Користувач:Markverona/Чернетка
| Markverona/Чернетка | |
|---|---|
| Країна |  [[|]] |
Ня́лаб (угор. Nyalábvár) — середньовічний замок в селищі Королево Закарпатської області.
Околиці Королева (середньовічна назва — Фелсас) були улюбленим місцем угорського короля Іштвана V для полювання на зубрів, ведмедів та кабанів. 1262 року він наказав збудувати там мисливський будинок. 1264 року замок згадується в листі Папи Римського Урбана IV до Іштвана V, в якому той закликає короля повернути замок своїй матері, королеві Марії Ласкарині. Пізніше, в 1272—1315 роках, було збудовано кам'яні фортифікації[1]. У цей час споруда постає як сторожовий пост на соляному шляху з Марамороської долини[2][3]. Назва замку, згідно з легендою, походить від імені угорського рицаря-розбійника Нялаба, який наприкінці XIII століття захопив замок і певний час володів ним[2][4].
За правління короля Ласло IV (1272—1290) замок Нялаб належав родині Убулфі, на межі XIII та XIV століть — магнату Беке Боршо. 1312 року Боршо став на бік Матея Чака, що підняв повстання проти короля Карла Роберта. За наказом короля березький жупан Томаш захопив замок Нялаб, а з 1315 року став відбудовувати його. Пізніше замок став центром Нялабської домінії.
1378 року король Людовик Великий передав Нялаб у власність молдовських воєвод Балка та Драга[ro]. Останній став засновником угорського аристократичного роду Драґфі. Разом із замком воєводи отримали посаду жупанів Угочі. При цьому, на думку історика Тиводара Легоцького, Балк та Драг не володіли замком, натомість управляли ним та іншими королівськими володіннями як угочанські жупани[5]. За правління в замку їхньої родини в 1401 році було створено Королевське Євангеліє — визначну пам'ятку історії та культури.
Після смерті Балка та Драга їхні нащадки не змогли поділити між собою спадщину. Після повстання 1403 року король Сигізмунд забрав у них право володіння Нялабом, а 1405 року передав замок у власність барона Петера Перені, що на той момент вже 6 років володів сусіднім Виноградівським замком, за участь у боротьбі проти претендента на угорський трон Ладислава Неаполітанського. Це спричинило судову боротьбу між родами Перені та Драгфі, що тривала понад сторіччя. У ході судових процесів нащадки роду Драґфі вдалися до підробки документів, що засвідчували їхнє право на володіння Нялабом. Протягом короткого періоду в другій половині XV століття замок належав родині Баторі. На початку XVI століття угорський король Владислав I остаточно підтвердив це право за родом Перені[6].
У XVI—XVII століттях замком володіла родина Перені. У другій половині XV століття відбулася реконструкція фортифікацій замку, яку, за твердженнями деяких істориків, очолював відомий італійський архітектор Арістотель Фіораванті[7]. Тоді ж було зведено каплицю, у якій поховати себе заповідав король Угорщини Владислав II[2][8]. На початку XVI століття в замку Бенедикт Ком'яті переклав угорською мовою з латини послання святого Павла. 1533 року в Кракові Катерина Франгепан, удова барона Габора Перені, що загинув у битві при Могачі, профінансувала видання перекладу Ком'яті, що відтак став першою угорськомовною друкованою книжкою[9]. Із замком Нялаб пов'язана частина творчості угорських поетів доби Ренесансу Петера Ілошваї Шеймеша та Балінта Балашші. Зокрема, Ілошваї Шеймеш у Королеві написав поему про угорського національного героя Міклоша Толді[en], що лягла в основу трилогії Яноша Араня[1]. Після того як барон Ференц Перені у 1556 році вигнав францисканців із замку Канків у Виноградові, його родич Янош прихистив кількох із них у замку Нялаб[10].
1661 року Королево пограбули кримські татари, однак штурмувати замок не наважилися[11].
Наприкінці 1660-х — на початку 1670-х років було викрито змову проти влади династії Габсбургів в Угорщині, на чолі якої стояв покійний палатин Ференц Вешшелені[hu]. До змови були причетні деякі аристократичні роди з Угочі. Імператор Леопольд I втратив довіру до шляхти Північно-Східної Угорщини, тож розмістив у замку Нялаб залогу на чолі з Конрадом Меєром Бранденбурзьким для контролю над регіоном. З часом до Відня стали надходити скарги на поведінку солдатів залоги. Після цього імператор Леопольд I прийняв рішення підірвати замок Нялаб, мотивуючи це тим, що фортеця нібито втратила своє стратегічне значення. Барон Габор Перені, власник замку, що не був причетний до змови Вешшелені, намагаючись врятувати замок, послав до імператора угочанського віцежупана Яноша Гартяні. Попри це, 1672 року замок був підірваний. Надалі його не відновлювали[1][10].
