Користувач:Julia Kravchuk/Чернетка (Венера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венера Venus symbol (bold)
Venus taken by Mariner 10 on its way to Mercury
Фотографія Венери, зроблена зондом Марінер-10
Відкриття
ВідкривачНевідомо[1]
Дата відкриттяДоісторичний період[1]
Позначення
Названа на честьДавньоримська богиня Венера[2]
Орбітальні характеристики
Епоха J2000[1]
Перицентр107,480,000 км 0,71845942 а. о.[1]
Апоцентр108,941,000 км 0,72822561 а. о.[1]
Ексцентриситет0.00677323[1]
Орбітальний період224.70 земних діб[3]
Середня орбітальна швидкість35.02 км/с[1]
Нахил орбіти3,395° до екліптики[1]
СупутникиНемає[1]
Фізичні характеристики
Середній радіус6051.8 км
0.950 сер. р. Землі[1]
Екваторіальний радіус6051.8 км
0.949 екв. р. Землі[1]
Полярний радіус6051.8 км
0.952 пол. р. Землі[1]
Сплюснутість0[1]
Об'єм92,843×1010 км3
0.857 об'єму Землі[1]
Маса4,8673×1024 кг
0.815 маси Землі[1]
Середня густина5243 кг/м3[1]
Прискорення вільного падіння на поверхні8.87 м/с2[1]
Сонячна доба116.750 земних діб[1]
Температура464°C (середня)[1]
Атмосфера
Тиск на поверхні92 бар
СкладCO2 (96.5 %), N2 (3.5 %), SO2, Ar, H2O, CO, He, Ne[1]

Венера є другою планетою від Сонця, що сформувалася приблизно 4.6 мільярдів років тому. Планета отримала назву на честь давньоримської богині кохання та краси Венери. Через те, що Венеру видно на небі незадовго після заходу або до сходу Сонця, її певний час вважали двома різними зорями. У Стародавній Греції вперше зрозуміли, що ці вечірня та вранішня зорі насправді були одним об'єктом.

Маса та розмір Венери, а також розташування у Сонячній системі, наближені до земних. Венера також належить до планет земної групи. Внутрішня будова Венери та Землі теж схожа: обидві планети мають ядро, вкрите мантією та корою. Через ці подібності Венеру можуть називати планетою-сестрою або планетою-близнючною Землі, проте ці планети мають багато відмінностей.

Венера обертається навколо Сонця приблизно за 225 земних діб, тоді як оберт навколо своєї осі займає 243 земні доби. Через це одна сонячна доба, тобто час від полудня до полудня, триває 117 земних діб. Венера є одною із двох планет Сонячної системи, які обертаються навколо своєї осі за годинниковою стрілкою.

Імовірно, поверхня Венери складається з базальту — породи темного кольору, що має вулканічне походження. Близько 80 % поверхні планети вкрито рівнинами, також на Венері є метеоритні кратери, вулкани та тессери (платоподібні поверхневі утворення). Товста та густа атмосфера планети значно впливає на її поверхню, адже вона не дає впасти метеорам відносно невеликого розміру. У останні роки були проведені дослідження, результат яких вказує на вулканічну та тектонічну активність на поверхні Венери.

Атмосфера Венери є гарячою та густою. Тиск цієї атмосфери на поверхню більший за тиск атмосфери Землі у 92 рази, на нашій планеті такий тиск знаходиться приблизно на глибині 1 кілометр. Внаслідок парникового ефекту температура на поверхні Венери складає 464 °C, тому Венера є найгарячішою планетою у Сонячній системі. Цієї температури достатньо, щоб розтопити свинець. У атмосфері планети розташовані хмари, які повністю закривають поверхню, відбиваючи сонячне світло та роблячи Венеру «сяючою» при спостережені з Землі. Ці хмари складаються з сірчаної кислоти, яка здатна роз'їдати більшість металів.

Венера не має магнітного поля, що генерується всередині планети. Натомість у Венери є магнітне поле, яке виникає внаслідок взаємодії сонячного вітру та заряджених атомів у верхніх шарах атмосфери. Воно достатньо сильне, щоб частково захищати поверхню планети від сонячного вітру.

У Венери немає супутників, проте вона має квазісупутник Zoozve, який було відкрито у 2002 році внаслідок наземних телескопічних спостережень. Цей супутник є астероїдом, що обертається навколо Сонця, залишаючись близько до Венери.

Венера була об'єктом людської цікавості зі стародавніх часів, адже планета є одним із найяскравіших об'єктів на небі. Одні з перших письмових згадок Венери належать Вавилонії, ці манускрипти були створені близько 1600 року до н. е. Планету також спостерігали єгиптяни та греки. Незадовго після винайдення телескопу, у 1610 році Галілео Галілей вивчав фази Венери. До Венери було запущено 43 космічні місії, першою успішною з них був Марінер-2, запущений у 1962 році. У найближчому майбутньому планується створення ще трьох місій, які досліджуватимуть Венеру.

Венера посіла місце в релігії, астрології та культурі. Планета відіграє особливу роль у індуїзмі та була важливою у віруваннях народу Мая та ацтеків. У астрології Венера є планетою кохання та грошей, вона відповідає за емоційні стосунки, зовнішню красу та достаток. Вважається, що ретроградний рух планети небом впливає саме на ці аспекти. Венера також надихнула собою значну кількість композицій, картин та літературних творів.

Назва

[ред. | ред. код]

Назва Венери походить від імені давньоримської богині любові та краси Венери, що була відома у Стародавній Греції як Афродіта[4]. До цього стародавні греки мали дві назви для планети: Геспер, що означало «вечірня зоря», та Фосфор, тобто той, хто приносить світло. Існує припущення, що Піфагор (6 століття до н. е.) був першим, хто зрозумів, що ці дві «зорі» були одним об'єктом. Також є припущення, що це зробив Парменід (5 століття до н. е.)[5]. У інших мовах також є назви для планети Венери, вони часто мають подібне значення:

  • У Стародавньому Китаї Венера мала назву «Тай пай», що означало «велика біла зоря». У теорії П'яти Елементів Венера асоціюється із елементом металу[6].
  • У Стародавньому Єгипті Венеру називали «Пташка фенікс» або «Чапля» і пов'язували її з богом Осірісом. Лише у Пізній період планета отримала назву «Вранішня зоря», тоді під впливом Месопотамії її стали асоціювати з богом Гором[7].
  • Арабською мовою Венеру називають زُهْرَة («зухра»), тобто яскравість, сяйво[8].
  • У івриті існує кілька варіантів назви планети, найбільш поширеною є נֹגַהּ («ноґа»), що має однакове значення з арабською назвою زُهْرَة[8].
  • Латинською мовою планета називалася «Люцифер», що, подібно до грецької назви «Фосфор», означало «той, хто приносить світло»[5][6].

Вважається, що символ Венери Venus symbol (bold) є стилізованою версією дзеркальця богині любові[9].

Фізичні характеристики

[ред. | ред. код]

Венера є шостою за розміром планетою Сонячної системи[10]. Її середній радіус становить 6051.8 кілометрів, що складає 0.950 середнього радіуса Землі[11]. Це робить розмір Венери найбільш наближеним до розміру Землі поміж інших планет[10].

Порівняння розмірів Венери та Землі

Полярний та екваторіальний радіуси Венери рівні, це означає, що форма планети є майже сферичною[11]. Венера є більш наближеною до сфери, ніж більшість планет[12].

Венера подібна до Землі за масою, адже маса Венери дорівнює 0.815 маси Землі[11][13]. Густина Венери також наближена до густини Землі та складає 0.951 її густини, тому Венеру відносять до планет земної групи. Через значну кількість таких подібностей Венеру часто називають «планетою-сестрою» або «планетою-близнючкою» Землі, проте ці планети суттєво відрізняються[13].

