасних мандрівників, я сподівався знайти у Вавилоні одночасно і більше, і менше, аніж я насправді знайшов. Менше, бо не міг навіть уявити протяжність всіх руїн, або розміри, масивність чи стан будь-якої їх частини. І більше, бо мені здавалося, що я зможу знайти сліди, дарма що недосконалі, більшості важливих споруд Вавилону. Я уявляв як казатиму: «Тут були стіни, а такою мала би бути їх протяжність. Тут стояв палац, а тут безсумнівно знаходилася Вавилонська вежа». Але це ввело мене в оману: замість пари курганів, які стояли б осторонь, я побачив усю історію країни, вкриту залишками будівель, стіни деяких на диво залишилися неушкодженими, а інших — стояли у таких дивних розвалинах невідомої форми і розміру, ніби когось попросили взяти будь-яку теорему й перетворити її на нісенітницю.

Клавдій Джеймс Річ, «Спогади про руїни Вавилону» (1815 рік).

Перші відомості та спогади мандрівників

Насправді Вавилон ніколи не зникав і його розташування залишалося відомим. Не зважаючи на невелику плутанину через міста Борсіппу та Дур-Курігальзу, чиї зикурати нагадували Вавилонську вежу, одна з частин міста зберігала стару назву — Бабіль, тому і місцеві жителі, й іноземні мандрівники досконало знали про руїни і про їхню історію.

Про Вавилон згадують ще античні історики, правда їх дані зазвичай перебільшені або спираються на міфологічні сюжети. В першу чергу це пов'язано із тим, що вони вже не застали Вавилонію. Наприклад, про Вавилон пише Філон Візантійський у своїй праці «Про Сім чудес світу», де описує Сади Семіраміди і саме місто, але його дані неточні й перебільшені.

Одне античне джерело, що хоча й дійшло до нас фрагментами і крізь цитати з інших джерел, вважається найточнішим. Це історія Вавилонії, написана вавилонянином, на ім'я Берос. Він був жерцем Мардука і створив розгорнуту хронологію Вавилона на замовлення Антіоха I Селевкіда. Проте це не звичайна хронологія, а радше вступ до вавилонської культури, щоб ознайомити із нею греків.

Відомості про Вавилон знаходимо і в арабських джерелах, але в основному вони обмежуються лише згадкою про Вавилон, почасти — коротко описують руїни. У X ст. Вавилон відвідав Абу-ль-Касім Ібн-Хаукаль ан-Насибі, який він описав у своїй роботі «Книга картини землі». За його свідченнями у місті ще досі живуть люди, проте воно більше скидається на село. Він писав: «Бабіль — це невеличке селище, але найстаріше в усьому Іраку. Через нього увесь регіон називають Бабіль».

Вавилон, зображення із «Нюрнберзької хроніки». 1493 рік.

Окрім арабських та античних джерел, інформацію про Вавилон запозичували зі святих книг юдаїзму та християнства. Саме звідти з'явилися розповіді про Вавилонську вежу, Вавилонське стовпотворіння, Сади Семіраміди. В цих джерелах знаходимо інформацію про легендарних цариць Семіраміду та Нітокріс, а також про реальні персоналії того часу — Навуходоносора, Валтасара тощо. Можливість на власні очі побачити Вавилон і знайти Вавилонську вежу розбурхувала уяву мандрівників з усього світу.

Першим європейцем, хто побував у Вавилоні, став рабин Веніамін Тудельський. Він двічі подорожував до Вавилона у період між 1160 і 1173 роками. Веніамін залишив спогади про палац Навуходоносора II (скоріше за все мається на увазі Літній палац), зробив деякі заміри і описав громаду юдеїв які проживали неподалік і «молилися в синагозі, яку збудував ще сам Даниїл». Він також писав, що знайшов Вавилонську вежу, але насправді сплутав її із руїнами зикурату в місті Борсіппа.

24 жовтня 1574 року під час своєї подорожі до Багдаду, до Вавилона прибув Леонард Раувольф, лікар з Авґсбурґу. Дослідника дуже засмутили розходження біблійської оповіді та реальної картини: замість родючих і багатих земель, Леонарда зустріли сухий гарячий вітер пустелі й занедбані руїни. Він побачив залишки мосту, вірогідно легендарний міст через Євфрат про який писав Геродот, і який пізніше знайшли під час розкопок. Крім того, він описав великий палац, який він побоявся відвідати через змій та скорпіонів, і про руїни Вавилонської вежі, які він сплутав із руїнами зикурату в Дур-Курігальзу. Аналогічну помилку із зикуратом в Дур-Курігальзу зробить англійський купець Джон Елдред, який відвідає Вавилон в кінці XVI століття.

У 1616 році Вавилон відвідав відомий італійський мандрівник П'єтро делла Валле, який вже прославився тим, що привіз перші зразки клинописних написів до Європи. Він залишив опис будівель і цегли, з якої вони складалися.

У 18 ст. зростає зацікавлення Вавилоном, його відвідують відомі мандрівники Карстен Нібур та П'єр Жозеф де Бошам. Спогади Бошана, перекладені англійською у 1792 році, зацікавили британську Ост-Індійську компанію. Компанія споряджає декілька експедицій в Багдад і Басру, щоб розшукати месопотамські реліквії і доставити їх у Лондон.

Перші археологічні дослідження

План руїн Вавилона, тель Каср. Автор — Роберт Кер Портер, 1821 рік.

Вид на руїни Вавилона, малюнок. «Спогади про руїни Вавилона», Клавдій Джеймс Річ. 1818 рік.

Руїни Вавилона, мапа була складена в 1829 році перед проведенням розкопок. Під час розкопок Ормуз Рассам знайшов Циліндр Кира в телі Амрані-ібн-Алі (на карті позначений літерою Е), там де пізніше розкопають храмовий комплекс Есагіла.

У грудні 1811 року на прохання Ост-Індійської компанії до Вавилона приїздить Клавдій Джеймс Річ. Дипломат, знавець багатьох східних мов (турецької, перської, арабської та івриту) і антиквар, він із захопленням починає дослідження видимих руїн Вавилона. Річ перший дав назву усім холмам (телям), згідно із місцевими назвами, і провів розкопки в телі Бабіль. Під час свого перебування у Вавилоні, Річ склав перші детальні плани міста, замалював руїни, зробив заміри деяких об'єктів. Він також відкопав Лева Вавилона і знайшов декілька артефактів. Усі свої спостереження він вклав у дві роботи «Спогади про руїни Вавилона» та «Другі спогади про руїни Вавилона». За весь час Річ двічі розкопував Вавилон у 1811-1812 та у 1817 році.