Після приходу на Закарпаття радянських військ в 1944 році на замковій горі облаштували радіолокаційну станцію. З метою її функціонування розібрали замкову каплицю. 1993 року каплицю відновили та освятили[8][12].
Археологічні розкопки замку проводилися місцевими археологами-аматорами з другої половини XIX століття. У 1859 та 1881 роках артефакти із замку були надіслані до колекцій Угорського національного музею в Будапешті. У 1980-х роках невеликі розкопки в центральній частині замку провела експедиція з Музею Природи в Києві. На початку 1990-х років розкопки також провела Укрзахідпроектреставрація. Із 2007 року систематичні археологічні розкопки на території замку проводить Ужгородський національний університет[13][14].
Руїни замку розташовані на горі вулканічного походження висотою 52 метри на відстані 300 метрів від річки Тиси. Центральна частина фортеці розмірами 5247 метрів мала овальну форму. Навколо неї стояли оборонні та господарські споруди. Посередині було викопано криницю. Стіни замку мали товщину 2-2,65 метра. З північної сторони в замку були дві вежі. На відстані близько 30 метрів від центральної частини проходила окрема фортифікаційна лінія прямокутної форми розмірами 2432 метрів. З південно-східної сторони зведено клиноподібний бастіон розмірами 10,159,65 метрів. Між ним та центральною частиною замку стояла невелика каплиця[15][16].
- ↑ а б в Прохненко, Жиленко, Мойжес, 2016, с. 124.
- ↑ а б в Гомоляк, 2007, с. 12.
- ↑ Прохненко, Жиленко, Мойжес, 2020.
- ↑ Сова, 1961, с. 20.
- ↑ Прохненко, Жиленко, 2016, с. 55.
- ↑ Прохненко, Жиленко, 2016, с. 55-58.
- ↑ Гаврилко, Тімко, 2017, с. 185.
- ↑ а б Korolevo - Nyaláb-vár. varak.hu (укр.). Процитовано 15 червня 2024.
- ↑ Гаврилко, Тімко, 2017, с. 185-186.
- ↑ а б Ферков, 2021, с. 82.
- ↑ Гомоляк, 2007, с. 13.
- ↑ Замкова каплиця у Королеві | Королево. ІНФО. web.archive.org. 20 вересня 2021. Процитовано 15 червня 2024.
- ↑ Прохненко, Жиленко, Мойжес, 2016, с. 125.
- ↑ Прохненко, Жиленко, Мойжес, 2020, с. 62-63.
- ↑ Прохненко, Жиленко, Мойжес, 2020, с. 57-58.
- ↑ Гомоляк, 2007, с. 11-12.
- Монографії
- Доба Друґетів. Нотатки до політичної, соціокультурної та духовної історії Закарпаття середньовіччя та раннього нового часу / Відповідальні за випуск: Золтан Борбель, Ваврінець Женюх, Марія Жиленко, Стефан Ленчіш, Іван Міськов, Ігор Прохненко, Оксана Ферков, Клаудія-Штефанія Ферков. — Ужгород : ТОВ «РІК-У», 2021. — С. 63-65.
- Прохненко І., Жиленко М., Мойжес В. Замки Закарпаття від Боржави до Тиси (оборонні споруди на Соляному Шляху). — Ужгород : Поліграфцентр «Ліра», 2020. — С. 57-79.
- Сова П. Архитектруные памятники Закарпатья. — Ужгород : Закарпатское областное книжно-газетное издательство, 1961. (рос.)
- Статті
- Гаврилко П., Тімко М. Деміфологізація історії туристичних об’єктів – важливий чинник екскурсійної роботи // Науковий вісник УжНУ Серія: Економіка. — 2017. — Т. 2, вип. 1(49). — С. 182-188.
- Гомоляк О. До питання про історію замків Закарпаття // Carpatica — Карпатика. — Ужгород : Видавництво УжНУ «Говерла», 2007. — Вип. 36. — С. 256-282.
- Прохненко И., Жиленко М. Королёвский замок Нялаб во владении потомков молдавского воеводы Саса // Tyragetia. Serie nouă. — 2016. — № 2(25). — С. 53-66. (рос.)
- Прохненко І., Жиленко М., Мойжес В. Королівський замок Нялаб // Вісник Інституту археології Львівського університету. — Львів, 2016. — Вип. 11. — С. 123-154.
- Ферков О. Монастирі ордену братів менших (францисканців) в комітатах Береґ та Уґоча в Середньовіччі та ранньому Новому часі // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. — 2021. — Вип. 1 (44). — С. 80-89.