Прискорення вільного падіння на поверхні Венери становить 8.87 км/с², що майже дорівнює дії гравітації у атмосфері Урана[14] та складає 0.903 прискорення вільного падіння на поверхні Землі[11].

Хімічний склад

[ред. | ред. код]

Більша частина поверхні Венери складається з базальту, який є продуктом вулканізму[15][16]. Базальт має темний колір, містить малу частку діоксиду кремнію та відносно багатий на залізо та магній[17].

На Венері також є тессери — значно деформовані утворення на високогір'ях. Вважається, що тессери мають інший склад. Вони могли сформуватися внаслідок процесу формування континентів і взаємодії води та каміння. Підтвердження цього означало би, що у минулому умови на Венері були більш гостинними[15].

Космічна місія DAVINCI, запланована орієнтовно на 2029 рік[18], включатиме в себе дослідження хімічного складу Венери[15]. Також апарат DAVINCI опуститься над тессерою «Область Альфа» та проведе дослідження за допомогою інструменту Venus Descent Imager (VenDI), що допоможе отримати більше інформації про склад тессер[15].

Внутрішня будова

[ред. | ред. код]
Схематичне зображення внутрішньої будови Венери

Внутрішня будова Венери є подібною на внутрішню будову Землі: обидві планети мають залізне ядро, оточене гарячою кам'яною мантією, яку огортає тонка кам'яниста кора[4]. Надійних даних про склад і товщину ядра, мантії та кори поки що немає[19]. З високою імовірністю радіус ядра Венери знаходиться у діапазоні 3288 ± 167 кілометрів[20], що збігається з попередніми розрахунками[21].

Попри те, що Венера та Земля мають подібну внутрішню будову, відсутність магнітного поля Венери означає відмінність у структурі ядер (магнітне поле Землі спричинене конвекцією всередині ядра[22])[23]. Моделювання внутрішньої будови Венери показує невизначеність щодо розміру ядра та складу мантії, а дані, які допомогли би визначити деталі внутрішньої структури, залишаються недостатньо точними. На даний момент невідомими є стан та розмір ядра, в'язкість мантії та товщина кори[24].

Місія EnVision, запланована на 2030 рік, зокрема надасть необхідні дані для відповіді на запитання про внутрішню будову Венери[24][19].

Орбіта та обертання

[ред. | ред. код]
Анімація руху Меркурія, Венери, Землі та Марса

Венера є другою планетою від Сонця, її орбіта знаходиться між орбітою Меркурія та Землі[10]. Через це з Землі можна спостерігати фази Венери, подібні на фази Місяця[12]. Ексцентриситет орбіти Венери становить 0.00677323[11], це означає, що орбіта Венери є найбільш наближеною до кола, порівняно з орбітами інших планет[12]. Відповідно, відстань від Венери до Сонця майже не змінюється: найменша відстань (перигелій) складає 107,480,000 км, а найбільша (афелій) — 108,941,000 км[11][12]. Нахил орбіти до екліптики (площини орбіти Землі) становить 3,39471°[11].

Венеріанський рік, тобто час, за який Венера робить повний оберт навколо Сонця, триває приблизно 225 земних діб[25]. Своєю орбітою планета рухається з середньою швидкістю 35.02 км/с[11]. Період обертання Венери навколо своєї осі складає 243 земних доби, а одна сонячна доба (від полудня до полудня) на Венері триває приблизно 117 днів. Повільне обертання планети дозволяє їй зберігати сферичну форму[12]. Рух Венери навколо своєї осі є ретроградним (зі сходу на захід) порівняно з проградним рухом Землі навколо своєї осі (з заходу на схід)[25]. Це означає, що Сонце на Венері встає на заході та заходить на сході[25][26]. Причина такого обертання Венери поки що є невідомою. Серед планет Сонячної системи лише Венера та Уран мають цей напрямок обертання[27].

Геологічні особливості

[ред. | ред. код]

Поверхня Венери була найбільш активною серед планет Сонячної системи[28]. Через те, що тектонічні та вулканічні процеси знищили більшу частину ранньої поверхні, геологічні особливості, старші, ніж 500 млн років не збереглися[4][28]. Ця зміна поверхні відбувалася поступово впродовж тривалого періоду часу (600—300 млн років тому[29]). Середній вік поверхні Венери може складати 150 млн років з домішками старших утворень[4]. На планеті присутні метеоритні кратери, тисячі вулканів, рівнини та тессери (регіони, подібні на плато[30])[4][31]. Венера не має тектонічних плит[29], проте можливо, що вони існували мільярди років тому[32].

Дослідження поверхні Венери ускладнює її товста та непрозора атмосфера[33]. Опускатися для вивчення поверхні також складно через температуру, нищівний тиск та хмари з кислоти, що здатна розчинити більшість металів[34]. Серед апаратів, які досягли поверхні та функціонували, найдовший період роботи тривав дві години, а найкоротший — 23 хвилини[4][18].

Метеоритні кратери

[ред. | ред. код]
Кратер Мід, сфотографований апаратом Магеллан

На Венері знаходиться майже 1000 метеоритних кратерів. Усі ці кратери є відносно молодими, адже процес зміни поверхні призвів до знищення кратерів, які існували раніше[35]. Середній вік кратерів становить приблизно 500 млн років. Діаметр метеоритних кратерів на планеті сягає від 1.5 до 280 км[36]. Товста атмосфера руйнує більшість метеорів, до того, як вони досягнуть поверхні[37]. Через це на Венері значно менше кратерів з діаметром менше 35 км. Атмосфера запобігає появі приблизно 98 % кратерів з діаметром від 2 до 35 км, які існували би на гіпотетичній Венері без атмосфери[36]. Близько 62 % метеоритних кратерів перебувають у ідеальному стані, 32 % змінені тектонічними процесами та 4 % залиті лавою, проте серед них немає сильно деформованих кратерів[36].

Метеоритний кратер Мід є найбільшим відомим кратером на Венері[37]. Він названий на честь Марґарет Мід — американської антропологині, що жила у 20 столітті[38]. Діаметр кратеру Мід становить приблизно 275 кілометрів. Відносно пласке та яскраве дно кратеру свідчить про те, що він заповнений лавою[37].

Вулканічні кратери

[ред. | ред. код]
Тривимірна модель Гори Маат

На поверхні Венери існує приблизно 85,000 вулканічних кратерів. Їх діаметр варіюється від менше 5 до понад 100 кілометрів, проте діаметр 99 % кратерів складає менше 5 кілометрів[39]. Попри те, що на планеті знаходяться тисячі вулканічних кратерів, скільки серед них активних вулканів невідомо[40].

У 2023 році було відкрито вулканічну активність на Венері за допомогою використання фотографій, зроблених апаратом Магеллан у 1991 році. Тоді, аналізуючи знімки, вчені помітили, що кратер Гори Маат змінює форму, розширюється та на вигляд переповнюється розплавленим камінням[41]. У травні 2024 року на планеті були знайдені ще два вулкани, активні у ранніх 1990-х роках[42].

Вивчення активних вулканів допомагає зрозуміти внутрішню будову планети. Відкриття недавньої вулканічної активності дозволяє дізнатися більше про історію Венери, а також зрозуміти, чому Венера розвинулася відмінно від Землі[42].

Рівнини

[ред. | ред. код]
Рівнина вулканічного походження (кольори змінені)

Приблизно 80 % поверхні Венери вкриті рівнинами вулканічного походження, зараз відома 41 рівнина[43][44]. З них переважна більшість це рівнини зі зморшкуватими краями. Серед інших вулканічних рівнин є гладкі та лобатні рівнини (переважно гладкі, проте перетяті рівнини з яскравими та темними областями[45])[43]. Діаметр рівнин сягає від 1,200 км до 7,520 км[44]. На відміну від рівнин на Місяці, Меркурії та Марсі, венеріанські рівнини відносно вільні від метеоритних кратерів[46]. Імовірно, ці рівнини складаються з базальту, подібно до лави на Землі та Місяці[47].