В 1818 року Вавилон відвідав англійський художник Роберт Кер Портер. Під час свого перебування він знайшов декілька артефактів і описав свої враження в книзі, які проілюстрував власними малюнками, чим тільки більше розіграв зацікавлення Вавилоном в Європі.

У 1827 році Вавилон відвідав британський офіцер та мандрівник Роберт Мігнан, він описав місто і зібрав додаткові дані про його розміщення. Вільям Лофтус, відомий британський геолог, відвідав Вавилон у 1849 році, який описав значення рік та зміну їх русел.

Місце, де у 1855 році відбувся «Інцидент в Аль-Курна». Малюнок 1885 року.

На початку XIX століття постає новий научний напрям вивчення Стародавнього Сходу — ассирологія. Незрозумілі знаки на глиняних табличках, які були привезені мандрівниками в минулому, починають детально вивчати. Під час аналізу виявляється, що це окремий вид письма, так званий клинопис. Ключ до дешифрування клинописного письма винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Але остаточно клинопис дешифрували лише в середині XIX ст. Це зробили норвежець К. Лассен, француз Ежен Бюрнуф, та англієць Генрі Роулінс. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою Роулінса — Бехістунським написом, якого було викарбувано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І. Відтепер в арсеналі дослідників з'явився цілий пласт літературних пам'яток, які залишили жителі давньої Месопотамії. Розкопки давніх міст тільки примножували кількість писемних пам'яток у розпорядженні вчених, зокрема і про Вавилон.

В 1850 році до Вавилона приїжджають Поль-Еміль Ботта і Остін Генрі Лаярд, відомі своїми розкопками месопотамських міст, насамперед розкопками Ніневії та відкриттям більшої частини бібліотеки Ашшурбаніпала. Ботта і Лаярд провели розкопки на телях Бабіль, Каср та Амрані-ібн-Алі, однак їм не вдалося скласти більш-менш цільну картину розташування будівель. В першу чергу цьому завадили як значна площа пам'ятки, так і пошкодження культурного шару, які виникли через місцевих жителів, які розкрадали цеглу з руїн міста. На вершині теля Бабіль були знайдені численні поховання, проте їх не вдалося віднести до якої-небудь епохи, вірогідно що вони відносилися до ранньої історії міста. Через брак знахідок розкопки припинилися.

Французька експедиція на чолі із Фульгенсом Френелєм проводила перші найбільші розкопки Вавилона з 1852 по 1854 рр. Разом зі своїми асистентами Юліусом Опертом та Феліксом Томасом вони знайшли і розкопали велику кількість артефактів із різних частин міста. На жаль, більша частина предметів була втрачена в травні 1855 року, коли вони намагалися переправити через Тигр 200 ящиків із артефактами. Під час «Інциденту в Аль-Курна» на плот напали пірати і він затонув разом з усім вантажем. У травні 1856 року під час рятувальної місії були підняті 80 ящиків і відправлені до Гавру. Інші спроби знайти втрачені артефакти із місії Френеля, включаючи японську експедицію 1971-1972 рр., були марними.

Генрі Роулінсон, відомий як дешифрувальник перського клинопису, відвідав Вавилон у 1854 році, але не затримався там надовго. У 1962 році французький дипломат Пацифік-Генрі Делапорт знайшов парфійську могилу. Всі знайдені в ній артефакти він відправив до Лувру.

Наступні значні розкопки у Вавилоні проводив Ормуз Рассам, якого у Вавилон направив Британський музей. Роботи почалися у 1876 року і тривали аж до 1882. Місцеві жителі, які до цього збирали цеглу з місця розкопок, почали розкрадати й перепродавати то, що вони знаходили. Не зважаючи на велике розкрадання і значні пошкодження через дикунські методи проведення археологічного дослідження, Рассам все таки зміг розкопати і перевезти велику кількість визначних знахідок, наприклад Маніфест Кира.

Для того, щоб зупинити розкрадання на розкопках, Британський музей направив Е. А. Уоліса Баджа, який зміг домовитися із місцевими перекупниками, що всі глиняні таблички, печатки і особливо цінні артефакти вони продаватимуть музею. Через сварки із місцевими робітниками, розкопки періодично закінчувалися і розпочиналися знову, аж доки у 1897 році Вавилоном не зацікавилися німці.

Новий етап вивчення і розкопки Німецького східного товариства

Роберт Кольдевей (1855-1925) на фоні складу зі своїми знахідками у Вавилоні. Дата невідома, автор — Гертруда Белл.

Пошуковий котлован німецької експедиції на телі Каср. 30 серпня 1919 року, автор — Роберт Кольдевей.

Порівняння лапи драконоподібної істоти мушхушшу, зображеної на Брамі Іштар, із хижим птахом. «Розкопки у Вавилоні», Роберт Кольдевей, 1914 рік.

Фрагмент Брами Іштар. Автор — Роберт Кольдевей, 1914 рік.

Справжнє відкриття Вавилона для науки пов'язують з діяльністю Роберта Кольдевея. У 1897 році, вражений знахідками Ост-Індійської компанії, він відвідав руїни. Наступного року (1898) було створено Німецьке східне товариство, щоб поширити зацікавлення сходом і назбирати необхідні кошти для майбутніх експедицій. У той же час створили Східний департамент музеїв Прусії, який мав займатися отриманням майбутніх знахідок. Із 1901 року Вільгельм II візьме товариство під свою опіку і почне його фінансувати.

Саме Кольдевей очолив перші повномасштабні розкопки міста, які проходили з 1899 по 1917 роки. Окрім нього в експедиції були задіяні й інші дослідники, зокрема: Вальтер Андре, Фрідрих Ветцель, Оскар Ройтер та Георг Буддензіг. Розкопки проходили на високому професійному рівні, для допомоги археологам залучалися й місцеві жителі. Розкопки Кольдевея допомогли відкрити матеріал нововавилонського, ахеменідського, селевкідського та парфянського періодів, а також давніших епох, хоча й в меншому об'ємі (розкопати нижні археологічні шари заважають ґрунтові води). Найбільш документованим виявиться нововавилонський період, коли місто досягло свого розквіту як столиця великої імперії (під час правління халдейської династії). Саме цей період найбільше згадується в Старому Завіті, почасти бо на царювання Навуходоносора II припадає початок «Вавилонського полону». Могутність та багатство міста, яких воно досягло в той час, лягли в основу апокаліптичного образу Вавилона. Тому результати розкопок німецьких археологів зацікавили європейську спільноту.

Експедиції Р. Кольдевея вдалося встановити, що в період розквіту Вавилон був великим, добре впорядкованим містом із міцною фортифікацією, розвиненою архітектурою і високим рівнем культури. Місто оточувало потрійне кільце стін та оборонний рів, а також додаткова зовнішня стіна для розмежування передмістя. Місто було сплановано як майже ідеальний прямокутник із периметром 8150 м і площею близько 4 км², а якщо враховувати територію, яку охоплювала зовнішня стіна, то площа досягала 10 км². Вавилон був спланований дуже старанно: стіни були закладені відповідно до сторін світу (за місцевими уявленнями), вулиці перетиналися під прямим кутом і оточували центральний храмовий комплекс, який уявляв собою єдиний ансамбль. Річка Євфрат розділяла столицю навпіл на Західне та Східне місто; із Євфратом також з'єднувалася й система каналів міста, яка поставляла воду в усі квартали. Деякі вулиці були прикрашені мозаїкою із кольорової цегли. Більшість знайдених будинків боли одноповерхові, із зовнішнім світом місто сполучали вісім воріт.

У Вавилоні розміщувалося багато храмів, присвячених різним богам — Іштар, Нанні, Ададу, Нінурті, але найбільше всього поважали покровителя міста і главу пантеону богів — Мардука. На його честь, в самому центрі столиці був зведений масштабний комплекс Есагіла із 7-поверховим зикуратом Етеменанкі — Вавилонською баштою висотою в 91 м. Проте Кольдевею вдалося розкопати лише частину Есагіли. Північніше, на місці теля Каср, розташовувалися фортифікації, які межували з Південним палацем Навуходоносора II; там же були знайдені склепінчасті конструкції, як тоді гадали — залишки Садів Семіраміди. Вхід у Вавилон перекривали масивні укріплення, шлях до якого проходив повз Північний палац (тель Бабіль) і аж до Брами Іштар. Цей шлях ще відомий як Процесійна дорога.

Одночасно проводилися розкопки декількох місць (від 3 до 5), кількість робітників, які розкопували телі, варіювалася від 150 до 250. Окрім Вавилона, одночасно велися розкопки у містах Борсіппа, Шуруппак та Ашшур, які з 1903 по 1913 рр. очолював Волтер Андре, один із колег Кольдевея.

Розкопки у Вавилоні допомогли визначитися із розташуванням важливих монументів, археологи створили мапи і зібрали дані в такій кількості, як ще ніколи не вдавалося зібрати в історії археології Месопотамії. На користь експедиції зіграло й те, що її очільник був архітектором за освітою, тому він був зацікавлений не тільки у знахідках, а й у збереженні пам'яток і старих будівель.

У 1913 році Кольдевей опублікував свої дослідження у книзі «Відновлення Вавилона» (нім. Das wiedererstehende Babylon), яку перевидавали аж до його смерті й яка досі залишається основним джерелом знань про археологію Месопотамії.

Усі артефакти, сотні клинописних табличок та частини Брами Іштар були відправлені до Німеччини, де друг і колега Кольдевея, Волтер Андре зібрав їх у композицію і реставрував браму у повну висоту. Композицію помістили до Музею Передньої Азії (Пергамський музей), де вона знаходиться й зараз. У 1917 році німецькі археологи покинули Вавилон через війська Антанти, які окупували прилеглі території. Усі знайдені у Вавилоні артефакти вони були змушені покласти у сховище, яке пізніше британські офіцери використовували як дім відпочинку, через що була втрачена значна частина знайдених предметів. Іракський музей, який створили у 1923 році, провів ревізію того що залишилося і в 1926 році знахідки було поділено між музеями Багдаду та Берліну.

Після того як Кольдевей покинув Вавилон, розкопки довгий час не відбувалися. Лише у 1956 розкопки були відновлено Німецьким археологічним інститутом під керівництвом німецького археолога Генріха Лензена. Лензен займався дослідженням і розкопками елліністичного театру. У 1962 році до нього приєднався Ганс-Йорг Шмід, який зосередився на розкопках зикурату Етеменанкі.

Починаючи з 1974 року Центр археологічних досліджень в Турині та Іраксько-Італійський інститут археології розпочали нові розкопки, їх основною метою було підтвердження (чи коригування) данних німецької експедиції Кольдевея, особливо що стосувалося водоносної системи міста. Італійські археологи, яких очолив Джакомо Бергаміні, зібрали важливі дані, а у 1979-1980 рр., разом із командою з Іраку розкопали храм Набу, де знайшли велику кількість клинописних табличок. Роботи були перервані 1990 роком через Війну в Перській затоці.

Реконструкція і занепад

Один з палаців Саддама Хусейна на річці Євфрат. 2003 рік.

В кінці XX століття Вавилон став інструментом ідеологічної політики Садама Хусейна. Іракський президент вважав себе нащадком великих правителів давнини і тому наказує розпочати будівництво власної резиденції у Вавилоні. Крім того, він продовжує реконструкцію міста, проте виконується це варварським методом — без урахування стратиграфії, над старими руїнами зводилися нові споруди, добудовувалися старі тощо.

В 1960-70 роках іракські археологи розпочали процес відновлення старовинних пам'яток країни, зокрема храму Нінмах, а також проведення нових розкопок. Вавилон швидко став національним символом Іраку, а Лев Вавилона почав з'являтися на марках. Починаючи з 1978 року роботи з відновлення стають інтенсивнішими, це було пов'язано із бажанням Саддама Хусейна пов'язати свою генеалогію з національними героями, як от Хамураппі або Навуходоносор II. Відновлюються стіни багатьох монументів, стіни фортифікацій і Брама Іштар, деякі споруди модифікуються, як от Південний палац, чия тронна зала розширюється для проведення там концертів, або античний театр, де встановлюється 2500 сидячих місць для проведення тематичних вистав (наприклад, театральної адаптації Епоса про Гільгамеша). Садам Хусейн навіть залишив особистий підпис на деяких цеглинах, як це робили правителі Вавилона, і побудував свій палац на одному з холмів міста. У Вавилоні починають проводити фестивалі і свята, що непокоїть спільноту археологів, адже це заважає розкопкам і шкодить руїнам.