Найбільшою рівниною на Венері є Рівнина Ґвіневери, діаметр якої складає 7,520 кілометрів[44]. Вона отримала назву на честь героїні англійської та валійської міфології Ґвіневери. У Артуріані вона є дружиною короля Артура та коханкою Ланцелота[48][49]. Вона могла бути справжньою історичною особою або міфом[49].

Тектонічні процеси

[ред. | ред. код]

Венера не має літосферних плит, це породжує питання щодо способу втрати тепла Венери. У випадку Землі, ядро нагріває мантію, яка потім переносить тепло до зовнішнього кам'яного шару, тобто літосфери. Це тепло переміщається вище та втрачається, а верхні шари мантії охолоджуються. Цей процес конвекції спричиняє тектонічні процеси на поверхні, рухаючи літосферні плити. Через відсутність літосферних плит, спосіб втрати тепла Венери, а також процеси, що змінюють її поверхню є невідомими[50].

Протягом довгого часу літосфера Венери вважалася незмінною та товстою, проте нещодавні дослідження вказують на можливу активність[50]. У 2021 році було ідентифіковано закономірність тектонічних деформацій, яка може означати, що значна кількість низовин планети були роздроблені на окремі блоки кори, і що ці блоки рухалися одне відносно одного у геологічно недалекому минулому. Цей рух міг бути спричинений конвекцією у мантії[51][52]. В результаті дослідження 2023 року було виявлено, що колоподібні вінця на планеті розташовані у найтонших місцях літосфери. Через це вінця мають посилений потік тепла, який може означати підвищену активність під поверхнею. Тому, імовірно, вінця виявляють місця, де активні процеси змінюють поверхню Венери і зараз[50]. Інше дослідження того ж року виявило, що Венера могла мати тектонічні плити мільярди років тому. Це би зробило можливим раннє життя на планеті[53].

Тессери

[ред. | ред. код]
Тессера Область Ейстли на півночі Венери (кольори змінені)

Тессери є платоподібними поверхневими утвореннями, на яких присутня значна кількість невеликих деформацій[30][54]. Вони є домінантною формою рельєфу на півночі Венери та вкривають понад 7.3 % усієї поверхні[54][55]. Тессери є найдавнішими утвореннями на поверхні планети[43]. Залежно від хронологічної моделі, вік тессер оцінюється від 420 млн до 1.1 млрд років[55]. Склад тессер поки що залишається невідомим, проте нещодавні дослідження вказують на те, що вони містять велику частку діоксиду кремнію[56]. Тессери можуть мати риси, притаманні регіонам тектонічної активності[30].

Досліджувати склад тессер буде космічний апарат VERITAS. Він створюватиме карти складу поверхні Венери, це допоможе визначити, чи тессери сформувалися подібно до континентів на Землі. Також VERITAS шукатиме сліди можливої тектонічної активності, вперше використовуючи карти інтерферометричних викривлень поза межами Землі. Якщо склад тессер виявиться схожим на склад континентальної кори, можна буде отримати більше інформації про минуле Венери, коли умови на ній були менш екстремальними[30].

Особливості найменування поверхневих утворень

[ред. | ред. код]

Згідно з правилами Міжнародного Астрономічного Союзу, поверхневі утворення отримують назви на честь міфічних та справжніх жінок, які походили з народів різних країн світу[57][58]. Кратери називають на честь видатних жінок, які зробили особливий внесок до їхньої області (понад 20 км) та звичайними жіночими іменами (менше 20 км). Рівнини отримують назви на честь героїнь міфології, тоді як тессери названі іменами богинь долі та вдачі[59]. Вийнятками є Область Альфа, Область Бета та Гори Максвелла[58].

Атмосфера

[ред. | ред. код]
Художнє зображення поверхні та атмосфери Венери

Венера має найбільш масивну атмосферу серед планет земної групи[12]. Тиск цієї атмосфери на поверхню більший за тиск атмосфери Землі у 92 рази (це дорівнює тиску в океані на Землі на глибині майже 1 км[60])[10]. Атмосфера Венери складається здебільшого з вуглекислого газу (96 %) та азоту (3.5 %), також там присутні діоксид сірки, аргон, вода, монооксид вуглецю, гелій та неон[11][61]. Вуглекислий газ створює парниковий ефект, який призводить до того, що поверхня Венери є найгарячішою серед планет Сонячної системи[62]. Середня температура на поверхні складає 464 °C, цього достатньо щоб розтопити свинець[63].

Схема атмосфери Венери

Атмосфера Венери простягається приблизно на 100 км над поверхнею планети[64]. Вона має велику тропосферу (регіон конвекції), яка простягається щонайменше на 50 км від поверхні. Там газ нагрівається знизу, піднімається біля екватора та розповсюджується до полів[61]. На висоті від 48 до 65 кілометрів знаходяться хмари, які повністю закривають поверхню планети[65]. Вони складаються здебільшого з сірчаної кислоти, що формується внаслідок з'єднання діоксиду сірки та води. Під та над хмарами знаходиться туман. Над тропосферою знаходиться стратосфера, яка межує з мезосферою на висоті приблизно 80 км[61]. Зі збільшенням висоти тиск знижується та у найвищих точках тропосфери досягає тиску на поверхні Землі (1 бар). Вище тиск спадає різкіше: на висоті 60 км він складає приблизно 0.1 бар, а на висоті 100 км — приблизно 0.00001 бар[66].

Венера є зануреною у потік плазми, іонізований та вкрай мінливий газ, що надходить від Сонця, який називається сонячним вітром. У Венери відсутнє магнітне поле, тому газ у вищих шарах атмосфери іонізований та може взаємодіяти з сонячним вітром. Також планета втрачає свою атмосферу внаслідок взаємодії з сонячний вітром, адже він слугує джерелом енергії, потрібної частинкам щоб вилетіти[67].

Магнітне поле

[ред. | ред. код]

Під час свого прольоту повз Венеру у 1962 році зонд Марінер-2 виявив, що у планети немає магнітного поля, схожого на те, що є у Землі. Наступні місії підтвердили, що Венера не має магнітного поля, створеного всередині ядра планети. Натомість, у Венери є магнітне поле, яке існує завдяки взаємодії сонячного вітру з іоносферою планети (шаром атмосфери, заповненим зарядженими атомами)[68][69]. Воно частково захищає Венеру від сонячного вітру[70]. Форма цього магнітного поля подібна до форми хвоста комети, адже сонячний вітер відносить магнітосферу за планету[68]. На магнітне поле Венери також впливає міжпланетне магнітне поле (англійською — interplanetary magnetic field), яке огортає Венеру, спричиняючи різні магнітні взаємодії[71]. Під час місії Venus Express було виявлено магнітне перез'єднання (процес, що спричиняє північне сяйво на Землі) у магнітосфері на нічній стороні Венери[72]. Це було несподіванкою, адже до цього вважалося, що на планетах без внутрішнього магнітного поля цей процес не виникає[73].