Найбільше руїни Вавилона постраждали під час вторгнення коаліційних сил до Іраку у 2003 році. Під час конфлікту місце розкопок було обрано для зведення військового табору Camp Alpha на 2000 солдат. Дії американських та польських військових призвели до пошкодження багатьох будівель, особливо Брами Іштар; окрім цього розкрадалися й деякі частини споруд, частіше всього цегла. Військова база проіснувала із вересня 2003 року по грудень 2004 року, американські військові вибачилися за пошкодження й виділили кошти на реставраційні роботи.

5 липня 2019 року Вавилон було визнано об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО.

Вавилон — перший мегаполіс

План міста Вавилон.

Вавилонська мапа світу, де Вавилон зображено в центрі. VI-V ст. до н. е.

Тривалі археологічні розкопки, вивчення клинописних джерел, а також предметна база створили цілісне уявлення про місто. Скоріше за все, форму прямокутника архітектура міста отримала під час правління каситів. У час свого розквіту, площа міста за приблизними підрахунками сягала 1000 гектарів. Підрахувати точну кількість населення неможливо; по перше — до нас не дійшло точних даних щодо жителів міста; а по друге — існувала значна міграція населення. Більшість істориків сходиться на тому, що в місті могло проживати в середньому 100 000 жителів (під час правління Навуходоносора II в місті могли проживати близько 200 000 жителів). В будь якому разі, це було місто з високою щільністю населення, особливо в період між Нововавилонським царством та Імперією Ахеменідів, яке можна вважати першим в світі «мегаполісом».

Громадська територія міста досить слабо досліджена; найбільше розкопок проводилося в центральній частині міста, особливо біля храмів. Завдяки клинописним табличкам були ідентифіковані (й почасти названі) важливі структурні частини міста: вали, канали й деякі жилі райони міста. Ці незначні джерела висвітлили для дослідників аспекти життя давніх вавилонян, які згодом були підкріплені археологічними знахідками.

Місто оточували потрійне кільце стін із периметром близько 8015 м, водний рів, а також зовнішня стіна, яка охоплювала значну частину передмість. Фортифікаційні споруди захищали головний, північний вхід до міста, із боку Брами Іштар; окрім того, в північній частині передмістя знаходився Літній палац Навуходоносора II, який було виконано у вигляді фортеці, а на річці Євфрат було побудовано особливе укріплення, яке захищало стіни міста від сили течії.

Вулиці перетиналися під прямим кутом, деякі з них були оздоблені кольоровою плиткою. У Вавилоні була облаштована, брукована набережна; через місто проходило багато каналів, які постачали воду до житлових кварталів; також у місті було декілька мостів, палаци, велика кількість храмів, а також грандіозні споруди — зикурат Етеменанкі (можливо, біблійська Вавилонська вежа) і одне з чудес світу — Сади Семіраміди. Більшість споруд були прикрашені глазурованою цеглою, барельєфами, фризами; поверхи зикурату були різного кольору. Геродот, який ймовірно відвідав Вавилон у V ст. до н. е. назвав його найкрасивішим містом з усіх, що він знав.

Устрій міста та поділ на райони

Вавилон можна умовно поділити на дві частини — Східне та Західне місто.

«Східне місто», або «Старе місто» розташовувалося на лівому березі Євфрату (на плані — праворуч); від річки до найсхіднішої точки міста — близько 450-500 гектарів; тут розташовані головні монументи міста, зона палаців (на телі Каср), а також храм Мардука, храмовий комплекс Есагіл із зикуратом Етеменанкі на півночі. Саме тут, на схід від культових споруд, розкинувся центр міста (тель Меркес), де знаходилися жилі райони. Згідно зі збіркою топографічних текстів Tintir, ця частина міста поділялася на шість районів:

• Еріду (Eri-du₁₀^ki) — найстаріший район міста, чиї чотирнадцять храмів роблять його релігійним центром Вавилона. Саме тут розташовувався великий храмовий комплекс головного божества Мардука — Есагіл, а також зикурат Етеменанкі; останній був частково розкопаний експедицією Кольдевея і лежить біля телю Амрані-ібн-Алі; залишки східної основи зикурату можна досі побачити на північ від Амрані, в частині району, яку називають Сахн; на півночі район межував із районом Кадінгірра через Головну браму, на півдні — із районом Шуанна та Ринковою брамою. На заході район упирався у річку; біля річки, проте в межах комплексу Есагіл, розташовувався храм на честь бога Еа — Екарзагінна. Разом із храмом Екарзагінна в Есагілі знаходилося 14 храмів: головне святилище Есагіла, зикурат Етеменанкі, храм Екарзагінна (на честь Еа), храм Ерабрірі (на честь Мадану, місцевого божества-судді), Егальмах (на честь Гули), Енамтаггадуха (на честь аморейсього бога-громовержця Амурру), Еалтіла (на честь Адада), Етуркаламма (на честь Іштар), Енітенна/Енітенду (на честь Сіна), Есагдільаннагідрутуку (на честь великого візира богів Ніншубура), Езідагішнугаль (на честь Думузі), Егішлаанкі (на честь Набу), Егузаламах (на честь Нінгішзіда) та Есаггашарра (на честь богині Ануніт, спочатку епітету Іштар, а потім — окремого божества війни).
• Шуанна (Šu-an-na^ki) — район на півдні від Еріду, займає більшу частину пагорбу Ішан-ель-Асвад. Межою на півночі є Ринкова брама, на півдні — міські стіни та Брама Ураша, на заході — річка Євфрат, на сході — район TE.E^ki. В районі знаходилися два храми: Ехурсагтілла (на честь Нінурта) та Ешасурра (на честь богіні Ішхари, можливо покровительки родючості), останній зустрічається лише в одному топографічному тексті, тому його місцезнаходження викликає багато питань; вірогідним відповідником може бути «Храм Z», руїни якого розкопав Кольдевей біля міської стіни. Через квартал також проходила Процесійна дорога Набу (Nabû-dayyān-nišīšu), яка вела від храмового комплексу Есагіл і аж до Брами Ураша.
• Кадінгірра (KÁ.DIG̃IR.RA^KI) — район на півночі від Еріду, займав частину телів Каср та Меркес. Межою на півночі є міські стіни та Брама Іштар, на півдні — район Еріду та Головна брама, на заході — берег річки, на сході район Нове місто. В топографічних текстах згадується чотири основні храми, що відповідає кількості розкопаних споруд: Емах (на честь Нінмах), Емашдарі (на честь Іштар), Еніггідаркаламмашумма (на честь бога Набу) та Ехілікаламма (на честь Ашратум). В Кадінгіррі також розташовувалися адміністративний та фортифікаційний центри міста; тут був збудований палацовий ансамбль халдейських правителів. Кадінгірра — найбільш досліджений і розкопаний район Вавилона.
• Нове місто (ālu GIBIL^ki, ālu eššu^ki) — район на північному сході від району Куллаб, почасти співпадає із телєм Хомера. На півдні межує з районом Куллаб (біля храму Екітушгірзаль); на заході — з районом Кадінгірра; на сході й заході обмежувався міськими стінами. Район Нове місто напрочуд детально описано в багатьох джерелах; в архівних комерційних документах старовавилонського періоду, які були розкопані Р. Кольдевеєм, можна часто зустріти район під назвою «Нове місто на сході»; саме в цей час могло відбуватися значне розширення міста, одночасно на сході і на заході, тому не дивно, що такий район з'явився й у Вавилоні. Схоже, що це народна назва району, яка пізніше закріпилася у державних документах. Район міг бути комерційним центром Вавилона; в текстах згадується про три храми, проте жоден з них не було розкопано: Еурунанам (на честь Набу), Екітушгірзаль (на честь Іштар) та Еандасаа (теж на честь Іштар). Більша частина кварталу була зруйнована, коли річка змінила своє русло. В елліністични період в районі побудували велику кількість споруд; були збудовані наприклад, театр і палестра.
• Куллаб (Kul-aba₄^ki) — район на заході від Еріду. На півночі межував із Новим містом (до храму Екітушгірзаль), на півдні — із районом TE.E^ki, на сході обмежувався міськими стінами та Брамою Мардука. Згідно із джерелами тут знаходилося чотири храми, жоден не було розкопано: Егішнугаль (на честь Сіна), Емекілібурур (на честь Шаррат-Ларса, можливо мається на увазі богиня світла Айа), Еургубба (на честь Пісангунука, бога покровителя району) та Есаг (на честь Лугальбанди). Також в Куллабі знаходилася споруда Біт-реш-Акіту, або «Храм початку фестиваля Акіту», яка могла бути пов'язана із святкуванням Нового року.
• TE.E^ki — район, що знаходився в південно-східній частині міста; точне прочитання невідоме, можливо Касірі чи Те; на півночі межував із Новим містом, на заході — із Шуанною, на півдні закінчувався міською стіною, яка окреслювала район і на сході, де також була Брама Забаби. В районі розташовувалися три незначні святилища: Екагула (на честь богів, що відносилися до групи аннунакі), Едуркуга (на честь богів, що відносилися до групи ігігі) та храм Емеуру (на честь Нанайя, богині краси).

В західній частині Вавилона («Західне місто», або «Нове місто») не проводилися розкопки, тому єдиним джерелом інформації залишаються топографічні тексти. Відомо, що «Нове місто» розділялося на чотири райони:

• Кумар (Kumar) — найстаріший район «Західного міста» і його релігійний центр. Тут знаходилися сім храмів: Енамтіла (на честь Енліля), Еешмах (на честь Еа), Екадімма (на честь Белілі), Емескілла (на честь Амурру), Едікукаламма (на честь Шамаша), Еесіркаламма (на честь Пісангунука) та Енамхе (на честь Адада).
• Туга (Tu-ga) — район в південній частині «Західного міста». Із топографічних текстів відомо про три святилища: Екітушгарза (на честь Іштар), Есабад (на честь Гули) та Ешіддукішарра (на честь Набу).
• Район, назва якого не дійшла до нас через пошкодження джерел. Знаходився в західній частині «Західного міста», простягаючись від міських стін та Брами Адада до району Кумар. Розкопки не проводилися; в джерелах відсутня яка-небудь інформація про район чи про якісь важливі будівлі.
• Баб-Лугал'їрра (Bāb-^dLugal-ir₉-ra) — район на півночі «Західного міста». На півночі межою були міські стіни та Брама Енліля, на заході — річка Євфрат, східна — храм Егішхуранкіа. Тут були три храми: Енінмах (на честь Нуску), Егішхуранкіа (на честь Белет-Нінуа) та Ебурсаса (на честь Шари).

На відміну від самого міста, передмістя досліджувалося мало. Там знаходилися фортифікаційні споруди, храми, палаци, будинки багачів та простого населення, посівні поля тощо. За Навуходоносора II значна частина передмістя «Східного міста» була оточена Зовнішньою стіною; в той же час там побудували Літній чи Північний палац. Через передмістя проходила знаменита Процесійна дорога; там же знаходилися дві великі фортеці, що охороняли вхід у місто біля Брами Іштар. Із клинописних джерел відомо про деякі частини передмістя: Лаббаната, Біт-шар-Бабілі (елітний район біля Літнього палацу Навуходоносора II) тощо. Археологи також знайшли тут Біт-Акіту (Храм Акіту, або Храм Нового року), який знаходився біля одної з фортець.

Захисні споруди міста

Стіни Вавилона. Сучасна реконструкція.

Зовнішня стіна міста, VI ст. до н. е.

Брама Іштар, реставрація. Пергамський музей.

Фортифікаційна система Вавилона складалася з декількох шарів. Перший шар фортифікацій оперезував внутрішню частину міста з обох боків Євфрату. Далі місто захищали фортифікації, розташовані у вигляді трикутника, вони окреслювали зовнішню частину міста. Тексти часів Навуходоносора II також описують деякі фортифікаційні споруди знаходилися недалеко від міста для сповільнення ймовірних ворогів: на півночі, в напрямку міста Кіш та в напрямку міста Сіппар.

Зовнішня стіна захищала місто зі східного берегу річки Євфрат, а також включала західну частину внутрішнього міста, тому її можна вважати першим оборонним рубіжем. За контуром стіна нагадувала трикутник (чи радше трапезоїд) і простягалася на 12-15 км. На даний час було розкопано близько 800 метрів стіни. Перед стіною був рів, наповнений водою. Через кожні 30-50 метрів на стіні стояли захисні споруди (башти). В деяких топографічних текстах йдеться про 120 башт та 5 входів (брам). Археологічні розкопки не знайшли частини стіни, яка б закривала західну частину біля річки Євфрат; досі невідомо чи це була помилка архітекторів, чи стіна була знищена (і повністю зникла) в пізніший період.