Супутники

[ред. | ред. код]

Венера є одною з двох планет Сонячної системи без супутників, проте Венера має квазісупутник, офіційна назва якого «Zoozve». Квазісупутники — це астероїди, що обертаються навколо Сонця, одночасно залишаючись близько до планети[4]. Zoozve відкрив Браян Скіфф 11 листопада 2002 року в результаті телескопічних спостережень, які проводилися у Ловеллівській Обсерваторії, що у розташована у штаті Аризона[4][74][75]. Після відкриття квазісупутник отримав тимчасову назву 2002 VE68. Ім'я Zoozve є результатом помилки ілюстратора дитячого плакату з об'єктами Сонячної системи, який занотував назву «2002 VE» і переплутав власний напис із «Zoozve». Помітивши цей плакат, Браян Скіфф вирішив назвати квазісупутник саме Zoozve[4][74]. Довжина Zoozve оцінюється від 200 до 500 метрів[4]. Сучасна орбіта Zoozve сформувалася приблизно сім тисячоліть тому та зберігатиметься ще протягом п'ятьох століть[76].

Причина відсутності супутників Венери залишається невідомою. Можливо, у минулому планета мала супутник, проте він зійшов з орбіти і значно віддалився або був зруйнований. Проблемою першого припущення є те, що цей супутник потребував би мільярди або навіть десятки мільярдів років щоб переміститися на таку дистанцію[77].

Дослідження

[ред. | ред. код]

Венера у стародавній астрономії

[ред. | ред. код]

Історія спостереження Венери є багатою та довгою, адже планета була та залишається яскравим об'єктом на небі: вона здатна відбивати достатньо світла, щоб створювати тіні[78]. Венеру можна побачити навіть вдень при гарних погодних умовах[79]. Згадки Венери з'являються у роботах стародавніх вавилонян, чиї тексти про планету датуються приблизно 1600 роком до н. е. Серед древніх цивілізацій, що вивчали Венеру, також були греки та єгиптяни. Вважається, що грецький математик Піфагор був першим, хто зрозумів, що вечірня та вранішня зорі, як називали Венеру, насправді були одним об'єктом[80].

Мая приділяли особливу увагу Венері. Свої дослідження циклу цієї планети протягом восьми років вони задокументували у Дрезденському кодексі[81], робота над яким тривала з 600 по 1561 рік нашої ери[82].

У 1271 році у французькій роботі Introductoire d'Astronomie було висловлено точку зору, яка полягала в тому, що Меркурій та Венера обертаються навколо Сонця[83].

Наземні телескопічні дослідження

[ред. | ред. код]
Фази Венери, зображені у роботі Галілея «Il saggiatore» та моделі того, що бачив вчений у телескоп, спостерігаючи Венеру у 1610 та 1611 роки

Ранні телескопічні спостереження Венери а також інших планет провів Галілео Галілей. У 1610 році він вперше досліджував фази Венери, що означали сферичну форму планети та обертання її навколо Сонця, таким чином підтверджуючи теорію Коперніка[84][85][86]. Джованні Доменіко Кассіні спостерігав Венеру у 1666—1667 роках, він помітив зміни альбедо (здатності відбивати світло), що у 18 столітті були інтерпретовані, як можливі континентальні та океанічні маси[84]. Незадовго після винайдення телескопу було виявлено, що розмір Венери подібний до розміру Землі[87].

Венера з'являється на небі, як вранішня та вечірня зоря. Коли яскравість планети найбільша, її зоряна величина складає -4.6. Венера є третьою за яскравістю серед об'єктів на небі, вона поступається лише Сонцю та Місяцю[88][89].

У період з 2000 років до н. е. по 2024 рік відбулося 54 транзити Венери — проходження планети перед диском Сонця. Першим спостерігав транзит Венери Джерімая Хоррокс у 1639 році. Він збагнув, що Кеплер припустився помилки у своїх розрахунках дати транзиту, тому здійснив свої та не помилився[90]. Останній транзит відбувався 5 червня 2012 року, наступний станеться лише у 2117 році[91].

Сучасні дослідження

[ред. | ред. код]

За весь час відбулося 43 місії до Венери, 30 з яких досягли поставлених цілей[18].

Першою місією до Венери був космічний апарат СРСР Спутнік-7[92]. Він був запущений 4 лютого 1961 року, проте не досягнув Венери. Імовірно, так сталося через те, що джерело енергії не було розроблене щоб працювати у вакуумі[93].

Зображення зонду Марінер-2

Першою успішною місією до Венери став Марінер-2, запущений NASA у 1962 році[18]. Він здійснив проліт повз планету, досліджуючи її протягом 42 хвилин. Тоді були зроблені сканування термінатора, нічної та денної сторони. В результаті цієї місії було отримано інформацію про атмосферу та поверхню планети. Окрім того, що Марінер-2 був першою успішною місією, ціллю якої була Венера, він також став першою успішною міжпланетною місією[94].

Наступною успішною місією була Венера-3 — перша вдала місія СРСР до Венери[18]. Вона стала третьою місією з серії «Венера», яка складалася з 16 апаратів, запущених у період з 1961 по 1984 рік[95]. Запуск Венери-3 відбувся у 1966 році. Вона також була першою місією, в процесі якої апарат досяг поверхні Венери, проте він не надав жодних даних. Венера-4 була запущена через рік та отримала інформацію про температуру та тиск у товщі атмосфери планети. Перед втратою зв'язку космічний апарат передав, що температура складала 275 °C, а тиск перевищував тиск на Землі у 20 разів[96]. Венера-4 стала першим космічним апаратом, який відкрив склад атмосфери Венери. Вона була зруйнована тиском атмосфери до того, як досягти поверхні[97].

У 1973 році американський апарат Марінер-10 використав гравітацію Венери щоб дістатися до Меркурія. Під час свого прольоту зонд Марінер-10 зробив 4,165 фотографій Венери з космосу[98].

Фотографія Венери, зроблена апаратом Венера-9

Перші фотографії поверхні Венери були зроблені космічним апаратом Венера-9 у 1975 році[99][100]. Після досягнення поверхні біля Області Бета апарат працював 53 хвилини[101], це дозволило отримати лише одне зображення. Воно показало поверхню, вкриту камінням довжиною 30-40 см, значна частина якого знаходиться під шаром ґрунту[100][96].

Починаючи з 1989 року Сполучені Штати Америки запустили чотири зонди, що допомогли отримати важливу інформацію. Ними є космічні апарати Магеллан, Галілео, Кассіні та Parker Solar Probe[18]. Магеллан був запущений у 1989 та сфотографував усю поверхню Венери, а також зробив кілька відкриттів[102]. Галілео, запущений у тому ж році, дослідив хмари та виявив блискавки на Венері[103]. Апарати Кассіні, запущений у 1997 році, та Parker Solar Probe, запущений у 2018 році, здійснили прольоти повз планету[104][105].

Серед новіших місій також є Venus Express, Акацукі, Unitec-1, IKAROS та BepiColombo. Вони всі були запущені після 2004 року[18].

Майбутня місія DAVINCI

Майбутня американська місія DAVINCI запланована приблизно на 2029 рік[18]. Вона фокусуватиметься на атмосфері та складі Венери, а також допоможе дізнатися про історію та отримати більше зображень планети. Під час цієї місії зокрема відбудеться спуск у атмосферу Венери зоб дізнатися про поверхню[34]. Місія Європейської Космічної Агенції EnVision, запланована на 2030 рік, зможе надати важливу інформацію про внутрішню будову та атмосферу Венери[18][97]. Останньою запланованою місією є VERITAS. Запуск апарату відбудеться орієнтовно у 2030 році. Мета цієї місії — створення якісних карт поверхні Венери[18][106].

Культурний вплив

[ред. | ред. код]

Міфи і легенди

[ред. | ред. код]
Венера зображена, як диск із промінням, оточений зорями, що уособлює появу вранішньої зорі (Кодекс Борджія, 30 сторінка)[107]

У індуїзмі Венера є одною з Наваґрага, тобто дев'яти планет, які вважаються божествами[108][109]. Вона має імена «Шукра» та «Ушанас» та є покровителем богів та аур. Шукра міг навчати мистецтву повернення мертвого до життя. У Шукри була донька Деваяні, яка закохалася у Качу — одного з синів Брігаспаті (Юпітера)[109].