Внутрішні укріплення складалися з двох стін протяжністю близько 8 кілометрів, між стінами був простір 2-3 км. Внутрішня стіна називалася Імгур-Енліль («Енліль забажав»), а зовнішня — Німіт-Енліль («Пристанище Енліля»). Після їх знищення Сін-аххе-ерібою, вони були відбудовані Набопаласаром та Навуходоносором II. Внутрішня частина стіни була завтовшки в 6,5 метрів, між стінами була порожнина в 7,2 метри, а далі — зовнішня частина завтовшки 3,72 м. В 20 метрах від стіни був рів, який сполучався із Євфратом й був 50 метрів завтовшки. Загалом зовнішні укріплення простягалися на 100 метрів вшир і складали основний захист міста. Дві великі фортеці захищали найвразливіші точки міста: сектор палаців (а саме Північний палац) та з боку ріки Євфрат.

У збірці топографічних текстів Tintir згадується про вісім брам внутрішньої стіни, які були названі на честь важливих богів; до них вели однойменні дороги.

• Брама Ураша (аккад. abul ^dUraš) — південний портал «Східного міста»; найперше згадуються в текстах часу Набопаласара та Навуходоносора II. Від воріт йшла дорога в бік міста Дільбат, де знаходився центр поклоніння Урашу.
• Брама Забаби (аккад. abul ^dZa-ba₄-ba₄) — найпівденніша східна брама «Східного міста»; Вперше згадуються в документах часів Сін-аххе-еріба та комерційних документах Нововавилонського царства. Від брами вела дорога до міста Кіш.
• Брама Мардука (аккад. abul ^dMarduk) — друга східна брама «Східного міста»; Не зважаючи на те, що браму названо на честь головного божества міста, вона була менш оздоблена ніж Брама Іштар. Її розкопали у 1914 році і відбудували у 1978 році. Сучасна висота споруди — 13 метрів.
• Брама Іштар (аккад. abul ^dIštar) — найбільша за розмірами та за кількістю оздоблення брама, що знаходилася у північній частині міста, на Процесійній дорозі. Брама з'єднувала Північний палац, святилище Мардука (храмовий комплекс Есагіла) та зикурат Етеменанкі. Брама приблизно 50 метрів завдовжки, оздоблена зображеннями драконоподібної істоти мушхушшу та бика. Ці тварини, разом із левами на Процесійній дорозі, мали оберігати місто від зовнішніх загроз. Кожен з боків воріт (башти) — 12 метрів заввишки. На цеглі зустрічаються написи, де згадується і прославляється Навуходоносор II. Під час святкування Нового року, через браму проходила процесія на честь богів. Зруйновану браму реконструйовано в 1930-х роках у Пергамському музеї в Берліні з матеріалу, знайденого археологом Робертом Кольдевеєм.
• Брама Енліля (аккад. abul ^dEN.LÍL) — портал «Західного міста»; найвірогідніше — на північній частині стіни.
• Царська брама (аккад. abul šarri) — портал «Західного міста»; найвірогідніше — на західній частині стіни.
• Брама Адада (аккад. abul ^dAdad) — портал «Західного міста»; найвірогідніше — на західній частині стіни, але південніше Царської брами.
• Брама Шамаша (аккад. abul ^dŠamaš) — портал «Західного міста»; найвірогідніше — на південій частині стіни.

Річка і водні канали

Річка Євфрат, на південь від Вавилона, 1915 рік.

Транспортування товарів на саморобному човні «келек», чия плавучість покращувалася завдяки козячим шкурам, які наповнювали повітрям.

Уламок глиняної таблички, мапа Вавилона. На фрагменті зображено район Туба. На малюнку можна побачити канал і частину стіни. Можливо із Вавилона, 600-500 рік до н. е.

Найголовнішою «артерією» міста безумовна була річка Євфрат, що й не дивно, адже саме вона спонукала людей заселити цю місцевість, що згодом призвело й до утворення міста. Річка була головним джерелом питної води та риби, її води використовували для наповнення іригаційних каналів та захисних ровів. Окрім того, річка сполучала Вавилон із іншими містами й торговими партнерами; її використовували для транспорту будматеріалів та товарів на продаж. Саме портова набережна стала комерційним центром міста, недалеко від місця розвантаження товарів була облаштована торгова площадка (kāru), де торгували як товарами місцевого виробництва, так і товарами з далеких земель.

Для пожвавлення й спрощення торгівлі, доки в східній частині міста були реконструйовані за часів Навуходоносора II. Територія доків була рівна (нагадувала площу), укривалася стінами і в деяких місцях були створені штучні канали для легшого переміщення товарів й кораблів. Із комерційних текстів часів Дарія I відомо, що існував податок на усі товари які розвантажувалися в доці; податок вираховували в залежності від ціни вантажу.

Найголовнішою спорудою, пов'язаною із річкою, безумовно був міст. Він був 120 метрів завдовжки й сполучав «Західне місто» та «Східне місто». Про міст писали ще Геродот та Діодор Сицилійський; розкопки ж мосту стали можливими завдяки зміні русла річки. Міст стояв на семи опорах із каменю й цегли, три з яких були модифіковані для проходження кораблів між ними. Основна (прохідна) частина була виконана із деревини. Якщо вірити Геродоту, дерев'яні балки мосту знімали вночі, щоби завадити вільному проходу до міста та крадіжкам, а вдень знову стелили й міст продовжував виконувати своє призначення. Із текстів також відомо, що міст охороняли три вартові, які відповідали за податок на товари.

Русло річки було змінено, щоб вона могла постачати воду в численні канали, які далі направляли воду в розлогу систему іригацій. В топографічних текстах згадується близько 20 каналів у міста; одним з найбільших був канал Лібіл-хенгала («Нехай дарує достаток»), який вів від річки, минав палаци і культові будівлі в центрі міста, аж до передмістя й полів. Обслуговуванням займалася місцева влада, особливо через той факт, що вони мали й захисну функцію і були інтегровані в фортифікаційну систему міста.