Народ Мая вважав Венеру такою ж важливою, як Сонце[110]. У культурі ацтеків Венера також посідала особливе місце: полонені воїни були вбиті і їхню кров віддавали Венері, коли вона з'являлася на вранішньому небі. Згідно з віруваннями ацтеків, Венера відповідала за вітер. Деякі ритуали цього народу відбувалися під час астрономічних подій, пов'язаних з Венерою. Раз на 8 років ацтеки виконували ритуал щоб синхронізувати цикл Венери та сонячний рік. Цей ритуал полягав у проведенні фестивалю, під час якого люди створювали резервуар з водою, наповнений зміями та жабами і перевдягалися у різних пташок, колібрі, метеликів і комах, тобто тих істот, яких ацтеки спостерігали у дощовий сезон[107]. Письмові згадки певних спостережень та ритуалів, пов'язаних з Венерою, присутні у Кодексі Борджіа. Це манускрипт з 76 листків, що був створений ацтеками у 1500 році[107][111].

Астрологія

[ред. | ред. код]

У астрології Венера є планетою кохання та грошей[112][113]. Вона уособлює любов та гармонію у шлюбі, дружбі та інших союзах (наприклад, партнерство у бізнесі). Венера розповсюджує щастя та ніжність, одночасно навчаючи, як любити та бути вдячними за наявні матеріальні надбання. Енергія цієї планети відповідає за красу і привабливість людини. Мистецтво та відчуття естетики також асоціюються із Венерою[113]. Венера керує знаками Тельця та Терезів і пов'язується із елементами землі та повітря[114].

Ретроградний рух Венери небом триває шість тижнів, що є найменшим значенням серед планет[114][115]. Астрологи вважають, що у цей час нерідкими є труднощі у стосунках. Також колишні пари часто можуть відновлювати стосунки у протягом цього періоду. Ретроград Венери також має позитивний бік, адже напруга у ці тижні може допомогти отримати перспективу[113].

Мистецтво і література

[ред. | ред. код]
«Зоряна ніч», написана Вінсентом ван Гогом. Венеру зображено як яскраву зорю, оточену світлим ореолом, праворуч від кипарису (темного дерева)[116]
  • У період з 1914 по 1916 рік англійський композитор Густав Холст написав цикл творів «The Planets», натхнений планетами Сонячної системи. Ця сюїта включала в себе композиції присвячені Меркурію, Землі, Марсу, Юпітеру, Сатурну, Урану, Нептуну та Венері[117].
  • У книзі Стенлі Вайнбаума 1935 року «Поїдачі Лотоса» (в оригіналі — «The Lotus Eaters») описані рухливі рослини, які вміють говорити, що знаходяться на нічній стороні Венери. Дослідники Пат та Хам Хаммонд виявляють, що ці рослини, яких вони називають «Оскар», не мають інстинкту самозбереження[118].
  • У 1625 році італійський письменник Джамбатісто Маріно написав епічну поему із 20 кантів «L'Adone», тобто «Адоніс»[119][120]. Цей переказ романтичних стосунків між божественною Венерою та смертним Адонісом зокрема включає піднесення головного героя до небес, щоби пролетіти крізь Сонячну систему. Під час своєї подорожі Адоніс пролітає повз Місяць, Меркурій та Венеру. Також одним із персонажів цього твору є Галілео Галілей, який, на той час, щойно винайшов телескоп[119].
  • Твір «Voyage à Vénus» («Подорож на Венеру») 1865 року є першим описом міжпланетної подорожі з використанням космічної ракети. Автором цього роману є французький адвокат і письменник Ашіль Іро[121][122].
  • У другій частині манґи та аніме «Сейлор Мун» з'являється героїня Сейлор Венера, яка разом із іншими воїтельками захищає Сонячну систему від зла[123][124]. Авторкою цієї манґи є Наоко Такеуті — японська письменниця та мисткиня[125].
  • Планета Венера присутня на трьох картинах Вінсента ван Гога: «Зоряна Ніч», «Дорога з Кипарисом та Зорею» та «Білий Дім Уночі». На картині «Зоряна Ніч» Венера знаходиться трошки правіше дерева. На картині «Дорога з Кипарисом та Зорею» планету зображено, як яскраву зорю лівіше кипариса. На небі в картині «Білий Дім Уночі» домінує яскраве сяйво Венери[116].
  • У романі «Останні і Перші Люди» 1930 року Олафа Стейплдона Венеру готують до перетворення на притулок для людства коли Сонце охолоне[126].
  • Книга Пола Андерсона «Збудувати Світ» розповідає про запекле змагання за частини Венери, більш придатні до життя, що призвело до утворення чіткої соціальної структури та постійних воєн між кланами[127].
  • У книзі 1955 року «Великий Дощ» змальовано колоністів, що намагаються тераформувати гарячу та отруйну Венеру та зробити її другою Землею[128].
  • У 1965 році було написано книгу «The Doors of His Mouth, the Lamps of His Face», у якій під хмарами на Венері поверхню вкриває океан. Ця історія описує зустріч із величезним монстром, що живе у венеріанській воді[128].

Цікаві Факти

[ред. | ред. код]
  • Попри те, що Венера є другою планетою від Сонця, вона є найгарячішою: середня температура поверхні планети складає 464 °C. Причиною цьому є парниковий ефект, що виникає в її атмосфері, роблячи її поверхню теплішою за поверхню найближчої до Сонця планети Меркурія[4][11]. Середня температура поверхні Венери достатньо висока щоб розтопити свинець[63][129].
  • У атмосфері Венери знаходяться хмари, які повністю закривають поверхню планети[65]. Вони складаються з сірчаної кислоти, яка здатна роз'їдати більшість металів[34][61].
  • Венеру називають планетою-сестрою Землі через подібність їхніх розмірів, маси та, відповідно, густини, а також схожого розташування у Сонячній системі. Імовірно, склад цих планет теж є схожим[130].
  • Атмосфера Венери обертається швидше, ніж сама планета. Венера обертається навколо своєї осі за 243 земні доби, а вищі шари атмосфери пролітають над усією поверхнею всього за 4 земні доби. Поки що причина цього залишається непевною[131].
  • Венера є найяскравішим об'єктом на небі після Місяця. Хмари Венери відбивають сонячне світло та роблять планету сяючою[132]. При сяйві Венери об'єкти на Землі можуть відкидати тіні[133]. Венеру можна побачити навіть вдень при чистому небі, якщо знати, куди дивитись[134].
  • На висоті приблизно 50 кілометрів від поверхні Венери температура сягає від 30 °C до 70 °C. При такій температурі може існувати життя у вигляді мікробів. До того ж, тиск на цій висоті наближений до тиску на поверхні Землі[4]. Ці мікроби могли би бути вкриті молекулами з восьми атомів сірки, які би не пропускали сірчану кислоту[131].
  • На відміну від більшості планет Сонячної системи, Венера обертається навколо своєї осі за годинниковою стрілкою. Існує припущення, що це могло бути спричинено зіткненням у ранній історії планети, в результаті якого обертання Венери змінилося. Крім неї лише Уран має такий напрямок обертання[134].
  • Перша вдала місія до Венери Марінер-2, запущена у 1962 році, була також і першою успішною міжпланетною місією[94].
  • Робота 1271 року «Introductoire d'Astronomie» («Вступ до Астрономії») містить висловлювання про те, що Меркурій та Венера обертаються навколо Сонця[83].
  • Вперше транзит Венери спостерігав Джерімая Хоррокс у 1639 році. Після того, як Джерімая знайшов помилку у передбаченні Йоганна Кеплера, він сам розрахував точну дату цього рідкісного явища та у відповідний день провів спостереження[90].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Williams, David R. (11 січня 2024). Venus Fact Sheet (англ.).
  2. ↑ Venus Facts.
  3. ↑ Venus Lithograph (PDF).
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н Venus: Facts - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 23 серпня 2024.
  5. ↑ а б Evans, James (1998-10). The History and Practice of Ancient Astronomy (англ.). Oxford University Press, USA. с. 296. ISBN 978-0-19-509539-5.
  6. ↑ а б Internet Archive, David H. (2005). Exploring ancient skies : an encyclopedic survey of archaeoastronomy. New York : Springer. ISBN 978-0-387-95310-6.
  7. ↑ Quack, Joachim Friedrich (23 травня 2019). The Planets in Ancient Egypt. Oxford Research Encyclopedia of Planetary Science (англ.). doi:10.1093/acrefore/9780190647926.001.0001/acrefore-9780190647926-e-61. ISBN 978-0-19-064792-6.
  8. ↑ а б Zucker, Shay (2009-01). Hebrew names of the planets. Proceedings of the International Astronomical Union (англ.). Т. 5, № S260. с. 301—305. doi:10.1017/S1743921311002432. ISSN 1743-9221. Процитовано 23 серпня 2024.
  9. ↑ Solar System Symbols - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 24 серпня 2024.
  10. ↑ а б в г Planetary Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 24 серпня 2024.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л Venus Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 24 серпня 2024.
  12. ↑ а б в г д е Venus | Facts, Color, Rotation, Temperature, Size, & Surface | Britannica. www.britannica.com (англ.). 23 серпня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  13. ↑ а б Agency, Canadian Space (12 березня 2020). Venus. Canadian Space Agency. Процитовано 24 серпня 2024.
  14. ↑ Planet Compare. NASA Solar System Exploration. Процитовано 24 серпня 2024.
  15. ↑ а б в г NASA’s DAVINCI Explores Ten Mysteries of Venus - NASA (амер.). 20 жовтня 2021. Процитовано 25 серпня 2024.
  16. ↑ Jélinek, E.; Holub, F. V.; Klápová, H.; Souček, J. (1990). Basalt, alkali(ne)Basalt. Petrology (англ.). Boston, MA: Springer US. с. 51—57. doi:10.1007/0-387-30845-8_24. ISBN 978-0-387-30845-6.
  17. ↑ Basalt | Definition, Properties, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 16 серпня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л Venus: Exploration - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 25 серпня 2024.
  19. ↑ а б We're heading for Venus: ESA approves Envision. www.esa.int (англ.). Процитовано 26 серпня 2024.
  20. ↑ Amorim, D. O.; Gudkova, T. V. (1 серпня 2024). Earth-Like Models of the Internal Structure of Venus. Solar System Research (англ.). doi:10.1134/S0038094624700461. ISSN 1608-3423. Процитовано 26 серпня 2024.
  21. ↑ We’ve measured the size of Venus’s planetary core for the first time. New Scientist (амер.). 29 квітня 2021. Процитовано 26 серпня 2024.
  22. ↑ Earth's Magnetosphere: Protecting Our Planet from Harmful Space Energy - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 27 серпня 2024.
  23. ↑ Aitta, A. (1 квітня 2012). Venus’ internal structure, temperature and core composition. Icarus. Т. 218, № 2. с. 967—974. doi:10.1016/j.icarus.2012.01.007. ISSN 0019-1035. Процитовано 25 серпня 2024.
  24. ↑ а б Science with EnVision - EnVision - Cosmos. www.cosmos.esa.int. Процитовано 25 серпня 2024.
  25. ↑ а б в Venus Lithograph (PDF) (англ.).
  26. ↑ Venus in numbers - infographic (англ.). 24 грудня 2018.
  27. ↑ Ray, C. Claiborne (17 жовтня 2016). Planets Spinning the ‘Wrong’ Way. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 27 серпня 2024.
  28. ↑ а б Venus's surface. www.esa.int (англ.). Процитовано 29 серпня 2024.
  29. ↑ а б Nimmo, F.; McKenzie, D. (1 січня 1998). Volcanism and Tectonics on Venus. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. Т. 26. с. 23—53. doi:10.1146/annurev.earth.26.1.23. ISSN 0084-6597. Процитовано 29 серпня 2024.
  30. ↑ а б в г VERITAS: Exploring the Deep Truths of Venus - NASA (амер.). 8 липня 2020. Процитовано 29 серпня 2024.
  31. ↑ Internet Archive, Peter John (1994). Venus, the geological story. Baltimore : Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-4787-5.
  32. ↑ Venus had Earth-like plate tectonics billions of years ago, study suggests | Brown University. www.brown.edu (англ.). 26 серпня 2024. Процитовано 29 серпня 2024.
  33. ↑ Cloutis, Edward A. (16 лютого 2021). Seeing Through the Atmosphere of Venus: What Is on the Surface?. Geophysical Research Letters (англ.). Т. 48, № 3. doi:10.1029/2020GL092128. ISSN 0094-8276. Процитовано 28 серпня 2024.
  34. ↑ а б в DAVINCI MISSION. ssed.gsfc.nasa.gov. Процитовано 29 серпня 2024.
  35. ↑ Raitala, J.; Attiola, M.; Kostama, V.-P.; Törmänen, T. VENUSIAN IMPACT CRATERS (PDF).
  36. ↑ а б в Schaber, G. G.; Strom, R. G.; Moore, H. J.; Soderblom, L. A.; Kirk, R. L.; Chadwick, D. J.; Dawson, D. D.; Gaddis, L. R.; Boyce, J. M. (25 серпня 1992). Geology and distribution of impact craters on Venus: What are they telling us?. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 97, № E8. с. 13257—13301. doi:10.1029/92JE01246. ISSN 0148-0227. Процитовано 29 серпня 2024.