Проте у водах річки чаїлася і небезпека з якою доводилося боротися місцевим жителям. У нововавилонський період води річки значно піднялися, тому очільникам довелося піднімати й підпирати усі основні споруди, які знаходилися коло річки. Окрім того, до річки йшли дренажні канали, через які до неї потрапляли відходи і дощова вода. Це ще більше погіршувало ситуацію й почасти річка виходила з берегів чим несла загрозу як будівлям, так і місцевим жителям. У часи Навуходоносора II були зведені додаткові укріплення, які захищали палаци від дії води.

За весь час річка часто змінювала свій напрямок чим створювала додаткові проблеми для міста, а іноді навіть затоплювала цілі райони.

Внутрішній план міста: дороги й житло

Оздоблення Процесійної дороги, виконане під час правління Навуходоносора II. Реконструкція, Пергамський музей.

Житловий будинок розкопаний в телі Меркес у Вавилоні, VI ст. до н. е. На плані зображено: 1 — вхід; 2 — головна зала; 3 — вітальня; 4 — кухня; 5 — приватні кімнати.

Дороги також відігравали важливу роль в розбудові міста. Відомо, що від кожної брами йшов розлогий шлях крізь все місто, але найбільш описаною є Процесійна дорога (Ай-ібур-шабу, «Нехай зарозумілий ворог не пройде»). Вона починалася коло Брами Іштар, йшла крізь Кадінгірру, минала храми на честь Нінмах та Набу, і йшла аж до району Еріду. Там всі процесії на честь Мардука повертали в головні ворота Есагіли, де скоріше за все й закінчувалася Процесійна дорога. Через її важливе релігійне значення, це була розлога (завширшки в 20 метрів) вулиця, оздоблена глазурованою цеглою й зображеннями левів обабіч. В деяких текстах її ще називали дорога Процесій Мардука.

Через те що міста в месопотамії були як окремі держави, вони не потребували значних дорожніх сполучень між собою. В містах теж майже не прокладали дороги, окрім важливих процесійних доріг. Між будинками проводили ґрунтові дороги, які під час паводків або сильних дощів перетворювалися на грязюку, тому частіше всього торгові каравани і армії послуговувалися водними шляхами, як безпечнішим і швидшим способом пересуватися.

Єдиний житловий район, який вдалося розкопати дослідникам знаходився в телі Меркес, на схід від Процесійної дороги і Есагіли, між старими кварталами Кадінгірри, Еріду та Шуанни. Дороги в кварталі вузькі, майже прямі й перетинаються під прямими кутами. Раніше дороги могли бути ідеально прямими, але з часом їх необхідно було відновлювати через нетривкість матеріалу, що й викликало розбіжності зі старішою забудовою.

В джерелах знаходимо навпрочуд мало інформації про житлові райони міста, особливо якщо зважити на їх можливу кількість. Розкопаний район в телі Меркес є одним з найстаріших; будинки стояли обабіч дороги, кожен 40-80 метрів завдовжки. Будинки робили з цегли, в них було мінімум 8 кімнат і максимум — 20. Всі кімнати розташовувалися навколо головної зали, яка зазвичай могла бути без даху, її призначення невідоме. Будинки скоріше за все були одноповерхові (проте Геродот писав про 3 або 4 поверхи). Знайдені меблі були простими: частіше за все глиняні підставки для готування їжі, гончарні вироби, подекуди знаходили статуетки різних демонів, які несли охоронну функцію.

Жителі Вавилона: суспільство та економіка

Клинописні таблички, знайдені в житлових районах Вавилону, проливають світло на тогочасне населення міста, частіше — на економічну діяльність найбагатших із них. Про життя звичайних людей відомо мало. Більшу частину часу Вавилон мав доволі космополітне населення, окрім коріних жителів в місті перебували вигнанці з інших міст, купці, солдати і робітники із Сирії, Леванту, і пізніше з Персії та Греції.

Відповідно до джерел, знайдених в районі теля Меркес, ми знаємо про те, що там жили заможні сім'я, які поповнювали бюджет міста через податки зі свого бізнесу, частіше всього пов'язаного із орендою та перепродажем житла. Цікаву історію про одну таку сім'ю ми знаходимо в архівах, знайдених в районі Шуанни. Вони були нащадками відомого Дому Егіби. Перше покоління, на чолі якого стояв чоловік на ім'я Шулая, розбагатіло на місцевій торгівлі їжею. Друге покоління очолював його син, чоловік на ім'я Набу-ахне-іддін, який отримав добру освіту й зміг стати суддею. З цього моменту сім'я добре інтегрувалася в економіку міста і стала «вавилонськими Медічі». З архіву сім'ї (близько 1700 глиняних табличок) можна зрозуміти як функціювала місцева економіка.

Проте Дім Егіби не були елітою міста до якої відносилися родичі королів. Єдиним персонажем у цій категорії, який ілюструється низкою архівів, є Бельшуну, намісник Вавилону для царів Ахеменідів у другій половині V століття до н. е, який був власником сільськогосподарських маєтків, розподілених по всій провінції. Нижчі верстви вавилонського суспільства задокументувані ще гірше. Скоріше за все існували постійні утриманці (наприклад, раби) установ (палаців і храмів), які домінували в економічному житті, а також вільні працівники, що складали доступну робочу силу (своєрідний пролетаріат) для пропонованої тимчасової роботи установ чи заможних сімей, особливо у будівництві, проте можна з упевненістю заявити, що частина жителів міста могла бути зайнята у сільськогосподарській діяльності.

Вавилон — символ могутності

До 539 року і захоплення персами, Вавилон був столицею однієї з найсильніших імперій Ближнього Сходу, чим можна пояснити стрімкі розвиток та розбудову міста. Королі зводили величезні палаци, щоби підкреслити свою могутність; більшість палаців були більш-менш розкопані під час археологічного дослідження руїн. Ці будівлі слугували символами політичної влади навіть після падіння Вавилона, наприклад Александр Макидонський мріяв відбудувати Вавилон і зробити його своєю столицею. Тим не менш, життя політичної еліти Вавилону є слабо документованим: мало відомо про суд і центральну адміністрацію, мало відомо й про більшість правителів.

Серед усіх адміністративних споруд міста палац відігравав найважливішу роль; в палаці вирішували питання податків, повинності, військових справ та продажу важливих товарів (ячменю та вовни). В палаці був свій амбар та гарнізон варти. В палаці були управитель, брамник (охоронець воріт), суддя, писці, слуги й монахи, кравці, кухарі та інші підданці.