  37. ↑ а б в 10 Things: Greatest Hits – Craters We Love - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 29 серпня 2024.
  38. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 29 серпня 2024.
  39. ↑ Hahn, Rebecca M.; Byrne, Paul K. (2023-04). A Morphological and Spatial Analysis of Volcanoes on Venus. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 128, № 4. doi:10.1029/2023JE007753. ISSN 2169-9097. Процитовано 1 вересня 2024.
  40. ↑ Widemann, Thomas; Wilson, Colin; Breuer, Doris; Gillmann, Cédric; Smrekar, Suzanne E.; Spohn, Tilman (23 травня 2024). Venus: Evolution Through Time – Editorial. Space Science Reviews (англ.). Т. 220, № 4. с. 39. doi:10.1007/s11214-024-01075-0. ISSN 1572-9672. Процитовано 1 вересня 2024.
  41. ↑ Venus is volcanically alive, stunning new find shows. Science (англ.). 1 вересня 2024. Процитовано 1 вересня 2024.
  42. ↑ а б Ongoing Venus Volcanic Activity Discovered With NASA’s Magellan Data - NASA (амер.). 27 травня 2024. Процитовано 2 вересня 2024.
  43. ↑ а б в Basilevsky, Alexander T.; Head, James W. (1 січня 1994). Global stratigraphy of Venus: analysis of a random. Earth, Moon, and Planets (англ.). Т. 66, № 3. с. 285—336. doi:10.1007/BF00579467. ISSN 1573-0794. Процитовано 30 серпня 2024.
  44. ↑ а б в Planitia, planitiae.
  45. ↑ Ivanov, Mikhail (2015). Hargitai, Henrik; Kereszturi, Ákos (ред.). Lobate Plains (Venus). Encyclopedia of Planetary Landforms (англ.). New York, NY: Springer. с. 1253—1255. doi:10.1007/978-1-4614-3134-3_490. ISBN 978-1-4614-3134-3.
  46. ↑ The Magellan Venus Explorer's Guide. web.archive.org. 3 грудня 2016. Процитовано 1 вересня 2024.
  47. ↑ Venus - Volcanoes, Atmosphere, Craters | Britannica. www.britannica.com (англ.). 31 серпня 2024. Процитовано 1 вересня 2024.
  48. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 1 вересня 2024.
  49. ↑ а б Internet Archive, Maria; Fried, Jerome (1972). Funk & Wagnalls standard dictionary of folklore, mythology, and legend. New York, Funk & Wagnalls.
  50. ↑ а б в https://www.jpl.nasa.gov. Study Finds Venus’ ‘Squishy’ Outer Shell May Be Resurfacing the Planet. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 6 вересня 2024.
  51. ↑ Byrne, Paul K.; Ghail, Richard C.; Şengör, A. M. Celâl; James, Peter B.; Klimczak, Christian; Solomon, Sean C. (29 червня 2021). A globally fragmented and mobile lithosphere on Venus. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 118, № 26. doi:10.1073/pnas.2025919118. ISSN 0027-8424. PMC 8255999. PMID 34155105. Процитовано 6 вересня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  52. ↑ Andrews, Robin George (22 червня 2021). Venus Lacks Plate Tectonics. But It Has Something Much More Quirky. The New York Times.
  53. ↑ Venus had Earth-like plate tectonics billions of years ago, study suggests | Brown University. www.brown.edu (англ.). 26 серпня 2024. Процитовано 6 вересня 2024.
  54. ↑ а б Bindschadler, Duane L.; Head, James W. (10 квітня 1991). Tessera Terrain, Venus: Characterization and models for origin and evolution. Journal of Geophysical Research: Solid Earth (англ.). Т. 96, № B4. с. 5889—5907. doi:10.1029/90JB02742. ISSN 0148-0227. Процитовано 30 серпня 2024.
  55. ↑ а б Whitten, Jennifer; Gilmore, Martha S.; Brossier, Jeremy; Byrne, Paul K.; Knicely, Joshua J.; Smrekar, Suzanne E. (1 травня 2021). Venus Tesserae: The importance of Venus tesserae and remaining open questions. Т. 53. с. 012. doi:10.3847/25c2cfeb.8e2799ae. Процитовано 30 серпня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  56. ↑ Resor, P. G.; Gilmore, M. S.; Straley, B.; Senske, D. A.; Herrick, R. R. (2021-04). Felsic Tesserae on Venus Permitted by Lithospheric Deformation Models. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 126, № 4. doi:10.1029/2020JE006642. ISSN 2169-9097. Процитовано 30 серпня 2024.
  57. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. Venus - Mead Crater. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 29 серпня 2024.
  58. ↑ а б The Magellan Venus Explorer's Guide. web.archive.org. 4 грудня 2016. Процитовано 29 серпня 2024.
  59. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 29 серпня 2024.
  60. ↑ Water Pressures at Ocean Depths. www.pmel.noaa.gov. Процитовано 27 серпня 2024.
  61. ↑ а б в г OpenStax (2017). 10.3 The Massive Atmosphere of Venus (en-ca) . Процитовано 28 серпня 2024.
  62. ↑ O’Rourke, Joseph G.; Wilson, Colin F.; Borrelli, Madison E.; Byrne, Paul K.; Dumoulin, Caroline; Ghail, Richard; Gülcher, Anna J. P.; Jacobson, Seth A.; Korablev, Oleg (6 лютого 2023). Venus, the Planet: Introduction to the Evolution of Earth’s Sister Planet. Space Science Reviews (англ.). Т. 219, № 1. с. 10. doi:10.1007/s11214-023-00956-0. ISSN 1572-9672. Процитовано 28 серпня 2024.
  63. ↑ а б Solar System Temperatures - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 28 серпня 2024.
  64. ↑ Venus - Atmosphere, Greenhouse, Gases | Britannica. www.britannica.com (англ.). 27 серпня 2024. Процитовано 28 серпня 2024.
  65. ↑ а б Spohn, Tilman; Breuer, Doris; Johnson, Torrence (30 травня 2014). Encyclopedia of the Solar System (англ.). Elsevier. с. 305. ISBN 978-0-12-416034-7.
  66. ↑ O’Rourke, Joseph G.; Wilson, Colin F.; Borrelli, Madison E.; Byrne, Paul K.; Dumoulin, Caroline; Ghail, Richard; Gülcher, Anna J. P.; Jacobson, Seth A.; Korablev, Oleg (1 лютого 2023). Venus, the Planet: Introduction to the Evolution of Earth’s Sister Planet. Space Science Reviews (англ.). Т. 219, № 1. с. 1—61. doi:10.1007/s11214-023-00956-0. ISSN 1572-9672. Процитовано 28 серпня 2024.
  67. ↑ Interaction between Venus and the solar wind. www.esa.int (англ.). Процитовано 28 серпня 2024.
  68. ↑ а б Solar Mission Reveals New Details About Venus’ Unusual Magnetic Field | Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory. www.jhuapl.edu (англ.). Процитовано 6 вересня 2024.
  69. ↑ Venus: Magnetic Field and Magnetosphere. web.archive.org. 14 липня 2010. Процитовано 7 вересня 2024.
  70. ↑ ESA Science & Technology - A magnetic surprise for Venus Express. sci.esa.int (амер.). Процитовано 7 вересня 2024.
  71. ↑ Xu, Shaosui; Mitchell, David L.; Whittlesey, Phyllis; Rahmati, Ali; Livi, Roberto; Larson, Davin; Luhmann, Janet G.; Halekas, Jasper S.; Hara, Takuya (18 липня 2024). Closed magnetic topology in the Venusian magnetotail and ion escape at Venus. Nature Communications (англ.). Т. 15, № 1. с. 6065. doi:10.1038/s41467-024-50480-0. ISSN 2041-1723. PMC 11258336. PMID 39025884. Процитовано 7 вересня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  72. ↑ ESA Science & Technology - Venus Express: mission overview. sci.esa.int. Процитовано 7 вересня 2024.
  73. ↑ ESA Science & Technology - Major Discoveries by Venus Express: 2006-2014. sci.esa.int. Процитовано 7 вересня 2024.
  74. ↑ а б Mooney, Madison (19 серпня 2024). Does Venus Have A Moon? | We Talk To Zoozve Discoverer Brian Skiff. Lowell Observatory (амер.). Процитовано 5 вересня 2024.
  75. ↑ About Us. Lowell Observatory (амер.). Процитовано 5 вересня 2024.
  76. ↑ Mikkola, S.; Brasser, R.; Wiegert, P.; Innanen, K. (1 липня 2004). Asteroid 2002 VE68, a quasi-satellite of Venus. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 351. с. L63—L65. doi:10.1111/j.1365-2966.2004.07994.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 5 вересня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  77. ↑ Double Impact May Explain Why Venus Has No Moon: Scientific American. web.archive.org. 26 вересня 2007. Процитовано 5 вересня 2024.
  78. ↑ The Shadow of Venus. web.archive.org. 11 червня 2012. Процитовано 10 вересня 2024.
  79. ↑ Viewing Venus in Broad Daylight. www.fourmilab.ch. Процитовано 10 вересня 2024.
  80. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. Venus, a Planetary Portrait of Inner Beauty. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 11 вересня 2024.
  81. ↑ Venus. www.michielb.nl. Процитовано 11 вересня 2024.
  82. ↑ Vail, Gabrielle (2015). Ruggles, Clive L.N. (ред.). Astronomy in the Dresden Codex. Handbook of Archaeoastronomy and Ethnoastronomy (англ.). New York, NY: Springer. с. 695—708. doi:10.1007/978-1-4614-6141-8_65. ISBN 978-1-4614-6141-8.
  83. ↑ а б Internet Archive, Barry (1996). A chronicle of pre-telescopic astronomy. Chichester ; New York : John Wiley & Sons. ISBN 978-0-471-95942-7.
  84. ↑ а б Bonnet, Roger-Maurice; Grinspoon, David; Rossi, Angelo Pio (2013). Bengtsson, Lennart; Bonnet, Roger-Maurice; Grinspoon, David; Koumoutsaris, Symeon; Lebonnois, Sebastien; Titov, Dmitri (ред.). History of Venus Observations. Towards Understanding the Climate of Venus: Applications of Terrestrial Models to Our Sister Planet (англ.). New York, NY: Springer. с. 7—16. doi:10.1007/978-1-4614-5064-1_2. ISBN 978-1-4614-5064-1.
  85. ↑ Internet Archive (1983). Venus. Tucson, Ariz. : University of Arizona Press. ISBN 978-0-8165-0788-7.
  86. ↑ Brezina, Corona (15 липня 2017). Galileo Galilei (англ.). The Rosen Publishing Group, Inc. ISBN 978-1-5081-7469-1.
  87. ↑ Division, Water Resources; Survey, U. S. Geological (1997). Geology of the solar system. IMAP (англ.). doi:10.3133/i2596. Процитовано 8 вересня 2024.
  88. ↑ The Stellar Magnitude Scale (PDF) (англ.).
  89. ↑ Grego, Peter (2008). Grego, Peter (ред.). Observing Venus. Venus and Mercury, and How to Observe Them (англ.). New York, NY: Springer. с. 229—247. doi:10.1007/978-0-387-74286-1_7. ISBN 978-0-387-74286-1.
  90. ↑ а б Transit of Venus 2012 Articles. sunearthday.nasa.gov. Процитовано 8 вересня 2024.
  91. ↑ Transit of Venus, Sun-Earth Day 2012. web.archive.org. 5 травня 2013. Процитовано 8 вересня 2024.
  92. ↑ Venus Exploration Timeline. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 10 вересня 2024.
  93. ↑ Williams, David R. (28 жовтня 2022). Sputnik 7. National Aeronautics and Space Administration (англ.).
  94. ↑ а б Mariner 2 - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  95. ↑ Venera Missions to Venus. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 10 вересня 2024.
  96. ↑ а б Taylor, F. W. (22 вересня 2014). The Scientific Exploration of Venus (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-1-107-02348-2.
  97. ↑ а б Past missions to Venus. www.esa.int (англ.). Процитовано 10 вересня 2024.
  98. ↑ Mariner 10 - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  99. ↑ Venus Group Page. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 10 вересня 2024.
  100. ↑ а б Venus - Venera 9 Lander. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 10 вересня 2024.
  101. ↑ Williams, David R. Venera 9 Descent Craft. National Aeronautics and Space Administration (англ.).
  102. ↑ Magellan - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  103. ↑ Galileo - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  104. ↑ Parker Solar Probe - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  105. ↑ Williams, David R. https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/spacecraft/display.action?id=1997-061A. NASA (англ.).
  106. ↑ Overview - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 10 вересня 2024.
  107. ↑ а б в Milbrath, Susan (25 червня 2019). The Planets in Aztec Culture. Oxford Research Encyclopedia of Planetary Science (англ.). doi:10.1093/acrefore/9780190647926.001.0001/acrefore-9780190647926-e-54#acrefore-9780190647926-e-54-div1-2. ISBN 978-0-19-064792-6.
  108. ↑ Sen, Amiya P. (9 червня 2021). Studies in Hinduism: Historical Perspectives and Contemporary Developments (англ.). MDPI. ISBN 978-3-0365-0700-2.
  109. ↑ а б Dalal, Roshen (2010). Hinduism: An Alphabetical Guide (англ.). Penguin Books India. ISBN 978-0-14-341421-6.
  110. ↑ Giới thiệu Iwin thiên đường game bài giải trí 2024. IWIN (в'єтн.). Процитовано 12 вересня 2024.
  111. ↑ Codex Borgia. The British Museum (англ.).
  112. ↑ Smith, Robert Cross (1828). A manual of astrology, or The book of the stars, by Raphael (англ.).
  113. ↑ а б в Venus Planet Meaning in Astrology | Astrology.com. www.astrology.com (англ.). Процитовано 2 вересня 2024.
  114. ↑ а б Internet Archive, Bernie (2016). How to survive Mercury retrograde : and Venus & Mars, too. Woodbury : Llewellyn Worldwide. Ltd. ISBN 978-0-7387-4741-5.
  115. ↑ Venus Retrograde: Meaning, Dates, & More - Astrology.com. www.astrology.com (англ.). Процитовано 4 вересня 2024.
  116. ↑ а б Olson, Donald W. (2014). Olson, Donald W. (ред.). Vincent van Gogh and Starry Skies Over France. Celestial Sleuth: Using Astronomy to Solve Mysteries in Art, History and Literature (англ.). New York, NY: Springer. с. 35—66. doi:10.1007/978-1-4614-8403-5_2#sec1. ISBN 978-1-4614-8403-5.
  117. ↑ Huismann, Mary Christison (26 квітня 2011). Gustav Holst: A Research and Information Guide (англ.). Routledge. ISBN 978-1-135-84527-8.
  118. ↑ Internet Archive, Valerie (2012). Science fiction. Mankato, MN : Creative Education. с. 24. ISBN 978-1-60818-181-0.
  119. ↑ а б Internet Archive, Adam (Adam Charles) (2006). The history of science fiction. Basingstoke [England] ; New York : Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-333-97022-5.
  120. ↑ Marino (1569-1625), Giambattista (1623). L'Adone (фр.).
  121. ↑ Achille Eyraud - Voyage à Vénus. lesia.obspm.fr. Процитовано 30 серпня 2024.
  122. ↑ The Library of Congress, Achille (1865). Voyage à Vénus. Paris : Michel Lévy.
  123. ↑ Internet Archive, Naoko (2011). Pretty guardian Sailor Moon. 1. New York, N.Y. : Kodansha Comics. ISBN 978-1-935429-74-6.
  124. ↑ Speedy Video and Toei Animation (1997), Sailor Moon R Speedy Dub Volume 2, процитовано 30 серпня 2024
  125. ↑ Sailor Moon | Manga, Anime, Characters, Cat, Main Character, & Crystal | Britannica. www.britannica.com (англ.). 30 серпня 2024. Процитовано 30 серпня 2024.
  126. ↑ Internet Archive (2005). A companion to science fiction. Malden, MA : Blackwell Pub. ISBN 978-1-4051-1218-5.
  127. ↑ Internet Archive, Jerry (1983). Step farther out. [Place of publication not identified] : Ace Books. с. 97. ISBN 978-0-441-78583-4.
  128. ↑ а б Internet Archive (2005). The Greenwood encyclopedia of science fiction and fantasy : themes, works, and wonders. Westport, Conn. : Greenwood Press. ISBN 978-0-313-32950-0.
  129. ↑ All About Venus | NASA Space Place — NASA Science for Kids. spaceplace.nasa.gov. Процитовано 4 вересня 2024.
  130. ↑ Venus Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 4 вересня 2024.
  131. ↑ а б 5 Weird Facts About Venus | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 4 вересня 2024.
  132. ↑ ESA - Space for Kids - Venus. www.esa.int. Процитовано 4 вересня 2024.
  133. ↑ The Shadow of Venus. web.archive.org. 11 червня 2012. Процитовано 4 вересня 2024.
  134. ↑ а б Interesting facts about Venus | Royal Museums Greenwich. www.rmg.co.uk (англ.). Процитовано 4 вересня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Julia_Kravchuk/Чернетка_(Венера)&oldid=43798800