Палаци Навуходоносора II

З часів Навуходоносора II Вавилон налічував три палаци: два в телі Каср, недалеко від стін та фортеці, Південний палац та Північний палац, а також Літній палац на північ від теля Бабіль. Лише перший вдалося розкопати й дослідити, про інші два відомо мало. Із деяких написів, які залишив Навуходоносор II, який або звів або відбудував їх, ми можемо трохи дізнатися про них. Проте наразі важко точно говорити про їх функціонал або комунікацію між собою.

Південний палац

План Південного палацу: A, B, C, D, E: головні зали. 1: Тронний зал, 2: склепінчаста будівля , 3: західна фортеця, 4: перська будівля, 5: Брама Іштар.

Найбільший палац Вавилона, мав близько 500 кімнат, розташованих навколо 5-ти великих зал, а також мав 50 внутрішніх дворів. Тронна зала була декорована зображенням левів, пальметами та квітковими мотивами. Вважається, що палац збудував Навуходоносор II на місці старого палацу Набопаласара. Під час розкопок тут були знайдені глиняні таблички, які вказують що тут колись відбувався розподіл їжі.

Елемент декорації тронної зали.

Південний палац (Südburg за назвою німецьких археологів), названий у написах Навуходоносора «Палацом чудес народу», є найвідомішим із королівських палаців Вавилону. Він вбудований у внутрішню стіну. Це величезна трапецієподібна будівля, розміром 322 × 190 м, куди можна було потрапити з монументальних воріт на сході, звідки відкривається вид на Процесійну дорогу біля Брами Іштар. Ця будівля, яка, ймовірно, мала верхній поверх, мала оригінальний план, який, ймовірно, був результатом складної історії перебудувань, яка ще не досить добре зрозуміла, оскільки може бути, що палац було побудовано на руїнах попередньої будівлі. На завершальному етапі палац був організований навколо п’яти архітектурних підрозділів (на плані A, B, C, D, E), що проходили зі сходу на захід, кожен розташовувався навколо великих зал. Здається, кімнати північної частини мали адміністративну функцію, тоді як кімнати на півдні виконували функції королівських жилищ, але поділ простору між цими двома функціями здається не таким чітким, як в ассирійських палацах. Третій дворик, розташований у центрі будівлі, є найбільшим із усіх (66 × 55 м), в ньому були три двері які вели в бік тронної зали. Ця велика прямокутна кімната, розмірами 52 × 17 м, в центрі мала подіум для трону. Його стіни були прикрашені глазурованою цеглою, що зображала левів, а також стилізованими пальмами та квітковими мотивами. Ще однією помітною частиною палацу є «склепінчаста будівля», розташована на північний схід, розміром близько 50 × 40 м і товстими стінами, мабуть, вона була своєрідним складом. Саме тут було виявлено єдиний помітний палацовий архів нововавилонського періоду, датований 595 - 570 рр. до н.е., де розповідається про життя деяких власників палацу. Серед них є царські сім'ї, депортовані до Вавилону, в тому числі Йоахин з Юди, привезений туди після захоплення Єрусалима в 597 р. до н. е. В палаці було 500 кімнат і 50 внутрішніх дворів. Вважається, що палац збудував Навуходоносор II на місці старого палацу Набопаласара. Під час розкопок тут були знайдені глиняні таблички, які вказують що тут колись відбувався розподіл їжі.

Північний палац

Північний палац (німецькою Hauptburg), або Великий палац, був побудований за часів Навуходоносора II на височині, обнесеній валами, на північ від Південного палацу. Він був побудований на терасі, утворюючи цитадель прямокутного плану, меншу за Південний палац (170-180 × 115-120 метрів), де були знайдені два великі подвір'я. Його захищала «Північна фортеця». Північний палац був місцем зберігання бойових скарбів вавилонських царів, що складалися зі статуй, стел та інших робіт, привезених до Вавилону внаслідок військових походів — об’єкт, який археологи прозвали «музеєм». Написи Навуходоносора дозволяють припустити, що ця будівля була побудована як простір для відпочинку, як справжній палац, який служив королівською резиденцією.

Літній палац

Більше ніж за 2 кілометри на північ від Касру, на березі річки Євфрат на сучасному телі Бабіль, німецькі археологи розчистили будівлю, яку вони назвали «Літнім палацом» (Sommerpalast), оскільки приміщення, здавалося, добре провітрювалося, що сприяло охолодженню в періоди тяжкої спеки. Можливо, палац був споруджений до кінця правління Навуходоносора I; написи вказують на те, що він виконував швидше оборонну функцію і захищав територію на північ від нещодавно збудованої зовнішньої стіни. До наших днів дожив лише фундамент будівлі, палац був квадратної форми (250 м з кожного боку), організований навколо двох великих двориків; будівлю кілька разів переробляли після нововавілонської ери.

Сади Семіраміди

Ще з перших

Символи політичної влади у часи окупації

текст

Вавилон — релігійна столиця

текст

Мардук і пантеон міста

текст

Храмовий комплекс Есагіл

текст

Культові споруди міста

текст

Наукова мекка Месопотамії

текст

Вавилон міфічний

Стародавні часи

Месопотамія

текст

Античні автори

текст

(Платон!!!!)

Вавилон в аврамічних релігіях

текст з'являються написи на стіні

Сучасний стан

текст

Культурне значення

Сучасна культура

Растафаріанство???

Вавилон = капіталістичний світ???

Символ зла

Див. також

• Вавилонська вежа
• 15417 Вавилон — астероїд, названий на честь міста.
• Вавилонські царі
• Вавилонське стовпотворіння
• Борсіппа

Література

Месопотамія та Стародавній Схід

1. Голованов С. О. Всесвітня історія: навч. посіб. для студентів ВНЗ іст. спец.: у 5 т. — Київ: ун-т ім. Бориса Грінченка, 2017. — 471 с.
2. Крижанівський, О. П. Історія Стародавнього Сходу: підручник — Вид. 4-те стереотипне. — Київ: Либідь, 2009. — 592 с. — 978-966-06-0561-9.
3. The Oxford History of the Ancient Near East: Volume I: From the Beginnings to Old Kingdom Egypt and the Dynasty of Akkad (Oxford History of the Ancient Near East) — edited by Karen Radner, Nadine Moeller, D. T. Potts — Oxford University Press — 2020 р. — 978-019-06-8785-4. (англ.)

Історія Вавилона